Як сьогодні функціонує система охорони культурної спадщини в Києві, хто за що відповідає та які основні виклики?
Система охорони культурної спадщини в Києві багаторівнева. Є Департамент охорони культурної спадщини КМДА, а також Міністерство культури України. Ми працюємо на рівні міста, займаємося, зокрема, підготовкою облікової документації.
У структурі Департаменту є дві комунальні установи: Київський науково-методичний центр і Центр консервації пам'яток археології. Вони підпорядковуються Департаменту, а сам Департамент є розпорядником бюджетних коштів для цих організацій.
Саме Київський науково-методичний центр виготовляє облікову документацію. Процедура надання статусу пам’ятки виглядає так: спочатку готують картку виявлення (її може підготувати фактично будь-хто, якщо людина вважає, що певний об’єкт має історичну чи культурну цінність). Відтак цю картку подають до Департаменту. Департамент перевіряє, чи є об’єкт у переліках або реєстрах (якщо він попередньо має ознаки цінності, Департамент дає завдання підпорядкованій установі – Київському науково-методичному центру або автору картки підготувати повну облікову документацію).
Після цього документацію, відповідно до порядку Міністерства культури, виносять на розгляд консультативної ради питань охорони культурної спадщини Департаменту. Рада може схвалити її, повернути на доопрацювання або відхилити, якщо вважає, що об’єкт не відповідає критеріям.
У разі схвалення Департамент видає наказ про внесення об’єкта до Переліку щойно виявлених. Від цього моменту об’єкт набуває охоронного статусу і підпадає під дію законодавства. Далі готують пакет документів, який передають до Міністерства культури. Саме Міністерство вносить об’єкт до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, і тоді він набуває статусу пам’ятки місцевого або національного значення.
Крім обліку, ми займаємося моніторингом та інспекцією. У разі пошкодження об’єктів культурної спадщини внаслідок російської агресії (ракетні удари, дрони, уламки) наші інспектори виїжджають на місце, фіксують пошкодження і ведуть облік таких випадків.
Також ми контролюємо, як власники та балансоутримувачі утримують пам’ятки. У разі порушень застосовуємо санкції: спочатку припис, потім акт, відтак фінансові санкції у вигляді постанови.
Які інструменти впливу має ваш Департамент у випадках порушень і наскільки вони ефективні на практиці?
Це дуже болюче питання. Чинні штрафи вкрай низькі: для фізичних осіб – 1700 гривень, для юридичних – від 17 тисяч до 170 тисяч гривень.
Очевидно, ці суми незіставні з потенційними прибутками забудовників. Якщо власник хоче знищити об’єкт і збудувати на його місці багатоповерхівку, штраф для нього не є стримувальним фактором.
Чи маєте реальні важелі впливу, окрім приписів, які часто ігнорують? 1700 гривень штрафу – це як "квиток на знесення"…
Ще з моменту мого призначення ми разом із КМДА та народними депутатами напрацювали зміни до Закону України "Про охорону культурної спадщини". Мовиться про суттєве збільшення штрафів до рівня щонайменше 1,7–3 мільйони гривень.
Якщо порівнювати з європейськими країнами, там штрафи за порушення у сфері охорони спадщини становлять тисячі євро. І в Україні також має бути адекватна відповідальність.
Другий важливий аспект – кримінальна відповідальність за знищення об’єктів культурної спадщини. Це принципово, особливо в умовах війни, коли ми і так втрачаємо багато пам’яток.
Станом на сьогодні в Києві пошкоджено 146 об’єктів культурної спадщини. Серед них київська телевежа, музей Ханенків, Національна філармонія України, Національна академія наук України, Палац "Україна", Софійський собор, монумент "Батьківщина-Мати" та інші.
Читайте також: 173 пам’ятки, кіностудія та сотні зруйнованих об’єктів: яких втрат зазнала культурна спадщина Київщини
Ще одна проблема – це ситуації, коли власник свідомо доводить об’єкт до руйнації: не утримує, не реставрує, не виконує умов охоронного договору. В таких випадках, на мою думку, місто має отримати право повертати такі об’єкти в комунальну власність.
