Друзі сміття. Знайомтесь – Голуб, Тарган, Щур, Миша, Муха й Бацила

17634 0
Головні бенефіціари львівського екологічного лиха, які виграють від браку санітарії та інформаційної гігієни.

Літо прийшло, сміття на вулицях міста залишилося, й тепер у Львові панує атмосфера середньовіччя – в найбрутальнішому сенсі слова. Що ж, науковці ще півтора століття тому довели, що від міазмів, себто неприємного запаху, вмерти неможливо. Та все ж це незручності, перспектива визнання Львова зоною екологічного лиха, встид і ганьба для туристичного міста. Здавалося б, кого можуть тішити купи сміття, які ше й подекуди перетворюються на барикади? Ми знайшли шістьох головних бенефіціарів львівської сміттєвої трагедії (перевізники, які зненацька отримали сотні мільйонів гривень, щоб возити необліковане сміття світ за очі, не рахуються). Знайомтесь: Голуб, Тарган, Щур, Миша, Муха й Бацила.

Голуб

Також відомий як птах миру або летючий щур.  Предки голуба жили в лісі й харчувались насінням, тож усіх своїх негативних рис цей птах набув за часи співжиття з людиною. Люди, звісно, самі винні – після стількох тисяч років разом зненацька розлюбили голубів: не їдять їх, не будують їм будиночки-голубники, шлють листи електронною поштою… Натомість, голуб і не думав відмовлятись від переваг співжиття з істотою, що викидає стільки смачного.  

Місто ідеально підходить для голубів: у будинках зручно гніздитись, головний ворог – автомобіль (водії несамовито тиснуть на гальма, поки пташина спокійно дефілює під колесами), а по їжу й летіти не треба – самі принесуть, ще й покришать. Годувати голубів – улюблена розвага туристів, дітей і добросердних бабусь.

Від симпатії до голубів вас легко вилікує Доктор Хаус: побачивши, яку бридку хворобу підчепив герой однієї з серій від цих птахів, ви більше не схочете годувати їх із рук. Ще краще не годувати взагалі, адже ситі голуби краще розмножуються.

Кілька років тому біологи порахували, що у Львові гніздиться 9-10 тисяч пар голубів, хоча вистачило б 3-4 тисяч. Наприклад, на проспекті Свободи пасуться 270 птахів, на проспекті Шевченка – 210. Підрахунки ці ще з догрибовицької ери; скільки їх тепер, коли смітники перетворились на цілодобові шведські столи, уявити важко. В ідеальних умовах – а це, здається, вони і є – сизий голуб може розмножуватись до восьми разів на рік, щоразу виводячи двох пташенят.

Голуби вирізняються з-поміж пернатих масою талантів – наприклад, упізнають себе в дзеркалі, розрізняють людей на фото. Але саме в батьківстві вони реалізуються на всі сто: виховують своїх пташенят у гнізді до повноліття,  тож голуб’ята мають великі шанси вижити й долучитись до нахабного воїнства.

Гаразд, можливо, ми демонізуємо сизокрилих: за статистикою шанс заразитись від птаха в мільйон разів менший, ніж від грипозного сусіда в маршрутці. Але те, що їхній надмір є проблемою для міста – факт. Не дарма в багатьох країнах за годування голубів штрафують, а в Чикаго кілька років тому пропонували ув’язнювати порушників заборони на півроку. Тож краще несіть свій зайвий хліб до качок або лебедів – вони, принаймні, не руйнують своїм їдким послідом пам’ятки архітектури.

Тарган

Буває двох видів. Розрізнити їх легко: якщо, ввімкнувши світло вночі й побачивши таргана, ви рефлекторно вилізли на стілець і гукаєте на допомогу, це чорний тарган. Він виростає до трьох сантиметрів і загалом бридкий. Якщо ж просто сягнули по газету, чи чим там в епоху ґаджетів прибивають комах, це – рудий тарган, або прусак. Мініатюрний, легкий і навіть граційний.

Ще кільканадцять років тому таргани були найзвичнішими мешканцями міських квартир. Їх намагались труїти, але таргани поверталися. Аж поки в середині минулого десятиліття раптом десь запропастилися.

Навряд чи вони злякались «олівця від тарганів», яким наївні люди обводили ніжки стільців; ці комахи славні унікальною здатністю адаптуватись до будь-яких умов. Науковці напівжартома обіцяли: якщо хтось переживе атомну війну, то це прусаки, адже вони витримують величезні дози радіації. Серед гіпотетичних причин зникнення – про це навіть є стаття у Вікіпедії! – називають непроникні для прусаків пластикові пакети. В це віриться навіть менше, ніж у версію, що тарганів убило випромінювання мобільного зв’язку.

Люди так скучали за прусаками, що почали заводити в себе вдома їхніх гігантських потворних мадагаскарських родичів. І ось нарешті умови для тріумфального повернення склались. Річ у тім, що прусаки теплолюби, тому в холодну половину року на вулиці не виживають. А зараз ідилія – тепло, щедрий стіл. Танцюй, співай!

