
Останній дзвоник у російській, українській та польській школах Львова. Репортаж
Цієї п’ятниці, 25 травня, у львівських школах пролунали останні дзвоники. Tvoemisto.tv відвідало три школи, з українською, російською та польськими мовами викладання, аби зрозуміти – як завершилось шкільне життя для нового покоління львівської молоді.
9:00, школа № 45 на вул. Науковій, 25.
«Здається, що тільки вчора ви увійшли маленькими дітьми до дверей нашої школи…», лунає російською у невеличкому актовому залі, загубленому поміж шкільних коридорів Львівської школи №45. Тутешній останній дзвоник називають «святом подяки» і ніяк інакше. Свої слова подяки учні та вчителі вимовляють українською та російськими мовами, адже це одна з небагатьох львівських шкіл з російською мовою навчання.
«Ми завжди раді нашим учням, навіть якщо вони погано вчились», – промовляє директорка школи до випускників. В залі лунає сміх. Святкова атмосфера тут пахне гумою через різнокольорові кульки.
Читайте також: Знайдіть свою школу. Інтерактивна мапа з адресами у Львові
Учні вишикувались у лінійку і перехопили слово у директорки – їхня черга дякувати вчителям. По черзі святкові вірші читають для вчителів фізики, математики, праці та фізкультури. «Ми співали хором, хтось краще, хтось гірше, проте з душею і радістю музики могутньої…». Раптово учень забуває завчену на пам’ять подяку, в залі лунає доброзичливий сміх. Схвильований випускник махає рукою і продовжує: «Ми хочемо подякувати за все, що ви зробили і що навчили нас співати».
Остання подяка – класній керівниці: «…але любов ми не сховаємо, бо у серці ви давно».
Під кінець нетривалих урочистостей випускники передають ключ від школи, а десятикласники – пам’ятні дзвіночки. Це одна зі святкових традицій школи №45. Це знак, що вже скоро пролунає останній дзвінок.
«А зараз буде дзвінок, який не схожий, ні на один раніше лунавший у вашому житті, це рубіж між дитинством та дорослим життям», – лунає зі сцени.
10:30, спеціалізована школа № 69 на вул. Запорізькій, 20
«Я вбрання в стилі ретро вибирала, ще й на обцасах капчики придбала.
Заскочила на мить до колежанки, щоб випить з нею кави філіжанку.
Ми безмежно раді - на цій чудовій бути дифіляді!»
Випускний в школі №69 починається зі спільного виконання гімну України. Ведучі декламують напам’ять вступний текст сценарію.
Цього року ця школа – одна з тих, де відмовились від звичайних лінійок, натомість вирішили провести фестиваль у стилі ретро. До свята останнього дзвоника, організували аукціон картин і веломарафон «Батяри на роверах».
«У вас є пропозиції? Бо вазони нам не підійдуть. Можливо, варто подарувати букети?», — стурбовано питає мама учениці своїх подруг.
Свято вийшло стилізоване під галицькі традиції. Темою сценарію, авторкою якого стала вчителька географії, є батярська культура. Відповідним є також дрес-код вчителів та гостей заходу.
Читайте також: Як використовувати інновації у школі. Топ-4 підказки для вчителів та батьків
Поки випускниці в пишних ретро сукнях і капелюшках, разом з випускниками у костюмах з підтяжками, старанно вальсують під львівські мотиви Віктора Морозова, батьки намагаються проговорити організаційні питання.
— А кропити їх будуть до чи після дзвоника?
— Отець вийде за кілька хвилин, але ми маємо вирішити щось з подарунком.
— Це треба добре знати людину, щоб підібрати його правильно.
Після настанов священика випускники співають власну версію класичної пісні «Тілько ві Львові», де слово місто замінили на «школу». Праворуч від сцени, на коциках, бавляться діти. Ліворуч встановлені тенти з напоями та солодким.
Читайте також: Найкращі львівські школи за результатами ЗНО. Рейтинг
Свято завершують урочистим батярським полонезом, «у виконанні учнів п’ятого класу та найкращих вчителів школи». Батьки бігають за своїми та чужими дітьми з камерами, хтось з учителів агітує купувати картини з аукціону.
