Рік тому, 16 березня 2020 року, львівські інфекціоністи з 4-го діагностичного відділення Львівської обласної інфекційної клінічної лікарні почали приймати перших пацієнтів з коронавірусом. Завідувачка відділення Таміла Алексанян розповідає, що змінилось за цей рік поруч з Covid-19 – не лише у лікарні, а в роботі, думках та очікуваннях медиків.

Готувались до роботи в тимчасових умовах

Таміла Алексанян говорить, що ніхто із працівників відділення не думав, що епідемія затягнеться так надовго і роботу медиків доведеться повністю перебудувати.

«Ми думали, що буде як у Китаї – два місяці і все закінчиться. Ми готувалися до роботи в тимчасових умовах», – говорить лікарка.

Читайте також: Коронавірус у вагітних. Як захиститися, чи можна вакцинуватися і які є ризики для дитини

16 березня 2020 року із 4-го відділення інфекційної лікарні у Львові виписали усіх пацієнтів, яких можна було виписати, а решту перевели в інші відділення та медзаклади. Того ж дня почали приймати хворих з підозрою на Covid-19 – першими на Львівщині.

Спочатку, згадує Таміла Алексанян, відділення поділили на червону і зелену зони. Ординаторську, що територіально була в межах червоної зони, залишили і перевели лікарів в зелену зону, адже ходити коридором із хворими в гострому періоді заразності було небезпечно.

Таміла Алексанян

Перших пацієнтів, яких привозили в лікарню, клали по одному в палаті. За їжею і в туалетну кімнату вони виходили по черзі – правил дотримувались чітко.

Тоді на результати ПЛР-тестування доводилось чекати довго, адже у Львові таких аналізів не робили – зразки відправляли в Київ. Тих, у кого підтверджувався діагноз, переводили в інше крило, аби відокремити від пацієнтів із підозрою на коронавірус. А коли хворих стало багато, у 4-му відділенні стали лікувати лише людей із позитивним тестом. Для тих, хто чекав на результати аналізу, задіяли інші відділення лікарні.

«Із кожним днем хворих ставало все більше і більше. Ми вже не вміщали всіх, до кінця не знали, як треба лікувати – ніхто не міг дати чітких рекомендацій. Намагалися створити власні методи», – розповідає Таміла Алексанян.

На початках, коли було багато важких хворих, а реанімація була заповнена, змінили графік роботи – стали працювати у кілька змін. У другу зміну виходили лікарі, щоб підстраховувати медперсонал у відділенні.

«Бухгалтерія не могла заплатити за понаднормові години, яких було дуже багато, бо законодавством заборонено стільки працювати. А потреба була. І наші працівники все витримали», – говорить лікарка.

Коли потік хворих став величезним, для їх прийому відкрилися Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих імені Юрія Липи у Винниках, Центр легеневого здоров’я, Covid-відділення у 8-й міській клінічній лікарні Львова. За деякий час до них долучилися міські і районні лікарні Львова та Львівської області.

Коронавірус приносили ззовні

Найбільше пацієнтів, розповідає лікарка, було влітку та восени минулого року – лише у грудні кількість хворих стала знижуватися. Вона згадує, що було важко, адже лікарі теж хворіли, хоч відділення із перших днів було забезпечене засобами захисту і медики ретельно стежили за дотриманням протиепідемічних правил.

«На роботі не заразився ніхто. Інфекцію приносили ззовні і, на жаль, тут уже інфікували один одного. Удома хтось хворий, людина приїхала на роботу, побула на зміні 12 годин, інфікувала інших. Загалом перехворіла майже половина персоналу відділення. А ті медпрацівники, кого хвороба оминула, 25 лютого зробили щеплення – знову першими на Львівщині», – розповідає завідувачка відділенням.

Медики, які вже мали справу із Covid-19, теж мали бажання вакцинуватись, каже Таміла Алексанян, адже вдруге захворіти нікому не хочеться – вони бачать на власні очі, як важко минає хвороба. Але їм, зазначає лікарка, треба почекати хоча б пів року від захворювання.

«У світі ще не знають, чи щепити тих, хто перехворів, чи ні. Вважаю, що має бути великий імунний прошарок, щоб припинилася хвороба»,  – говорить завідувачка.

Читайте також: Вірус справді змінився. Яким зараз є портрет хворого на Covid-19

Таміла Алексанян також думає, що епідемія загалом не припиниться, поки будуть ті, хто не перехворів і не вакцинувався – тобто поки коронавірус матиме, де циркулювати.

«Хіба ми могли подумати, що це триватиме так довго? Ми думали, що за два місяці лікарям подякують і на цьому закінчиться. А увесь світ потерпає вже понад рік», – каже лікарка.

