Штучна шкіра та вправність рук. Як у Львові рятують дітей і дорослих з опіками
Щороку у Львівському опіковому центрі, що у 8-й міській лікарні, рятують приблизно 400-450 людей. Хтось просто ненароком проливає на себе окріп, а у когось мало не все тіло обпечене вогнем. Усі вони – і діти, і дорослі – потребують стаціонарної медичної допомоги і на час карантину змушені тіснитися в одному відділенні.
Тут про це не говорять відверто, але зі слів медиків чітко прочитується – сили, кошти, медперсонал та увагу всі спрямували на коронавірус, фокус з інших захворювань змістився. Хоча люди не стали менше хворіти на інші недуги, отримувати травми та опіки.
Читайте також: У лікарні Львова від опіків помер 24-річний пластун, який зумів врятувати з пожежі своїх братів
Василь Савчин, звідувач Центру
Завідувачем Центру термічної травми та пластичної хірургії 8-ї міської лікарні вже кілька десятків років є Василь Савчин. Він також є головним комбустіологом Львівської області, тобто тим, хто лікує людей з опіками (термін «combustion» перекладається як «обвуглення», «загорання»).
Опіковий центр розрахований на 55 ліжок – 40 дорослих і 15 дитячих. Через те, що лікарня приймає хворих на Covid-19, «доросле» відділення віддали під Covid-19 їм. Тож більшість дорослих і дітей з опіками зараз змушені перебувати на території дитячого відділення. Щоправда, 20 пацієнтів лежать і в центрі мікрохірургії ока – вони, переважно, мають незначні опіки.
З Василем Савчином ми зустрічаємося у відділенні. Майже до усіх палат двері зачинені. У ті, що відкриті, боляче навіть дивитися: у когось з пацієнтів перебинтовані руки та ноги, у когось – усе тіло, включно із головою.
Лікар каже, що зараз в опіковому центрі перебувають 40 людей, з них шестеро – діти. І відразу додає: познимкувати пацієнтів для репортажу не вийде. Більшість або не хочуть спілкуватися і, тим паче, фотографуватися, або ж з етичних міркувань Тvoemisto.tv їх просто не покаже.
Натомість комбустіолог показує фото у своєму смартфоні та невеликий альбом з фотографіями пацієнтів, що готують для презентацій студентам-медикам.
«Опікове відділення працює відколи і лікарня – 50 років. Ми є спеціалізованою допомогою третього рівня. Ще 5-10 років тому опікових хворих було в десятки разів більше. Зараз, на щастя, їх поменшало. Річ у тім, що роботу припинили великі виробництва, люди менше палять сміття, у селах переобладнали пічки. Зменшилася і кількість електричних опіків, оскільки люди повстановлювали потужні системи захисту», – розповідає Василь Савчин.
За його словами, якщо приблизно 10 років тому, за статистикою, в рік могло поступати приблизно 180 дітей з глибокими опіками рук та ніг, то зараз їх у кілька разів менше.
«Щороку нашими пацієнтами є 400-450 людей. Скільки саме від опіків постраждали та отримали відповідну допомогу минулого року, сказати важко. Нашу лікарню визначили для допомоги хворим на коронавірус, тому до нас на лікування потрапляли тільки з найважчими опіками та обмороженнями», – говорить комбустіолог.
Хто потрапляє в опіковий центр
Куріння у нетверезому стані – одна з найпоширеніших причин, чому сюди потрапляють дорослі. Закурив, заснув, а полум’я обгортає спочатку постіль, потім тіло. Взимку, за словами Василя Савчина, було приблизно 40 випадків, коли люди, здебільшого напідпитку, обморожували кінцівки. Частині пацієнтів пальці рук чи ніг довелося ампутувати.
А ось діти потрапляють у центр через те, що проливають на себе окріп, бульйон, каву, чай.
«Більшість опіків і травм у дорослих та дітей трапляються через побутовий травматизм. Серед дорослих велика група – це люди похилого віку та асоціальні чи самотні чоловіки. Наприклад, курять в ліжку, потім засинають і від того йде загорання. Або на кухні готують їсти, з необережності полум’я огортає одяг, самі не справляються з гасінням і отримують сильні опіки. А діти проливають на себе гарячі каву чи чай, які батьки залишають на краю стола або п’ють їх, тримаючи дітей на руках. Один зайвий рух – і рідина проливається», – каже Василь Савчин.
