Сьогодні, 6 травня, Львів відзначає День міста та день свого патрона – святого Юрія. Tvoemisto.tv розповідає про три дивовижні цікавинки у львівському соборі святого Юра та на території Святоюрського комплексу, про які ви могли не знати.

Раптова сенсація

У 2018 році під час впорядкування верхнього обходу навколо собору святого Юра археологи виявили ймовірний фундамент церкви XIV-XV століття. Вони припустили, що це фундаменти готичної церкви, що існувала тут до середини 18-го століття – тобто до початку будівництва сучасного собору святого Юра.

Під час виявлення фундаментів

«Ми виявили низку фундаментів, що абсолютно не співпадали із планувальною структурою теперішнього собору. Аналізи розчинів підтвердили, що вони властиві для періоду готичного будівництва, навіть припускалось, що в деяких елементах використовували розчин, характерний для давньоруського часу. Хоча останнє – під великим питанням. Зараз ми констатуємо факт, що знайшли фундаменти готичного собору. Хоча не всі у це вірять», – говорить у коментарі Tvoemisto.tv археолог РАС Остап Лазурко.

За його словами, результати дослідження ще не введені у науковий обіг – наукової статті чи монографії на цю тему археологи поки не підготували. Та науковці можуть ознайомитись із археологічним звітом у «РАС» або в Інституті археології НАНУ.

Читайте також: Наче живий. Чим унікальна найдавніша плащаниця, що зберігається у Львові

Остап Лазурко додає, що із часу знахідки у Львові триває локальна дискусія про те, чи дійсно це фундаменти попереднього храму. Утім, каже він, археологія – наука точна, що каже або «так», або «ні» та підтверджується дослідженнями. Архітектори ж, які заперечують походження сенсаційної знахідки, говорить він, спираються лише на гіпотези.

«Ми своїх остаточних висновків не змінимо», – говорить археолог.

Проєкт благоустрію території біля сучасного собору святого Юра, що втілювався у 2018 році, не передбачав трасування чи ознакування фундаментів готичної церкви, адже сенсаційна знахідка виявилась раптовою. Тож факт виявлення зафіксували і фундаменти, як і передбачалось, заклали плиткою. Остап Лазурко каже, що це їм ажніяк не шкодить і у разі, якщо буде проєкт трасування, то відкрити фундаменти легко – вони залягають досить високо на скельній породі, на якій розташований Святоюрський комплекс.

Де спочивають Ярослав Осмомисл та Андрей Шептицький

Одним із найзагадковіших приміщень собору Святого Юра у Львові є його крипта, що розташована під вівтарем. Це невелике підземелля розміром 8,4 на 8,3 м і висотою 3 метри. У кладці стін тут використано природний камінь.

Вхід у крипту собору святого Юра

З часу закладення крипта була усипальницею львівських архієреїв, священників, монахів Святоюрського монастиря та світських осіб, які «здобули заслуги перед Богом та Церквою». Ховати людей тут припинили наприкінці XVIII століття, коли австрійський імператор Йосиф II через небезпеку виникнення епідемій заборонив робити поховання в церквах та довкола, а постановив, натомість, закладати нові цвинтарі. Так з часом  втратилась пам’ять про людей, чиї тіла покоїлись у підземеллі собору.

У 1898 році за окремим дозволом цісаря у крипті захоронили останки митрополита Сильвестра Сембратовича, що поклали на місце труни Никифора Шептицького (помер 1776 року), що її перенесли в кістницю. Ще вісім знайдених трун тоді замурували в одному з кутів крипти.

Читайте також: Епіфаній теж просив. Як у центрі Львова будують храм. Оновлена візуалізація

1932 року археолог Ярослав Пастернак на прохання Митрополичої Консисторської комісії провів перші археологічні дослідження крипти, що дещо привідкрили таємниці Святоюрського підземелля. Ярослав Пастернак виявив у долівці крипти п’ять невідомих поховань. Дослідник також провів декілька зондажів у стінах, проте жодних ходів та нових підземель не виявив.

