Цієї п’ятниці, 25 травня, у львівських школах пролунали останні дзвоники. Tvoemisto.tv відвідало три школи, з українською, російською та польськими мовами викладання, аби зрозуміти – як завершилось шкільне життя для нового покоління львівської молоді.

9:00, школа № 45 на вул. Науковій, 25.

«Здається, що тільки вчора ви увійшли маленькими дітьми до дверей нашої школи…», лунає російською у невеличкому актовому залі, загубленому поміж шкільних коридорів Львівської школи №45. Тутешній останній дзвоник називають «святом подяки» і ніяк інакше. Свої слова подяки учні та вчителі вимовляють українською та російськими мовами, адже це одна з небагатьох львівських шкіл з російською мовою навчання.

«Ми завжди раді нашим учням, навіть якщо вони погано вчились», – промовляє директорка школи до випускників. В залі лунає сміх. Святкова атмосфера тут пахне гумою через різнокольорові кульки.

Читайте також: Знайдіть свою школу. Інтерактивна мапа з адресами у Львові

Учні вишикувались у лінійку і перехопили слово у директорки – їхня черга дякувати вчителям. По черзі святкові вірші читають для вчителів фізики, математики, праці та фізкультури. «Ми співали хором, хтось краще, хтось гірше, проте з душею і радістю музики могутньої…». Раптово учень забуває завчену на пам’ять подяку, в залі лунає доброзичливий сміх. Схвильований випускник махає рукою і продовжує: «Ми хочемо подякувати за все, що ви зробили і що навчили нас співати».

Остання подяка – класній керівниці: «…але любов ми не сховаємо, бо у серці ви давно».

Під кінець нетривалих урочистостей випускники передають ключ від школи, а десятикласники – пам’ятні дзвіночки. Це одна зі святкових традицій школи №45. Це знак, що вже скоро пролунає останній дзвінок.

«А зараз буде дзвінок, який не схожий, ні на один раніше лунавший у вашому житті, це рубіж між дитинством та дорослим життям», – лунає зі сцени.

10:30, спеціалізована школа № 69 на вул. Запорізькій, 20

«Я вбрання в стилі ретро вибирала, ще й на обцасах капчики придбала.
Заскочила на мить до колежанки, щоб випить з нею кави філіжанку.
Ми безмежно раді - на цій чудовій бути дифіляді!»

Випускний в школі №69 починається зі спільного виконання гімну України. Ведучі декламують напам’ять вступний текст сценарію.

Цього року ця школа – одна з тих, де відмовились від звичайних лінійок, натомість вирішили провести фестиваль у стилі ретро. До свята останнього дзвоника, організували аукціон картин і веломарафон «Батяри на роверах».

«У вас є пропозиції? Бо вазони нам не підійдуть. Можливо, варто подарувати букети?», — стурбовано питає мама учениці своїх подруг.

Свято вийшло стилізоване під галицькі традиції. Темою сценарію, авторкою якого стала вчителька географії, є батярська культура. Відповідним є також дрес-код вчителів та гостей заходу.

Читайте також: Як використовувати інновації у школі. Топ-4 підказки для вчителів та батьків

Поки випускниці в пишних ретро сукнях і капелюшках, разом з випускниками у костюмах з підтяжками, старанно вальсують під львівські мотиви Віктора Морозова, батьки намагаються проговорити організаційні питання.

— А кропити їх будуть до чи після дзвоника?

— Отець вийде за кілька хвилин, але ми маємо вирішити щось з подарунком.

— Це треба добре знати людину, щоб підібрати його правильно.

​Після настанов священика випускники співають власну версію класичної пісні «Тілько ві Львові», де слово місто замінили на «школу». Праворуч від сцени, на коциках, бавляться діти. Ліворуч встановлені тенти з напоями та солодким.

Читайте також: Найкращі львівські школи за результатами ЗНО. Рейтинг

Свято завершують урочистим батярським полонезом, «у виконанні учнів п’ятого класу та найкращих вчителів школи». Батьки бігають за своїми та чужими дітьми з камерами, хтось з учителів агітує купувати картини з аукціону.