«Я проводжу аукціон, — пояснює Артем, учень 5 класу. — Стартова ціна для всіх однакова, але ви можете дати більше. Гляньте, ось тут була картина другокласниці. Їх малювали наші першачки, дуже довго, десь аж чотири години на гуртку з образотворчого мистецтва. Тому купуйте. Не пошкодуєте!»
Випускники роблять фінальні селфі і збираються біля білого лімузину.
«А ми класом сьогодні таки купили і подарували вазон, — ділиться досвідом мама учениці з іншого класу. — Думали про книгу чи сертифікат на косметику, але у неї може банально не бути вільного часу на читання і шопінг. Ви ж знаєте, як класні керівники завантажені роботою. Зрештою, ви ще матимете час у червні. Канікули ж тільки для дітей».
Читайте також: Усе, що треба знати про прийом дітей у перший клас
11:00, школа №10 імені святої Марії Магдилини на вул. Чупринки, 1
Львівська школа №10 імені святої Марії Магдалини – одна з небагатьох в місті, де викладання ведеться польською мовою. За півгодини до початку лінійку Її директор, Ришард Вінценц, поправляє на собі малинову краватку із блискучою булавкою та хустинку і тон. «То що, як я виглядаю?», - питає він іронічно.
У коридорах старої будівлі – гучна луна, тож, якщо не вслухатись навмисне, розібрати мови, якими тут говорять, украй важко. Проте, їх щонайменше три: українська, польска, російська.
Школярка, що дарує вчительці троянду на довжелезній стеблині, старанно промовляє польською – щоби потім бігти до подружок і говорити з ними українською. Втішена вчителька одразу хвалиться квіткою своєму колезі (російською мовою): «Дивись, яка – майже з мене зростом!».
Урочиста лінійка відбувається у внутрішньому подвір’ї, що вже прикрашене червоними та білими полотнами – у кольори польського прапору. Почесна варта у білих рукавичках вносить прапор («штандарт») школи. Невдовзі за ними входять випускники, танцюючи полонез. Свято починається з гімнів, українського та польського. І якщо український гімн учні, вчителі та їхні батьки співають ледь чутно, то вже «Мазурка Домбровського» звучить дзвінко і чітко.
Ненадовго все завмирає: біля шкільного стягу змінюється почесна варта. Директор зачитує імена випускників, що мають передати прапор своїм наступникам. Зауважує: «Це востаннє, коли я називаю ці імена». Після короткої незручної паузи натякає: «Браво, школо, браво!». Всі сміються і нарешті починають плескати.
Над подвір’ям поволі лунають святкові промови – від директора, вчителів, запрошених гостей. Усе – виключно польською мовою.
«Школа є не лише наукою, наприклад, мови чи історії. Школа – це наука виховання, стилю життя. Ця передача прапора, яка щойно відбулась, є символічною. Цей прапор треба шанувати все життя, бо він – символ наших традицій».
Школярі стоять тихо, але у надмірній увазі до того, що відбувається, їх не звинуватиш. Над лінійкою далі розноситься:
«Тут, в цьому краї мешкає два народи, але головне – це люди. Польща жива, поки живі ми. Україна жива, поки ми живі».
Перед тим, як пролунає останній дзвінок, свої вірші ще прочитають першокласники, а директор привітає своїх учнів та вчителів (точніше, вчительок, кожній з яких галантно цілує руку) із перемогами у всеукраїнських олімпіадах.
На останок – знову два гімни. На цей раз «Ще не вмерла України ні слава, ні воля» чути цілком нормально. Прапор заносять до школи, а директор вітає всіх із завершенням навчального року і бажає хорошого відпочинку.
Поки класи по черзі повертаються до школи, кілька молодих мам обговорюють питання польського громадянства – наприклад, як швидко можна його отримати.
— Може, краще мати два?
— Ти що, прівєт, це ж заборонено. Може, у нас до цього ставляться так собі, але там – точно.
