Фото: Укрінформ

Фото: Укрінформ

«Ви виходите, а на вас дивляться тисячі». Як в Україні проголошували Незалежність

2987 0
Незалежність стала сильнішою за нас. Неможливо Україну позбавити незалежності. Так вважає Ігор Юхновський.

Мені 30. Я народилася у незалежній Україні і є її ровесницею. Як проголошували Незалежність України, я розпитую в учасника тих подій Ігоря Юхновського. Нині йому 95. Він живе у Львові, але ми спілкуємось телефоном, бо Ігор Рафаїлович – під крапельницею.

Нині він займається переважно теоретичною фізикою, до цього академік понад двадцять років був у політиці. Ігор Юхновський був лідером першої опозиційної фракції у Верховній Раді, депутатом чотирьох скликань та керівником Українського інституту національної пам’яті. Багато років він працює над новою Конституцією України.

Десь на початку розмови Ігор Рафаїлович запитує, чи я пам’ятаю, як це було, як проголошували Незалежність. Кажу, що ні, бо була тоді немовлям. І він розпочинає історію. Хвилюючу історію Незалежності. Каже, що постанову про Незалежність України приймали перед лицем смертельної небезпеки, яка нависла над Україною. Він пригадує свої страхи і каже, що Незалежність у нас не забрати, що вона стала сильнішою за нас.

Що відбувалось в Україні напередодні проголошення Незалежності, чому саме цей час став слушним? 

Радянський Союз – це була жорстка держава, вона тримала все в своїх руках. І раптом президента Радянського Союзу арештували ГКЧП (Державний комітет з надзвичайного стану в СРСР, який мав на меті усунути Горбачова і зберегти СРСР). Це було надзвичайне явище в історії союзу, коли група людей арештувала генерального секретаря і посадила його на курорті під домашній арешт. 

Це ГКЧП оволоділо всім Радянським Союзом. Всі партійні органи, зокрема і львівські, потрапили під їх владу. Зрозуміло, що всі ті люди, які підняли путч проти президента – це були пройдисвіти партійні, але впливові. Вони могли творити в країні що завгодно. Загалом же це призвело до того, що всі борці за свободу України зникли. Вони злякались, що їх почнуть арештовувати. Не було Чорновола, братів Горинів у Львові… 

Читайте також: Люди твого міста: Ігор Юхновський

А щодо мене, то я був головою Народної ради, брав участь у 19-й конференції КПРС. Я себе почував більш-менш вільно і доволі безпечно. Одразу як почалось ГКЧП, поїхав до Києва. Я заявляв, що ми не сприймаємо арешту президента Радянського Союзу, що ми не сприймаємо ГКЧП. При мені Кравчук дзвонив у Москву, до голови Верховної ради Радянського Союзу і казав йому, що він буде підкорятися тільки рішенням Верховної Ради України. Тим часом весь світ повстав проти арешту Горбачова. 

Ми вимагали від Кравчука негайно скликати засідання Верховної Ради, а він категорично відмовився, сказав, що засідання буде за планом – 3 вересня. Тоді декілька депутатів впродовж 22 серпня зібрали 150 підписів нардепів, аби засідання таки відбулось. Чимало комуністів підписалося тоді. 

Сесія мала виступити проти арешту Горбачова?

Так, але я вже розумів, що ми мусимо проголосити Незалежність України…

А ті комуністи, які погоджувались, розуміли?

Не знаю цього. Відкрито навіть з Кравчуком не говорили про це. Ми мали засудити вчинок ГКЧП і відновити владу Верховної Ради над Україною. Кравчук призначив на 23 серпня скликання президії Верховної Ради України, президія мала вирішити, чи відбуватиметься засідання 24 серпня. У той день в коридорах Ради з'явився Левко Лук'яненко. Я йому кажу: «Левку, я вас прошу, напишіть проєкт постанови Верховної Ради про проголошення Незалежності України». Він зрадів як дитина.

