Морська піхота: чому тут перебирають кандидатами
Крізь великі вікна на першому поверсі будинку на Городоцькій, 61, видно величезного борсука, що зручно розмістився на офісному дивані.
"До нас мами з дітьми заходять, щоб сфотографуватися з Валєрчиком, бо бачать його з вулиці", – каже про велику м'яку іграшку Іван Гаврилко, рекрутер 503-го окремого батальйону морської піхоти.
Борсук є і на шевроні в Івана, і на прапорі підрозділу на стіні.
Борсук – це позивний першого командира 503-го батальйону Вадима Сухаревського. Звідси й символ підрозділу.
Цей рекрут-центр відкрили у вересні 2025-го. Дві просторі кімнати зі свіжим ремонтом, кілька комп’ютерів, стільці, овальний стіл з цукерками та кавоваркою – простір виглядає гостинно. Втім, відвідувачів ми не застали.
Іван, який після трьох поранень на фронті перейшов на тилову службу, заспокоює: "Раз на день хтось зайде, поцікавиться. Чи для себе, чи для когось шукає посаду, розпитує, уточнює, куди резюме надіслати".
Тепер рекрут-центри працюють переважно через телефон. Кандидати залишають заявки онлайн, після чого з ними зв'язуються рекрутери.
Кількості рекрутів, з якими вдалося підписати контракт, тут не розголошують, таку інформацію заборонено оприлюднювати. І хоча людей у батальйоні постійно потребують, беруть не кожного охочого.
Водночас тут не беруть кандидатів із судимістю за продаж або вживання наркотиків: на них не можна покластися.
Іван пригадує випадок, як до них прийшов чоловік із наміром уникнути кримінальної відповідальності: "Хлопака прийшов без документів і номера телефону, сказав, що хоче саме до нас. Але терміново, бо завтра його можуть посадити. Я перевірив його, там були стільки статей, разом із наркотиками, зберіганням зброї та розбоєм, що я подумав: це не наш кандидат".
Бажаний вік кандидатів у морську піхоту – до 45 років. Служба тут потребує високої фізичної витривалості через специфіку бойових завдань.
"Морські піхотинці – воїни трьох стихій: води, повітря і землі. Хоча зараз ми воюємо так само, як і інші підрозділи. У нас є своя артилерія, танки. Тому можемо брати старших кандидатів, усе залежить від їхньої кваліфікації та адекватності", – уточнює Іван.
Дещо спростила пошук кандидатів державна програма, запроваджена рік тому, "Контракт 18-24". Мовиться про молодь немобілізаційного віку, яка за річний контракт піхотинця або дворічний контракт оператора БПЛА отримує мільйон гривень компенсації та низку пільг у майбутньому.
"До речі, чомусь побутує думка, що бути пілотом безпечно і дуже легко. Але, як на мене, два роки контракту пілота – це важче, ніж рік піхотинця. Це я вам як піхотинець кажу. Якби мені дали вибір, я б пішов у піхоту.
Пілот БПЛА – пріоритетна ціль. Якщо засікають позицію пілотів, туди може прилетіти все що завгодно – від дронів до КАБів. А піхотинці сидять у норах, несуть службу, відбивають штурми. Так, це не курорт, але на піхотинця ніхто не витрачатиме стільки ресурсів, щоб ліквідувати", – додає Іван. Він чесно говорить про ризики, тож у відповідь я іронічно зауважую, що агітатор з нього не дуже. Він радше відлякує, аніж стимулює.
Стрілецьких і піхотних вакансій у їхньому батальйоні насправді небагато. Найбільше шукають водіїв колісної техніки – як в екіпажі БПЛА, так і в підрозділи матеріально-технічного забезпечення. Потрібні також оператори дронів, інженери з ремонту техніки, механіки важкої техніки, механіки та інженери наземних роботизованих комплексів.
"Ідеальний для нас кандидат зараз – той, хто в дитинстві займався авіамоделізмом, кому подобається щось крутити, паяти", – пояснює Іван.
І хоча для нього як рекрутера мотиваційний мільйон для молодих рекрутів лише на руку, він зауважує, що це не зовсім справедливо щодо тих, котрі підписали контракт до запуску програми й не отримали додаткових виплат.
Ще одним демотиватором, на його думку, є невисокі зарплати для тилових посад – від 20 тисяч гривень. Через це, наприклад, йому складно знайти SMM-фахівця.
Сам Іван має грошове забезпечення 25 тисяч гривень, що більше за мінімальне завдяки його званню старшого матроса та вислузі років.
"Мене рятує те, що я львів’янин і не треба орендувати житло. А що робити немісцевим?"
Хоча, звісно, тут передусім шукають людей на бойові посади або на тилові поблизу зони бойових дій. Наприклад, кухар у прифронтовому підрозділі може отримувати близько 70 тисяч гривень. Водночас для цієї вакансії обов’язковий відповідний диплом.
