«Калина – моя батьківщина, – а я її калинець». Як у Львові прощалися з Ігорем Калинцем

Через надцять років ці спогади будуть раритетними. Бути на похороні Ігоря Калинця – це ніби віддати шану не лише поетові, а цілій добі, яку він уособлює. Десятки людей в одному з головних храмів Львова, і кожен з власною пам’яттю про Калинця.
Hero Image

01 липня 2025, 19:00

У величних стінах собору святого Юра лунає «Чуєш, брате мій» – пісня, що звучить як прощання і як пам’ять водночас. І в цьому співі чути подяку і шану. «Чуєш, брате мій, товаришу мій, відлітають сірим шнуром журавлі у вирій».

Поруч з домовиною – донька Дзвенислава Калинець-Мамчур, яка згодом скаже, що їхній батько належить не лише їхній родині, а Львову, Україні та історії.

Прощання з Ігорем Калинцем відбувається з гідністю, яку він заслужив. Отець звертається до присутніх:

«Про нього неможливо говорити в минулому часі. Він житиме в нашій пам’яті. Сьогодні Україна плаче калиновими слізьми, бо відпроваджує до вічності свого вірного сина, – продовжує священник. – Серце Ігоря Калинця зупинилось за одинадцять днів до його дня народження. Він показав на своєму прикладі як треба любити і захищати рідну землю, мову, культуру».

У 2022 році, в одному з наших інтерв’ю, Ігор Калинець сказав просто і твердо: «Треба було просто бути принциповим українцем. Я не був якимось революціонером, але був принциповий у всіх питаннях, не «ламався», не йшов на їхні запити та й якось так вижив. У таборі займав позицію в русі спротиву».

Фото: Іван Станіславський
Фото: Іван Станіславський

Його «просто бути» мало свою ціну. За громадянську позицію та участь у правозахисному русі 11 серпня 1972 року Ігоря Калинця засудили – шість років таборів суворого режиму і ще три роки заслання. Покарання відбував у Пермських таборах, серед таких самих непохитних, як він: Івана Світличного, Василя Стуса, Миколи Горбаля, Степана Сапеляка.

Після таборів – перебував на засланні. Разом із дружиною, поеткою й активісткою Іриною Стасів-Калинець, вони опинилися в селі Ундино-Посєльє в Забайкаллі.

Ігор та Ірина Калинці / Фото надала Дзвенислава Мамчур-Калинець, Радіо Свобода

«Я ріс біля Ходорова, москалі завжди були москалями. Вже потім почалося «русскіє». А раніше були «совіти» і «москалі». Я часом говорю на них «сатана»… Нічого нового не можу сказати. Думаю, орки – то зараз найкраще», – рефлексував Калинець у 2022-му, невдовзі після початку повномасштабної війни.

До речі, Ігор Калинець видав 10 томів творів дружини і вважав це своїм обов’язком. У них розкривається глибокий і багатогранний світ Ірини Калинець – від художніх новел і романів до наукових праць, зокрема «Близьке далеке» та «Епоха гунів та її передісторія».

Ігор Калинець з гідністю покидає Собор святого Юра, сьогодні він тут востаннє. Далі колона повільно прямує вниз, до центру міста, де його чекають уже десятки людей – у мовчанні, з квітами.

Над площею, з Ратуші, на всіх дивиться його портрет – добрий погляд, легка усмішка. А під ним – ім'я та цифри: Ігор Калинець. 09.07.1939 – 28.06.2025. Між ними – ціле життя спротиву, культури, любові до мови, країни і правди.

Навпроти міської ради в ряд стали люди, водії вийшли з автомобілів, зупинився червоний бернський трамвай, пасажири якого зараз теж віддаватимуть шану. Всі знають, що зараз лунатиме «Тиша» – композиція, яку виконує скромний міський сурмач пан Ярослав – у чорних штанах та червоному плащі. Він уже понад десять років сурмить із міської ратуші.

Після цього донька Калинця скаже під стінами Ратуші: «якщо маєте хвильку, то почитайте його видання, спогади.. Зараз пасує трішки тиші, щоб осмислити це все до кінця, бо втрата дуже велика. Для всіх».

Після звістки про смерть поета з ним прощалися його віршами. Ольга Гошовська, друга дружина Ігоря Білозіра, писала: «Ними і в них Він залишається з нами назавжди», і опублікувала кілька його віршів. Ось один з них:

ОСІНЬ

Така самотність у білій пустелі постелі,

де понад нами стелею стеляться міражі.

Господи, які в тебе очі стали пастельні

і пальці ласкаві – такі неживі.

Звідки взялись ми, в якій оселі осіли –

оструб, ослони під стінами, сіті і сак.

У міжвіконні осінь, осóнь і сіно,

на острів осоту сонце воском стіка.

Поезіє, спазми екстазу твого зіслабли,

дивний сей світ, остали самі слова.

У пустині світлиці живуть тільки сіті і лави,

А Я НЕЖИВИЙ. І ТИ ВЖЕ ТАКОЖ НЕЖИВА.

Як на творчість Калинця реагувала спілка радянських письменників? «Після моєї другої книжки «Поезії з України», яку видали на Заході, розпочався новий етап мого переслідування», – розповідав нам поет. Його відвідували всі зі спілки письменників, просили, щоби «покаявся» і гнівно відповів Заходу, щоб вони у своїй боротьбі не пхали рук до української літератури та поезії. Він відмовився таке говорити Заходу. Калинець не був членом спілки, бо його не захотіли туди прийняти після участі в справі над Чорноволом. У них не було на нього жодних важелів впливу…

Оксана Забужко зізнається: «Якщо чесно – я його трохи побоювалась: 21 рік тому я написала передмову до його двотомника, і з ухильних реплік редактора в мене склалося враження, що Поетові передмова «не зайшла», – втім, проти публікації він не заперечив, отже, нічого неприйнятного там не побачив, але вочевидь сподівавсь чогось іншого: діалогу? порозуміння? співрезонування? співгри?..»