24 серпня 1991 року. Люди підкидають угору Левка Лук’яненка, вітаючи проголошення України незалежною державою, біля будівлі парламенту України в Києві

Тоді секретаріат Верховної Ради відмовився готувати будь-які документи для засідання. Документ про проголошення Незалежності, документ про заборону комуністичної партії, документ про націоналізацію майна комуністичної партії - ці три були головні, з якими ми мали виступити. Все підготувала Народна рада, надрукувала в 450 екземплярах. 

Леонід Кравчук 24 серпня відкрив Верховну Раду. Депутати стали в чергу внести пропозиції до порядку денного. А Левко Лук’яненко, як звичайно, запізнився. Він готував ту постанову про незалежність і мав би її зачитати, але зачитав Яворівський. І … постанову не прийняли.

Згодом під натиском постанову таки прийняли. Постанову про заборону комуністичної партії відхилили, а постанови про проголошення Незалежності, і про націоналізацію майна комуністичної партії прийняли. 

Оригінал постанови про референдум

Постанову про Незалежність могли скасувати у Москві?

Так. Я був абсолютно впевнений, що ми маємо проголосити Незалежність, та все ж щось не давало спокою. На тому засіданні я мав виступити. Переважно я швидко писав промови, але не цього разу. Я не знав, що маю казати. Ходив по кімнаті готелю «Україна» і зрозумів, що проголошення Незалежності України не є панацеєю. Адже є Верховна Рада Радянського Союзу, яка могла цю постанову скасувати. Тому я вирішив, що єдиний вихід – референдум на затвердження постанови про незалежність. Це єдине, що може зробити Україну стійкою. 

24 серпня 1991 року. Верховна Рада прийняла Акт проголошення незалежності України. На трибуні Ігор Юхновський

За референдум проголосувала більшість комуністів. Вони вважали, що він покаже негативний результат. Багато членів народної ради до мене ставились із сумнівом після тієї пропозиції. Референдум відбувся 1 грудня. 

Якими були опоненти Незалежності, хто це був, як вони діяли? 

Я вже старий, я забув. І це зараз не треба розказувати. Народна рада була ведучою силою в проголошенні Незалежності. Навіть попри те, що не всі за неї проголосували. Ми скористались діями ГКЧП, але до того, щоб отримати ту Незалежність, була велика праця народу впродовж століть. Всіх, хто боровся, хто сидів в тюрмах. То була їхня заслуга. Ми лиш зробили останній ривок.  

Ледь не забув. Імена, події – то все вже відомо, але ніхто вам не розкаже, про те, що робилося перед стінами Верховної Ради, коли голосували за Незалежність. А там була сила-силенна людей – тисячі. Вони були святково одягнені, тримали величезні оберемки чудових квітів. Коли депутати вийшли після голосування, то не важливо комуніст ти чи ні – вітали усіх. Це була така сила, така енергія народу.  

24 серпня 1991 року. Люди біля Верховної Ради, де прийнято Акт проголошення Незалежності України

Уявіть собі, ви виходите і на вас дивляться тисячі вдячних очей, кидають квіти... Як ви себе будете почувати? Ця єдність Верховної Ради і народу створила Незалежну Україну. То був такий величезний підйом, що складно й передати. 

А після того почалась дійсність, відбувся розпад Радянського Союзу. Він постав як соціалістична держава, яка націоналізувала усе майно і багатих, і бідних. Ви навіть не уявляєте трагедію створення Радянського Союзу.

Згодом, коли все розпадається, те майно стає нічийним. І через те, що немає ніякого правила, відбувається величезне розграбування. З Москви й надалі керували зовнішніми зв'язками, торгівлею, енергетикою, промисловістю. Наш уряд зовсім не володів підприємствами, які були на території України.

Голова Народної ради Ігор Юхновський у сесійній залі поруч із Лесем Танюком Фото: zbruc.eu

Ви зробили б щось по-іншому?

Певне ні. Але наша найбільша тактична помилка була в тому, що ми викинули Івашка з політики в Україні. Він був першим секретарем ЦК компартії України, і депутатом Верховної Ради України. Не варто думати, що всі комуністи були антиукраїнськими. Він міг стати першим президентом України. Тоді в нас би все пішло по-іншому. Ми б не втратили стільки виробничої потуги. Це добре видно на прикладі Львова, скільки промисловості було у місті, і що вдалось зберегти?

