Булінг, побиття, записи агресії на відео, участь в терактах, стрибки по вагонах… Останнім часом через випадки прояву підліткової жорстокості у суспільстві заговорили про те, чому діти вдаються до насильства та необдуманих вчинків, чому це стає можливим, де ми втрачаємо у роботі з дітьми, як виховати відповідальних підлітків і вберегти їх від нещасних чи трагічних випадків. Відповіді на ці питання «Твоє місто» спробувало отримати у психолога-психотерапевта, керівника центру «Лабораторія змін» Володимира Станчишина.

Останнім часом почастішали випадки, коли підлітки проявляють жорстокість. Днями стало відомо, що у Трускавці дівчата-підлітки побили хлопця з інвалідністю. Чим зумовлені такі прояви?

Я не знаю конкретно за ситуацію в Трускавці, чому ці дівчата побили хлопця. Але якщо говорити про підлітків загалом, то важливо розуміти, що вони проходять той період життя, у якому стається багато особистісних змін. Це період великого вибуху. Загалом підлітки багато у чому змінюються та розвиваються, чимало переосмислюють. І в цей період вони шукають «канал», через який можна випустити всю напругу та тривогу, яка у них накопичується. Часто вони люблять фільми жахів, бо через них можуть проживати те, що їх тривожить.

Скриншот з відео

Або ж вони можуть вести себе брутально наприклад, щоб бравувати. Це також один зі способів справлятися з тим, що їх тривожить. Конкретно цей випадок не беруся аналізувати, але підлітки можуть переходити до насилля тоді, коли внутрішніх переживань багато. 

Читайте також: На Львівщині група підлітків побила хлопця. Поліція розслідує справу. Оновлено

Ви ж знаєте про селфхарм (self-harm – самоушкодження – Ред.), так? Підлітки можуть спрямовувати агресію або на себе, або на зовнішній світ. У будь-якому випадку прояви такого насильства є «великим вибухом» почуттів, що акумулювалися в них. І якщо не надавати їм добру підтримку, то для чого тоді дорослі? Доброзичливі дорослі якраз встановлюють ті рамки, в яких може відбуватися цей вибух. Важливо, щоб ці рамки витримувалися.

Та навіть попри турботу дорослих, в житті підлітків щось може піти не так, адже вони живуть в дуже багатофункціональній системі: школа, друзі, гуртки, сім’я і т.д. В кожній складовій цієї системи щось може піти не так, тому чутливі підлітки можуть вибухати через неприйняття будь-чого. Наприклад, ти хлопець і в тебе довгі нігті, тебе через це не приймають, і коли ти приходиш додому, то можеш загинати пальці так, що в тебе можуть лишатися рани на долонях. Але це про справляння з емоціями.

Тому підлітки можуть вчиняти жорстокі речі через те, що вони не знайшли іншого способу справлятися з усіма негативними відчуттями, які вони переживають всередині.

Тобто це, по суті, прояв акумулятивного ефекту?

Загалом так.

Володимир Станчишин / Фото: the Ukrainians

А що зараз найбільше впливає на підлітків? Соцмережі? Оточення?

Думаю, що на всіх підлітків у всі часи найбільше впливає саме підлітковий вік. У них є велике бажання проявити себе, але може бути замало інструментів, щоб могти це робити. Коли цих інструментів достатньо, то все добре. 

Під інструментами я маю на увазі потребу проявити себе і бути прийнятим таким, який я є, коли я можу цікавитися усім, чим захочу, коли на мене не кричать через те, що я просто десь неправильно залишив свій одяг, коли у мене є особистий простір, і я можу доброзичливо захищати його межі. Коли цих інструментів бракує, то підлітки можуть починати «тікати» кудись.

Читайте також: На Львівщині група дітей побила хлопця з інвалідністю. Прокурори повідомили про підозру 14-річній дівчин

Зараз є багато варіантів, куди можна «втекти». Проблема не в соцмережах, проблема у тому, що якщо у підлітка немає змоги проявити себе, то соцмережі можуть дати ці інструменти. Та насправді підлітки завжди хотіли проявляти себе, і коли соцмережі були, і коли їх не було. 

Чи є зараз якийсь особливий фактор, який на них впливає у більш специфічний спосіб? Можливо, через збільшення інформаційного потоку в соцмережах. Бо, умовно, сьогодні ти думаєш стати айтішніком, але є ризик того, що тебе потім замінять штучним інтелектом. Тобто йдеться про твою унікальність та роботизацію майбутнього місця праці. 