"Тому що це робота з високим ризиком. Навіть через умовно немиті руки кухаря може початися розлад травлення в половини батальйону", – каже Іван.
Загалом основним демотивувальним чинником для рекрутингу та мобілізації він називає відчуття несправедливості. Мовляв, через велику кількість ухилянтів тим, що вже служать, навряд чи буде заміна:
Іван нагадує, що новобранці в їхньому батальйоні проходять два місяці базової підготовки і ще місяць фахової.
І наостанок називає ще один демотивувальний чинник, з яким стикався особисто, коли оформляв після поранень інвалідність. Мовиться про зменшення поваги до військових у тилу.
"Якість заявок знижується". Два роки роботи рекрут-центру 24-ї ОМБР
За роботою рекрут-центру 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила можна спостерігати просто з вулиці крізь повністю прозорі двері. У невеликому приміщенні два робочі місця – керівника центру Василя Дзеси та рекрутера Максима. Він постійно у навушниках, спілкується по телефону з кандидатами.
Рекрут-центр у самому центрі міста, на площі Князя Ярослава Осмомисла, 9, працює вже понад два роки і був одним із перших у Львові. Тепер місцевим рекрутерам доводиться конкурувати за кожного кандидата з багатьма бригадами і підрозділами.
"Зараз вибір у людей справді великий", – каже Василь Дзеса, керівник рекрут-центру 24-ї ОМБР.
І хоча кількість заявок тут не зменшується, якість знижується. Дуже багато тих, що залишають заявку, а потім не відповідають на дзвінки.
"Заповнюють за когось, щоб пожартувати: за вчительку, друга, по п’янці", – нарікає Василь.
Інколи буває так, що заявку заповнюють пізно ввечері, рекрутер відповідає вранці, а людина вже передумала. Частіше таке трапляється із заявками від жінок. Водночас кількість запитів від жінок за два роки суттєво зросла і нині становить до 23% від загальної кількості.
"Жінок ми насамперед розглядаємо як операторок дронів-перехоплювачів у підрозділ, який прикриває нашу бригаду на лінії фронту, а також на медичні спеціальності", – каже Василь. На піхотні посади жінок зазвичай не беруть, адже командири надто за них хвилюються.
Тим часом на тлі нашої розмови рекрутер Максим по телефону анкетує потенційного кандидата: питає про зріст, вагу, травми, хронічні захворювання, фізичну підготовку та кількість підтягувань. Уточнює, чи вміє керувати автомобілем, як орієнтується на місцевості, чи грав у комп’ютерні ігри.
Так визначають, на яку посаду чи спеціальність кандидат підійде найкраще, якщо не має затребуваної у війську професії. Якщо ж цивільна спеціальність збігається з відкритою вакансією, її пропонують насамперед.
Так свого часу до них влаштувався кухарем Ігор Чміленко, який раніше працював на кухні в піцерії у Польщі, потім у львівському пабі.
Ігор якраз під час відпустки зайшов у гості до рекрут-центру, де й починав свій військовий шлях: "Півтора року я служив на посаді кухаря, після чого мені запропонували стати водієм. Я погодився і перевівся. Мені видали джип, і зараз я вожу 122-міліметрові снаряди. Це теж цікаво: треба працювати з гарматою, по рації швидко заїжджати, виїжджати і намагатися вчасно повертатися".
Чоловік признається, що після двох років служби в зоні бойових дій йому важко адаптуватися до тилової атмосфери під час відпустки: "Дуже сильний контраст. Це як зайти в гарячий душ і раптом облитися холодною водою. Перші дві відпустки я не розумів, що тут відбувається".
Ігор визнає, що за неповні два роки служби відчуває виснаженість через нестачу людей. Інколи доводиться виконувати роботу за трьох. Останні дні перед відпусткою, каже, спав по дві-три години на добу. Але не засуджує тих, що ухиляються від служби: «Це їхній вибір. Їм із цим жити. Просто як вони дивитимуться своїм дітям в очі?».
Тим часом рекрутер Максим намагається додзвонитися до 27-річного кандидата в рекрути, який уже пройшов анкетування та співбесіду на посаду водія екіпажу безпілотних систем. Однак чоловік на зв'язок не виходить.
"Напевно, почав сумніватися, бо вже три дні не відповідає ні на дзвінки, ні на повідомлення. Можливо, взяв паузу, щоби подумати, або з інших причин", – каже Максим.
З його слів, подібне трапляється приблизно в одному з п’яти випадків, коли кандидати після співбесіди в підрозділі «зникають».
Каже, буває, коли кандидата в рекрути за попередньою домовленістю зустрічають на вокзалі о третій ночі, а він не приїжджає.
