Фото: Unsplash

Фото: Unsplash

Мені треба тільки житло, розумієш? Історії непомітних

5164 0
Tvoemisto.tv пропонує подивитись, чим у Львові живуть люди, які приходять на роздачу їжі біля Катедри, що її організовує молодіжна волонтерська організація.

Біля Катедри похмуро, ллє холодний березневий дощ. Ще здалеку помічаю своїх недавніх знайомців: стоять просто неба, скуйовджені, ніби горобчики, під капюшонами різних відтінків сірого і чорного. Не всі з них – бездомні. Хтось має квартиру, щоправда, вся пенсія йде на комунальні послуги, а за їжею та ліками доводиться звертатися до волонтерів. Когось дійсно вигнали родичі на вулицю, а хтось «просто неудачник», як сказав мені знайомець з того ж колективу.

– Станьте будь ласка в коло, це не коло!

Кураторка роздачі їжі для бідних організовує всіх так, щоби кожному дісталася порція та чай або кава на вибір. Червоно-біла клітчаста сумка із їжею починає свою подорож колом.

До роздачі у межах організації «Молодь за мир» я приєдналася дві середи тому і вже встигла завести не одну розмову із тими людьми, яких я нечасто помічала на вулиці. Ми говорили про математику, тарифи, їхню вищу освіту і здебільшого – про несправедливість. Вони заглядали мені в очі і видивлялися, чи за моїм бажанням поговорити не знайдеться чогось матеріального – корисної інформації чи зв’язків.

– А чи не маєте куртки? Мені сорокового розміру б.

Я відповідаю, що за цим краще звертатися до наших кураторок і підкликаю одну з них. Тим часом заводжу розмову із пані Марією. Жінка невисоко зросту охайно убрана у довгу сіру курточку і бежевий берет. Вона тримає в руках пластиковий пакет і паперовий стаканчик, на якому намальована довговолоса дівчина на фоні Ейфелевої вежі.

Читайте також: Перше правило – мовчати про коронавірус. Як переживають карантин бездомні у Львові

– Того разу я не була, бо хворіла, а от сьогодні рішила прийти. Я заказувала там курточку і чоботи, питалася, чи не буде. А ота повненька каже, що сама вона не знає, коли буде. Коли дадуть – то й буде.

– А часто дають?

– Нє, не часто. Добре, що гарячий чай є, хоч трошки можна загрітися. Отак я на Підвальній стояла на вежі, простила і 2 неділі хворіла. Ревматизм в мене, а воно пішло загострення і даже на ногу не могла ходити. Руку відняло праву.

Холодний дощ нещадно розбавляв чай у стаканчику із намальованою паризькою дівчиною. Пані Марія поправляє берет і продовжує оповідь про несправедливість. Каже, що сЬвітло подорожчало, чітко вимовляючи м’який знак перед «в» і дивиться на мене так, ніби я й дійсно керую тарифами. Все, що я можу – підтримати її здивовано-розчарованим підняттям брів. Питаю, чи має зв’язок з родичами. Пані Марія криво усміхається кутиком роту і біля ока складаються зморщечки.

– Такі родичі, що ніхто не підтримує, вони самі бідні. Так що нікуда дітися, мусиш крутитися як є. Отут стояти, мерзнути, а що робити. Добре, йтиму.

Але вже розвернувшись, зупиняється.

– Я сама юрист, вчилася ще при Союзі, закінчила юридичний, то вже стільки років. Багато чого сі змінило.

Пані Марія бажає, аби мені щастило і йде у дрібну мжичку, щоби встигнути до церкви святого Андрія і до темна потрапити у свою квартиру.

Читайте також: Інвестуйте правильно. Владика Венедикт про спілкування, відеоблог та потребуючих

Червоно-білу картату сумку із порціями їжі понесли далі містом, а люди почали розходитися. Саме тоді я побачила пані Наталку. Вона завжди була тут, от тільки за людьми її було зовсім не видно. Тепер же вона стала помітною, бо окрім неї тут залишився лише дощ.

Наталка повільно переминається з ноги на ногу, визираючи з-під вдягнутого набік  капюшона зеленого пальта. Сіре штучне хутро стоїть їжаком від дощу, а медична маска покосилася на нерівномірно розтягнутих ґумках. Пейзаж якоїсь сонячної Майорки недоладно і нахабно виблискував на її пакеті у краплях дощу.

– Дякую, що приходите, – намагаюся зав’язати розмову, і це виходить напрочуд швидко.

– Та прошу, я вже дддесять років без квартири, не моооожу квартиру собі найти.

Наталка має вади вимови і звуки ніби залишаються всередині, а виринають лише їхні уривки. Вона одразу починає з найголовнішого, зводячи усі привітання і ввічливості до мінімуму. Розповідає, що батько її з Білої Церкви, а мати – з Єревану, а в кінці додає довге і задумливе «оттак от».

– Родичі в Києві є. Але до Києва треба білет купити, розумієте, до Києва білет треба купити.

– А вони вам не можуть купити? – цікавлюся я, зазираючи у трохи відсторонені очі.

– Хто? – жінка дивиться просто на мене, проте погляд від цього не стає ближчим.

– Родичі.

– Родичі в Києві живуть, а в мене телефону нема, щоб їм подзвонити.

Десь поруч продзвенів трамвай. Наталка похитнулася і перевела очі на нього, коли той вже завертав за площу Ринок.

– В мене нема телефону, – трохи стишено повторила вона, – Нема.

Всю історію пані Наталка подає уривчасто і незв’язно, перестрибуючи із телефонного довідника на питання, як можна «оформитися» в нічліжку, але не на Кирилівській – там тримають лише пару місяців. Чи потрібно багато грошей, щоби влаштуватися в «Карітас»? Чи є в мене зв’язок з ними? Нема квартири. Нема. Телефону теж. Тільки мобільний. Нема номеру. Є родичі. Але їх нема.

– В мене тьотка в Києві художник-мозаїк, вона там на Курганівській живе. Вона колись приїжджала, коли мммама була жива, ну а зара не моооже приїхати, бо мммами не стало, розумієте в чому с….

Слово «справа» вона недоговорила і знову потупила погляд у місце, де хвилину тому проїхав трамвай. Наталка переходить на «ти», бо мабуть вже досить багато мені розповіла, щоби вважати незнайомою.

Читайте також: Віддайте на благодійність. Де у Львові можна здати речі для потребуючих

– Мені треба тільки житло, розумієш? Щоб я там мммила посуд і прибирала. Розумієш?

Вона дивиться просто в холодний березневий дощ. На Кирилівську ще рано – там чекають лише з сьомої. Чекають?

Сьогодні організація «Молодь за мир» шукає ресурси і небайдужих, які хочуть допомогти скласти пакунки з продуктами для бідних до Великодня. У кошиках будуть паска, ковбаса, яйце та сир. Щоб долучитися до допомоги у той чи інший спосіб, можна написати в інстаграм. Реквізити для фінансової допомоги: картка Монобанку №5375414116653550

Довідково:

МЗМ, або Молодь За Мир – це європейський рух молодих людей, що виник всередині Спільноти Святого Егідія, відомої своєю роботою для бездомних, літніх людей, хворих, боротьбою зі СНІДом в Африці.

Катерина Бортняк

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Міські акценти

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!