Таргани, як і більшість істот, які адаптувались до життя поруч із людиною, мають суперздібності – наприклад, дев’ять днів жити без голови або їздити поїздом Львів-Харків, гризти дерево й папір (родичі термітів усе ж таки), і взагалі їсти абсолютно все, до чого дотягнуться їхні щелепи. Це робить тарганів переносниками інфекцій, небезпечних для людини. Тому, якщо зустрінете прусака в себе вдома, не шкодуйте грошей на послуги професійних винищувачів комах.

Щур

Також відомий як пацюк. Теж буває двох видів – чорний і сірий. Обидва насправді сіро-бурі, й розрізнити їх на око нелегко; білий лабораторний чи плямистий декоративний щурик – теж мутант сірого. В наших краях переважно живе сірий, більш холодостійкий. Мандруючи зайцем на кораблях, ці гризуни розселились усіма континентами, крім Антарктиди, хоча й там, напевно, знайдеться парочка. Всюди, де живуть люди, є й пацюки.

Ви ж бачили мультик «Рататуй», у якому обдарований пацючок Ремі, прочитавши книгу рецептів, допоміг юному прибиральнику стати шеф-кухарем? Найбільш реалістично в цьому мультику зображені родичі Ремі. По-перше, вони здоровецькі – самець може дорости до розмірів невеличкого кота. По-друге, живуть колоніями і люблять воду. Якщо, годуючи качок у Стрийському парку, ви побачите звірятко, що вправно конкурує з птахами за шматочки хліба у воді, не сумнівайтеся – ніяка це не ондатра й не видра, а звичайний щур. По-третє, їхня їжа – це наше сміття.

Як і їхні летючі брати голуби, пацюки можуть розмножуватись раз на пару місяців, народжуючи щоразу в середньому десяток щурят. За місяць малята стають самостійними, а ще за два-три – починають розмножуватись самі. За продуктивністю пацюки вдвічі переплюнули кроликів, які для нас є еталоном плодючості.  Вони б давно вкрили землю товстим шаром, якби з ними не боролися люди. «Дератизація триває в режимі нон-стоп», – запевняє начальник управління охорони здоров’я Львівської міської ради.

Власне, про здоров’я. Свого часу ці пухнастики з очима-намистинками подарували людству чуму. І якщо повернення «Чорної смерті» до Європи малоймовірне, то сальмонельоз і лептоспіроз – реальна загроза. Щороку у Львові лептоспіроз, хвороба неприємна й часто смертельна, вражає від кількох до кільканадцятьох людей. Щоб заразитись, не обов’язково торкатись пацюка: зараза передається навіть через воду. Загалом пацюки переносять – самі або через бліх, що на них паразитують – два десятки людських хвороб. Є навіть окрема хвороба укусу пацюка (це якщо вам іще бракує аргументів, аби не лізти до них руками).

Хоча труїти пацюків тепер намагаються так, аби разом із ними не гинуло все живе, дератизація має неприємний побічний ефект – трупи гризунів, часом у недоступних місцях. До того ж, у місті завжди вистачає місць, де щурі почуваються в безпеці. Найкраще, що може зробити кожен львів’янин, аби зменшити експансію пацюків – сортувати сміття й не викидати органічні відходи до відкритих контейнерів.

Миша

На вигляд – міні-версія пацюка, але має кращу карму. І піар також – людська культура створила безліч позитивних образів миші: від тієї, що врятувала ріпку, до Мікі-Мауса та мишенятка Десперо. Хоча лептоспіроз та інші людські хвороби миші переносять не менш успішно за щурів.

Миші компактні і всюдисущі: піднімаються вертикальною стіною, стрибають із висоти трьох-чотирьох метрів без шкоди для здоров’я. І справді дуже кмітливі – науковці встановили, що в них навіть є «вирази  обличчя» для спілкування на відстані. Як і пацюк, миша всеїдна, але, на відміну від нього, робить запаси, коли бачить надмір харчів. За останній рік львівські миші, певно, наробили собі запасів на сто років уперед. Їсти миші потрібно 15-20 разів на день, тому селиться вона зазвичай неподалік від джерела харчів.

Live Fast, Die Young – життєвий принцип миші, яка в природі зазвичай живе менше півроку, а в безпечних лабораторних умовах – до двох. Готова до розмноження у віці двох місяців, мама-мишка щотижня дає життя кільканадцятьом мишенятам. Щоб зупинити цю мишачу повінь, гризунів труять – уже десять років, як стверджують у підприємстві «Профілактична дезінфекція», теоретично нешкідливими для людей та інших тварин препаратами. Отруєну пшеницю розкидають не тільки в будинках, де живуть гризуни, а й у парках.

