У Прилбичах Новояворівської громади на Львівщині знову загострився давній релігійний конфлікт між парафіянами офіційної громади УГКЦ та прихильниками лефевристського руху, який очолює відлучений від Церкви священник Василь Ковпак. Вони протягом 20 років ділять між собою одну церкву.

17 листопада між вірянами двох спільнот виникла словесна суперечка через доступ до службового приміщення храму. Про інцидент стало відомо після того, як львівський синкел у справах монашества Львівської архиєпархії УГКЦ, ієромонах-студит Юстин Бойко оприлюднив відео з місця події та заявив: «Сьогодні тітушки іменем Василя Ковпака захопили храм УГКЦ у родинному селі митрополита Андрея у Прилбичах». Також напередодні з'явилось відео, де «ковпаківці» хрестом збивають камеру у храмі.

Під час цього конфлікту поліцейські охороняли громадський порядок та зафіксували звернення. У коментарі «Твоєму місту» у поліції Львівщини повідомили, що за фактом події триває перевірка.

Ми поспілкувалися з отцем Андрієм Стадницьким, який очолює офіційну парафію УГКЦ у Прилбичах, щоб уточнити деталі інциденту та причини релігійного протистояння, що триває вже близько 20 років.

За його словами, нещодавній конфлікт виник через службове приміщення храму, яке прихильники Василя Ковпака намагалися відчинити, попри встановлену там охоронну систему. Священник каже, що під час воєнного стану зросли ризики пошкодження важливих об’єктів – зокрема він нагадав про зруйнований росіянами музей Шухевича на Білогорщі. Оскільки у Прилбичах розташований важливий для УГКЦ храмовий комплекс, пов’язаний із митрополитом Андреєм Шептицьким, парафія вирішила укласти договір із поліцією охорони, щоб забезпечити постійний нагляд. Саме тому в службовому приміщенні встановили сигналізацію.

Отець Андрій пояснює, що перед встановленням охоронної системи він повідомив прихильників Василя Ковпака про необхідність забрати свої речі з приміщення і вони погодилися. На це рішення він отримав благословення від митрополита Ігоря Возьняка, а саму домовленість озвучили під час зустрічі за участі поліції та СБУ.

«Я їм про це казав: дивіться, не хочу створювати конфлікту, але заради безпеки я мушу це зробити. Відкриватиму храм, зніматиму сигналізацію, як для всіх паломників, які приїжджали б сюди – я завжди їх радо вітаю. Для молитви прийдете, скажете, на котру годину – я також вам відчиню», – пояснює він.

За словами отця Андрія, попри попередню домовленість, конфлікт виник, коли частина прихильників Ковпака, за його словами «підбурена кимось збоку», вирішила, що ситуація несправедлива, і зламала двері службового приміщення, яке було під сигналізацією. Відповідно, на місце прибув наряд поліції охорони.

«Коли я наступного дня зустрівся з поліцією охорони, запитав, чи знову ставити сигналізацію, бо в музеї та храмі зберігаються цінні речі. Вони сказали, що датчики мають залишатися на своїх місцях. Тож я знову міняю замки, знову збираю їхні речі, бо самі вони не хочуть цього робити», – каже він.

Священник пояснив, що храм відчинений для всіх, проте виключно під час богослужінь Української греко-католицької церкви.

«Храм відчинений під час богослужінь, які звершуються священнослужителями Української греко- католицької Церкви. Усі вірні можуть приходити і долучатися до молитви. В інший час доступу для молитви не буде – це робиться задля безпеки, бо вони вже кілька разів ламали двері», – наголосив він.

Отець Андрій зазначає, що прихильники Василя Ковпака не мають жодних прав як спільнота, оскільки не є офіційно оформленими, не мають статуту і не належать до католицьких церков. За його словами, вони лише створюють видимість легітимності, згадуючи на богослужіннях імена церковних очільників, хоча насправді ніколи не брали участі в богослужіннях УГКЦ, які неодноразово відбувалися в Прилбичах.