Підвищення штрафів, запровадження кримінальної відповідальності та можливість вилучення занедбаних об’єктів суттєво посилили б захист культурної спадщини.
Відповідний законопроєкт уже напрацьовували разом із народними депутатами. Він пройшов комітети, але наразі не ухвалений.
А якщо гості чи кияни побачили порушення щодо пам’ятки архітектури або історичної забудови, куди їм звертатися насамперед? Часом чуємо, що поки хтось намагається достукатися до Департаменту, екскаватор уже закінчує роботу.
Насамперед можна звернутися в Департамент охорони культурної спадщини. Це можна зробити письмово – через звернення до канцелярії або телефоном.
У Департаменті працюють відділи моніторингу та інспекції. Після отримання звернення вони оперативно реагують: виїжджають на місце, фіксують порушення та складають акт візуального обстеження.
Якщо встановлено, що власник порушує законодавство (наприклад, здійснює самовільне будівництво чи демонтаж), він отримує припис про зупинення будівництва та надання науково-проєктної документації.
Будь-які роботи на об’єктах культурної спадщини можуть бути проведені лише на підставі такої документації. Якщо її немає, роботи є незаконними.
Після отримання припису власник має подати науково-проєктну документацію, яка розглядається, зокрема, на Консультативній раді, яка має схвалити чи відхилити науково-проєктну документацію. У разі відповідності вимогам Департамент надає погодження. Далі власник звертається по дозвіл на проведення робіт і лише після цього може здійснювати реставрацію законним способом.
Але ж ви не єдині, хто контролює місто. Хто ще має право зупинити техніку, якщо мовиться про порушення благоустрою навколо пам'ятки?
Також можна звернутися до Департаменту територіального контролю міста Києва.
Цей орган реагує на порушення в сфері благоустрою, зокрема під час будівництва або проведення робіт. Інспектори виїжджають на місце, можуть скласти припис, саме цей Департамент видає картку порушення благоустрою.
Це стосується не лише будівель, а й, наприклад, розміщення тимчасових споруд, літніх майданчиків закладів тощо. У цих питаннях Департамент територіального контролю має відповідні повноваження.
Чи вже напрацьована стратегія збереження культурної спадщини Києва? Чи не здається вам, що під час війни культурну спадщину фінансують за залишковим принципом? Де шукати гроші, коли бюджет порожній?
У Києві є багато об’єктів, які потребують реставрації, як у комунальній, так і в державній та приватній власності.
В умовах війни питання фінансування надзвичайно складне. Пріоритетом, безумовно, залишається підтримка ЗСУ та відновлення житла для постраждалих. Водночас культурна спадщина також не може фінансуватися за залишковим принципом.
Одним із головних напрямів є залучення позабюджетних коштів, зокрема міжнародної допомоги та меценатства. Ми співпрацюємо з міжнародними організаціями, такими як ЮНЕСКО, World Heritage Watch та Europa Nostra, а також із різними фондами та грантовими програмами.
Є позитивні приклади такої співпраці. Зокрема, відновлення окремих об’єктів фінансується за підтримки міжнародних партнерів. Наприклад, один із корпусів лікарні "Охматдит" був профінансований завдяки участі міжнародних інституцій.
Читайте також: "Розвиватимемо кілька напрямків". Що не так у київському "Охматдиті" зараз і які зміни його чекають
Також важливим є розвиток меценатства. У своїй попередній діяльності я працювала з благодійниками, які фінансували реставраційні роботи: відновлення території на Володимирській, 2, реставрація церкви Спаса на Берестові.
Ще один важливий напрям – співпраця з громадським сектором. У Києві діє багато активних ініціатив, як-от "Україна Інкогніта", "Справжній Київ", "Сміливі відновлювати". Вони допомагають як у відновленні об’єктів, так і в оперативному реагуванні на порушення.
Наприклад, після пошкодження Будинку письменників активісти долучалися до відновлювальних робіт. Також під час толоки на Поштовій площі волонтери допомогли вивезти багато сміття.
Загалом ефективна модель збереження культурної спадщини можлива лише за умови співпраці держави, міста та громадянського суспільства. Така синергія дозволяє досягати результатів навіть у складних умовах.