«Я проводжу аукціон, — пояснює Артем, учень 5 класу. — Стартова ціна для всіх однакова, але ви можете дати більше. Гляньте, ось тут була картина другокласниці. Їх малювали наші першачки, дуже довго, десь аж чотири години на гуртку з образотворчого мистецтва. Тому купуйте. Не пошкодуєте!»

Випускники роблять фінальні селфі і збираються біля білого лімузину.

«А ми класом сьогодні таки купили і подарували вазон, — ділиться досвідом мама учениці з іншого класу. — Думали про книгу чи сертифікат на косметику, але у неї може банально не бути вільного часу на читання і шопінг. Ви ж знаєте, як класні керівники завантажені роботою. Зрештою, ви ще матимете час у червні. Канікули ж тільки для дітей».

Читайте також: Усе, що треба знати про прийом дітей у перший клас

11:00, школа №10 імені святої Марії Магдилини на вул. Чупринки, 1

Львівська школа №10 імені святої Марії Магдалини – одна з небагатьох в місті, де викладання ведеться польською мовою. За півгодини до початку лінійку Її директор, Ришард Вінценц, поправляє на собі малинову краватку із блискучою булавкою та хустинку і тон. «То що, як я виглядаю?», - питає він іронічно.

У коридорах старої будівлі – гучна луна, тож, якщо не вслухатись навмисне, розібрати мови, якими тут говорять, украй важко. Проте, їх щонайменше три: українська, польска, російська.

Школярка, що дарує вчительці троянду на довжелезній стеблині, старанно промовляє польською – щоби потім бігти до подружок і говорити з ними українською. Втішена вчителька одразу хвалиться квіткою своєму колезі (російською мовою): «Дивись, яка – майже з мене зростом!».

Урочиста лінійка відбувається у внутрішньому подвір’ї, що вже прикрашене червоними та білими полотнами – у кольори польського прапору. Почесна варта у білих рукавичках вносить прапор («штандарт») школи. Невдовзі за ними входять випускники, танцюючи полонез. Свято починається з гімнів, українського та польського. І якщо український гімн учні, вчителі та їхні батьки співають ледь чутно, то вже «Мазурка Домбровського» звучить дзвінко і чітко.

Ненадовго все завмирає: біля шкільного стягу змінюється почесна варта. Директор зачитує імена випускників, що мають передати прапор своїм наступникам. Зауважує: «Це востаннє, коли я називаю ці імена». Після короткої незручної паузи натякає: «Браво, школо, браво!». Всі сміються і нарешті починають плескати.

Над подвір’ям поволі лунають святкові промови – від директора, вчителів, запрошених гостей. Усе – виключно польською мовою.

«Школа є не лише наукою, наприклад, мови чи історії. Школа – це наука виховання, стилю життя. Ця передача прапора, яка щойно відбулась, є символічною. Цей прапор треба шанувати все життя, бо він – символ наших традицій».

Школярі стоять тихо, але у надмірній увазі до того, що відбувається, їх не звинуватиш. Над лінійкою далі розноситься:

«Тут, в цьому краї мешкає два народи, але головне – це люди. Польща жива, поки живі ми. Україна жива, поки ми живі».

Перед тим, як пролунає останній дзвінок, свої вірші ще прочитають першокласники, а директор привітає своїх учнів та вчителів (точніше, вчительок, кожній з яких галантно цілує руку) із перемогами у всеукраїнських олімпіадах.

На останок – знову два гімни. На цей раз «Ще не вмерла України ні слава, ні воля» чути цілком нормально. Прапор заносять до школи, а директор вітає всіх із завершенням навчального року і бажає хорошого відпочинку.

Поки класи по черзі повертаються до школи, кілька молодих мам обговорюють питання польського громадянства – наприклад, як швидко можна його отримати.

— Може, краще мати два?

— Ти що, прівєт, це ж заборонено. Може, у нас до цього ставляться так собі, але там – точно.

Школярі весело обговорюють плани на майбутні канікули. Українською мовою, між іншим.

Анна Аргірова, Христина Малиш, Ольга Перехрест

Фото: Анна Аргірова, Богдан Граб, Ольга Перехрест

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.