"Потім каже "ой, я проспав". Особливо часто бачимо таку несерйозність серед кандидатів за програмою "18-24". Не всі до кінця розуміють, куди йдуть. Є такі, що просто хочуть заробити грошей. Ми намагаємося пояснювати, що якщо мовиться, наприклад, про піхотний контракт за програмою «18-24», то найчастіше це штурмові посади. І це не друга чи третя лінія – доведеться брати участь в активних бойових діях", – веде далі Василь.
На його думку, як би рекрутери не старалися і скільки б рекрут-центрів не відкривали, без примусової мобілізації в умовах повномасштабної війни все одно не обійтися:
Жодна велика перемога, каже він, не була досягнута лише зусиллями добровольців – завжди проводили мобілізацію. Тому варто посилювати систему штрафів за ухиляння від служби. Водночас потрібно підвищувати грошове забезпечення військових для кращої мотивації. Нині навіть у тиловому Львові складно знайти ще одного рекрутера на зарплату 20 тисяч гривень.
«Поверніть мене на службу, у війську все простіше». Рекрут-центр Сил ТрО
Третя відвідана нами локація – центр рекрутингу Сил територіальної оборони, який представляє всі бригади ТрО зі всієї України. Для зручності сюди можна звернутися й обрати будь-яку бригаду незалежно від її географічного розташування.
"Тобто якщо когось зі Львова зацікавила, наприклад, одеська бригада ТрО, йому не потрібно їхати в Одесу. Він може звернутися до нас і у Львові пройти військово-лікарську комісію. Ми проведемо психологічний тест, сформуємо особову справу і відправимо людину в навчальний центр", – пояснює рекрутер Сил ТрО Олег Лісник.
Тут на стінах висять численні плакати з рекламою різних бригад ТрО. Водночас кандидати часто знаходять конкретну бригаду не лише через рекламу, а й на пораду знайомих, які вже там служать. Так жителі Сум можуть підписувати контракти з львівською бригадою ТрО, а Львова – з київською.
Або ж завдяки пошуку на сайті центру рекрутингу Сил ТрО охочий служити на конкретній посаді може знайти, в якій саме бригаді тероборони відкрита відповідна вакансія.
Якщо на початку повномасштабного вторгнення деякі бригади ТрО несли службу в області, до якої були «приписані», то зараз усі виконують завдання в зоні бойових дій.
"Тероборона зазвичай виконує оборонні завдання, але інколи залучається і до наступальних операцій. Наприклад, 103-тя бригада брала участь у Курській наступальній операції. Це бойові бригади, які працюють нарівні з підрозділами сухопутних військ і залучаються разом із десантно-штурмовими військами під час великих операцій", – уточнює Олег.
Найбільш затребуваними посадами в бригадах ТрО тепер є оператори БПЛА, оператори роботизованих наземних комплексів, водії, медики та сапери.
Прямо в рекрут-центрі охочим керувати безпілотником пропонують спробувати себе на симуляторі. Рекрутер Ростислав Мотика, який демонструє, як це працює, каже, що навіть без досвіду пілотування людину можуть затвердити на посаду оператора. Звісно, далі вона проходитиме навчання на полігоні.
"Якщо це молоді люди, які раніше багато працювали за комп’ютером, мають аналітичне мислення та вміють швидко ухвалювати рішення, їм такі посади можуть пропонувати навіть без польотів на симуляторі", – пояснює Ростислав.
Так, наприклад, у 103-й бригаді ТрО пропонують перед підписанням контракту пройти цивільні курси операторів БПЛА. Такі навчання для цивільних зазвичай платні, але для кандидатів у рекрути їх погодилися проводити безкоштовно.
"Бували випадки, коли людина поверталася після курсів і казала «ні, це не моє». Тоді в підрозділі шукали іншу посаду. Когось може нудити, комусь важко орієнтуватися в просторі", – каже рекрутер.
Серед кандидатів у рекрути чимало тих, кому вже прийшла повістка з ТЦК і хто розуміє, що уникнути служби не вдасться.
На уточнення, чи є ризик, що кандидата дорогою на ВЛК мобілізують представники ТЦК, він відповідає, що їхній рекрутер забезпечує постійний супровід – від зустрічі на вокзалі до підписання контракту.
Приходять кандидати, які хочуть повернутися на службу після того, як були звільнені за станом здоров'я. Таких тут уже було кілька десятків.
"Хтось звільнився, побув удома і зрозумів, що цивільне життя подобається йому менше, аніж життя серед добре знайомих людей у війську", – каже Олег Лісник.
І як приклад розповідає історію чоловіка, який з осколком у серці прийшов проситися назад на службу. Згодом він пішов на посаду зенітника. Водночас за такими рекрутами зберігається право будь-коли звільнитися.
"Ще був кандидат, який рік провів удома, зробив ремонт і прийшов до нас оформлятися на військову службу. Мовляв, поверніть мене назад, бо там усе простіше, зрозуміліше, ніж у цивільному житті", – додає співрозмовник.
Фото Мар'яни П’єцух та Твого міста
