
Фото: Zbruc.eu
Найважче, коли пацієнти помирають від ускладнень. Лікарка про рік роботи з Covid-хворими
Готувались до роботи в тимчасових умовах
Таміла Алексанян говорить, що ніхто із працівників відділення не думав, що епідемія затягнеться так надовго і роботу медиків доведеться повністю перебудувати.
«Ми думали, що буде як у Китаї – два місяці і все закінчиться. Ми готувалися до роботи в тимчасових умовах», – говорить лікарка.
Читайте також: Коронавірус у вагітних. Як захиститися, чи можна вакцинуватися і які є ризики для дитини
16 березня 2020 року із 4-го відділення інфекційної лікарні у Львові виписали усіх пацієнтів, яких можна було виписати, а решту перевели в інші відділення та медзаклади. Того ж дня почали приймати хворих з підозрою на Covid-19 – першими на Львівщині.
Спочатку, згадує Таміла Алексанян, відділення поділили на червону і зелену зони. Ординаторську, що територіально була в межах червоної зони, залишили і перевели лікарів в зелену зону, адже ходити коридором із хворими в гострому періоді заразності було небезпечно.
Таміла Алексанян
Перших пацієнтів, яких привозили в лікарню, клали по одному в палаті. За їжею і в туалетну кімнату вони виходили по черзі – правил дотримувались чітко.
Тоді на результати ПЛР-тестування доводилось чекати довго, адже у Львові таких аналізів не робили – зразки відправляли в Київ. Тих, у кого підтверджувався діагноз, переводили в інше крило, аби відокремити від пацієнтів із підозрою на коронавірус. А коли хворих стало багато, у 4-му відділенні стали лікувати лише людей із позитивним тестом. Для тих, хто чекав на результати аналізу, задіяли інші відділення лікарні.
«Із кожним днем хворих ставало все більше і більше. Ми вже не вміщали всіх, до кінця не знали, як треба лікувати – ніхто не міг дати чітких рекомендацій. Намагалися створити власні методи», – розповідає Таміла Алексанян.
На початках, коли було багато важких хворих, а реанімація була заповнена, змінили графік роботи – стали працювати у кілька змін. У другу зміну виходили лікарі, щоб підстраховувати медперсонал у відділенні.
«Бухгалтерія не могла заплатити за понаднормові години, яких було дуже багато, бо законодавством заборонено стільки працювати. А потреба була. І наші працівники все витримали», – говорить лікарка.
Коли потік хворих став величезним, для їх прийому відкрилися Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих імені Юрія Липи у Винниках, Центр легеневого здоров’я, Covid-відділення у 8-й міській клінічній лікарні Львова. За деякий час до них долучилися міські і районні лікарні Львова та Львівської області.
Коронавірус приносили ззовні
Найбільше пацієнтів, розповідає лікарка, було влітку та восени минулого року – лише у грудні кількість хворих стала знижуватися. Вона згадує, що було важко, адже лікарі теж хворіли, хоч відділення із перших днів було забезпечене засобами захисту і медики ретельно стежили за дотриманням протиепідемічних правил.
«На роботі не заразився ніхто. Інфекцію приносили ззовні і, на жаль, тут уже інфікували один одного. Удома хтось хворий, людина приїхала на роботу, побула на зміні 12 годин, інфікувала інших. Загалом перехворіла майже половина персоналу відділення. А ті медпрацівники, кого хвороба оминула, 25 лютого зробили щеплення – знову першими на Львівщині», – розповідає завідувачка відділенням.
Медики, які вже мали справу із Covid-19, теж мали бажання вакцинуватись, каже Таміла Алексанян, адже вдруге захворіти нікому не хочеться – вони бачать на власні очі, як важко минає хвороба. Але їм, зазначає лікарка, треба почекати хоча б пів року від захворювання.
«У світі ще не знають, чи щепити тих, хто перехворів, чи ні. Вважаю, що має бути великий імунний прошарок, щоб припинилася хвороба», – говорить завідувачка.
Читайте також: Вірус справді змінився. Яким зараз є портрет хворого на Covid-19
Таміла Алексанян також думає, що епідемія загалом не припиниться, поки будуть ті, хто не перехворів і не вакцинувався – тобто поки коронавірус матиме, де циркулювати.
«Хіба ми могли подумати, що це триватиме так довго? Ми думали, що за два місяці лікарям подякують і на цьому закінчиться. А увесь світ потерпає вже понад рік», – каже лікарка.
Таміла Алексанян також розповідає, що перед початком пандемії інфекційну лікарню мали реорганізувати – відповідно до медичної реформи, але, на щастя, не встигли.