Школярі весело обговорюють плани на майбутні канікули. Українською мовою, між іншим.
Анна Аргірова, Христина Малиш, Ольга Перехрест
Фото: Анна Аргірова, Богдан Граб, Ольга Перехрест
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Репортаж Твого міста
- «Українські перевізники як заручники». Репортаж із заблокованого кордону
- «Підемо на пікет, якщо її закриють». Що буде з останньою комунальною лазнею Львова
- «Не штрафуйте нас, будь ласка, ми чемні» або Як працює велопатруль у Львові
- Ікони на склі, вишиванки, живопис. У Львові відкрили виставку з унікальної колекції
- На спогад про Гармаша, який хотів відродити «Республіку святого саду»
- «Мусить змінитися». Що відбувається в Медцентрі ЗСУ у Львові
- Шарм і катастрофа. Як у самому центрі Львова руйнується монастир XVII століття
- Як зміняться вулиці Княгині Ольги і Наукова та що буде з мостом
- Львівський ювелірний піде з молотка. Репортаж із заводу, що працює 80 років
- Таємниці підземних переходів Львівської політехніки
- Водії чекають 5-6 діб. Що відбувається на кордоні з Польщею та як вирішити проблему
- Рятують старі речі зі смітників. Як у Львові працює бюро архітектурного порятунку
- Озера твого міста. Де у Львові можна побачити набережну і відпочити
- «Зараз нас годує Закарпаття». Яка ситуація з овочами та фруктами у Львові і які ціни
- «Це компроміс». Як виглядає вулиця Степана Бандери у Львові
- 1200 порцій за пів години. Як біля Львівського вокзалу працює польова кухня
- «Там пекло, але хочемо додому». Історії людей, які змушені перечекати війну у Львові
- «Все буде добре, сину». Репортаж з кордону, куди українців вигнала війна
- Чому закрили гастроном «Сквозняк» і що буде з будинком Сегаля у Львові
- «Пірнаю вже 10 років». Як львівський викладач займається моржуванням
- Усе буде кебаб, або Чому вулична їжа витісняє у Львові локальну кухню
- «Ще з тих часів». Як у центрі Львова збереглося радянське кафе
- Загадка трояндового будинку. Як львів’янка самотужки реставрує будинок із розписами
- А якщо напад? В якому стані перебувають укриття у львівських школах
- Ковчег Дзиндри. Репортаж із музею, який знайдеш там, де не очікуєш
- «Сліпі не можуть жити серед сліпих». Репортаж з аварійного будинку для незрячих
- Містом на інвалідному візку. Чи стали оновлені вулиці Львова доступними. Експеримент
- Такого у Львові більше ніхто не робить. Репортаж із майстерні аніматора
- Простір співжиття. Блиск і бідність львівських дворів
- Тут живе дух Львова. Як працює сторічний музичний магазин, який потрапив до рекордів України
- Хвороба без фільтрів. Історія одного пацієнта з Covid-лікарні у Львові
- Карпатсько-літературна одіссея горами, грибами і творчістю
- Зберегти синагогу
- «Обдзвонювали всіх». Як живе містечко, де вакцинували найбільше людей
- Нове життя старого Підзамча. Репортаж з промислового центру Львова
- Історія львівської Фабрики кахлевих печей, яка встояла крізь століття. Фоторепортаж
- Після хвилі. Як львівська грекиня відроджує втрачену ідентичність
- Богородиця і Христос у вишиванці. На Львівщині є храм з неповторним іконостасом
- Ліки для Гаяне
- «Ми були першими». Репортаж з крафтової пивоварні у Львові
- 80 років повернення. Як у центрі Львова відновлюють церкву, яку знищила бомба
- Шеф Анкіт
- Пережив бомбардування і банкрутство. Репортаж із львівського локомотиворемонтного заводу
- «20 років вже тут збираємось». Як сьогодні працює книжковий ринок біля Федорова
- Між паранджею та вишиванкою
- Викорінені