А були ж часи, коли головним засобом боротби з мишами був кіт…

Муха

Кажуть, це одна з найрозвиненіших комах. У неї чудовий зір, швидка реакція (це ви самі знаєте, якщо намагалися прибити муху газетою), надчутливі органи смаку на кінчиках лапок, а коли вона летить, то махає крильцями тисячу разів на хвилину. Муха справляє оманливе враження нешкідливої, напевно, тому, що невеличка. Але вже під збільшувальним склом гидомирність мухи стає очевидною. Що більше ви дізнаєтесь про неї та її спосіб життя, то  моторошніше стає від думки про саму можливість контакту з мухою.

Є кілька видів мух, які співіснують із людиною й зазіхають на її їжу та відходи. Одна з них – кімнатна муха – повністю узалежнилась від нас і не живе поза людськими оселями. Що ж до інших, то вистачить назв деяких із них: синя м’ясна муха, синя падальна муха, зелена муха, а також осіння жигачка, яка смокче людську кров. Ви вже побігли вішати сітку на вікна?

Людські відходи задовольняють дві мушині потреби: поїсти й вивести дітей. Якщо кімнатна муха, наприклад, всеїдна, то личинки багатьох видів – ортодоксальні м’ясоїди. Тому, коли викидаєте у сміття зіпсоване м’ясо, уявіть, що днями воно повернеться до вас на крильцях. Життя дорослої мухи коротке – від тижня до місяця. Зате вже на другий день вона готова продовжити рід.  Поки львівське сміття у проблемних районах печеться на сонці, в ньому виростає одне-два покоління мух. 

Мухи переносять понад сто інфекцій, небезпечних для людини. Нам пощастило, що в наших краях не живе найвідоміша муха-вбивця – цеце, але кишкові інфекції, дизентерію, туляремію, гельмінтів і навіть поліомієліт від комах підчепити реально. Про жодну їжу, крім герметично запакованої в момент виробництва, не можна з упевненістю сказати, що на неї не сідала муха.

Головні рекомендації щодо боротьби з мухами зводяться до того, щоб закрити вікна сітками, на залишати їжі й відходів у доступних для комах місцях, а також – ой, леле! – вивозити сміття. «Сміття із сміттєвих ящиків слід регулярно вивозити. Максимальна чисельність мух спостерігається з червня по серпень. Боротьбу з мухами найкраще розпочинати із знищення їхніх личинок навесні. Весною необхідно ретельно очистити територію від сміття, яке нагромадилось взимку…», – йдеться в докладних рекомендаціях, складених Львівською санепідемстанцією. Дякуємо за пораду.

Бацила

Зелена й гидка, як у рекламі, і не зовсім реальна.

Комахи, гризуни, вуличні коти й собаки, безперечно, збільшують ризик зараження. Львів’яни вже хворіють на кишкові інфекції трохи більше, хоча доказів, що це пов’язано із сміттям, у медиків немає. «Переважно, основною причиною виникнення гострих кишкових інфекцій є недотримання правил особистої гігієни, порушення в обробці їжі, вживання продуктів придбаних з місць несанкціонованої торгівлі»,  – заспокоює нас Володимир Зуб.

Тим часом, якщо заґуґлити «сміття інфекція», ви знайдете сотні публікацій про те, що Львову загрожує епідемія довільних назв із медичної енциклопедії, від «тифу» до «дизентерії». Здебільшого йдеться про інфекції, які передаються через їжу, воду та брудні руки.  Більшість збудників хвороб, які називають у публікаціях (наприклад, «дизентерія, кишкові інфекції, вірусний гепатит, туберкульоз») можуть хіба що якийсь час виживати – але не розмножуватись – поза організмом переносника.

«…за результатами перевірки спеціалістами Держпродспоживслужби області, міста і ДУ «Львівський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров’я України» окремих переповнених контейнерних майданчиків ТПВ,  встановлено перевищення ГДК забруднювальних речовин (аміаку та сірководню) в атмосферному повітрі, виявлено бактеріально-забруднений ґрунт, велику кількість личинок і лялечок синатропних мух, що свідчить про їх масове розмноження», – посилається мер Львова Андрій Садовий на документ, складений експертами. Епідеміологи також пояснюють, що, перш за все, мають на увазі небезпеку рознесення інфекції мухами. Заразитись, подивившись на сміття чи почувши його запах, людина не може.

Але розпачливі дописи в фейсбук-групах, поверхові публікації у пресі (переважно не львівській, що характерно), а також маніпулятивні інтерпретації заяв міської влади, здається, цілеспрямовано підігрівають рівень істерії в суспільстві: сонце нагріє сміття, і ми всі помремо.

Жити поруч із сміттєвою купою – дискомфортно й принизливо. Це може бути також небезпечно, якщо не бути охайним, не пильнувати свою їжу та вчасно не звернутися до служб, які борються зі шкідниками. Лякати ж мешканців і гостей міста «сміттєвим тифом», «свинячим грипом» та іншими пошестями, заробляючи на цьому політичні дивіденди – це так… по-середньовічному.

Отар Довженко

Малюнки Оксани Васьків-Кукул

 

Міські акценти

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!