«Епідемія показала, що система охорони здоров’я у пострадянських державах краща, аніж у західних – смертність від коронавірусу у нас нижча. І не лише в Україні – в Грузії, Казахстані, Білорусі. Ліжковий фонд більший», – коментує лікарка.
«Настав час, коли не треба ядерної зброї – достатньо вірусу, щоб паралізувати весь світ», – додає вона.
Перша робота – пандемія
У відділенні зараз працює багато молодих спеціалістів – це лікарі, які тут проходили інтернатуру.
«Більшість з них, окрім як в умовах пандемії, ще ніде не працювали. Ми маємо найбільший досвід із хворими на коронавірус і якби наші молоді лікарі розпочали свою практику в іншому напрямку, то такого досвіду не здобули би. І вони це цінують. Вони відчули свою значимість та значимість нашої професії сьогодні. Тому ніхто з них не збирається нікуди йти з відділення. Хочу сказати, що я їх дуже люблю – вони мені як діти і намагаюсь так до них і ставитись», – говорить Таміла Алексанян.
Також у відділенні працюють медсестрами і медбратами студенти медичного університету. Завідувачка розповідає, що частина медсестер старшого віку звільнилась – не могли працювати у такому режимі або боялись інфікуватись. Тоді прийшли студенти і попросились допомагати. Хтось мав потрібні навички, хтось – ні, але тепер всі навчились і працюють.
«Вони вмотивовані і доброзичливі. Тут інші просто не втримаються – тяжкі умови праці, порівняно з іншими відділеннями. Фізично і емоційно», – каже лікарка.
Лікарі плачуть за кожним пацієнтом
Таміла Алексанян розповідає і про величезний емоційний вантаж, про стресові ситуації під час пандемії.
«Найважче, коли пацієнт, який одужує, якому вилікували легеневу недостатність, помирає від гострого коронарного синдрому чи інсульту у нас на очах. Коли ми, разом з реанімацією, робимо все за протоколом і не можемо його врятувати… Таких випадків чимало. До епідемії такого не було. Це найважчі моменти, що довго не забуваються – кілька днів не можемо спати. Коли вони помирають у нас у відділенні – це найболючіше», – ділиться лікарка і додає, що її лікарі плачуть за кожним пацієнтом.
Надія Таміли Алексанян проста – на те, аби пандемія закінчилась і відділення до кінця року знову почало приймати «звичайних» хворих – з менінгітами, енцифалітами, ВІЛ-інфекцією, лептоспірозами, малярією тощо.
«Хочу, щоб наші пацієнти повернулися сюди, а не страждали десь без лікування, без допомоги, яку їм не можуть надати так, як тут», – каже лікарка.
Нові правила у родинах
З досвіду, пацієнти відділення, каже Таміла Алексанян, найчастіше інфікуються на роботі. Навіть якщо працюють у великому офісі з дотримуванням дистанції і провітрюванням.
«На жаль, у людей дотепер є звичка разом пити каву. Це небезпечно. Якщо в таке коло потрапляє хоча б одна хвора людина, близький контакт – посиділи в обідню перерву, то всі будуть заражені», – пояснює медик.
Також люди інфікуються в родинах. Навіть якщо всі удома, а лише хтось один виходить на роботу, то може принести інфекцію в сім’ю.
«Як це не сумно, але й в родині у цей час має бути впроваджена санітарна культура. Людина може стати заразною за два дні до початку хвороби, тож треба максимально обмежити контакти з людьми поважного віку. Наприклад, обідати чи вечеряти працюючій людині варто наодинці, а потім – провітрити приміщення», – радить лікарка.
Читайте також: Ало, що у вас трапилось. Репортаж із диспетчерської Центру екстреної меддопомоги у Львові
Діти теж приносять інфекцію зі школи чи садочка, додає вона. І як би не було прикро, але контакти бабусь і дідусів з онуками потрібно максимально обмежити.
«Або перед контактом дитина має не ходити в колектив хоча б 10 днів, а потім її можна віддавати дідусям чи бабусям на триваліший період», – пояснює Таміла Алексанян.
Багато людей інфікуються під час святкувань – днів народження, весіль тощо.
«На жаль, маємо чимало прикладів, коли і наречені захворіли, і батьки, і свати, і всі, хто з ними спілкувалися. На весіллі – музика, танці, хвора людина багато видихає і легко передає інфекцію. Хочеться, звичайно, зустрічатися з друзями, з рідними, але зараз не час», – зазначає лікарка.
