Через дистанційне навчання у дітей значне навантаження лягло на плечі батьків, зокрема жінок, які змушені організувати вдома і навчальний процес, і займатися домашніми справами, і часто ще й працювати дистанційно. Все це впливає на їхній емоційний стан. Засновниця психотерапевтичного центру «Верде», завідувачка психологічної служби ЛНУ ім. І. Франка Оля Конюх розповіла, в яких умовах опинилися жінки і що може їм допомогти.

Читайте також: За яких умов школи зможуть працювати офлайн. У Львові проведуть публічну дискусію

Дистанційне навчання означає, що всі вдома, і тоді виникає кілька проблем. Якщо діти молодші, то мамі чи татові потрібно залишатися з ними вдома. Якщо діти старші, то виникає тривога, чи вчаться вони чи ні, і що взагалі відбувається за відсутності батьків. Відбувається поєднання двох ролей, які в нормальних умовах, коли діти в школах і садках, розділяються, натомість при дистанційному навчанні ролі зміщуються, і батьки перебирають на себе функцію педагога.

Звичайно, ця подвійна відповідальність є ресурснозатратною, і все залежить від особистості батьків. Якщо вони можуть дозволити собі поставити нижчі вимоги до своєї роботи, навчання дітей і ситуації вдома, відклавши частину обов’язків на певний час, то сім’я може психологічно до цього пристосуватися, попри навантаження і втому.

Читайте також: «Де абонементи у божевільню?» Львів'яни обурені, чому діти вчаться онлайн

Інша ситуація, якщо батьки – вимогливі і до себе, і до дітей. Вони вважають, що дистанційне навчання має відбуватися так само якісно і грунтовно як і очне. Разом з тим, багато сил витрачають на свою роботу, адже мають вже такий тип характеру. Тоді з’являється фрустрація – умови реальності, які не дозволяють досягнути бажаного результату. Тоді не стільки дистанційне навчання, скільки вимогливе ставлення до себе, до дитини може викликати негативні емоції.

Впевнена, що найперше, при переході на дистанційне навчання потрібно зменшити вимоги до якості та об’єму матеріалу, який засвоїть дитина, так само вимоги до себе, що не все вдасться зробити. При цьому варто залишати час на звичайне спілкування, бо між батьками і дітьми може бути негатив, коли все у спілкуванні переводиться у площину навчання. Тоді батьки стають наглядачами. Важливо розставити пріоритети, зрозуміти, що здоров’я батьків і дітей є важливішим, ніж результати навчання в той період. Це було би гарним початком адаптації.

Читайте також: «Посидіть дома, почитайте книжку». Андрій Садовий про нові обмеження у Львові

Ще один варіант – навчитися просити про допомогу і говорити, коли тобі важко. Іноді, як би ми не пристосовувалися до ситуації, вона все одно для нас буде складною, і ми будемо переживати негативні емоції. Часто кажу, що це – нормальна реакція на ненормальні обставини. Тоді не варто ці емоції заперечувати чи приховувати, варто про них говорити. Якщо цього не можна знайти у своєму оточенні, треба шукати професійну підтримку через телефон довіри, соціальні служби тощо.

Звичайно, якщо є легкий шлях звернутися по допомогу і бути почутими, отримати підказки, куди можна звертатися, щоб вирішити ситуацію – це покращує психологічний стан. Є дослідження, які показують, що найефективніше допомагає запобігти сильним наслідкам стресу або кризовим ситуаціям соціальна підтримка в будь-яких формах, наприклад, організовуватися у малих групах. Як на мене, телефон гарячої лінії не є універсальним рішенням для всіх проблем, радше це – один із варіантів.

Читайте також: Пустіть дітей до школи. У Львові батьки закликали відновити очне навчання. Фото, відео

Ми часто сподіваємося, що у нас створять соціальну службу, яка вирішить всі наші проблеми. Насправді треба не боятися відповідати самим за ситуацію, розуміти, що є кроки, які можемо самостійно зробити.

Коли ми чуємо про пандемію, карантин, дистанційне навчання, у нас дуже сильно посилюється відчуття безпорадності. Щоб створити психологічну службу, потрібно досить багато часу і ресурсів, і це не зробиться за один-два дні.

Ефективніше організувати невелику групу з рідними, друзями чи сусідами і допомагати один одному, наприклад, по черзі проводити дистанційне навчання, готувати обіди. Очевидно, найкраще для нашої психіки, коли ми відчуваємо, що можемо впливати на наше життя і обставини в ньому. Треба шукати шляхи реалізації. Чекаючи, що хтось за нас це зробить, ставимо себе у ще більш безпорадну позицію.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.