Серед дорослих трапляються поодинокі випадки виробничих травм. Але самі постраждалі часто намагаються це не розголошувати, аби не мати проблем. Тож кажуть, що все сталося у побуті.
Василь Савчин показує нам фото кількох дітей, які робили селфі на електропотягах. На чорні руки від опіків, рани до самих кісток та перебинтовані тіла дивитися вкрай важко.
Лікар розповідає, що зараз в опіковому центрі є пацієнти із різними травмами та опіками. Наприклад, 40-річна жінка, яку підпалили бездомні в облаштованій нею халабуді. Жінка, як і решта з її «компанії», була нетверезою.
Ще одному пацієнтові 94 роки. Опіки отримав на дачі. Медики зізнаються, що й не думали, що чоловік після усього виживе.
«Цей дідусь досі налаштований рішуче. Розповідав нам, що свого часу навіть на підводному кораблі не потонув, то й це переживе», – цитує 94-річного пацієнта Василь Савчин.
Серед пацієнтів є й 80-річний чоловік, у якого 40% опіків тіла. Чоловік одинокий. Що сталося – сам до кінця не розуміє. Чи виживе – наразі також невідомо.
В одній з палат лежить молодий хлопець, якому ще не має й 30-ти років. Через обмороження йому довелося ампутувати пальці на руках та ногах. Зараз лікарі опікового центру вшили чоловікові руки в живіт, щоб на них трохи наростилася шкіра і була змога зберегти частину пальців до фаланг.
На жаль, не вдалося лікарям львівського опікового центру врятувати батька та сина із Тернополя. Через велику кількість опіків – у старшого чоловіка було 90%, а у молодшого – 80% опіків тіла, шансів на одужання та нормальне життя у них було мало.
«І в батька, і в сина, крім поверхні тіла, були сильно уражені ще й легені. Відомо, що у будинку вибухнув газ. Чоловіки спочатку винесли із полум’я малих дітей, а потім знову зайшли всередину гасити пожежу. 10 днів ми робили все, що в наших силах, консультувалися з лікарями з Києва, Бостона, Туреччини. Майже усі казали, що з такими опіками практично не виживають», – говорить Василь Савчин.
На щастя, більшість життів все ж вдається врятувати. Комбустіолог пригадав, як ще у 2003 році силами медиків опікового центру вдалося врятувати 12-річного Степана.
«Хлопець палив сміття на городі. Щоб добре горіло, поливав все бензином і трохи попав на себе. Одяг на ньому спалахнув. Хлопець отримав 70% опіків. Тотальні рани були спереду і ззаду, «цілими» залишилися лише дві руки і голова. Інколи навіть дивуємося, як він вижив», – каже Василь Савчин і додає, що зараз у Степана все гаразд. Він переніс кілька операцій, одружився.
Серед пацієнтів львівського опікового центру була й 6-місячна Софія Кальницька, яка отримала 45% опіків тіла і яку рятували мало не всією Україною.
Читайте також: «Ало, що у вас трапилось». Репортаж із диспетчерської Центру екстреної медичної меддопомоги у Львові
Люди, які зазнали опіків, пацієнтами цього відділення залишаються роками: комусь потрібна чергова операція (можливо й 15-та за рахунком), іншим – консультація.
Як такої післяопікової реабілітації в опіковому відділенні не має. Єдине, тут можна замовити компресійний одяг, який виготовляють у лікарні.
Штучна шкіра та унікальне ліжко
Лікування опікових хворих, за словами комбустіолога, заключається, в основному, у правильній тактиці надання допомоги – стан пацієнта стабілізується, а змертвілі тканини висікаються. На 4-5 день вже чітко видно, чи можна робити пересадку шкіри.
Аби надати допомогу хворому з опіками, дорогого обладнання не потрібно. Набагато важливіше тут – вміння лікарів, перев’язочні матеріали та ліки.
Будь-які опіки – це рани. Обпечена шкіра є мертвою, інколи стає схожою на панцир, тож потрібна пересадка і відновлення шкірного покриву.