Адже підлітки також думають про майбутнє, їм доведеться робити багато виборів у майбутньому: з ким зустрічатися, ким працювати, чим цікавитися, якою людиною бути, тощо. Соцмережі доливають масло у вогонь, тому, очевидно, щось може відбутися. Але тут вже йдеться про критичне мислення, і це проблема не самих соціальних мереж, а того, наскільки в тій чи іншій сім’ї розвивається критичне мислення. Там, де формується стосунок між батьками та підлітком, соціальна мережа відіграє одну роль, але якщо це все не формувалося, то соціальні мережі можуть виконувати вже геть іншу роль.

Якщо пояснювати просто, то ти мій батько, а я твій підліток. Ти мені або розкажеш про секс, або ти мені не розповідатимеш і я про це дізнаюся будь-яким іншим шляхом: побачу якісь малюнки чи оголену людину, загалом способів є багато. Я можу піти в інтернет і дослідити це питання, але питання, чи я отримаю цю інформацію від тебе, батька, який є верифікованим та авторитетним першоджерелом, чи отримаю деінде. Чи не подивлюся я потім в інтернет? Та звісно ж, що подивлюся, бо мені цікаво, але я буду це робити з критичним мисленням, бо хтось з дорослих дав мені верифіковану інформацію. 

Тобто соцмережа може не шкодити при умові, що певний батьківський контроль відбувається. І навіть може бути корисною?

Так, звісно. Немає нічого поганого у тому, яким є цей світ. Він не є гіршим, аніж вчора. Він є просто таким, який він є. Від нашого стосунку з підлітками залежить те, як вони у цьому світі орієнтуватимуться. 

Ну тобто це не клітка з папугами, яку можна рушником накрити й сховати їх?

Так, безумовно.

Нерідко буває так, що батьки втрачають зв’язок зі своїми дітьми. Чи якось можна його відновити? 

Тут є багато факторів, тому що підлітковий вік – це дуже непроста тема. І вона стосується насамперед дорослих, а не підлітків. Адже наші батьки, коли ми в підлітковому віці, переживають багато різноманітних криз. 

І перша криза – вони перестають бути богами для своїх дітей, а це дуже важко. Коли ти упродовж років була богинею чи був богом для своєї дитини, а тут він чи вона на тебе дивиться, мовляв: «М-м, відвали», то якщо ти не готовий до цього,  якщо ти емоційно не є зріла людина, то ти не зможеш це пережити. Тому перше завдання стосується батьків: їм потрібно знати, що «скидання богів» має відбутися, і це нормально. 

Тому якщо батьки це розуміють, то вони, відповідно, розуміють, що повинні будувати стосунок у інший спосіб. Якщо вони продовжують будувати його в такий самий спосіб, як будували його в дитинстві, то вони «напрошуються» на неприємності. Підлітки уже думають по-іншому, вони мають більше своїх кордонів. І одного разу ми таки більше не зайдемо в кімнату до свого підлітка, не стукаючи. Тому тут відбуватиметься велика зміну в самих батьках і в їхньому усвідомленні того, що вони більше не можуть бути богами для своїх дітей. 

Читайте також: Побиття підлітка на Львівщині: якщо немає культури вдома чи школі, вислів «хто сильніший, той і переміг» стає нормою

Друге – батьки повинні мати таку мудрість, при якій, навіть відпускаючи дітей, мають створити рамку, за яку діти не можуть виходити. Бо підліток – це ще не та людина, яка може робити все сама, тому що вона багато чого в житті не знає.

Тому ми, батьки, все одно тримаємо руку на пульсі. Умовно: ти можеш в своїй кімнаті робити все, що завгодно, але ти не можеш ходити по хаті в одних турсах. Або: ти можеш дружити з будь-ким, з ким ти хочеш, але ти не можеш приходити до хати накуреним чи курити в кімнаті. Ні, в тебе є правила, бо правила дають безпеку.

І якщо ми хочемо, щоби наші підлітки дотримувалися цих правил, то є третій фактор – їх треба зацікавлювати. Очевидно, коли підліток сидить в телефоні, і ми скажемо: «Вилізи з телефону!», то він цього не зробить, бо там відбувається його життя. Але коли ми кажемо йому, що йдемо в гори, ведемо діалог, розмовляємо, взаємодіємо, то так формується зв'язок. Або коли ми кажемо: «Давай разом поїдемо помиємо машину», чи говоримо з ними про книги, якщо вони люблять читати. Тобто ми включаємося в процеси, якими вони займаються і цікавляться.