Чому парафія Прилбич розділилася

Конфлікт у Прилбичах розпочався ще понад 20 років тому і пов’язаний із призначенням священника Богдана Радюка, який спершу служив як греко-католицький священник. Однак із розвитком руху прихильників Василя Ковпака він поступово відсторонювався від УГКЦ та приєднався до «ковпаківців» разом із частиною парафіян.

«Вони почали відсторонюватися від греко-католицької церкви настільки, що коли до парафії приїжджали священники УГКЦ, їх просто не приймали», – розповідає отець Андрій Стадницький.

У 2007 році, під час святкування Дня народження митрополита Андрея ,29 липня, до Прилбич приїхали духовенство та монашество на чолі з владикою Глібом Лончиною. Проте церква була зачинена, а на брамі накручені ланцюги — частина громади, яка приєдналася до руху Василя Ковпака, активно виступала проти офіційної Греко-католицької церкви і не допускала прочан до храму.

(29.07.2007р. Владика Гліб Лончина очолює Літургію паломників на дорозі перед закритою брамою)

Відтоді частина парафіян, що лишалася вірною УГКЦ, почала відвідувати інші парафії або молитися вдома, через що громада фактично розділилася.

У листопаді 2007 року, у день смерті митрополита Андрея Шептицького, коли до Прилбич знову прибули священники з мирянами на чолі з митрополитом Ігорем, було прийнято рішення, що у разі повторного закриття храму «ковпаківцями» доведеться втрутитися і забезпечити можливість служіння офіційного духовенства. Так і сталося: було звалено колодки, відкрито браму, двері всередині церкви довелося різати болгаркою. Відтоді отець Андрій Стадницький приступив до своїх обов’язків, а громада поділилася на його парафію та парафію Богдана Радюка.

«Тоді ми, як церква, вирішили не допустити ситуації, за якої греко-католики не мали б змоги приїжджати на Батьківщину митрополита Андрея та молитися. Тому церква прийняла рішення тут молитися до прибуття представників влади та поліції, які забезпечать доступ для служіння іншого священника для громади, яка змушена була відвідувати інші парафії або залишатися вдома», - згадує отець.

За його словами, після прибуття поліції, представників громади та священника Богдана Радюка зібрали для врегулювання конфлікту. Через те, що храм ще не був завершений і не мав оформленого права власності, правоохоронці дали вибір: або храм наразі закривають, або сторони домовляються про почергове служіння. Було погоджено усне чергування богослужінь між обома сторонами.

Наступного року після цих подій, у жовтні 2008-го, Богдан Радюк отримав екскомуніку та втратив право служити як священник, але продовжував називати себе греко-католиком і вів службу для ковпаківців в тому ж храмі до нещодавнього конфлікту з складським приміщенням.

(Декрет про відлучення колишнього священника Богдана Радюка від Церкви)

Хто такі «ковпаківці» та як виник їхній рух

Василь Ковпак є представником лефевристського руху та засновником Священичого братства святого священномученика Йосафата, відомого як «ковпаківці». Він був відлучений від Католицької церкви через самовільне створення семінарії та висвячення власних священників, наслідуючи приклад Марселя Лефевра. Про це «Твоєму місту» розповів доктор філософії та дослідник історії Церкви Анатолій Бабинський.

Лефевристський рух виник на основі діяльності французького єпископа Марселя Лефевра, який після Другого Ватиканського Собору не погоджувався з реформами, що передбачали дещо змінену форму Святої Меси, відкритість Церкви до інших конфесій та цінінсть свободу совісті, вважаючи, що Церква відходить від істинного шляху. Спершу він створював паралельні спільноти та заснував братство Пія X, але у 1988 році, висвятивши власних єпископів і фактично заснувавши паралельну церковну структуру, був відлучений від Церкви разом зі своїми єпископами.

