Фото надані Владиславою Москалець

Фото надані Владиславою Москалець

Кав’ярні для чоловіків, цукерні – для жінок. Розваги і торгівля у Львові сто років тому

10840 0
Що продавали на львівських ринках 100 років тому та як кав’ярні ділилися за «професійною» ознакою? Чому у 18-му сторіччі львів’янки почувались вільніше, ніж у 19-му? Для чого «придумали» пасажі і чому вони поступились універмагам? Викладачка Українського Католицького Університету Владислава Москалець під час своєї онлайн-лекції про споживацькі простори Львова 19-го століття дала відповіді на ці запитання, а Tvoemisto.tv занотувало їх для вас.

У 19-му столітті споживацька революція охопила все: від міст до містечок, від будинків аристократів до середнього класу та бідняків. У споживацтво були залучені і чоловіки, і жінки, щоправда, у різні способи.

Книжки, риба, шнурівки, вареники, дзеркала

На початку 1900-х єврейський актор Александер Ґранах, який народився у селі Вербівці на Івано-Франківщині, відвідав тодішній Львів і був вражений обсягами та кількістю ринків, розваг і різних закладів. Проте від Городенки це відрізнялось – хіба масштабами.

Читайте також: Куди зникає дух Львова. Справа магазину на Краківській

«На тротуарах і рогах вулиць люди продавали фрукти. Довкола виднілись плакати – то рекламували різне мило, ячмінну каву Катрайнера, ресторани й цирк із кіньми, які вміють танцювати, польську оперу, вкраїнські забави і єврейських бродівських співаків. І чимало ринків! Особливо один перед школою, де люди впереміш продавали й купували всяку всячину: книжки, рибу, шнурівки й вареники, сире й варене м’ясо, масло, сир, залізо, дзеркала, хліб, сукенки, квас, костюми, зупи, курчат, котів, дитячі забавки – усе впереміш! Щодня однаковий гармидер, і попри те, що все справило не мене неабияке враження, воно все ж нагадувало Городенку. В інших масштабах – у десять разів більше, у стократ більше, але жодної несподіванки, жодного дива».

(Александер Ґранах «Ось іде людина», переклад Галини Петросаняк)

Ринок у Львові

Все, що спостерігав Александер – частина тієї революції, що почалася з кінця 18-го століття. Люди більше купують і споживають, зростає рівень комфорту, а з ним – і рівень потреб. Речі починають набувати значення статусу: золоті годинники, елементи заможного інтер’єру. Середній клас прагнув придбати статусні речі для зрівнювання із аристократією. На прикладі інвентарів, що складалися разом із заповітами, дізнаємося, що і кількість особистих речей збільшувалася.

Читайте також: Французька кухня, віденські бали. Як жили львів'яни сто років тому

Згодом у світі розпочинається промислова революція, що тільки пришвидшує процес споживацької. Споживання стає частиною міського простору і стосується не лише побуту: люди починають святкувати дні народження, Різдво та інші свята із подарунками, купують речі для дітей, які якраз з’являються за потребою та можливостями суспільства.

Розширюється й видозмінюється і сам споживацький міський простір: з’являються маленькі крамнички, кав’ярні, цукерні, модернізуються базари, а також облаштовуються пасажі, а за ними – універмаги, що є завершальним продуктом споживацької революції.

Чи є у споживання гендер

Споживацька революція видозмінювала міста, а разом з тим – і стосунки у суспільстві, зокрема, у гендерному вимірі. Парадоксально, але у 18-му сторіччі жінки були більше включеними у суспільне життя та економічну діяльність свого господарства, а вже 19-те сторіччя стало маніфестом домашності: жінка середнього класу цієї епохи була відповідальна за дім, забезпечення певного рівня комфорту та виховання дітей. Чоловік же мав відповідальність за так зване розкішне споживання: купівлю статусних дорогих годинників, коней, проведення часу у серйозних закладах у чоловічих компаніях.