Чи є системні проблеми в законодавстві, які ускладнюють захист культурної спадщини? Часом ми роками чекаємо на судові рішення щодо повернення пам'яток, які починають розсипатися. Чи реально в Україні запровадити європейський досвід "швидкого" вилучення у недобросовісних власників?
Так, такі проблеми є. Передусім недостатня відповідальність власників об’єктів. Наразі законодавство не передбачає ефективного механізму вилучення об’єктів у недобросовісних власників, які не виконують своїх зобов’язань. Водночас на практиці такі випадки трапляються.
Як приклад, повернення в комунальну власність садиби Терещенків на бульварі Тараса Шевченка, 34. Цей процес тривав майже 10 років і відбувався в судовому порядку. Раніше, у 2025-му році, було повернуто будівлю, а в 2026-му був повернутий флігель, розташований поруч.
Читайте також: Суд підтвердив повернення флігеля Садиби Терещенків у комунальну власність Києва
Цей приклад показує, що навіть за наявності правових механізмів процес надто тривалий. Саме тому необхідно законодавчо врегулювати можливість повернення об’єктів у власність громади в разі їх занедбання.
Ще один важливий напрям – впровадження моделей, які успішно працюють у європейських містах. Наприклад, у Вільнюсі є практика передавання занедбаних будівель в довгострокову оренду через відкриті конкурси на 15-20-30 років.
Завдяки цій моделі будівля залишається у власності громади, але орендар зобов’язується власним коштом провести реставрацію в чітко визначені строки. Після цього він може використовувати об’єкт відповідно до умов договору.
Хочу окремо зупинитися на прикладі колишнього кафе "Під липою", бо він дуже показовий. Цей об’єкт перебував на балансі Київського науково-методичного центру. Попередній орендар фактично залишив його. Орендну плату не вносили, накопичилася заборгованість близько 800 тисяч гривень, в судовому порядку вдалося стягнути лише близько 150 тисяч.
Після залишення будівлі в занедбаному стані колишнім орендатором було прийнято рішення передати обʼєкт в оренду через систему Prozorro, був визначений переможець і укладений договір оренди на 15 років. Новий орендар розпочав процес відповідно до вимог законодавства: провів необхідні дослідження, підготував науково-проєктну документацію.
Читайте також: Найстарішу садибу Андріївського узвозу планують кардинально перебудувати — активіст
Хочу наголосити, що перед будь-якою реставрацією обов’язково проводять дослідження – вивчають стан фундаменту, стін, перекриттів, роблять технічні та хіміко-технологічні обстеження. Це стандартна процедура, без якої неможливо розробити якісний проєкт.
Проєкт був винесений на консультативну раду. Спочатку його повернули на доопрацювання через зауваження. Після доопрацювання документацію повторно розглянули і вже схвалили. Департамент, відповідно, надав погодження і дозвіл на проведення робіт.
Але в цей момент у публічному просторі – зокрема в соцмережах – почала поширюватися інформація про нібито руйнування пам’ятки. На підставі цих сигналів прокуратура наклала арешт на об’єкт. І сьогодні маємо ситуацію, коли є інвестор, є погоджений проєкт, є всі дозволи, а роботи заблоковані.
І це для мене дуже показовий момент. Бо ми говоримо про модель, яка дозволяє зберігати пам’ятки позабюджетним коштом, без навантаження на бюджет, але вона зупиняється через розповсюдження неправдивої інформації.
При цьому є інші випадки, як-от незаконна надбудова на вулиці Володимирській, 4. Ми зверталися до прокуратури різних рівнів, але кримінальне провадження не було відкрите.
Тож постає питання балансу реакції. Бо в одному випадку, де є інвестор і погоджений проєкт реставрації, процес зупиняється, а в другому, де є очевидні порушення, реакції немає. Мені щиро шкода, що така ініціатива, яка могла б стати прикладом для відновлення багатьох об’єктів у Києві, наразі фактично заблокована.
Будівля Малиновських–Барських на Подолі: чи не станеться так, що поки фахівці опрацьовують документацію, власник знайде спосіб "перебудувати" об’єкт?
