13 березня 1961 року, 62 роки тому трапилася одна з найбільших катастроф в історії Києва. Куренівська трагедія забрала життя сотень людей. У цей день потужний селевий потік знищив захисну дамбу в Бабиному Яру і обрушився на Куренівку.

У той день у Києві вранці маса рідкої пульпи прорвала дамбу в районі Бабиного Яру та ринула вниз – в бік Куренівки. Початкова висота валу сягала 14 метрів, ширина у створі "Кирилівська церква" – приблизно 14 метрів, а швидкість – 5 метрів за секунду.

О 9:30 потік дістався Куренівки та залив площу близько 30 гектарів. У районі вулиці Кирилівської висота валу зменшилася вдвічі. Поступово розріджена пульпа засихала і ставала жорсткою, як каміння. Вже в такому вигляді висота цієї маси місцями сягнула трьох метрів.

За одними даними, Куренівська катастрофа знищила 22 приватні одноповерхові будинки, 5 двоповерхових, 12 одноповерхових будинків державного фонду, два гуртожитки. Зокрема, потік зніс Копилівський цвинтар та дитячий садок.

Водночас, згідно з офіційними звітом, що мав гриф "Для службового користування", внаслідок аварії зруйновано 68 житлових і 13 адміністративних будинків. За різними оцінками та даними істориків, тоді загинуло близько 1500 жителів столиці.

Причиною аварії стали помилки в конструкції греблі, яка не враховувала всіх важливих факторів і в певний момент не впоралася з навантаженням.

Все почалося у 1952 році, коли міськвиконком ухвалив рішення про створення звалища будівельних відходів у Бабиному Яру. Документ підписує голова виконкому Олексій Давидов. Саме його кияни звинувачували у трагедії. Звісно, до суду на видного партійного працівника ніхто подати не посмів, але засуджували його бездіяльність, оскільки неодноразово жалілися на дамбу.