***
Сьогодні у відділенні знову «аншлаг», медики працюють у цейтноті – у Львові розпочалася третя хвиля коронавірусу.
Світлана Хитрова
Фото авторки
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Добродії на пів мільйона, або Що відбувається у справі Матиса і Шпитка
- Понад 300 тисяч жертв. Як Львів страждав від радянської та німецької окупації
- Шкодуємо, що не виїхали раніше. Історії дітей, яких рятують у Львові
- «Компроміс вичерпався». Історик про те, чому Україна вже не може святкувати 9 травня
- «Психопати сотнями не ходять. Йдеться про страшну ненависть». Дослідниця терору про злочини росіян
- «Бог залишив мене живою, тому мушу жити». Історія медсестри, яка підірвалася на снаряді
- Проблему з пальним можна вирішити, – експерт
- Несправжній Козак. Що буде із майном соратника Медведчука у Львові
- Великдень у Львові та селах відзначали по-різному. Старі фото та традиції
- Космічна магія Великодня. На згадку про писанкарку Ганну Косів
- «Такої кількості ще не було». Як волонтерська кухня передає паски на передову
- Купити авто в Європі. Як через новий закон виник ажіотаж на кордоні і ринку
- Історія повторюється. У чому феномен пісні «Ой, у лузі червона калина»
- Швидкі рішення, піт і сльози. Експерти про те, як відбудовувати Україну
- «Хто буде Карфагеном – Москва чи Київ?» Ярослав Грицак про війну за існування
- Важливо, щоб Папа не зустрівся з Кірілом, або Як Україні перемогти росію у Ватикані
- Львівщина може забезпечити сіллю пів України, але будуть проблеми з олією
- «Треба передусім назвати путіна злочинцем», – отець-доктор Михайло Димид про Папу, війну і жертви
- «Навіщо фінансувати культуру, коли війна?» У Львові оживає театральне життя
- «Господи, як я їх ненавиджу! Отак і скажіть». Священник про звірства росіян
- Маємо почати говорити про втрати. Психолог про втому та другий місяць війни
- «Недооцінювати загрозу білоруського удару не варто», – Остап Кривдик
- «Не хочу говорити однією мовою з окупантами». Історії переселенців, які перейшли на українську
- «Мова – це зброя, але не головна». Історик Ярослав Грицак про те, як росія нищила українську
- «Стане великим багатосферним хабом». Як Львів трансформується у час війни
- Як в Україні проходить загальна мобілізація та кого не призиватимуть
- «Якби я змогла забути російську, була б щаслива». Історія харків’янки, яка почала спілкуватися українською
- Залежить від заправки. Яка ситуація із пальним на Львівщині
- Дихати, тренуватися, гуляти і спати. Як переживати стресові ситуації
- Битва за Оперу. Що відбувається із конкурсом на директора головної сцени Львова
- «Це краще, ніж ховатися у підвалі». Львів’янки про те, чому вирішили проходити військовий вишкіл
- «Росія – ворог, який точно програє». Юрій Підлісний про загрозу і наступ
- «Українці скуповують не сірники і гречку, а зброю». Володимир В’ятрович про протистояння з Росією
- «Путін – божевільний, а Росія лежить у паралічі», – експрофесорка МДУ Олена Волкова
- Львівські готелі. Кому належать і чи є там російський бізнес
- Як убезпечити свій акаунт і що потрібно знати про ворожі хакерські атаки
- «Вимкнені телефони, є жива черга». Як працює Генконсульство Росії у Львові
- «Мій вітер повідчиняв усі вікна її життя». Історія кохання політв’язня Зеновія Красівського і правозахисниці Олени Антонів
- «Це загальноєвропейська справа». Іноземці, які лишаються у Львові, попри можливе вторгнення Росії
- «Замість страху та паніки моя відповідальність полягає в тому, щоб бути в Україні», – американець про те, чому він не евакуюється у США
- Усе почалось з пані Наді. Як бабусі з пансіонату «створили» власний бренд шкарпеток
- «Кожен має відчути нерв театру, тоді він успішний». Василь Вовкун про прорив у Львівській опері
- У Львові хочуть зберегти віллу «Сонячну» і відкрити тут музичну галерею
- Проректор, пластун та маркетолог. Історії тих, хто вже записався у Львівську тероборону
- Куди полетіти зі Львова. Еґер – вода, вино і соляна гора
- Львів і його райони. Звідки походять назви та де з’явились перші будинки
- Перехворіють усі. Завідувачка Covid-відділення вважає, що коронавірус може перейти в сезонну хворобу
