Дев’ять вертепів за два дні, три тисячі відвідувачів та гроші, які жертвують для ЗСУ. Так цього року святкують Різдво в Музеї народної архітектури та побуту імені Климентія Шептицького. Редакція Tvoemisto.tv побувала на дійстві та розпитала про цьогорічне святкування учасників вертепів, відвідувачів та працівників музею.

Різдво 2023 року. Російсько-українська війна, планові відключення світла й температурні рекорди. Такими є реалії святкування цьогорічного Різдва у Львові. Та львівські митці не опускають рук. Збираються в Шевченківському гаю, одному з найбільших музеїв просто неба у Європі, щоби переосмислити традицію святкування Різдва, заспівати давніх колядок, показати осучаснені вертепи, згадати тих, кого з нами через війну вже немає, а ще дати концерт пам’яті Остапа Лозинського – львівського художника, який щороку на Різдво збирав у себе рекордну кількість колядників. 

Різдво в гаю – недавня львівська традиція, поглиблена спроба у воєнний час віднайти себе та зрозуміти українську автентику.

8 січня. До Шевченківського гаю сходяться львів’яни та гості міста. Перед входом на територію музею довга, як гусінь, черга. За два дні сюди прийдуть понад три тисячі відвідувачів.

Уже біля самої брами завдяки проєкту «Набат» чути дзвони. Тут б’ють у дзвони щодня, щоби нагадувати про війну. Здалеку доноситься спів колядників. На території сила-силенна відвідувачів. Життя тут пульсує. Гості фотографуються з учасниками вертепів, насолоджуються автентикою старих хат, купують різне добро на ярмарку, зігріваються кавою або чаєм, але більшість прямує на звук дзвонів і коляд. 

Читайте також: Львівські захисники показали, як святкують Різдво на передовій

Декілька сотень людей напівколом оточили дерев’яну сцену у вигляді шопки, оздоблену іконами янголів, святих Йосипа та Марії авторства знаменитого львівського художника-іконописця Романа Зілінка. На сцені колядують кілька десятків вертепувальників у традиційних костюмах. 

Зустрічаю автора шопки Романа Зілінка, який розповідає, що цього року керівництво музею вирішило зробити акцент саме на якісне традиційне святкування.

«Ми вже другий рік поспіль долучені до організації свята «На Різдво до Гаю». Ще торік намагалися дещо змінити формат, зосередитися саме на святі. Зокрема, щоби було менше кітчу й несмаку, а натомість було свято, наповнене колядками, вертепами – як модерними, так і традиційними. Цю ідею витворили директор музею Михайло Закопець, Остап Лозинський, Соломія Чубай, Леся Гарасим і наші працівники. Цього року будуть роковини смерті  Остапа Лозинського, зокрема концерт, присвячений його пам’яті. Виступатимуть усі його друзі та колядники, які його знали та любили», – розповідає він.

І поки ми розмовляємо, на сцені починає виступ львівський вертеп «Авантюра». Це традиційний вертеп, де є всі ключові ролі: Ірод, Смерть, Чорт, Янголи, Коза, Жид, Цигани та Звіздар. Їх грають 17 людей. Щоправда, немає Запорожців – тепер це Воїни ЗСУ. Вони колядують і в театральному дійстві, в багатьох діалогах та інтеракціях сповіщають про народження Христа. 

Режисерка вертепу і авторка сценарію Мар’яна Ловиш розповідає, що цього року вони хотіли показати, що українці святкуватимуть попри всі негаразди.

«Ми гастролюємо Львівщиною вже четвертий рік. Цього року в нас позитивний і динамічний вертеп. Ми хотіли принести людям радості та показати, що попри все ми святкуємо Різдво, колядуємо, несемо надію і самі тішимося, що маємо таку теплу та щиру місію. Чотири роки тому зібралися суто випадково, бо всі ми є людьми різних професій, подекуди з різницею у віці 30 років. Щороку пишемо новий сценарій, який відповідає на актуальні питання сьогодення», – пояснює режисерка.