Ми не просто штучно створюємо ту ситуацію, ніби мусимо побути разом, а створюємо процеси, в яких неможливо не бути разом. Це дуже природній процес. Звісно, є місця, куди наші підлітки не захочуть з нами йти, чи речі, які не захочуть робити, але є ще інші активності, і тут нам треба повертатися до першого правила: мусимо відпускати дітей. Є ще речі, де ми можемо бути цікавими, і через ось це зацікавлення ми знову ж таки здійснюємо наш другий пункт контролю. Контролю за тим, щоб вони трималися загальної рамки. Умовно, щоби наші підлітки не лізли на вагони потягів, щоби вони не били інших дітей, чи не починали вживати якісь психотропні речовини. 

Повинна бути рамка контролю, але її слід встановлювати тільки через зміну підходу, де батьки більше не боги, але коли формується довіра. Тоді підліток усвідомлюватиме, що ці рамки створюються для його ж безпеки. І всі правила існують для того, щоб підлітку було безпечно, а не тому, що його хочуть зламати. Якщо це усвідомлення є, то цей стосунок побудується. 

Тобто рамки повинні бути в межах розумного, а сама батьківська опіка стає більше фоновою, так?

Так, але важливо показувати, що є чіткі правила, яких необхідно дотримуватися. Умовно: якщо підліток завтра прийде додому п’яний, його звідси не виженуть, але тоді можуть бути наслідки після його дій. Це теж повинно бути в межах розумного, бо це дім підлітка, його тут люблять, це назавжди його дім. Важливо будувати стосунок та зацікавленість. Бо якщо підлітку подобається його дім, якщо його тут приймають, якщо його тут цінують і він може бути в ньому різним, то він також буде дотримуватися певних меж, аби цей стосунок не втрачати.

Але я так розумію, що від якихось поганих ситуацій підлітків не вбережеш у будь-якому випадку? 

Ми нікого не вбережемо – ні тебе, ні мене, ні будь-кого ще. Мене може сьогодні збити авто, тебе завтра поб’ють на вулиці, від поганих ситуацій нікого неможливо вберегти. 

Це ілюзія контролю над своїм та чужим життям, від якої батькам теж треба позбуватися. Ми повинні створювати певні передумови, щоби цього не сталося.

Ну тобто повинні бути превентивні дії для цього? Умовно, розмовляти про алкоголь…

Звісно, але варто й розуміти, що не тільки підлітки можуть курити, бути залежними від алкоголю чи наркотичних речовин. Не тільки підлітки можуть вступати в аб’юзивні стосунки. Кожен може бути ошуканим, кожен може бути використаний сексуально. Проте, якщо ми маємо критичне мислення, якщо ми маємо добру самооцінку, то в нас більші шанси уникнути цих пасток, хоча це не означає, що ми їх точно уникнемо.

Скажіть, будь ласка, як війна може зараз впливати на підлітків? 

В мене немає статистики, але я думаю, що вона може підвищувати їхній рівень тривоги. Хтось з батьків може бути на фронті. Також вона може підвищувати їхнє почуття провини, бо деякі люди, які пережили горе, можуть казати, що підліткам нічого не можна святкувати, гуляти, вести веселий спосіб життя, а насправді в них немає іншого часу, окрім як підліткового, щоб це робити. Тому вони будуть це робити, але з більшим почуттям провини. 

З іншого боку, думаю, вона (війна – Ред.) може дати їм силу і швидше дорослішання. Вони бачать світ таким, яким він є, і що в ньому потрібно приймати рішення. Вона може давати їм як страхи, так і можливість стати більш усвідомленими. Як будь-яка кризова подія, – дати нам розуміння, що відбувається довкола нас. 

Тому з дітьми та підлітками постійно потрібно говорити, пояснювати усе, що відбувається?

Весь час, завжди треба говорити. Якби ми з тобою були родичами чи друзями, то ми б постійно питали один одного «Як ти?» Якби тобі було погано, то ти б так і казав: «Мені погано», а я б питав: «Окей, а чому тобі погано?» І ми б завжди про це говорили, бо тільки так будується світ. Іншого способу зробити світ кращим просто не існує.

На Сихові був випадок, коли підлітки розпивали спиртне біля муралу загиблому Герою. Згодом вони вибачилися і поїхали на могилу захисника. Подібні випадки періодично стаються. Що думаєте про це?