Таміла Алексанян також розповідає, що перед початком пандемії інфекційну лікарню мали реорганізувати – відповідно до медичної реформи, але, на щастя, не встигли.

«Епідемія показала, що система охорони здоров’я у пострадянських державах краща, аніж у західних – смертність від коронавірусу у нас нижча. І не лише в Україні – в Грузії, Казахстані, Білорусі. Ліжковий фонд більший», – коментує лікарка.

«Настав час, коли не треба ядерної зброї – достатньо вірусу, щоб паралізувати весь світ», – додає вона.

Перша робота – пандемія

У відділенні зараз працює багато молодих спеціалістів – це лікарі, які тут проходили інтернатуру.

«Більшість з них, окрім як в умовах пандемії, ще ніде не працювали. Ми маємо найбільший досвід із хворими на коронавірус і якби наші молоді лікарі розпочали свою практику в іншому напрямку, то такого досвіду не здобули би. І вони це цінують. Вони відчули свою значимість та значимість нашої професії сьогодні. Тому ніхто з них не збирається нікуди йти з відділення. Хочу сказати, що я їх дуже люблю – вони мені як діти і намагаюсь так до них і ставитись», – говорить Таміла Алексанян.

Також у відділенні працюють медсестрами і медбратами студенти медичного університету. Завідувачка розповідає, що частина медсестер старшого віку звільнилась – не могли працювати у такому режимі або боялись інфікуватись. Тоді прийшли студенти і попросились допомагати. Хтось мав потрібні навички, хтось – ні, але тепер всі навчились і працюють.

«Вони вмотивовані і доброзичливі. Тут інші просто не втримаються – тяжкі умови праці, порівняно з іншими відділеннями. Фізично і емоційно», – каже лікарка.

Лікарі плачуть за кожним пацієнтом

Таміла Алексанян розповідає і про величезний емоційний вантаж, про стресові ситуації під час пандемії.

«Найважче, коли пацієнт, який одужує, якому вилікували легеневу недостатність, помирає від гострого коронарного синдрому чи інсульту у нас на очах. Коли ми, разом з реанімацією, робимо все за протоколом і не можемо його врятувати… Таких випадків чимало. До епідемії такого не було. Це найважчі моменти, що довго не забуваються – кілька днів не можемо спати. Коли вони помирають у нас у відділенні – це найболючіше», – ділиться лікарка і додає, що її лікарі плачуть за кожним пацієнтом.

Надія Таміли Алексанян проста – на те, аби пандемія закінчилась і відділення до кінця року знову почало приймати «звичайних» хворих – з менінгітами, енцифалітами, ВІЛ-інфекцією, лептоспірозами, малярією тощо.

«Хочу, щоб наші пацієнти повернулися сюди, а не страждали десь без лікування, без допомоги, яку їм не можуть надати так, як тут», – каже лікарка.

Нові правила у родинах

З досвіду, пацієнти відділення, каже Таміла Алексанян, найчастіше інфікуються на роботі. Навіть якщо працюють у великому офісі з дотримуванням дистанції і провітрюванням.

«На жаль, у людей дотепер є звичка разом пити каву. Це небезпечно. Якщо в таке коло потрапляє хоча б одна хвора людина, близький контакт – посиділи в обідню перерву, то всі будуть заражені», – пояснює медик.

Також люди інфікуються в родинах. Навіть якщо всі удома, а лише хтось один виходить на роботу, то може принести інфекцію в сім’ю.

«Як це не сумно, але й в родині у цей час має бути впроваджена санітарна культура. Людина може стати заразною за два дні до початку хвороби, тож треба максимально обмежити контакти з людьми поважного віку. Наприклад, обідати чи вечеряти працюючій людині варто наодинці, а потім – провітрити приміщення», – радить лікарка.

Читайте також: Ало, що у вас трапилось. Репортаж із диспетчерської Центру екстреної меддопомоги у Львові

Діти теж приносять інфекцію зі школи чи садочка, додає вона. І як би не було прикро, але контакти бабусь і дідусів з онуками потрібно максимально обмежити.

«Або перед контактом дитина має не ходити в колектив хоча б 10 днів, а потім її можна віддавати дідусям чи бабусям на триваліший період», – пояснює Таміла Алексанян.

Багато людей інфікуються під час святкувань – днів народження, весіль тощо.

«На жаль, маємо чимало прикладів, коли і наречені захворіли, і батьки, і свати, і всі, хто з ними спілкувалися. На весіллі – музика, танці, хвора людина багато видихає і легко передає інфекцію. Хочеться, звичайно, зустрічатися з друзями, з рідними, але зараз не час», – зазначає лікарка.

***

Сьогодні у відділенні знову «аншлаг», медики працюють у цейтноті – у Львові розпочалася третя хвиля коронавірусу.

Світлана Хитрова

Фото авторки

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.