Що стосується новітніх технологій, то для лікування опікових хворих у львівському Центрі термічної травми та пластичної хірургії застосовують штучну шкіру. Нещодавно в Україні дозволили використовувати донорську шкіру для лікування пацієнтів зі складними опіками, проте наразі тут із нею не працюють.
«Штучна шкіра – це тимчасове покриття для підготовки рани до автодермопластики. Біологічне синтетичне покриття «Інтегра» ми отримали від американських лікарів. Воно коштує понад півтора мільйони доларів. Його використовуємо, але лише у випадку глибоких ран. Все ж, найкраще закривати рани власною шкірою – тобто висікаємо шкіру з одного місця і пересаджуємо в інше, де обпечено», – каже Василь Савчин.
Є у відділенні й спеціальне ліжко. Його, як і більшість обладнання чи інструментів, подарували благодійники.
Наразі його не використовують, то ж Василь Савчин пропонує подивитися. Ліжко справді виглядає особливим – високе, із заглибиною всередині. Комбустіолог каже, що всередині є спеціальний пісок, що нагрівається до певної температури і людина навіть із важкими з опіками здатна лежати наче у невагомості і не відчувати болю. Усі рани на такому ліжку швидше підсихають та гояться.
«Ми його тут дуже бережемо, кладемо лише найважчих. Його нам подарували ще 18 років тому, у час Скнилівської трагедії», – уточнює лікар.
Ціна лікування
За словами лікаря, більшість пацієнтів потребують адекватного медикаментозного лікування: трансфузії, інфузії, промивання, препаратів крові, перев’язок, антибіотикотерапії, промивання антисептиками.
Мабуть, як і в більшості лікарень, частина витрат лягає на плечі самих пацієнтів або їхніх родичів.
«Наприклад, флакон препарату «Альбумін», що нам часто потрібен для лікування опікових хворих, немає у переліку НСЗУ, тож лікарня його закупити не може. В аптеці ціна на цей препарат може сягати 2-х тисяч гривень. Допомогу в нас, звісно, отримують всі, але для того, щоб одужання було швидшим, родичам інколи доводиться самостійно докупляти ліки», – розповідає Василь Савчин.
Читайте також: Якими новими медпослугами з 1 квітня можуть безоплатно користуватись львів'яни
За його словами, на лікування одного опікового хворого НСЗУ виділяє 7 тис. грн. Але у складних випадках така сума може витрачатись за день. Саме стільки, як каже Василь Савчин, ішло на лікування чоловіків з Тернополя.
Пришивають вуха і розтягують шкіру
Часто лікарям опікового центру доводиться пацієнтам пришивати вуха, що може відрізати під час ДТП, моделювати протез чи робити пластику на голові. Для останньої, розповідає Василь Савчин, під шкіру голови вживляють спеціальні балони (еспандери) із трубочкою. У них повільно вводять рідину і таким чином розтягують шкіру. Такі балони можуть вживляти й у руки, грудну клітку, спину, аби розтягнути шкіру після опіків. З ними пацієнти можуть ходити до кількох місяців.
Попри карантин
Хоч уже другий рік у світі вирує пандемія коронавірусу, все ж львівський опіковий центр не перестає співпрацювати із закордонними лікарями.
Тісна співпраця налагоджена із професором Гарвардської медичної школи, лікарем бостонської клініки «Шрайнерс Госпіталь» Геннадієм Фузайловим, з яким спілкуються та радяться у багатьох випадках через скайп-зв’язок. Також консультуються із відомим пластичним хірургом з Німеччини Клаусом Екснером. Зараз у Львові саме готуються до чергових місій лікаря. Якщо все вдасться, то у травні цього року це вже буде 13 місія Клауса Екснера у Львові.
«Клаус Екснер готовий знову до нас приїхати, навіть вже провакцинувався. У Львові на нього чекає вже щонайменше 50 пацієнтів зі всіх областей України. Ще 30 дітей чекають від минулого року, бо поїздка до нас так і не відбулася», – каже Василь Савчин.
Загалом, за словами лікаря, Клаус Екснер спільно із львівськими лікарями за роки співпраці прооперував понад 250 дітей. Консультації отримали втричі більше.
