
Чи встигає Львів за новим житловим районом? Дев’ять ЖК, одне велике питання

сьогодні о 20:04
сьогодні о 20:04
Коли ми обираємо квартиру, то зазвичай починаємо з ціни. Далі дивимося на планування, поверх, паркінг, двір і те, коли будинок здадуть. Усе правильно, я б теж із цього починала. Але є одне питання, яке часто залишається на потім: що відбувається за межами житлового комплексу?
Уявімо, що ми купили квартиру. Гарний будинок, зручне планування, підземний паркінг, усе подобається. А вранці потрібно відвезти дитину до школи, доїхати на роботу, увечері забрати її з гуртка. І раптом виявляється, що сама квартира — найменша частина нашого щоденного маршруту.
Саме тому я вирішила подивитися на житлову забудову в районі вулиць Івана Миколайчука та Пилипа Орлика. Спочатку планувала звичайне для себе дослідження: які ЖК тут будують, скільки коштують квартири, чим один комплекс відрізняється від іншого.
Але коли зібрала їх на одній карті, мене зацікавило інше: кожен девелопер будує свій будинок. А дороги, школи, садочки й транспорт у всіх спільні. Тож питання вже не лише в тому, чи хороші тут квартири. Питання в тому, чи встигає місто за новими будинками.
Де закінчується один ЖК і починається новий район?
Спочатку домовимося про географію. Я не досліджую весь Шевченківський район і не беруся оцінювати весь великий проєкт "Північний Львів". Мене цікавить частина міста навколо вулиць Миколайчука, Пилипа Орлика, Щурата, Студинського та сусідніх кварталів у напрямку Розточчя й Очеретяної.
Для порівняння я обрала дев’ять житлових комплексів: "Шелест", Viking Hills, "На Розточчі", Strim Towers, Continent Art, MHouse, Summerstone Village, Silent Park та Soul Park.
Це не офіційні межі нового району. Це територія, яку я взяла для свого дослідження. Частина ЖК розташована трохи далі від основних вулиць, але їхні мешканці користуються спільними дорогами й міськими послугами.
Якщо дивитися на кожен комплекс окремо, нічого незвичного. Один уже приймає мешканців, другий будується, третій ще має попереду кілька черг. Але якщо поставити всі дев’ять на одну карту, картина стає цікавішою. Це вже не просто кілька новобудов. Тут поступово з’являється цілий житловий район.
Я свідомо не підсумовую всі квартири й не називаю отриману цифру кількістю майбутніх мешканців. Частина будинків уже заселена, частина ще будується. Та й не кожна продана квартира означає нову сім’ю, яка завтра переїде до Львова. Але питання від цього нікуди не зникає.
Коли в одному місці будують багато житла, хтось має порахувати не тільки квадратні метри квартир, а й те, скільки людей користуватиметься дорогами, школами та транспортом. І бажано зробити це до того, як усі заселяться.
Квартири вже мають ціну. А що отримує покупець за ці гроші?
Тепер трохи про ціни. Без них дослідження ринку нерухомості було б дивним. За відкритими пропозиціями, які я зібрала для порівняння, однокімнатні квартири у Viking Hills пропонували приблизно від 62 тисяч доларів, у ЖК "На Розточчі" та "Шелест" — від 66 тисяч, у Soul Park — від 73 тисяч доларів.
Це орієнтири з оголошень, а не ціни фактичних продажів. І вони можуть змінюватися. Чи означає це, що квартира за 62 тисячі вигідніша за квартиру за 73 тисячі? Зовсім не обов’язково.
Можливо, одна менша за площею. Інша має краще планування, паркінг, укриття чи інші умови покупки. А ще потрібно врахувати, коли саме будинок буде готовий.
Я завжди дивлюся на загальний бюджет покупки, а не лише на красиву цифру за квадратний метр. Бо можна знайти квартиру з нижчою ціною за метр, але через більшу площу заплатити за неї значно більше.
Для порівняння я брала однокімнатні квартири площею приблизно 35–45 м² та двокімнатні — 55–70 м². Так простіше побачити різницю між пропозиціями, хоча однакова площа ще не означає однакову якість.
Детальне порівняння я залишу для свого Instagram. Там планую брати по два-три ЖК одночасно й розбирати конкретні пропозиції одно- та двокімнатних квартир: площі, планування, ціни, паркінги, терміни будівництва та все, за що покупець насправді платить.
А тут мене цікавить ще одна річ, яку не завжди можна знайти в прайсі. Скільки часу людина витрачатиме щодня, щоб дістатися до роботи? Де навчатимуться її діти? Чи можна буде вийти на прогулянку, не сідаючи в автомобіль? Ціна квартири відома вже сьогодні. А от яким буде життя навколо неї через п’ять років — питання значно цікавіше.
Чи вирішить транспортне питання трамвай №6?
Транспорт — мабуть, перше, на що я звернула б увагу в цій частині Львова. Місто розглядає продовження трамвайного сполучення в напрямку медичного кластера UNBROKEN. Ідея потрібна. Тут працюють медики, приїжджають пацієнти, живуть люди, яким щодня потрібно добиратися в інші частини міста.
Але чи вирішить трамвай усі транспортні питання? Думаю, ні. І справа не в тому, що трамвай поганий. Навпаки, я за розвиток громадського транспорту. Просто одна лінія не може замінити всю дорожню мережу.
