У центрі Львова, на проспекті Свободи, 43, уже понад 60 років працює кафе «Пінгвін» – один із давніх львівських закладів, який, кажуть, майже не змінився з часів відкриття. Тут досі продають морозиво з фруктовим сиропом і шоколадною посипкою, роблять молочний коктейль (його збивають спеціальним міксером у високих металевих стаканах). Продавчині говорять, що «він іще з тих часів». Є також цукерки, соки, канапки. А ще тут продають пиво, горілку, коньяк, лікери на розлив. Працює кафе з 9:00 по 22:00.

Читайте також: Куди зникає дух Львова. Справа магазину на Краківській

«Можливо, саме завдяки продажу алкогольних напоїв цьому закладу вдалося втриматися «на плаву», бо на морозиві багато не заробиш», – діловито каже Іван, який саме виходить із кафе. Затримую його біля входу, запитую про заклад, чи пригадує чоловік, яким він був раніше.

«Забігаю сюди зрідка, по пиво переважно. Люблю на вулиці посидіти, коли столики виносять влітку на проспект. Колись сюди з дітьми на морозиво ходили. Раніше не було стільки всяких генделиків. Але тут мало що змінилося. Можливо, це мені й подобається найбільше», – каже він і йде собі, поправляючи кашкет.

Заходжу в кафе: на підлозі – сіра плитка, як у радянських гастрономах, з чорними візерунками. Всередині дещо тьмяна атмосфера, в залі – десяток столиків. Відвідувачів небагато, хоча час вечірній. Гості різні: за одним столиком сидить компанія молодих людей, схожих на студентів, за другим – пара з дітьми. Дехто просто підходить до прилавка, замовляє «два по п’ятдесят», присідає на хвильку, випиває і хутко виходить. На деяких столиках бачу пакети з «МакДональдсу».

Це одна радянська кав’ярня, яка дивом збереглася у Львові. Дуже добре збереглася, бо за що не зачепишся поглядом, усе наче з тієї епохи, з тієї культури. На поличках, як у старих добрих гастрономах, стоять коробки з цукерками, шоколадки, пляшки з мінеральною водою, горілкою і коньяком із картонними цінниками. У лівому куті на вітрині – образок Діви Марії. За стійкою дві пані у синіх фартушках і чепчиках – неквапні й не дуже балакучі.

Читайте також: Карантин добив. У Львові закривають культову українську книгарню

До стійки підходить замовляти щось зі спиртного Олег. Тут він відпочиває з дружиною та двома друзями. Говорить російською, хоча запевняє, що львів’янин, військовий. Він пам’ятає цей заклад ще з 80-х років, каже, що тут відтоді нічого не змінилося.

«Я пам’ятаю цей заклад із 1985 року. Це культове кафе. Мій батько був військовим, коли ми переїхали до Львова. Мене віддали в 43-тю школу, там вчилося багато дітей військових. Пам’ятаю морозиво, воно тут завжди було найсмачніше. А неподалік ще донедавна була перукарня, також із тих старих», – каже відвідувач.

Чоловікові приємно згадувати минуле. За розмовою зі мною він забуває і про коньяк, і про своїх друзів, які час до часу підходять та кличуть його до столика.

Читайте також: Тут живе дух Львова. Як дають собі раду «Айболить» та «Юний технік»

Відвідувачі кафе досить говіркі, чого не скажеш про продавчинь. За прилавком сьогодні пані Інна і пані Дана. Але жінки починають підозрювати, що я журналіст, і одразу телефонують пані Ірині – завідувачці кафе. Кажуть, розповісти щось про «Пінгвін» може хіба вона, якщо захоче.

«Я тут кілька років працюю. Що вам казати? Самі все бачите. Робимо коктейлі – лише морозиво, молоко і вишневий сироп, більше нічого не додаємо. Все у нас збереглося з тих давніших часів: і меблі, і навіть деякий посуд. Але я нічого не розповідатиму вам, нехай завідувачка розказує», – говорить пані Інна.

У неї, очевидно, не було настрою до розмови. Жінка намагалася швидко випровадити мене з кафе.

«Пінгвін» може стати родзинкою нашого міста, вважає екскурсовод Петро Радковець. Він каже, що про цей заклад знають переважно львів’яни, які мають сентименти, пов’язані з ним, а от приїжджим про нього нічого не відомо.

«Це радянське кафе – останній із могікан, як кажуть. Його відкрили у 60-х роках минулого століття. Тоді люди ласували морозивом, як правило, на вулиці, не в кафе. А у «Пінгвін» вже можна було зайти, посидіти. Морозиво тут подавали в спеціальному посуді. Були соки, води, алкогольних напоїв узагалі не було, з’явилися пізніше. Це дитинство, ностальгія. Заклад може привабити туристів, але потрібен інший підхід», – пояснює він.

Директор кафе Валерій Терезюк каже, що любить свою справу, бо в ній є душа, і змінювати щось кардинально не планує.

«Усі знають «Пінгвін», одне одному переповідають. За останні 30 років було чимало пропозицій перепродати, залишити цю справу, але ми провадимо її далі. Деякі продавці у нас по двадцять років працюють. Є душа в тому кафе. Людям подобається, хтось дякує, хтось просить нічого не змінювати», – розповідає він.

Читайте також: Про зникнення галантності і галицького шарму, або чому нас привчили їсти без столового ножа

У 2018 році через фото у фейсбуці почали ширити чутки, що холдинг емоцій «!FEST» купив «Пінгвін». Щоправда, це швидко спростували. Тоді співвласник та спізасновник холдингу Андрій Худо опублікував фото, на якому він з іще одним львівським ресторатором Вардкесом Арзуманяном їдять морозиво у «Пінгвіні». У той час містяни якраз обговорювали купівлю мистецького центру «Дзиґа», співвласником якого став «!FEST».

Нині Валерій Терезюк є кінцевим бенефіціарним власником ТзОВ «Пінгвін», заклад зареєстрований з 1995 року. Приміщення, в якому працює кафе, перебуває у приватній власності.

Твоє місто вже розповідало історії давніх закладів Львова, які попри випробування усе ж працюють, зокрема про Пиріжкову навпроти Головної пошти, якій уже майже 60 років і де печуть понад 20 видів пиріжків. Також ми розповідали про молочний бар на Коперника, 9, про майстерню «Айболить» на Дорошенка, про магазин «Юний технік» на Руській, 18. У цих закладах час ніби завмер, львів'яни кажуть, що там живе дух Львова.

Вікторія Савіцька, Роман Ламанський-Тищенко

Фото авторів

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.