Наостанок Василь Савчин додає, що дуже сподівається, що навіть попри карантин, усі їхні задуми – зустріч закордонних спеціалістів, повернення «забраних» ліжок та гідна зарплата медикам – таки вдасться втілити в життя.
Ольга Шведа
Фото Надії Марченко
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Репортаж Твого міста
- “Від нас могло нічого не лишитися”. Мешканці Сихова оговтуються після атаки
- Уперше по-новому. Як святкуватимуть Різдво у головних храмах Львова
- «Українські перевізники як заручники». Репортаж із заблокованого кордону
- «Підемо на пікет, якщо її закриють». Що буде з останньою комунальною лазнею Львова
- «Не штрафуйте нас, будь ласка, ми чемні» або Як працює велопатруль у Львові
- Ікони на склі, вишиванки, живопис. У Львові відкрили виставку з унікальної колекції
- На спогад про Гармаша, який хотів відродити «Республіку святого саду»
- «Мусить змінитися». Що відбувається в Медцентрі ЗСУ у Львові
- Шарм і катастрофа. Як у самому центрі Львова руйнується монастир XVII століття
- Як зміняться вулиці Княгині Ольги і Наукова та що буде з мостом
- Львівський ювелірний піде з молотка. Репортаж із заводу, що працює 80 років
- Таємниці підземних переходів Львівської політехніки
- Водії чекають 5-6 діб. Що відбувається на кордоні з Польщею та як вирішити проблему
- Рятують старі речі зі смітників. Як у Львові працює бюро архітектурного порятунку
- Озера твого міста. Де у Львові можна побачити набережну і відпочити
- «Зараз нас годує Закарпаття». Яка ситуація з овочами та фруктами у Львові і які ціни
- «Це компроміс». Як виглядає вулиця Степана Бандери у Львові
- 1200 порцій за пів години. Як біля Львівського вокзалу працює польова кухня
- «Там пекло, але хочемо додому». Історії людей, які змушені перечекати війну у Львові
- «Все буде добре, сину». Репортаж з кордону, куди українців вигнала війна
- Чому закрили гастроном «Сквозняк» і що буде з будинком Сегаля у Львові
- «Пірнаю вже 10 років». Як львівський викладач займається моржуванням
- Усе буде кебаб, або Чому вулична їжа витісняє у Львові локальну кухню
- «Ще з тих часів». Як у центрі Львова збереглося радянське кафе
- Загадка трояндового будинку. Як львів’янка самотужки реставрує будинок із розписами
- А якщо напад? В якому стані перебувають укриття у львівських школах
- Ковчег Дзиндри. Репортаж із музею, який знайдеш там, де не очікуєш
- «Сліпі не можуть жити серед сліпих». Репортаж з аварійного будинку для незрячих
- Містом на інвалідному візку. Чи стали оновлені вулиці Львова доступними. Експеримент
- Такого у Львові більше ніхто не робить. Репортаж із майстерні аніматора
- Простір співжиття. Блиск і бідність львівських дворів
- Тут живе дух Львова. Як працює сторічний музичний магазин, який потрапив до рекордів України
- Хвороба без фільтрів. Історія одного пацієнта з Covid-лікарні у Львові
- Карпатсько-літературна одіссея горами, грибами і творчістю
- Зберегти синагогу
- «Обдзвонювали всіх». Як живе містечко, де вакцинували найбільше людей
- Нове життя старого Підзамча. Репортаж з промислового центру Львова
- Історія львівської Фабрики кахлевих печей, яка встояла крізь століття. Фоторепортаж
- Після хвилі. Як львівська грекиня відроджує втрачену ідентичність
- Богородиця і Христос у вишиванці. На Львівщині є храм з неповторним іконостасом
- Ліки для Гаяне
- «Ми були першими». Репортаж з крафтової пивоварні у Львові
- 80 років повернення. Як у центрі Львова відновлюють церкву, яку знищила бомба
- Шеф Анкіт
- Пережив бомбардування і банкрутство. Репортаж із львівського локомотиворемонтного заводу
- «20 років вже тут збираємось». Як сьогодні працює книжковий ринок біля Федорова