Уявімо, що мешканці нових ЖК починають заселятися. Частина користуватиметься трамваєм, частина автобусами, хтось їздитиме велосипедом, а хтось — власним автомобілем. І всі ці люди мають якось дістатися до потрібного місця.
У матеріалі "Твого міста" про розвиток "Північного Львова" мешканці вже порушували питання виїздів із району та навантаження на дороги. Я розумію ці побоювання. Можна зробити чудовий підземний паркінг, але коли всі мешканці вранці виїдуть на роботу, паркінг їм уже не допоможе, бо далі починається місто. І дороги, які від появи нових будинків ширшими не стали.
Звісно, я не збираюся прогнозувати транспортний колапс. Для цього потрібні не емоції, а розрахунки. Скільки автомобілів сьогодні проїжджає вулицями? Скільки зможуть пропустити перехрестя? Скільки людей користуватиметься громадським транспортом після заселення нових будинків? Ось такі дані мені хотілося б бачити поруч із планами нової забудови.
Бо трамвай — це добре. Але важливо також мати зручні автобусні маршрути, безпечні переходи, нормальні тротуари й можливість дістатися до зупинки без пригод. І ще одна деталь: розвиток транспорту має йти разом із будівництвом житла, а не починатися тоді, коли мешканці вже стоять у заторах.
Соціальне житло: приклад, який варто помітити
Серед усіх проєктів цієї території я хочу окремо виділити соціальне житло поблизу UNBROKEN. Чому? Тому що місто — це не тільки комерційні ЖК, де квартири продають за ринковими цінами. Є люди, для яких житло має вирішувати зовсім інші завдання. Наприклад, забезпечити доступне й зручне проживання під час лікування або реабілітації. І тут мені подобається сам підхід.
Житло розглядають не просто як будинок із квартирами, а як частину життя людей, які мають конкретні потреби.
Для людини, яка проходить реабілітацію, близькість до медичного закладу, зручний вхід у будинок, ліфт, безпечний маршрут до транспорту можуть бути важливішими за красивий фасад. І це хороший приклад того, як потрібно думати про житло. Не лише скільки квартир ми побудуємо, а й кому вони потрібні та як люди ними користуватимуться.
Водночас навіть такий проєкт не може існувати окремо від міста. Його мешканцям також потрібні дороги, транспорт, магазини, громадські простори.
Тому для мене соціальне житло біля UNBROKEN — важлива частина розвитку цієї території. І, можливо, саме з таких проєктів варто частіше починати розмову про те, яким має бути сучасний житловий район.
Хто має будувати район: місто чи девелопери?
Ось тут починається найцікавіше. Коли в районі бракує доріг, шкіл чи садочків, часто звучить запитання: а чому забудовники нічого не зробили? Я працюю в девелопменті 13 років і добре знаю, що відповідь не така проста.
Девелопер будує житло на конкретній земельній ділянці. Він відповідає за свій проєкт, його якість, безпеку та виконання взятих зобов’язань. Але одна компанія не може самостійно спланувати транспортну мережу цілого району чи вирішити, де місту потрібна нова школа.
Це завдання міста. Саме місто визначає, де і що можна будувати, як мають проходити дороги, де потрібні школи, садочки та громадські простори. І якщо місто дозволяє будувати нові будинки, воно має розуміти, як люди звідти виїжджатимуть, де навчатимуться їхні діти й хто за все це заплатить. А девелопери мають знати правила ще до того, як почнуть будувати. Мені здається, це цілком справедливо.
Я не вважаю, що потрібно зупинити будівництво, поки не з’явиться вся інфраструктура. Так місто просто перестане розвиватися. Але й будувати квартири без зрозумілого плану розвитку доріг, транспорту та шкіл — теж не найкраща ідея.
Потрібен спільний план. Не просто кольорові лінії на карті, а конкретні відповіді: що будуємо, коли, за які кошти та хто за це відповідає. Бо коли кожен працює лише над своєю частиною, наприкінці можна отримати багато хороших будинків. А от хороший район — не факт.
Місто починається за межами житлового комплексу
Коли я починала це дослідження, хотіла порівняти житлові комплекси за цінами та якістю. І це ми ще обов’язково зробимо детальніше. Але вже зараз бачу, що найважливіше питання цієї території не в тому, який ЖК кращий. Питання в тому, чи зможуть усі ці будинки разом стати зручним місцем для життя.
Мені подобається, що Львів розвивається. Що з’являються нові житлові проєкти, різні архітектурні рішення, сучасні будинки. Але хочеться, щоб разом із ними з’являлося й усе інше. Щоб батьки не возили дітей через пів міста до школи. Щоб громадський транспорт був справжньою альтернативою автомобілю. Щоб прогулянка районом не перетворювалася на пошук тротуару.
Я не хочу шукати винних серед міста чи девелоперів. Мені значно цікавіше зрозуміти, як зробити так, щоб вони працювали на один результат.
Бо купуючи квартиру, людина обирає не лише стіни й квадратні метри. Вона обирає своє щоденне життя. І саме тому я переконана: якість житла починається всередині квартири, але точно не закінчується за дверима будинку.
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Читайте також