Як стало відомо через 60 років, Ярослав Пастернак також заховав у крипті дерев’яну скриньку з останками галицького князя Ярослава Осмомисла.

У 1944 році крипта прийняла на спочинок Блаженної пам’яті Митрополита Андрея Шептицького. У повоєнні роки собор захопила російська православна церква, тому в 1958 році у крипті поховали архієпископа Фотія.

Останки Митрополита Андрея Шептицького

Наступного разу питання упорядкування крипти порушили, коли планували перенести останки Патріарха Йосифа Сліпого з Рима до Львова. У 1991 році археологічна комісія НТШ у Львові приступила до повторних археологічних досліджень крипти, що тривали чотири місяці. Окрім п’яти поховань, які виявив Ярослав Пастернак, у долівці крипти знайшли ще два, одне з них – з 1781-го року.

Прах Патріарха Йосипа Сліпого

Тоді ж із окремого замурованого приміщення вилучили ще 9 трун з останками. Останки понад 50 людей, що зберігались у кістниці до 1958 року, знайшли вкопаними в долівку крипти. Під час робіт знайшли і скриньку з останками Ярослава Осмомисла, заховану Ярославом Пастернаком. Її повторно перепоховали тут у 1992 році.

Також у крипті знайшли багато унікальних церковних речей ХVІІ-ХІХ століття: дерев’яні та бронзові нагрудні хрести, розп’яття зі слонової кістки, медальйони, вервиці, пряжки, деталі церковного одягу тощо. Окрім того – омофор 1635 року із монограмою «ІКІБ» та гербом «САС». Він належав, імовірно, Ісаї Копистинському, Митрополитові Київському, Галицькому і всієї Русі.

Старий, але робочий

У святкові дні про початок служби в соборі святого Юра львів’ян сповіщає найстаріший дзвін України, відлитий ще у 1341 році. Його вага – 415 кг, висота – приблизно 85 см. Юрський дзвін, до якого ведуть круті сходи, підвішений на верхівці старої дзвіниці, що стоїть окремо і, як і собор, є пам’яткою ЮНЕСКО.

Створений дзвін за правління галицького боярина Дмитра Детька. У 1341 році польський король Казимир і Дмитро уклали угоду про ненапад на землі один одного, із якою і пов’язують відливання дзвону, створеного для святкування і розташованого колись біля кам’яної ротонди на місці давнього храму святого Юра. А вже з того храму дзвін перейшов до нинішнього.

У верхній частині дзвону є дворядковий напис: «В ле[то] 6849 [1341] сольян был колокол сій святому Юрыю при князі Дмитрии игуменом Євфимьєм». Посередині трохи викривлено, у зворотному порядку і уже по сухому матеріалу видряпано: «А писав Скора Яків».

Тут між дослідниками розгорнулася дискусія. У 1837 році Денис Зубрицький висловив думку, що зовсім не українець Яків Скора змайстрував дзвін, а, скоріш за все, німець, якому Скора був помічником. Свої припущення він аргументував тим, що дзвін є зразком німецької відливки того часу, зробленої старанно і акуратно, а авторський підпис виконаний неакуратно по вже застиглому матеріалу.

Читайте також: Мистецький дух і дірява підлога. Як це – жити в будівлі театру в центрі Львова

Дослідник Павло Жолтовський наполягав на авторстві Якова і аргументував це тим, що весь текст написаний слов’янською мовою, що підтверджує національну приналежність дзвону. А Якова Скору, який писав безграмотно і з помилками, не могли взяти в помічники німецькому ливарнику. Дослідник вважав, що саме українець відлив дзвін, а надпис міг зробити хтось інший ще й з тієї причини, що автор не міг вписати себе у верхньому рядку поруч з князем та ігуменом.

За роки радянської влади, коли дзвони вважалися лише релігійним атрибутом, в Україні та інших республіках колишнього СРСР знищили тисячі унікальних дзвонів. Тому дзвін Якова Скори вважається найдавнішим і найвідомішим українським витвором, а також пам’яткою середньовічної європейської культури, науки і техніки.

Підготувала Олександра Бодняк

Фото: РАС, Фотографії старого Львова

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.