- Між паранджею та вишиванкою
- Викорінені
- «Називайте мене Джонні». Історія білоруса, змушеного переховуватися у Львові
- «Працюємо сповна». Репортаж з єдиного в Україні заводу, де виготовляють пожежні танки
- Дім для всіх. Як живуть мешканці Спільноти взаємодопомоги «Оселя»
- Як живеться під дахом Першого театру
- «Ало, що у вас трапилось». Репортаж із диспетчерської Центру екстреної меддопомоги у Львові
- Конструктор для дорослих. Як у Львові ремонтують і модернізують літаки-винищувачі
- Музей залишених секретів. Історія гуцулки, яку відвідували митці і політики
- Смак дитинства упродовж пів століття. Як у Львові працює фабрика «Світоч»
- Де живе львівський Лускунчик. Історія склодзеркального заводу у Львові
- Як у Львові терміново розгортають новий Covid-корпус. Фоторепортаж
- Перше правило – мовчати про коронавірус. Як переживають карантин бездомні у Львові
- «Сьогодні я не поцілую тебе на ніч». Репортаж із Covid-відділення у Львові
- Зробити поле для гольфу своїми силами? Подорож до амбітної та історичної Сколівщини
- «Ти роботу собі нормальну знайди!» Як це працювати контролером у трамваях Львова. Репортаж
- Чи можна заразитись туберкульозом у трамваї? Репортаж із львівського Центру легеневого здоров’я
- «Не будіть у нас звіра!». Як у Львові минув діалог влади і громади. Репортаж
- Волонтер з Донецька, пані Лавра з Чупринки. Репортаж з Маршу нескорених у Львові
- Хто більше любить Україну? Як Порошенко і Вакарчук одночасно агітували у Львові. Репортаж
- З'їли і не заплатили. Як минув день довіри у ресторанах Львова. Фоторепортаж
- На шпацер з наукою. Як у Львові на вечір ожили відомі вчені
- У бібліотеку через інстаграм. Для кого працюють львівські медіатеки
- Вулиця веж і винарень. Фоторепортаж із першого вуличного фестивалю на Лесі Українки
- Невідкладна допомога парасолькам. Фоторепортаж із львівської майстерні «Айболить»
- Вдихни і співай. Як живе львівський ансамбль незрячих «Струмочок»
- Передайте далі. Репортаж із львівської маршрутки
- Купити гамак, вишиванку і козу. Фоторепортаж із Косівського ринку
- Яким буде сміттєпереробний завод у Львові. Приклад Польщі
- Три по піісят. Репортаж із совкових барів Львова
- Не заходьте за стрічку! Репортаж із відкриття Бескидського тунелю
- Останній дзвоник у російській, українській та польській школах Львова. Репортаж
- Буки Розточчя. Як дбають про природну спадщину ЮНЕСКО поблизу Львова
- Друг на годину. Фотопрогулянка з песиками з ЛКП «Лев»
- День Валентина у Львові. Дев'ять теплих фото і одна історія про кохання
- Потопити «човників». Репортаж із черги на пункті пропуску в Шегинях
- Чекаючи на господаря. Фоторепортаж із притулку для тварин «Милосердя»
- «Скоро нас спишуть». Як помирають книжки в бібліотеках
- Львівський Шанхай. Фоторепортаж із блошиного ринку
- Сварог на Знесінні. Як живуть львівські рідновіри
- Три «К» для перезавантаження Центру Довженка на Сихові
- Конституція Левандівки. Як культурний центр «Супутник» розвиває район
- «Усі хочуть працювати розумом, а не мітлою». Чотири історії львівських двірників
- «Раніше звідси лише вперед ногами виносили». Перезавантаження Органного залу
- Нецифрові технології. Фоторепортаж із графічної майстерні Академії друкарства
- Розкраєні. Як село на кордоні стало торговельною хвірткою до Євросоюзу
- Безпритульні, притульні. Як живуть вуличні собаки в Україні та Польщі
- Хоспіс, а не вмиральня. Як піклуються про смертельно хворих в Україні і Польщі
- Щось таке справжнє. Як в Україні й Польщі відроджують традиційну музику
- Життя, смерть, шахта. Як ведеться гірникам Львівщини та Польщі