Люди запитують, чи є для України Папа Лев умовно кращим, ніж попередній. Адже до попереднього Папи в українців був великий запит і водночас чимало зауважень. Але тут не можна вживати таких навантажених слів, як “кращий” чи “гірший”. Та можна точно сказати, що Папа Лев XIV значно краще розуміє ситуацію в Україні та Східній Європі. Він співчуває і краще усвідомлює, що таке Росія та російське православ’я.
Ми бачили, як російська православна церква скерувала до нього свою делегацію незадовго після обрання. Результат цього візиту був доволі скромним – їм навіть не було з чого зробити сенсацію. Раніше вони завжди мали чим похвалитися. Тож можна сказати, що Лев XIV краще обізнаний і розуміє ситуацію, ніж Папа Франциск. Хоча Франциск мав багато сильних сторін, у питанні російської агресії проти України він не завжди враховував історичний і сучасний контекст. Не до кінця розумів, чим є Російська Федерація і Російська православна церква. Він значною мірою покладався на власну харизму.
Йому здавалося, що якщо особисто зустрітися з Кирилом чи поговорити з Лавровим або Путіним – можна переконати людину, бо в кожному є щось добре. Треба лише це “добро” знайти. Тому він менше покладався на інституції, аналітику, держсекретаріат, іноді відкладав підготовлені тексти і говорив від себе – і не завжди вдало.
Втім, були й сильні моменти. Наприклад, жоден релігійний лідер у світі не називав Кирила вівтарником, служкою Путіна – Франциск це зробив. Завдяки своїй безпосередності він прямо сказав, що патріархи не можуть бути прислужниками політиків. Це було сильно. Але були й суперечливі заяви – зокрема про Катерину ІІ чи Петра І.
Читайте також: Чому Україна цього року знову святкує Великдень в інший день, ніж Захід
Справді виникла велика хвиля розчарування. Напередодні повномасштабного вторгнення Папа Франциск мав дуже високий рівень довіри серед українців – навіть вищий, ніж українські релігійні лідери. Але згодом цей рівень різко впав. Частково через його висловлювання, а частково через те, що медіа більше звертали увагу на негативні заяви і менше – на позитивні. Насправді він регулярно говорив про Україну, в більшості випадків це були добрі слова. Але ми помічали переважно те, що нас зачіпало. Це теж зрозуміло – суспільство виснажене і дуже чутливо реагує.
Коли обрали нового Папу, очікування вже були стриманішими. Українці хотіли б бачити в ньому морального лідера, який може впливати на міжнародну політику, зупиняти агресорів або хоча б їх присоромлювати. Але ми не завжди добре розуміємо, як працює ватиканська дипломатія – вона тиха, інколи непомітна, але може бути ефективною. Нам хочеться гучних жестів – і це природно.
Водночас і за Франциска, і за Лева XIV Ватикан допомагає – наприклад, у питаннях обміну полоненими чи повернення українських дітей. Звісно, вирішальне слово тут не за Ватиканом, а за Кремлем. Але дипломатія Святого Престолу постійно працює і часом дає результат.
Нещодавно на одній конференції я запитав експерта з ватиканських справ, чи усвідомлюють папські дипломати, що під час зустрічей із представниками Московського патріархату вони можуть мати справу з людьми, пов’язаними зі спецслужбами. Він відповів: дехто розуміє, дехто – ні. Але інколи це єдиний канал, через якого можна передати потрібну інформацію – списки, імена, запити. Тобто такі контакти часом просто необхідні. І тут варто довіряти, що дипломати знають, що роблять.
Що можна сказати про Лева XIV? Він справді підтримує Україну – це видно і з публічних заяв, і з приватних сигналів. Він обережний у словах, не дозволяє собі спонтанних висловлювань, які могли б образити українців, і регулярно закликає світових лідерів підтримувати Україну. І що головне він постійно наголошує на необхідності дотримуватись міжнародного права і що сильні держави не повинні вершити долі менших.
Читайте також: "Деякі люди навіть не здогадуються". Як російська церква маскується в Україні
Водночас у нього з’явився ще один виклик – політика США. Він критично ставиться до дій американської адміністрації (інтервʼю було записане ще до теперішнього скандалу - прим. ред), і фактично перебуває з нею в напружених відносинах. Католицька церква у США також переживає непростий період: частина єпископів критикувала військові рішення Вашингтона. Зокрема, головний військовий капелан архієпископ Броліо заявив, що солдати-католики не зобов’язані виконувати накази, якщо йдеться про сумнівні військові дії. Це показує рівень автономії церкви від політичної влади.
Для порівняння – складно уявити, щоб у Росії хтось із церковних ієрархів сказав подібне Путіну. Тут різниця очевидна.
Водночас треба розуміти, що можливості ватиканської дипломатії обмежені. Росія реагує передусім на силу, а не на моральні авторитети. Ба більше, Кремль може шантажувати Ватикан – наприклад, погрозами знищити католицьку церкву в Росії у відповідь на різкі заяви. І такі речі вже траплялися.
Католицька церква в Росії невелика, але вона існує – зокрема завдяки національним меншинам, як-от поляки чи німці, чи й українці. Також до неї долучалися окремі росіяни, шукаючи більш “людське обличчя” церкви. Втім, варто визнати, що частина з них поділяє загальні настрої російського суспільства, включно з підтримкою агресії проти України, неоімперські ідеї. Такі мені траплялись й серед російських греко-католиків Тому інколи я жартома кажу, що частина католиків в Росії – це така собі РКЦ МП.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція "Твого міста" не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
