Важливо розвинути здатність приваблювати інтелектуальний та творчий капітал
На відмінності між ресурсом і капіталом я хочу наголосити, адже ці два терміни є проявами суттєво різних підходів. Ресурс вичерпується, а капітал розвивається і примножується. Це стосується й інфраструктури, і фінансів, і людей, а також – інтелекту.
Для мене Львів привабливий, насамперед, своєю середовищністю – атмосферою, що сприяє народженню, дозріванню та примноженню ідей. Але я – львів’янка, я позитивно упереджена до міста і готова пробачати йому деяку нерозбірливість у стосунках і дещо легковажне ставлення до свого майбутнього. Аби вберегти і примножити цю середовищність, важливо розвинути здатність приваблювати інтелектуальний та творчий капітал. А це може виявитися складним завданням і не лише для Львова.
Лише п’ята частина українців може дозволити собі думати про розвиток
У 80% українців домінують цінності, характерні для стану виживання (за даними СОЦИС, 2015, за методологією світового дослідження цінностей). Лише п’ята частина українців може дозволити собі думати про розвиток, турбуватися про спільне, а не лише про своє, планувати далеко наперед, ініціювати і втілювати зміни. Стан виживання і загрозливості в Україні супроводжується сильною недовірою до держави і схильністю сприймати її як загрозу. Відтак розвиток ускладнюється, зміни сприймаються підозріло, а співпраця потребує великих трансакційних витрат.
Приваблення капіталів – це не інструментальне і не комунікаційне завдання. Це питання стратегії і ґрунтовних інституційних змін. А їм передує визначення напрямку цих змін. Яким місто хоче бути через 5–10 років? Комфортним для тих, хто хоче користуватися його ресурсами, чи для тих, хто прагне створювати і примножувати його капітали?
фото: portal.lviv.ua
Наше суспільство задекларувало перехід до відкритості та партисипативності, до участі в державних, суспільних процесах, до суб’єктності на противагу тотальному патерналізму, за якого людина нічого не вирішує, а лише очікує благ від керівників. Ці декларації вимагають і зміну світогляду, уявлень, про те, що правильно, а що ні; що можна, а що не можна. А це те, що лежить в глибині, це не зміниш у кілька ходів, це те що ми, соціологи, називаємо – культурою суспільства.
У вільному демократичному суспільстві вчителям складно дати раду із «свободолюбивістю» учнів
Революція Гідності дала нам поштовх переосмислити нашу внутрішню систему координат, але цього поштовху недостатньо для зміни цінностей суспільства. Цінності передаються від покоління до покоління, вони дуже інертні. Одним із прикладів такої суперечності між деклараціями і їх втіленням є школа.
Ми проводили нещодавно дослідження серед вчителів деяких шкіл Києва (це було якісне дослідження, не кількісне, воно не є репрезентативне), але побачили цікавий феномен – у вільному демократичному суспільстві вчителям складно дати раду із свободолюбивістю учнів.
джерело: trainingkids.es
Радянська школа визначала вчителя головним у класі, вчитель стежив, аби учні правильно засвоювали потрібні знання, адміністрації і міністерство стежили, аби вчителі правильно подавали матеріал, школа моделювала майбутній радянський людський ресурс, і для тоталітарної системи це було виправдано. Україна давно не є тоталітарною державою, але школу та й освіту загалом досі ґрунтовно не реформовано. Дуже важливо, що зараз починаються процеси переосмислення ролі і призначення школи в суспільстві, ролі вчителя, ставлення до помилки, потрібних компетенцій і способів навчання.
Цей процес не буде швидким, але є щось, що кожен із нас міг би робити вже зараз. Поштовх, який ми отримати на Майдані, дав нам відчуття правоти, коли ми чинимо гідно, поважаємо себе та інших, співпрацюємо, а не знищуємо один одного, довіряємо і прагнемо вдосконалення.
У Львові зараз, напевно, найкращі в країні умови для того, аби думати про розвиток
Інтелект – сміливий, він прагне до розвитку, він вимогливий насамперед до себе, він прагне долати все нові й нові виклики. Йому некомфортно у закритості, у вузькому визначенні «як правильно», у простому відтворенні, у брехні і самодурстві. Ми травмовані виживанням, постійною ворожнечою. Але ми маємо бути сильнішими за цю травму. У Львові зараз, напевно, найкращі в країні умови для того, аби думати про розвиток, аби вивільнити ту енергію, яку ми використовуємо на підозри та недовіру, і повернути її в конструктив.
Ми усі продукти совка, ми усі чогось не знаємо, але заради наших нових поколінь нам варто визнати, що ніхто зараз не заважає нам вчитися і тренувати інтелект, у будь-якому віці, у будь-якому стані. І для цього не потрібні масштабні інституційні зміни. Навпаки, саме ці зміни – в головах активних, сміливих і спроможних – здатні потягнути інституційні зміни за собою.