Вертеп цей виступає на Львівщині вже чотири роки, зокрема їздить у військові частини, веде далі Мар’яна: 

«Дуже приємно, що ми маємо можливість приїхати до наших воїнів, підтримати їхній моральний та бойовий дух, вони дуже тішаться нашими приїздами, запрошують нас щороку. Ми їдемо до них із задоволенням. Різдво для нас – це традиція, радість того, що збирається родина, що підтримується дух, хочеться жити далі, до наступного Різдва. Тепер з війною посилилася цінність всіх тих моментів, кожної зустрічі, кожної дії взагалі, яку ми робимо. Ми збираємо кошти на потреби ЗСУ. Особливо гарно, що впродовж року не розходимося, маємо інші культурні проєкти, підтримуємо ініціативи та інші заходи, займаємося волонтерством, всіляко допомагаємо фронту». 

Читайте також: У соборі святого Юра звершили різдвяне богослужіння. Фоторепортаж

Підходжу до глядачів поцікавитися їхньою думкою про цьогорічні вертепи. Художник із Маріуполя Павло Пономаренко признається, що вертепи для нього новинка, бо в його місті їх не організовували, але вони його надихають.

«В учасників вертепів дуже цікаві костюми та реквізит. Я ще не вповні осмислив вертепи, але цілком може бути, що вони надихнуть мене на якісь нові роботи. Мені дуже подобаються ці вистави. Для мене вертепи – це культура заходу України, яку дуже цікаво споглядати. Ми не вертепували в Маріуполі, але коли я був малий, то ходили колядувати і співали українською, бо місто було переважно російськомовним. До речі, в нас колядували тільки діти, а свято було винятково сімейним. Цікаво, що в нас на столах на Святвечір обов’язково мав бути холодець. У Львові такого нема», – розповідає Павло. 

У святкування Різдва в гаю війна внесла чимало коректив. Довелося подумати про безпеку і шукати нові гурти, позаяк багато дитячих колективів виїхало з країни, каже Марія Подойникова, менеджерка подій у Шевченківському гаю.

«Цьогорічне святкування не таке вже й святкове. Особливості організації свята були в тому, що треба було врахувати, як бути у випадку повітряної тривоги, але ми робимо все, що в наших силах. Також була складність у тому, щоби зібрати колективи, бо деякі з минулого року припинили свою діяльність – більшість дітей пороз’їжджалися. Отож цього року більшість вертепних колективів дорослі. Також ми підготували співаник із 10 колядами та колядками, які збирали по селах різних регіонів, також у ньому вміщена інформація, звідки та чи та пісня, хто її співає. А ще можна вивчити пісню по нотах за QR-кодом і почути її виконання. Купуючи співаник – ти стимулюєш культуру і допомагаєш армії. Це подвійний донат: спершу на розвиток автентичних колядок, а відтак на ЗСУ», – запевняє Марія.

За два дні, 7 і 8 січня, у Шевченківському гаю виступило дев’ять колективів. Останнім із них першого дня святкувань виступив «Вільний вертеп» із 15 людей. Це нетрадиційний вертеп, у ньому нема звичних ролей, група пише авторські сценарії, підходить до цього творчо. Тут, зокрема, є Йосип та Марія, Пастушки, Янголи і Коза. Режисерка «Вільного вертепу» Анастасія Скоропад розповідає, що вони намагаються переосмислити святкування Різдва:

«Щороку ми намагаємося переосмислити традицію Різдва, побачити, що воно означає для кожного з нас у той час. І щоразу використовуємо різні тексти: сучасні, давні писання, поезію і прозу, українську і зарубіжну. Цього року сюжет пастуший: всі ми – Пастушки, де кожен вважає себе головним, а насправді є такою собі вівцею, яка сама потребує Пастуха, головного Вівчаря, який виведе нас із темряви, у якій ми застрягли, яка почалася невідомо коли і закінчиться невідомо коли. Всі ми дуже потребуємо цього Світла, Світанку, який має Народитися. Можливо, хтось не дуже вірить, що Він народиться, але все ж таки Він приходить по Своїй милості до нас, і ми можемо впустити це Різдво в своє серце, щоби цей Агнець Божий народився в нашому серці і вивів нас із пітьми на світло». 