Наразі до Департаменту вже надійшла облікова документація щодо цього об’єкта. Її опрацьовують фахівці. Відповідно до порядку Міністерства культури, будь-яка облікова документація обов’язково розглядається на Консультативній раді. Це дорадчий орган при Департаменті, до складу якого входять архітектори, археологи, мистецтвознавці, проєктанти та представники громадськості. Вони працюють на волонтерських засадах.
Якщо під час розгляду виникають зауваження, документацію повертають на доопрацювання. Якщо ж вона відповідає всім критеріям, її можуть схвалити. Після розгляду на Консультативній раді у разі позитивного рішення об’єкт можуть внести до Переліку щойно виявлених об’єктів культурної спадщини. Тоді він отримає відповідний охоронний статус.
Читайте також: Не "Шевський цех". ДІАЗ підготував облікову картку на історичну будівлю на Фролівській, 4 в Києві
А що зараз із садибою Зеленських? Як відомо, після робіт почалася підготовка до реставрації.
Там ситуація була критична. Це були фактично руїни – небезпечні, з великими фрагментами стін, які могли обвалитися будь-якої миті.
За нормальної процедури спочатку проводять дослідження, але тут це було фізично неможливо. Тому ми пішли шляхом протиаварійних робіт: була розроблена окрема науково-проєктна документація саме для консервації та стабілізації об’єкта.
Цю документацію погодили, видали дозвіл – і роботи виконали.
Але важливо розуміти: перед цим півтора року на об’єкті діяв арешт. Тобто півтора року нічого не можна було робити і будівля просто руйнувалася далі. Арешт зняли відносно нещодавно – приблизно пів року тому.
Зараз очікуємо подання повноцінного проєкту реставрації. Ідея – відновити будівлю у тому вигляді, який зафіксований в обліковій документації як двоповерховий історичний об’єкт. І тут важливо, що інколи в публічному просторі сприймають будь-які роботи як руйнування. Але без протиаварійних заходів ця будівля могла просто зникнути.
Нещодавно з'явилася інформація про кримінальне провадження щодо можливого руйнування історичної садиби на Осокорках. Водночас статусу пам’ятки будівля не має. Чи є ризики, що цю садибу можуть знищити, поки є ця формальна відмова щодо відсутності статусу пам’ятки?
У цьому випадку ситуація почалася з того, що громадська організація "Спадщина Київ" подала до департаменту картку виявлення, вважаючи, що ця будівля може бути об’єктом культурної спадщини. Наші фахівці виїжджали на місце й зафіксували, що об’єкт має сучасні конструктивні характеристики, зокрема бетонний фундамент. Тому наразі він не має статусу пам’ятки.
Водночас, якщо організація наполягає на своїй позиції, вона має право підготувати повноцінну облікову документацію відповідно до вимог законодавства. Департамент розгляне її в установленому порядку, зокрема й на консультативній раді.
Варто розуміти, що для надання статусу об’єкта культурної спадщини існують чіткі критерії. Це може бути унікальність архітектурного проєкту, авторство відомого архітектора, історична цінність або події, пов’язані з об’єктом, підтверджені архівними джерелами. Якщо ці критерії будуть доведені в обліковій документації, об’єкт може отримати відповідний статус. Якщо ж ні, підстав для цього не буде.
А яка ситуація з Гостиним двором? Чому його не може відновити держава чи місто в той час, як він розсипається?
Гостиний двір – це взагалі окрема історія. У 2012 році його позбавили статусу пам’ятки і фактично відкрили шлях до забудови під торговельний центр. І тоді місто буквально повстало – активісти, студенти, викладачі, громадськість.
Там була "Гостинна республіка", де читали вірші, проводили лекції. Це було живе культурне середовище. І водночас конфлікти, силові розгони, протистояння.
Я як адвокатка тоді представляла інтереси в судах. Ми подавали позови щодо скасування рішень Київради, розпоряджень КМДА, дозволів на будівництво.