- «Називайте мене Джонні». Історія білоруса, змушеного переховуватися у Львові
- «Працюємо сповна». Репортаж з єдиного в Україні заводу, де виготовляють пожежні танки
- Дім для всіх. Як живуть мешканці Спільноти взаємодопомоги «Оселя»
- Штучна шкіра та вправність рук. Як у Львові рятують дітей і дорослих з опіками
- Як живеться під дахом Першого театру
- «Ало, що у вас трапилось». Репортаж із диспетчерської Центру екстреної меддопомоги у Львові
- Конструктор для дорослих. Як у Львові ремонтують і модернізують літаки-винищувачі
- Музей залишених секретів. Історія гуцулки, яку відвідували митці і політики
- Смак дитинства упродовж пів століття. Як у Львові працює фабрика «Світоч»
- Де живе львівський Лускунчик. Історія склодзеркального заводу у Львові
- Як у Львові терміново розгортають новий Covid-корпус. Фоторепортаж
- Перше правило – мовчати про коронавірус. Як переживають карантин бездомні у Львові
- «Сьогодні я не поцілую тебе на ніч». Репортаж із Covid-відділення у Львові
- Зробити поле для гольфу своїми силами? Подорож до амбітної та історичної Сколівщини
- «Ти роботу собі нормальну знайди!» Як це працювати контролером у трамваях Львова. Репортаж
- Чи можна заразитись туберкульозом у трамваї? Репортаж із львівського Центру легеневого здоров’я
- «Не будіть у нас звіра!». Як у Львові минув діалог влади і громади. Репортаж
- Волонтер з Донецька, пані Лавра з Чупринки. Репортаж з Маршу нескорених у Львові
- Хто більше любить Україну? Як Порошенко і Вакарчук одночасно агітували у Львові. Репортаж
- З'їли і не заплатили. Як минув день довіри у ресторанах Львова. Фоторепортаж
- На шпацер з наукою. Як у Львові на вечір ожили відомі вчені
- У бібліотеку через інстаграм. Для кого працюють львівські медіатеки
- Вулиця веж і винарень. Фоторепортаж із першого вуличного фестивалю на Лесі Українки
- Невідкладна допомога парасолькам. Фоторепортаж із львівської майстерні «Айболить»
- Вдихни і співай. Як живе львівський ансамбль незрячих «Струмочок»
- Передайте далі. Репортаж із львівської маршрутки
- Купити гамак, вишиванку і козу. Фоторепортаж із Косівського ринку
- Яким буде сміттєпереробний завод у Львові. Приклад Польщі
- Три по піісят. Репортаж із совкових барів Львова
- Не заходьте за стрічку! Репортаж із відкриття Бескидського тунелю
- Буки Розточчя. Як дбають про природну спадщину ЮНЕСКО поблизу Львова
- Друг на годину. Фотопрогулянка з песиками з ЛКП «Лев»
- День Валентина у Львові. Дев'ять теплих фото і одна історія про кохання
- Потопити «човників». Репортаж із черги на пункті пропуску в Шегинях
- Чекаючи на господаря. Фоторепортаж із притулку для тварин «Милосердя»
- «Скоро нас спишуть». Як помирають книжки в бібліотеках
- Львівський Шанхай. Фоторепортаж із блошиного ринку
- Сварог на Знесінні. Як живуть львівські рідновіри
- Три «К» для перезавантаження Центру Довженка на Сихові
- Конституція Левандівки. Як культурний центр «Супутник» розвиває район
- «Усі хочуть працювати розумом, а не мітлою». Чотири історії львівських двірників
- «Раніше звідси лише вперед ногами виносили». Перезавантаження Органного залу
- Нецифрові технології. Фоторепортаж із графічної майстерні Академії друкарства
- Розкраєні. Як село на кордоні стало торговельною хвірткою до Євросоюзу
- Безпритульні, притульні. Як живуть вуличні собаки в Україні та Польщі
- Хоспіс, а не вмиральня. Як піклуються про смертельно хворих в Україні і Польщі
- Щось таке справжнє. Як в Україні й Польщі відроджують традиційну музику
- Життя, смерть, шахта. Як ведеться гірникам Львівщини та Польщі