Читайте також: Де у Львові можна відчути дух Різдва. Підбірка локацій

«Вільний вертеп» утворився п’ять років тому зі спільноти жителів співосель організації «Вільний простір» і цього року теж збирає кошти для ЗСУ. Крім того, частину грошей його учасники планують віддати людям у потребі. Вертепувати Львовом вони планують до 10 січня включно, відтак їхати на Сумщину, в Охтирку і Тростянець, а також до Харкова.

На другий день свят, 8 січня, в скансені відбувся різдвяний концерт, присвячений світлій пам’яті художника-іконописця Остапа Лозинського. На ньому знані музиканти Львова, друзі Остапа, виконували різні колядки. Раніше всі вони святкували Різдво у нього вдома: Марта Кузій, Ростислав Татомир із гуртом LBB, Мар’ян Пиріжок із гуртом «Пиріг і Батіг», Соломія Чубай і Уляна Горбачевська.

Ідея зібратися всім виконавцям була спільною, бо все це друзі Остапа Лозинського, які святкували Різдво разом понад 10 років поспіль. Про це більше розповідає Роман Зілінко:

«Всі друзі Остапа збиралися святкувати Різдво у нього вдома протягом років 13-ти, а може, й 14-ти. Ми хотіли зібрати тих виконавців, друзів, які кожного року колядували в Остапа, і це перетворилося на різдвяний фестиваль. На концерт ми взяли найближчих друзів-музикантів Остапа. Почався він із виконання аранжованих колядок Мартою Кузій. Це знана львівська піаністка і дуже близька Остапова приятелька. Був Мар’ян Пиріжок із гуртом «Пиріг і Батіг», він щороку був у Остапа і десь о третій-четвертій годині ночі, коли залишалося небагато колядників, Мар’ян співав ті колядки, які виконував на концерті. Він переосмислив «Щедрик», заспівав його по-новому, по-своєму. А зараз працює над проєктом «Замордовані канапами» і використовує вірші наших поетів та музикантів, зокрема Леонтовича, які були в різний час знищені росіянами. Ростик Татомир виконував улюблену Остапову колядку «Сам Пан у злоті». Ми під час концерту транслювали відеокліп, який зробили наші друзі в Польщі: Дарія Косєк і Томек Косєк. Дарка спільно з Володимиром Войтом, київським бандуристом, записала цю коляду, і Куба Ковальський створив кліп на основі Остапових різдвяних ікон, анімував їх».

Виконавиця колядок у фортепіанному аранжуванні, подруга Остапа Марта Кузій каже, що готувала ці аранжування колядок рік тому і не думала, що буде виконувати їх на концерті пам’яті Остапа:

«Я співала ті колядки, бо мене попросив Ромко, бо це пам’ять про Остапа, але за моїми внутрішніми відчуттями це не було органічно. Аранжувала їх просто на замовлення в грудні 2021 року, Остап ще чув це аранжування. Це 10 обробок колядок у фортепіанно-класичному стилі, просто імпровізація, вони не записані нотами ніде. І за рік виявилося, що все це має дещо інший сенс, більше відповідає всій ситуації. Раніше я дуже дивувалася, коли бачила анонсоване святкування в гаю, було незрозуміло, хто ж туди ходить. Всі ми ходили до Остапа. І так усе обернулося, що ми теж мусили піти в гай, тому що тільки там могли зібратися. І колядки виявилися переважно сумними, радше не про веселощі, а про рефлексію. Проте людям на концерті подобалося».

Марта зробила аранжування 10 колядок, деякі з них виконала на концерті. Серед них «Небо і земля», «Спи, Ісусе, спи», «По всьому світу стала новина», «Народився Бог на санях» на поезію Богдана-Ігоря Антонича та інші.