Після Революції Гідності всі ці рішення тієї влади вдалося скасувати, об’єкту повернули статус пам’ятки. Але далі почалася інша історія. Міністерство культури та інформаційної політики України передало його в управління Національному заповіднику "Софія Київська". І фактично відтоді він не отримує належного фінансування. Виділяли кошти лише на охорону і частково на протиаварійні роботи, які так і не були завершені. Місто неодноразово просило передати об’єкт у комунальну власність. Київрада двічі ухвалювала рішення про прийняття Гостиного двору в комунальну власність. Але цього не сталося.
Читайте також: Київ прагне отримати у власність міста Гостиний двір та будинок Сікорського
І зараз ми маємо ситуацію, коли люди, які його відстоювали, пишуть: "А навіщо ми це робили? Щоб він зараз стояв і руйнувався?". При цьому Київ готовий взяти об’єкт і відновлювати його. Є розуміння, що треба робити, є готовність вкладати кошти. Але поки він у державній власності, ми не можемо цього зробити. А пам'ятка руйнується. І це вже питання часу.
Музей на Поштовій площі вже кілька років перебуває фактично під загрозою знищення — без консервації, з підтопленням і офіційно зафіксованими ризиками аварійності. Водночас і наземна будівля поштової станції довгий час залишалася занедбаною. Чому ця ситуація досі не вирішена і які реальні кроки зараз робить місто та держава, щоб зберегти ці об’єкти?
Тут важливо розділяти два об’єкти.
Наземна будівля поштової станції є об’єктом комунальної власності міста Києва і перебуває на балансі Київського науково-методичного центру. Після інвентаризації з’ясувалося, що будівля в занедбаному стані, а частину приміщень фактично самовільно зайняли сторонні особи.
Департамент вимагав звільнити приміщення. Це тривало певний час, але нарешті ситуацію врегулювали.
Що стосується підземної частини – це пам’ятка археології національного значення. А всі такі об’єкти є державною власністю і перебувають у сфері відповідальності Міністерства культури. Для вирішення ситуації була створена робоча група за участі представників міністерства, КМДА, археологів, науковців та інших фахівців.
Одним із можливих варіантів, який обговорюється, є створення на базі цієї пам’ятки філії одного з державних музеїв. Це дозволило б забезпечити фінансування на утримання та розвиток об’єкта.
Читайте також: Порятунок підземного музею на Поштовій: Мінкульт зобов'язав столичну владу зупинити руйнування пам'ятки
Щодо самої поштової станції, то місто планує її реставрацію. Для цього необхідно розробити науково-проєктну документацію. Це складний і довгий процес, який може тривати до року.
У перспективі там планують створити музей поштової історії та громадський простір.
Які зміни є критично необхідними сьогодні, щоб зупинити втрату історичного середовища Києва, бо пам’ятки ми втрачаємо вже зараз? Яка законодавча або управлінська зміна потрібна сьогодні, щоб завтра історичний Київ не перетворився умовно на скляні висотки?
– Скажу, можливо, не зовсім стандартну річ. Усе починається з того, що ми маємо розповідати дітям, хто ми є. Не в університеті, а в садочку, школі. Пояснювати, що таке Софія Київська, ким була Анна Ярославна, що наша історія – це не те, що нам намагалися нав’язати за радянських часів.
Бо сьогодні Росія і, зокрема, Володимир Путін ведуть війну не лише за території. Вони воюють за нашу ідентичність, за нашу історію. Вони привласнюють її, спотворюють, намагаються стерти.
Маємо говорити про те, що коли "вони ще на болотах жили", в нас уже були кам’яні храми – Десятинна церква, Спас на Берестові, Софія Київська. Це потрібно доносити постійно, через освіту, книги, фільми, міський простір.
І тоді, коли ця дитина виросте і стане забудовником або чиновником, у неї просто не підніметься рука знищити історичну будівлю, навіть якщо це вигідно.
Так само важливо змінювати уявлення про успіх. Щоб батьки могли сказати дітям не "я збудував 20 поверхів", а "я відреставрував пам’ятку".
Є приклади меценатів, які вкладають власні кошти у відновлення об’єктів. І це має ставати нормою, це має бути престижно. Якщо держава, місто і громада працюють разом, тоді є результат, а якщо окремо, тоді ми втрачаємо.
