Останні кілька років я цілеспрямовано працюю із середніми школами в різних містах України, бо переконаний, що без суттєвих змін у середній освіті неможливий економічний прорив.

85% економічного зростання залежить від підвищення продуктивності через інновації, які потребують творчого і дивергентного мислення. Це важливо в епоху інформаційних технологій, коли люди повинні розуміти потреби клієнта, генерувати й утілювати інноваційні ідеї – те, що не під силу штучному інтелекту.

Нинішня середня освіта, і не лише в Україні, зосереджена на розвитку конвергентного мислення: учні вчаться запам'ятовувати та відтворювати стандартизовані відповіді. Шкільні класи мають вигляд типових – ряди парт, хоча вони призначені для групової роботи. Учитель попереду, учні в рядках, слухають і записують «правильні» відповіді.

Водночас, щоби ефективно розвивати творчий підхід, школа має бути відкритою до нових ідей. Важливо залучати додаткові джерела фінансування, підтримувати ініціативи вчителів та учнів і винагороджувати найкращих педагогів.

Ключовим є те, що в цій модернізації повинна бути модернізована пропозиція для школярів і батьків, система фінансування і робота з учителями. Це все пов’язане. Але про цю тріаду майже ніхто не говорить, максимум – про перше і про третє.

На жаль, одночасна зміна всієї освітньої системи в Україні тепер практично неможлива, будьмо відвертими, тому що ця система консервативна, застаріла й гігантська. Можна навіть змінити її повністю, але небезпека хаосу якийсь час буде.

Отже, варто йди шляхом острівних змін. Працювати як із приватними школами, так і з публічними. Причому саме публічними, а не державними. Тому що вони навіть не є державними, якщо чесно. Вони муніципальні, а значить публічні. І це важливо, тому що коли ми говоримо про зміну моделі фінансування, то це має бути публічне фінансування, а не державне. Воно може містити державне фінансування, але школи повинні запроваджувати в той чи інший спосіб свої системи фандрейзингу, де це можливе. Також мовиться про різні фонди та фінансування батьками. Звісно, це треба робити в абсолютно легальний, прозорий спосіб.

Однак це дуже залежить від лідера, який є керівником цього процесу, директором школи. Але це все ще Україна з великою владною дистанцією, з єрархічністю суспільства. Хоч ми собі кажемо, що ми не ієрархічні, але це анекдот. Ми просто менш єрархічні, аніж сусідня північна і північно-східна країни. Проте ми значно єрархічніші, аніж всі інші наші західні й південно-західні сусіди. Особливо в системі освіти, бо освіта будь-де єрархічна, навіть у Сполучених Штатах і Британії.

Тому для реальних змін повинен скластися такий собі пазл із директорів, які хочуть щось змінити. Насправді 95% не хочуть змінювати. Надіюся на цих 5–7%, які шукають шляхи змін. Тут також мають долучитися батьки, які часто не хочуть нічого змінювати. Починають говорити, що в Конституції записано, що освіта безкоштовна, тому до побачення. Однак тоді ваші діти дуже скоро вже не будуть читати. А навіть якщо й зможуть читати, то не зможуть відтворити текст. До речі, дослідження вказують на те, що 40% українських школярів не можуть переказати того, що щойно прочитали.

Моє «вітання» бізнесу, де ці дорослі працюватимуть за п’ять-десять років. Відповідно бізнес «на районі» також розуміє, що ті люди прийдуть передусім до них. І їм доведеться їх перенавчати, і це біда. Чи можна надіятися, що роздуплиться бізнес? Він роздуплиться, але це буде за шість-сім років.

Із часом острівцями з'являтимуться сильні, потужні, хороші школи і, на жаль, буде багато шкіл, які просто відстануть. Однак згодом піднімуться, щоб конкурувати з цими школами, якщо там нові лідери скажуть, що не хочуть відставати. Наприклад, як є зараз у львівській школі №73, де нова директорка впроваджує інновації.

Ось на це є надія, що одне за одним люди просто подивляться на ці успішні школи, які розвиватимуться значно швидше і значно краще, матимуть значно більше ресурсів. А ресурсів у держави, думаю, наступного року суттєво поменшає. Освіту нам треба підтримувати самим, бо в держави всі гроші спрямовані на оборону. В школах залишаються гроші батьків, бізнесу, випускників і фондів.

Читайте також: Школа у Львові готує вступників у світові виші. У чому ідея успіху

Будуть директори, які виправдовуватимуться: «Ну а що я можу зробити без грошей?». А інші директори скажуть: «Без грошей, то без грошей. Шукаймо гроші, бо гроші насправді є, просто не в державному бюджеті».

Держава теоретично може посприяти. Якби вона стимулювала таку децентралізацію й модернізацію. МОН усе ще матиме ГІГАНТСЬКИЙ вплив на навчальну програму, тому може дуже багато зробити для модернізації саме навчальної програми, протестувавши її на пілотних проєктах, а відтак спустивши нову програму на всю систему.

І коли держава чесно скаже, що на школи ресурсу немає, і, врешті-решт, у держави не має бути ресурсу на школи, адже він увесь скерований на оборону, то, будь ласка, вмикайте свої таланти, енергію і шукайте гроші!

Держава ж має сприяти, спрямовувати фонди на допомогу школам, пропагуючи дивергентне мислення. Хоча за визначенням вона його не шанує. Якби держава сказала: «Українці, зберіться, мобілізуйтеся на підтримку шкіл, госпіталів»… До слова є дуже хороший приклад мобілізації місцевих ресурсів – Unbroken у Львові. Участь держави в проєкті доволі мінімальна, однак є величезна участь міста, інших фондів і корпоративної підтримки.

Але шкіл у Львові аж 127. Звичайно, там це зробити буде складніше. Проте крок за кроком, школа за школою це можна і треба буде робити!

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.