Василь Ковпак

За словами Анатолія Бабинського, на початку 1990-х років лефевристи почали приїздити до України, намагаючись залучити прихильників серед вірних східного обряду. Їх приваблювала консервативна богослужбова практика Греко-католицької церкви, яка залишалася практично незмінною протягом останніх ста років і зберігала символічний характер літургії, на відміну від реформ Римо-католицької церкви. Серед тих, кого їм вдалося залучити, був Василь Ковпак.

Він створив Священиче братство Святого Йосафата, яке декларує прагнення давніх традиційних практик. На цьому Ковпак зміг залучити частину прихильників, особливо серед старших вірних, яким подобалася минула латинізована форма богослужінь.

«Їх у певний момент було кілька тисяч у різних містах. У Львові, звісно, був центр руху. Вони навіть заснували цілу семінарію, де священників почали висвячувати лефевритські римо-католицькі єпископи, які приїжджали із Заходу. Семінарію створили без дозволу церковної влади, що було серйозним порушенням, а також без згоди місцевого львівського архієпископа католицької церкви. Тобто на території львівського архієпископа вони готували священників, а висвячував їх єпископ, який перебуває в розколі з католицькою церквою», - пояснив Бабинський.

Внаслідок цього у 2004 році УГКЦ оголосила Василю Ковпаку екскомуніку, а у 2007 році Римська апостольська столиця підтвердила це рішення. Проте його спільнота продовжує існувати, і наразі Ковпак проводить служби у Львові на Рясному.

За словами дослідника Анатолія Бабинського, «ковпаківці» не визнані державними органами, основою спільноти є авторитет Ковпака, а деякі риси руху мають ознаки секти: поділ світу на «правильних» і «помилкових» та орієнтація на засновника як на гуру.

Отець Андрій Стадницький додає, що спільнота суворо контролює своїх членів і у разі виходу когось із неї забороняє іншим підтримувати з цією людиною контакт.

«Знаєте, мені здається, що багато парафіян залишаються у спільноті через страх: якщо покинеш її, то нібито не спасешся. Як ти тільки починаєш задавати якісь запитання, бо щось не розумієш, вони всі починають від тебе відвертатися. І ти, щоб далі бути прийнятим, просто перестаєш запитувати», – пояснює він.

Отець також навів приклад священника, який навчався у семінарії Ковпака та почав служити, але вирішив одружитися, що суперечило правилам спільноти. Ковпак, за словами Стадницького, наполягає на неодруженості священників для кращого контролю членів, тож у підсумку відвернувся від згаданого священника та заборонив іншим підтримувати з ним контакти.

Анатолій Бабинський додає: спільнота «ковпаківців» тримається на авторитеті Василя Ковпака і без нього навряд чи зможе продовжити існування.

Довідка

Прилбичі – село в Яворівському районі, де народився митрополит Андрей Шептицький – український релігійний діяч, єпископ Української греко-католицької церкви. З 1901 року і до смерті – Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський, предстоятель Української греко-католицької церкви. За мудрі настанови й великі труди він отримав багато народних імен: Український Мойсей, Духовний будівничий, Провідник української нації, Великий митрополит.

Прилбичі стали родинним маєтком Шептицьких всередині ХVІІІ ст. Сьогодні на місці палацу Шептицьких стоїть лише пам’ятний камінь, встановлений в 1990 році. У 2011 році в парку Шептицьких збудували нову каплицю Матері Божої в пам’ять про ту, що в 1939 році була зруйнована більшовиками. На околиці Прилбич є родинна усипальниця Шептицьких.

У 1997 році у Прилбичах розпочато будівництво храму-музею митрополита Андрея. Тепер церкву-музей наповнюють експонатами, пов’язаними з життям родини Шептицьких, дитячими та юнацькими роками їхніх видатних дітей. Перед храмом в 2011 році був встановлений перший на той час в Україні пам’ятник Митрополиту Андрею та його брату блаженному священномученику Климентію.

Сьогодні Прилбичі є відпустовим місцем для прочан, які приїжджають сюди, щоб помолитися на місці блаженної пам’яті слуги Божого Митрополита Андрея та цілої його родини.

Фото: отець Андрій Стадницький

Анастасія Лаврук

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.