Гадаєте, нам вдалось зберегти незалежність? 

Незалежність стала сильнішою за нас. Неможливо Україну позбавити незалежності. Після референдуму нас визнали всі держави світу – це важливий момент, що зробив нас державою. І цього у нас ніхто не відбере. 

Водночас, не варто думати, що нині на Сході країни ми маємо справу з голотою. Хибно також думати, що Україна переможе Росію військовою силою. Росія дуже сильна, культурна держава, з необмеженою кількістю стратегічної сировини. Тому у своїй політиці треба на неї зважати. Не кажу, що треба йти до неї на поклон, але треба зважати, і де можна домовитись, треба домовлятись.

Україна має мати розумний народ. Думаю, що усі наші негаразди нині через проблеми з освітою. Ми скотились на дуже низькі позиції у порівнянні з державами світу. Виправити ту голоту, яка нині розгойдує країну, неможливо. Але, можливо, не виховувати таких людей більше. Тому найважливіше завдання сучасної країни – наука, школа і університети. 

Чи можна говорити про особливу роль львів’ян у справах держави, яка вона? 

О, львів’яни – то зачинщики. Вони були такими у всіх національних питаннях, у всіх питаннях мови. А знаєте, що герб, проєкт із тризубом, розробили львів'яни? Андрій Гречило, він був істориком, та художник Іван Турецький. Пам’ятаю, що от-от Верховна Рада мала розглядати питання про герб, а його не було. Запросили фахівців зі Львова. Вони кажуть, що на цю справу піде місяць. Кажу, що ні, треба за два дні. Вони малювали два дні і ніч. Це дуже непроста справа. Вони визначали довжину кожного відрізка, кожен кут, кожен радіус кола, кожну заглибину, геть усе, щоб герб виглядав гарно. Він у нас геометрично грамотно скомпонований.

Напередодні редакція «Твого міста» провела опитування серед читачів, без чого не було б вільної країни. Ми отримали безліч відповідей, але якщо підсумувати, то відновлення незалежності стало можливим завдяки зусиллям невиправданих романтиків, які в різні часи за неї боролися і продовжують тримати оборону. Кожен у свій спосіб та у свій час. У спецпроєкті «Наша Незалежність» ми розповідаємо історії непересічних львів’ян, з якими сьогодні легко можна перетнутись на стареньких вуличках Львова. Тих, без кого не було б нашої Незалежності. Тих, про кого читатимуть у підручниках з історії наші діти.

Отож, у спецпроекті «Наша Незалежність» ви прочитаєте:

  • Спогади 95-річного Ігоря Юхновського, почесного львів’янина, який розповідає про те, як готувалася постанова про проголошення незалежності України, чому комуністи погодились на референдум та чому без Львова тут не обійшлося.
  • Розповідь про те, як львів’янам Андрію Гречилу та Івану Турецькому дали лише тиждень на те, щоб доробити герб України.
  • Розповідь очевидців про те, як Львів став одним із перших міст, де офіційно підняли синьо-жовтий прапор та де він зберігається.
  • Розмову з 92-річною мовознавицею Олександрою Сербенською про те, чому українська – у гіршому становищі, ніж мови у Естонії, Латвії та Литві, та як збагатити своє мовлення.
  • Історію священника, який проводив літургії у підпіллі, тричі потрапляв до ізолятора через заборонені прилюдні молебні, але зміг передати українські традиції.
  • Історію двох львів’ян, які п’ять років обороняли Україну у війні з Росієюа нещодавно відкрили кав’ярню у Львові, де замість килимка – під ноги кинули прапор так званої «ДНР».
  • Роздуми експертки з «Інституту щастя» та філософа Андрія Дахнія про те, чому Україна 110-та у рейтингу Всесвітнього звіту щастя. Чи можемо ми на 30-му році Незалежності навчитись бути щасливими та що для цього треба.

Вікторія Савіцька

Фото: "Твоє місто", Збруч, "Голос України"

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!