Фото: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького
У музейній збірці Національного музею імені Андрея Шептицького у Львові зібрали 500 одиниць виробів із дерева. Без дерев’яного різьбленого свічника-трійці важко уявити гуцульський Йордан.
Читайте також: Дзідзьо засіяв на Василя та привітав українців зі святом. Відео
Гуцульські майстри використовували об’ємну різьбу на предметах церковного призначення, застосовували різні прийоми плоскої різьби на хрестах, свічниках, на яких можна побачити дати, дрібні тексти з Євангелій.
Трираменні трійці мали чітке обрядово-культове значення. Кожен ґазда ніс на Водохреща власний свічник-трійцю, прикрашений паперовими квітами та барвінком. Хатні свічники відрізнялись від церковних.
Читайте також: Має стати брендом Львова. Художник про унікальність музею Митрополита Шептицького
Якщо церковні свічники були більшими за розмірами, складнішими за своїм художньо-образним ладом, оздоблені поліхромією та позолотою, то хатні трійці характеризувались більш узагальненим рисунком, простішим композиційним вирішенням та менш майстерним виконанням.
Найчастіше на свічниках-трійцях зустрічаються зображення «Розп’яття», «Богоявлення», солярних знаків та рослинних мотивів «світового дерева». Найвідомішими осередками, у яких створювались такі свічники, були гуцульські села: Космач, Шешори, Брустурів, Верхній Ясенів (усі – Івано-Франківщина). У день водосвяття символіка вогню та води набувала особливого звучання.
Запалені трійці ґазди подавали священyику, котрий тричі занурював їх у воду. Із запаленими свічниками повертались верховинці до своїх домівок, а далі господар проводив обряд, виводячи полум’ям запалених свічок хрести-обереги над столом, розповіли у музеї.
На фото фрагменти виставки «Гуцульське Різдво» (2016 рік)