«Останньою на концерті я виконувала «Народився Бог на санях». Ми її найчастіше співали в Остапа, це був хіт. Власне на Різдво було завжди декілька хітів. А ще Остап дуже любив «Сам Пан у злоті», гуцульську, криворівнянську «В неділю рано», «Рай розвився» і вже згадану «Народився Бог на санях». Я планувала виконати більше, але було не до забави. Думаю, такі обробки колядок більше пасують до інтимнішої атмосфери, якогось камерного приміщення, келиха вина і більш приватних розмов. Хоча, в принципі, музика і настрій Соломії Чубай, гуртів «Пиріг і Батіг та «LBB» був святковий, але в них зовсім інший формат, зовсім інша музика», – вважає музикантка. 

Запитую глядачів, чи їм сподобалися цьогорічні вертеп, коляда і концерт. Дмитро Дячук, музикант із Червонограда, каже, що для нього Різдво – час щастя, на яке варто чекати, на що й акцентував вертеп. 

«Спів неймовірний. Я в захваті від «Вільного вертепу», хоча я кожного року від нього у захваті. Вертеп не намагається відповісти на якісь питання, а умовно забиває тобі цвяхи в голову, щоби ти потім ходив і думав. Мені відгукнулося те, що варто чекати стільки, скільки треба. Всього треба чекати, і перемоги зокрема. Різдво для мене – час щастя. Я ненавиджу зиму, але готовий жити, щоби було Різдво. Змалечку завжди був на Різдво у селі, це було зустріччю сім’ї у бабусі за столом. В нас Різдво було дуже традиційним, з дідухом, столом, вкритим сіном, з часником і копійками по кутах і обов’язковими 12 стравами. У цьому селі є традиція: дідух на другий день після Різдва неодружений чоловік у родині має винести в поле і спалити. Вважалося, в який бік піде вогонь і дим, звідти й буде його наречена. Тому я знаю, з якого боку має бути моя. З 15 років сам декілька разів вертепував. Раніше ми завжди організовували вертеп із друзями, робили костюми, ходили з інструментами до родичів і парафіян, хто запрошував», – згадує Дмитро.

Павло Чуприна, хорист із Бучача, каже, що для нього Різдво – це містерія, яку спільно переживали в його парафії, тож йому цікаво, що у Львові є традиція не тільки виступати з вертепом публічно, а й ходити по домівках.

Читайте також: Велика радість на світі настала. Старовинні колядки від Уляни Горбачевської

«Це все дуже цікаво, бо в мене на Тернопільщині хоч і були вертепи, але ми не ходили по хатах. У нас це було в межах спільноти. В храмі збиралося багато різних вертепів і спільнот, навіть просто від парафіян, і в один час або й кілька днів їх показували. Різдво – це щорічне пригадування того, наскільки це містичне свято для цілого світу і для нашого народу зокрема. В ньому переплетено безліч наших традицій. Втілення Ісуса, Бога в людину є величною подією. Коли я був малий, то старші приносили солому під стіл, і ми, діти, шукали там цукерки, які заздалегідь ховали батьки. Тож для мене це й тепер велике зібрання сім’ї. За рік могли бути різні чвари, але коли приходить Різдво, вся сім’я з’їжджається, всі нормально між собою спілкуються», – наголошує Павло. 

У святковій метушні насилу знаходжу директора Львівського скансену, котрий постійно вирішує організаційні питання на різних локаціях. Це Михайло Закопець. Він розповідає, що в багатьох вертепних дійствах мовиться про російсько-українську війну, і це допомагає осмислити сьогодення.

«Немає нічого помпезного, але свята москалі в нас не заберуть. Ми намагаємося творити автентичну атмосферу, щоби люди сюди приходили сім’ями, з друзями, могли насолодитися співами колядників, вертепами, щоби можна було просто прийти, прогулятися об’єктами, подивитися на різдвяні інтер’єри. Всі цьогорічні святкування, виступи – на межі. З одного боку, максимально намагалися не збирати в одному місці великої кількості людей, з другого – в нас відкрита артінсталяція Влодка Кауфмана «Набат». Цією інсталяцією він хоче зобразити кожен день війни. Але в нас є й вертепи, які несуть радість. Дуже багато колядок на військову тематику, деякі з часів Другої світової, які стали тепер ультраактуальними», – каже директор музею. 

Роман Тищенко-Ламанський

Фото: Іван Станіславський, Анастасія Хлібник

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.