Я не знаю, чи ти пам'ятаєш, але ще кілька років тому підлітки потрапляли під вплив «синього кита» (координована підліткова гра, поширена переважно в російськомовних соціальних мережах, кінцевим підсумком якої є доведення гравця до самогубства – Ред.) і здійснювали самогубство. А ще кілька років тому якісь підлітки когось вбили, зґвалтували, зробили ще щось, і в моєму дитинстві в 90-х робили.... Тобто кожного разу, коли підлітки роблять якісь речі, то я б не робив з цього узагальнення. Зрештою, це не «підлітки», а конкретна людина робить певний вчинок через особисті життєві обставини. Це не означає, що підлітки стали якимись не такими. Коли ми говоримо слово «підліток», це так само, коли ми кажемо: «військовий побив жінку на вулиці». Це не «військовий» побив жінку на вулиці, а чоловік, умовно Петро, побив жінку на вулиці.

Так, підлітки можуть мати проблеми, бо вони зараз емоційно вразливі, їм потрібно багато опіки, але ми не можемо говорити, що підлітки сьогодні якісь не такі. Можливо, можна говорити про тенденції, але для цього потрібно знати статистику. 

Чи чули ви про нещодавній інцидент у Франківську, коли російські спецслужби завербували двох підлітків, щоб ті вчинили серію вибухів? 

Так.

Фото: СБУ

Чи можуть батьки щось робити, щоб уникати ось таких ексцесів, де діти стають частиною терактів?

Насамперед слід фокусуватися на стосунках зі своїми дітьми. Але це знову ж таки узагальнення, бо диверсії роблять і дорослі. Ірину Фаріон, ймовірно, застрелив молодий хлопець, тут підлітки зробили теракт, в Одесі нещодавно чоловік застрелив людину. Це три різні випадки, і це приклади того, що такі речі можуть ставатися з будь-ким. Проблема не в підлітках. Конкретно ці два підлітки були завербовані, але якщо ви батьки, то ви розумієте, що вони могли бути завербовані і п’ять років тому «синім китом», сьогодні російськими спецслужбами, а через п’ять років, умовно, Ілоном Маском в його «чипізації» світу. 

Нещасні випадки стаються з усіма, і варто розуміти, що це також нещасний випадок. Навіть дуже добрі підлітки, один раз спробувавши наркотик, можуть померти через передозування чи алергічну реакцію організму. Але найчастіше до наркотиків будуть схильні діти, які мають проблеми з емоціями та проблеми сімейного характеру. Стосунок тут дуже важливий і його потрібно будувати. Якщо у батьків є побудувані стосунки зі своїми дітьми, то це дасть змогу багато що побачити.

Водночас батькам варто усвідомлювати наступне: будувати стосунки з дитиною – це не контролювати її. Це відмовитися від своєї ролі «бога» та змиритися з цим. І тоді – будувати стосунки з вільною людиною, для якої ти встановлюєш добрі рамки, в яких вона погоджується бути. Тоді ти маєш іншу картину. І тут багато про прийняття, про те, що ти можеш бути будь-ким. Важливо говорити і не повчати, а більше слухати.

Я вважаю, що слухати зараз набагато важливіше. Не просто чути, а саме слухати. Не пригадую, хто це сказав, але є така цитата: «Ми сьогодні радше не слухаємо, а чекаємо своєї черги говорити». Я думаю, у ній багато сенсу. 

На завершення хочу запитати, про що ваша остання книга, над якою ви працювали: «Soft Skill: як залишатися собою?»Чи вона якось порушує питання про прийняття цих змін?

Про софт-скіли. Ця книга дещо відмінна від попередніх, бо написана в співавторстві. Моя співавторка – Олена Жильцова, вона працює з великими компаніями, з управлінням, і ми дивимося на призму людини крізь роботу. Бо і на роботі, і всюди – ми виліплені з того самого тіста. Ця книга про те, що тільки будучи собою, ти можеш на що-небудь сподіватися в своїй кар'єрі та житті.

Я так розумію, що бути самим собою – це дуже важливо, щоб не зійти з розуму.

Точно. Я дуже люблю фразу «Найбільша розкіш – бути собою». І, на жаль, не всі можуть собі цю розкіш дозволити. Тому, якщо можете, дозволяйте собі, тоді багато чого в житті буде по-іншому. 

А можна у вас попросити ще якісь поради про те, як українцям не «з'їхати з глузду» сьогодні?

Їсти, пити, святкувати життя, попри все. Донатити, багато донатити, і бути залученим до війни. Справді, це дуже важливо, бо це додає сенсу. А ще пам'ятати про те, що я – вразливий сьогодні, і можу зробити тільки те, що можу. Я не мушу бути щодня термінатором. Треба подбати про себе.

Розмовляв Артем Сахно

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав. 

________________________________________________________________________________________________________________________