фото: facebook.com/ypidlisn
«Не стало нашого з Данилом тата Романа Лубківського. Згадуйте його, хто знав...
Не тримайте зла, хто мав...
Він був і пішов Великою Людиною», – написав Маркіян Лубківський.
1. Письменник
Друкуватися почав з 1958 року. Після завершення навчання на філологічному факультеті Львівського державного університету імені Івана Франка пішов працювати заступником головного редактора журналу «Жовтень» (від 1990 — «Дзвін»). Окремими виданнями вийшли збірки поезій: «Зачудовані олені» (1965), «Громове дерево» (1967), «Рамена» (1969), «Смолоскипи» (1975), «Звіздар» (1977), «Майоліка» (1985), «Словацьке літо» (1986), «Карбівня» (1987), «Серпневе яблуко» (1989), «Погляд вічності» (1990) (відзначена Національною премією України імені Тараса Шевченка).
З 1976 року – член Спілки письменників України.
Твори Романа Лубківського перекладені англійською, білоруською, болгарською, польською, російською, сербською, словацькою, хорватською і чеською мовами. Переклади з більшості слов'янських літератур.
2. В 1990-1994 роках був Народним депутат України
3. За ініціативою Романа Лубківського започатковано традицію складення присяги Президентами України на Пересопницькому Євангелії.
4. В 1992–1993 був Надзвичайний і Повноважний Посол України в Чеській і Словацькій Федеративній Республіці. Після її розділення до 1995 року був Надзвичайним і Повноважним Послом України у Чеській Республіці.
5. Відзначений багатьма нагородами та преміями, в тому числі Кавалер Ордену «За заслуги» II і III ступенів, заслужений діяч культури Польщі (нагороджений цією відзнакою за перекладацьку діяльність і популяризацію в Україні польської літератури, 1977), літературна премія імені Павла Тичини (1979), премія імені Вітезслава Незвала Чеського літературного фонду (1984), премія імені Павола Гвєздослава за оригінальну та перекладацьку творчість, відданість культурі словацького народу (1988), Національна премія України імені Тараса Шевченка (1992), Премія імені Максима Рильського (2008), премія Ars Translationis за переклад з чеської мови драми Вацлава Фріча «Іван Мазепа». (2008).
