В Україні пропонують замість «Груз 200» говорити «На щиті», адже це радянський сленг, який укоренився в українській мові. Про те, наскільки така заміна доречна, який іще радянський військовий сленг укоренився в мові, як він впливає на ментальність українців та що з ним робити Tvoemisto.tv поговорило з військовослужбовцями, істориками та літераторами, які зараз служать у війську.

Російсько-українська війна активувала багато процесів у різних сферах. В Україні триває процес не тільки дерадянізації, а й дерусифікації. Українці масово позбуваються російських назв у топоніміці, російськомовну літературу здають на макулатуру, а вторговані гроші переказують на ЗСУ. Тривають реформи і в українській армії. Нещодавно Генштаб ЗСУ зініціював заміну радянської назви вбитих «Вантаж 200» на «На щиті». Про це мовиться на Facebook-сторінці Генерального штабу ЗСУ. 

Для популяризації розпорядження Генерального штабу ЗСУ Ігор Мироненко записав відео на Tik-Tok, яке швидко стало вірусним і набрало понад 300 тисяч переглядів. 

Читайте також: Військові експерти прогнозують кульмінацію наступу росіян на Донеччині

Ігор Мироненко – офіцер морально-психологічного забезпечення Сумського територіального центру комплектування Збройних сил України. За фахом інженер, але після 24 лютого долучився до ЗСУ і тепер служить на Сумщині. Він не сподівався, що його відео стане таким популярним, і признається, що записував його радше для своєї аудиторії, проте називає таку зміну назви дуже доречною:

«Враховуючи специфіку служби, мені часто доводиться мати справу з похованнями. Це дуже сумна, печальна річ. Я зробив це відео радше як виконавець розпорядження Генштабу для своїх підписників. Хотів, щоби в моєму регіоні поширити інформацію про це і щоби мої колеги використовували це під час проведення військової поховальної операції. Атрибути радянських часів тепер зовсім не доречні, натомість говорити про вбитих як тих,що повернулися «на щиті» більш символічно. Це кардинально змінить ставлення до наших полеглих хлопців і дозволить відзначити їх належним чином».

Маркування «Вантаж 200» і «Вантаж 300» – це наслідок утилітарного підходу радянського союзу, коли зважали не на людей, а на вагу в процесі логістики, веде далі Ігор Мироненко: 

«Воно утилітарне, як і все, що було в радянському союзі. З людьми тоді не рахувалися – рахувалися з транспортуванням. Це пішло ще з війни в Афганістані, де вага цинкової труни з тілом була приблизно 200 кілограмів. Відповідно розраховували, скільки трун може поміститися в один літак. І оскільки ми від всього цього намагаємося відійти і платимо за це дуже велику ціну, то ми маємо формувати інші наративи в майбутніх поколінь, героїзувати наших воїнів». 

Читайте також: «Потрібно бути готовими». Військовий експерт про наступ білорусі і ескалацію на Сході

Таке маркування є армійським сленгом, що виник під час війни в Афганістані і знову набув популярності на початку російсько-української війни в 2014 році, розповідає український історик, фахівець з історії ОУН-УПА, директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» у Львові Руслан Забілий, який зараз також служить в ЗСУ на сході України:

«Це армійський сленг. Просто він давно існує та набув поширення через війну з 2014 року. Тоді армійські слова почали з’являтися в пресі і стали знайомі пересічним громадянам, які не мали стосунку до війська. Термін «грузи» («вантажі») походить з часів афганської війни. У 1984 році Міноборони СРСР своєму управлінню з перевезення військових вантажів дало вказівку шифрувати різні вантажі різноманітними кодами. Наприклад, «Груз 100» – це вантаж зі зброєю, «Груз 200» – вбиті, «Груз 300» – поранені, «Груз 400» – контужені і так далі. Таких маркувань було до 800. Також маркували перевезення ліків, хімічної зброї та військовополонених. У сучасних ЗСУ таке маркування офіційно не використовують, але через те, що багато військових обізнані з тематикою війни в Афганістані, то почали це вживати знову».

«Нуль», «броня», «зєльонка» – це все радянські військові новотвори, які закріпилися в мові та походять з афганської війни, пояснює Руслан Забілий: 

«Нуль» – це лінія розмежування між протиборчими сторонами. Думаю, це походить з військової топографії і картографії. Слово «броня» також вживали під час війни в Афганістані: так у переговорах радисти називали всю бронетехніку. Іноді, щоби противник не здогадався, по рації повідомляли, що «йдуть коробочки», маючи на увазі танки, але «коробочки» не прижилися. Під час чеченської кампанії в російській армії танки у радіообміні називали «мішки». «Зєльонка» – вислів, який стосується зелених насаджень. Кулемет ПКМ називають просто – «покемон», автомати Калашникова у звичному спілкуванні військовослужбовці називають «калашматом». 

Читайте також: «Українець зрозумів, що це його держава і іншої не буде». Антипович про ривок під час війни

Незважаючи на вкорінення в українській мові радянської військової термінології, із початком повномасштабних воєнних дій в українських військових відбувся ментальний злам, вважає історик, який у вільний від служби час читає для них лекції.

«Багато що змінюється, однозначно зрозуміло, хто є ворогом, і в жодному випадку не мовиться про якихось «добрих» росіян після того, як вони почали відкрито воювати з нами. Військовослужбовці багато читають, цікавляться не тільки українською культурою, а й мілітарною історією. Коли маю вільний час, то читаю їм лекції з історії українського війська. Не лише з прикладної точки зору – навчати методів та способів ведення бойових дій та адаптувати тактику УПА, УНР чи холодноярців у сучасних умовах. Крім того, військових цікавлять українські мілітарні традиції. І це нормальний процес, так має бути», – розповідає фахівець з історії ОУН-УПА.