«Господи, як же пекучо жаль...», – пише Забужко. – У мене майже немає про нього особистих спогадів, хоча зустрічались ми таки не раз. Вибачте нас, пане Ігор. І спасибі, що були».


Фото: Іван Станіславський
Фото: Іван Станіславський


Колона з центральнох площі повільно рушає далі. Попереду – почесна похоронна колісниця з домовиною, за нею – кілька великих автобусів з людьми, які приїхали провести Ігоря Калинця в останню путь, дехто йде пішки. Уздовж вулиць перехожі зупиняються, перешіптуючись: «Сьогодні ховають Калинця...»



Колона прямує до Личаківського цвинтаря – місця, де поет, дисидент і символ незламності українського духу знайде свій спочинок серед тих, хто, як і він, творив свободу ціною власного життя. Він спочиватиме на полі почесних поховань №67, поруч з Іриною Калинець, поруч з Героями Небесної Сотні, Юрієм Шухевичем, Дарією Гусяк.


«Дякую за спільну любов до України, спільну пам’ять та гідне вшанування. Дякую Збройним силам України – завдяки вам ми прощаємося з Ігорем Калинцем на вільній землі, серед вільного народу. Я маю тверду віру, що ми разом візьмемо на себе ще одну ношу і створимо музей шістдесятництва і дисидентства, бо нам є що сказати і показати наступним поколінням», – промовляє Дзвінка Калинець-Мамчур.

Далі звучать майстерні слова Содомори:

«Високий липневий день, який сягнув ясним чолом до зеніту, це наче зразок життя, яке прожив Ігор Калинець. Життя цілісне, завершене, досконале», – саме так, з притаманною йому поетичністю, говорить Андрій Содомора – почесний львів’янин, мовознавець, письменник.

«Покійний Ігор жив теперішнім, у якому завжди було минуле. Де наша історія, наша пісня, дума, де наше серце, пам’ять серця», – каже Содомора.

«Жив за Шевченком, певно, звертався до Всевишнього цими ж словами: «а дай жити, серцем жити». У своєму великому серці він носив Україну, її божественну красу, її важку долю. Жив за Франком: «лиш боротись – значить жить». Жив за християнськими чеснотами».

Серед натовпу, що прощається з поетом, Андрій Содомора згадує один із яскравих кадрів життя. Початок 80-х. Пізній травневий Великдень. Вулиця Личаківська. Ідуть Калинці – Ігор та Ірина. У вишиванках, усміхнені, з кошичком свяченого в руках. У часи, коли така хода була не просто вчинком — а викликом.

«Вони були вільні від страху. Тоді ще мало хто важився йти як вони – по-святковому, зі свяченим. Пам’ятаю, як спало мені тоді на думку: «ми просто йшли, у нас нема зерна неправди за собою». А подумалось – яке то щастя бути вільним від страху. Яким треба бути, яку дорогу пройти, щоб звільнитися від страху. Ідуть вони й нині, та не від нас, а до нас. Щоб ми вистояли, щоби підняли похилену калину, щоби захистили і розвеселили нашу славну Україну».

Іван Малкович, поет і видавець, пригадував як торік Калинець промовив, що калина – його батьківщина – а він її калинець:

«Памʼятаю, як минулого року у Львові на «Землі поетів» бризнули мені сльози, коли він промовив зі сцени оті дивовижно-щемливі свої рядки: «а воно калина — моя батьківщина, – а я її калинець».

Домовина Калинця вкрита українським прапором, а тоді молоді хлопці у формі акуратно складають його і урочисто передають доньці.

«Прошу вас прийняти цей прапор як символ держави, котру він любив та захищав».

Тишу перериває оркестр, ведучи домовину – повільно, гідно – до місця вічного спочинку Ігоря Калинця. Там, серед синьо-жовтих квітів, що мовчки схилились у шані, Калинець залишиться з нами – назавжди. І саме в цю мить звучить: «Зродились ми великої години…»

Софія Шавранська

Фото: Твоє місто, зі сторінки Максима Козицького, Дзвенислави Калинець-Мамчур

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.


Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі


Підписуйтесь на наші соціальні мережі

Будьте в курсі останніх новин та ексклюзивного контенту. Слідкуйте за нами у соціальних мережах.

Читайте також

Lifestyle
Україну накрила магнітна буря рівня 5: як вона впливає на самопочуття та чому ТРЦ інколи небезпечніші за сонячні шторми
Геофізик Михайло Орлюк розповів, як вимірюють магнітне поле біля Львова, Києва та Одеси, чому спалахи на Сонці часто пролітають повз Землю і де перевіряти актуальний К-індекс щогодини.
Магнітні бурі накрили Землю / фото ілюстративне

11:27

Від учора і впродовж сьогоднішнього дня, 18 листопада, на Землі фіксується геомагнітна активність рівня 5. Чому планетарні прогнози космічної погоди не завжди збігаються з реальністю в Україні, як вимірюють бурі біля Львова, Києва та Одеси, і чому похід у торговельний центр може стати більшим випробуванням для організму, ніж спалах на Сонці — розповідає "Твоєму місту" доктор геологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України, завідувач відділу геомагнетизму Інституту геофізики ім. С...

За підтримки:

Robert Bosch Stiftung Logo

Розроблено:

Levprograming

За умови повного або часткового використання iнформацiї гіперпосилання на tvoemisto.tv є обов'язковим. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Думка редакцiї може не збiгатися з думкою авторiв.

© 2026 "Твоє місто"