- За два тижні львів'яни зможуть записуватися на військово-медичні навчання
- Як Винниківське озеро стало «басейном»
- «А хіба інші нації теж їдять сало?» Кілька думок про розвиток української кухні
- Раджу сісти і написати свій план. Психологиня про те, як не впадати у відчай через війну
- «Майдан не може вирішити все – ми мусимо вирішувати», – Мирослав Маринович
- «Був зруйнований, наче Троя». Як на Львівщині три родини викупили занедбаний палац і відновлюють його
- Куди полетіти зі Львова. Всі столиці Литви
- У пошуках свого коріння. Як віднайти предків
- «Остап знову збере усіх на Різдво». Як львівський художник гуртував у себе сотні колядників
- Різдво для Давидка. Історія маленького героя, якому вперше в Україні імплантували стимулятор діафрагми
- Він дуже поспішав жити. In memoriam Остап Лозинський
- Три історії львівських підприємств, яким допомогла COVID-19 Бізнес-клініка
- Чи зникне взимку сніг. Розмова із кліматологом
- Як українці святкують Різдво в Кракові. Фоторепортаж
- «Змінилося би все». Чи зможуть українці святкувати Різдво 25 грудня
- Історія Церкви святого Миколая у Львові, або Як змінювався храм часів XIII століття
- Кожна п’ята дитина відчуває страх, що на неї наїде машина. Як підвищити безпеку біля шкіл
- Їх застануть ще наші правнуки. Чому одноразові підгузки – це погано і як перейти на багаторазові
- «Я тішився, як дитина в Діснейленді, коли відкрив Львів», – власник арткафе Te Amo Lviv
- Перезмінка о 5-ій ранку. Як батьки Юрчика зі СМА борються за життя сина
- «Став серцевиною». Історія першого Гарнізонного храму України
- «Нам треба збільшити рівень очікування до змін у державі», або Чого бракує економіці сьогодні
- Гідність, інклюзивність та рівність. Яким буде America House Lviv і коли його відкриють
- Нас називають «поспішайки». Як у Львові доглядають передчасно народжених дітей
- Діти самі роблять тести. Як у різних країнах світу дбають про школярів
- «Росія зчитувала наші дані». Львівський розробник про український аналог додатку для військових
- Писала серед карпатських гір. Листи молодої письменниці до своєї сім'ї
- Водіям тут не місце, або Що передбачає новий План мобільності Львова
- Wizz Air запускає нові рейси зі Львова та готується випередити МАУ. Інтерв’ю з президентом
- «Ресторанів з локальною кухнею буде все менше». Чому у Львові закрилася відома «Ґвара»
- Куди полетіти зі Львова: вікенд у Ґданську – місті, що стало феніксом
- Житло на заводі. Як у Львові на місці фабрик виросли «семицвіти»
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До центру реабілітації диких птахів
- «Я не можу підвести маму». Історія дівчинки, яка об’єднала Львів
- Скільки цьогоріч платитимуть львів’яни за опалення. Пояснення експертів
- Не алкоголь. Якими є основні причини автотрощ на Львівщині та хто їх створює
- «Не-святий-святий». Історія мученика Омеляна Ковча
- І стіни заговорили. На Вірменській знайшли кам’яницю, в якій жив король
- Ті, які повертають до життя. Перемоги львівських лікарів
- «Навчилась заново ходити». У Львові 6 місяців боролись за життя керівниці штабу протидії Covid-19
- «Після 18:00 у нас безлюдно». Дипломат порівняв карантин у Львові та Празі
- Лікарі розповіли, чи відрізняється лікування вакцинованих та невакцинованих пацієнтів
- «Це ми допустили такий стихійний туризм» або Як перестати нищити Карпати
- Інцидент із Cat Cafe у Львові. В яких умовах тут живуть коти
- Маршрут двоколісним. Що цікавого можна побачити на шляху від Брюховичів до Жовкви
- В Україні тестують Covid-паспорти та думають, що робити зі школами
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. 99 маршрутів. Онлайн-мапа
- «Ми знаходимо їхні рештки на смітниках». Чому на Львівщині зупинились перепоховання вояків
- Потужна версія Covid-19. Чим небезпечний штам коронавірусу «Дельта»
- «Люди почали вкладатися в українське», – Kozak System у Львові
- «Як кампуси Google, Apple, Amazon». Що SoftServe будуватиме на Хуторівці у Львові
- Як не добігти до трагедії. Аналіз нещасного випадку на Львівському півмарафоні
- Споруди-залишенці. Що буде з давнім костелом та монастирем на території ЛАЗУ