Читайте також: «Зараз немає художників та поетів – зараз усі солдати одного українського фронту», – Іванка Димид-Крип'якевич 

Зміну маркування «Вантаж 200» на «На щиті» історик називає дискусійною, позаяк це не питомий вислів для української мілітарної традиції, і радить звертатися до української пісенної традиції:

«Це доволі дискусійне питання. В українській мілітарній традиції ніхто не казав «на щиті». Вислів «Зі щитом або на щиті» походить із Давньої Греції, і мовиться тут про спартанців, яких відправляли в бій матері, кажучи: «Повертайся зі щитом або на щиті», тобто з перемогою або загиблим, але з честю. Є різні думки й інтерпретації багато чого, і в майбутньому це теж, очевидно, стане темою окремих досліджень, але зараз це не на часі. Думаю, що корені традиції можна знайти доволі легко, якщо звернутися до української пісенної спадщини, до українських козацьких, а також народних пісень XX століття. Там ми знайдемо все, що нам потрібно».

Особисто схвалює таку зміну маркування поет, полковник ЗСУ, викладач Національної академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного Володимир Тимчук. Але додає, що практику вживання буде складно змінити одразу:

«Генеральний штаб може ініціювати зміни і визначати тенденції. Коли він змінював символи, найменування частин та уніформу, було багато противників, але за 30 років про це вже всі забули. Внутрішнє мовлення змінюється важче, аніж атрибутика. Мовлення вимагає зміни внутрішнього світу багатьох людей. Практика нашої політичної культури вказує на те, що це буде складно змінити одразу, бо з «200-ми» і «300-ми» пов’язана кров багатьох людей, родин, трагедій, і воно вже ввійшло «болючим цвяхом».

Читайте також: Нам не потрібні пропозиції здатися. Із «Щоденника війни»

Маркування «На щиті» більш урочисте, проте «Вантаж 200» – це чіткий візуальний образ, який використовується в літературі, кіно та в живій мові, пояснює полковник.

«На щиті» є урочисто-піднесеним, яке треба було, мабуть, із самого початку укласти в церемоніал прощання, щоб це закарбувалося в пам’яті тих людей, які зазнали втрат. «Вантаж 200» – це візуальний образ евакуаційних автомобілів. Його використовують у літературі, поезії, кінематографі та в живій розмові. Військові інколи дуже забобонні щодо цих питань і часто не бажають змінювати усталені речі. Особисто я схвалюю цю ідею, бо я за правильне акцентування. Протея вважаю, що труднощі з популяризацією фрази «на щиті» можуть бути ще й тому, що щитів як таких зараз немає», – вважає Володимир Тимчук.

На його думку, дерусифікація в армії почасти сягає практичної площини.

Імплементація слова «пан» у армійський вжиток мала значний спротив у ЗСУ: 

«У нас був перехід від звертання «товаришу» до «пане». Всі офіцери, які служили на той час, казали: «Чого ви називаєте мене паном? Пан – це той, хто має коня, землю, оселю та гроші, а я – безхатній офіцер, тому який я вам пан?» Ті, що хотіли змін і казали, що це наше давнє стрілецьке звертання, впиралися в «совкову» ментальність загалу: 95% людей цього не сприймали. Лише такі радикальні речі, як війна, змусили позбутися цього питання. Зараз уже не стоїть питання «товариша», хоча воно свого часу теж було дискусійним. За Ющенка це звертання скасували, потім знову запровадили за Януковича, за Порошенка й донині знову існує звертання «пане».

Фразеологізм «на щиті» вживатимуть разом із формою «200-ий», прогнозує він. 

«У поезії форма «зі щитом і на щиті» зустрічається доволі часто. Це відома метафора, і люди, які пишуть поезію, зазвичай начитані, освічені, тому тут не буде проблем. Проте варто зазначити, що одна з рис поезії – те, що в ній намагаються застосовувати слова, які є вживаними, тож образи «200-их» теж використовують. Такі слова, як «нуль», «передок» і «зєльонка» також дуже швидко входять у ментальність, закарбовуються, змінюють свідомість і мають глибокий слід. Такі речі діють на емоційну й психологічну пам’ять, на пам’ять втрати», – розповідає Володимир Тимчук.

Читайте також: Що потрібно сьогодні для нашої перемоги. Перелік волонтерських збірок

Він займається тим, що укладає збірку поезій війни In principio erat Verbum від військовослужбовців, і наголошує, що про мову треба говорити постійно, шукати однодумців, з якими можна було б робити певні зміни.

«Вибір української мови є, по суті, екзистенційним вибором. Якщо наша нація хоче вижити, то вибирає українську мову, а як не розуміє, що треба вижити – не вибирає. Про це треба писати постійно, не тільки робити одноразові акції з надією, що все саме собою усталиться. Усі терміни теперішнього часу широко сіються і матимуть глибокий ґрунт, хоч вони мені й не подобаються. Я б зауважив, що варто зосередитися на витравлюванні чіткого і явного суржику, росіянізмів, а тому, що органічно звучить українською, навіть якщо воно не є питомим, мабуть, треба давати життя, впускати його у світ», – підсумовує Володимир Тимчук. 

Роман Тищенко-Ламанський

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.