Читайте також: Львів і його села. Як місто розширювало свої території

Водночас жінки стають і суб’єктами, і об’єктами споживання. З одного боку, вони відповідальні за придбання речей у дім та продуктів, а з іншого – зображення жінок, всілякі манекени використовуються для продажу різних товарів. Загалом у споживанні превалює символ жіночності. Це також пов’язано, каже Владислава Москалець, із першою критикою споживання:

«Перша критика стосується того, що споживання використовує слабкості. Оскільки символом слабкості у цей момент є жінка, її звинувачують в тому, що вона є піддатливою до споживання. І звинувачують, безумовно, цю всю нову комерційну культуру, яка використовує красиві вітрини, реклами, журнали мод для того, аби спокусити жінку і видурити з неї гроші».

Таким чином, і жінки, і чоловіки були заангажовані у процес споживання, щоправда, у різний спосіб і з чітко визначеними «сферами впливу». Та й громадські простори негласно ділилися за гендером та спеціалізацією.

Базари: простір дружин та служниць

На початок 20-го сторіччя Львів мав багато базарів, здебільшого – стихійних. Місто намагалося їх впорядкувати з урахуванням трендів західної Європи. Принципом нового облаштування базару стала його закритість – це давало можливість сховатися від поганої погоди. Тоді з’явилась думка, що базар не може бути місцем, де вас дурять, тому на прилавках часто стояли ваги, щоби люди могли переважити куплені продукти.

На фотографіях видно, що здебільшого відвідувачками базарів були жінки: дружини або служниці у спеціальних формах. Базар став місцем, де класова різниця проявляється і розмивається одночасно. Тут ніхто не міг звинуватити жінок, що вони вийшли без супроводжуючого. Це – місце їх відповідальності та момент, в якому вони можуть виразити свою турботу про дім. За прилавками теж стояли жінки, які приїжджали зі сіл зі своїм товаром. Тому можна сказати, що базар – простір жіночий з обох боків.

Кав’ярня: з жінок тут тільки… власниця

Коли жінки займалися облаштуванням дому і турботами про кухню, чоловіки проводили час за бесідами у кав’ярнях, що тоді вважалися чоловічим простором: чоловіки тут переважали і серед персоналу, і серед відвідувачів. Взагалі, кав’ярні називали «третім простором»: не до кінця публічним і не до кінця приватним. Тут можна було як вести особисту бесіду, так і зсунути столики, щоби залучити більше співрозмовників. Кав’ярень у Львові було багато – через це до нас дійшло традиційне сприйняття Львова як міста кави. Щоправда, сучасники критикували тодішні кав’ярні за провінційність і намагання наслідувати Париж і Західну Європу. Так, у Львові була Віденська кав’ярня і кав’ярня «Централь».

«Як хтось влучно сказав, у Парижі запросто може бути кав’ярня «Париж», а от у Львові кав’ярні «Львів» не буде ніколи», – каже Владислава Москалець.

Читайте також: Від Крушельницької до Терещенків: як одягались елегантні панянки в 19 столітті

Заклади намагалися показати свою приналежність до західного світу. Також кожна кав’ярня мала свою спеціалізацію, що навіть вказувалося у путівниках: для художників, нафтових підприємців тощо, щоби подорожній, бува, ненароком не зайшов у кав’ярню з не тією аудиторією.

У такому суворо регламентованому світі жінкам було важко вписуватися у загальне життя. Віденська кав’ярня, наприклад, розповідає Владислава Москалець, пишалася тим, що в них немає жінок навіть при буфеті, єдиною жінкою була… власниця. Практика провадження жінками такого бізнесу була допустимою, проте за столиками вони не з’являлися.

Та завдяки емансипованим жінкам, які кидали виклик таким суспільним нормам, позиція змінювалась – вже до міжвоєнного періоду кав’ярні стають цілком нормативним простором і для жінок.

Інше місце, яке було цілком жіночим – цукерні:

«Цукерні – місця менш серйозні, ніж кав’ярні. Заклад, де не було газет, а натомість удосталь тістечок, вже вважався цілком легітимно жіночим».

Пасажі: бути жінкою надто помітно

Сама ідея торговельних пасажів з’явилася у Франції на початку 19-го сторіччя, а середині цього століття вони вже стали популярними. Звичайну вулицю із будинками накривали металевими перегородками і скляним дахом. Так вона перетворювалася на захищене від негоди місце, де розташовувалися перукарні, кінотеатри, крамнички, кав’ярні та багато інших закладів.

Пасажі втілювали у собі ідею модерності: відкриті та закриті водночас простори, які пускали в себе різних людей і дозволяли класам перемішуватися. Вони асоціювалися із фігурою фланера – стороннього спостерігача, який просто ходить пасажем, насолоджується прогулянкою і навіть може не заходити в жодну з крамниць. Активна побудова пасажів призупиняється на початку 20-го сторіччя, а на зміну їм приходять універмаги, що були вигідніші з погляду пожежної безпеки.

Читайте також: Про зникнення галантності і галицького шарму, або чому нас привчили їсти без столового ножа

У Львові теж було багато пасажів: між вулицями Коперника та Крутою розташовувався наскрізний Пасаж Миколяша, довжиною 120 метрів та 18 шириною. А Опера Пасаж, що на проспекті Свободи, зберігся і донині. Пасаж для жінок 19-го сторіччя був цілком прийнятним місцем для прогулянки. Проте включеність жінки у цей громадський простір неодмінно порушує й інше питання: наскільки безпечно вона там почувається? Жінка за визначенням була помітною, тому можливість злитися із натовпом та спостерігати за життям міста для неї пропадала. Проте були й такі леді, що маскувалися – вдягали чоловічий одяг, щоби не звертати на себе зайвої уваги.

Пасаж Миколяша

Кричущий випадок

1911 рік, весна, кінець березня. У Пасажі Миколяша відбулася нечувана річ, про яку написали в газеті Kuryer Lwowski: жінка вийшла на прогулянку у штанях і навіть не маскувалася під чоловіка. Жінка у штанях! Неписані суспільні правила порушено: довкола неї збирається неабиякий натовп, свистить та кричить услід. Жінці довелося рятуватися втечею до Гранд Готелю, а поліцейські мали втрутитися, щоби зупинити натовп.

Неписані суспільні правила для жінок досить сильно визначали їхню присутність у міських просторах: коли, з ким і як потрібно з’являтися, а також як не потрібно, адже суспільна кара настигне бідолашну за прості штани.

Читайте також: Богдан Шумилович: У довоєнній Галичині не святкували від Романа до Йордана

Пасажі були відчинені уесь час. Удень вони були досить респектабельними місцями для середнього класу, а ввечері там збиралися любителі нелегального обміну валют, спекулянти та повії. Це одна з речей, що також захоплює у пасажах – їхня плинність та змінність навіть протягом одного дня.

Межі між суспільним та приватними просторами у Львові буди досить плинними, і жінки могли з’являтися у міському просторі, а не тільки заточуватися в домі, проте це безумовно залежало від їх суспільного статусу та наявності чоловіка. Львів стрімко розвивався під час споживацької революції, пропонуючи нові та різні способи співжиття та розваг, а також форм функціонування для жінок, але разом з тим, і небезпек.

Катерина Бортняк за матеріалами лекції Владислави Москалець

(Лекція є частиною серії "Гендерні виміри минулого", що організована у співпраці Центру міської історії з Українською асоціацією дослідниць жіночої історії за підтримки Фонду імені Гайнріха Бьолля, Бюро Київ–Україна)

Фото надані Владиславою Москалець

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.

Міські акценти

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!