В інтерв’ю Tvoemisto.tv він розповів про те, чим Львів може пишатися, який вид туризму може процвітати у місті, що варто змінити у транспортній системі Львова та як зрозуміти, що людина працює на своєму місці.

Про кадровий голод в державних структурах та Школу управління УКУ

Це логічне рішення Українського католицького університету формально поширити себе і на державне управління. Чому формально? Тому що неформально це вже було зроблено через програму «Ефективне управління» («Good Governance») Львівської бізнес-школи.

І Львів, і область зараз мають досить потужний кадровий голод. Особливо попит на нових спеціалістів є в обласних структурах, тому що у місті ситуація краща – тут уже досить сформована система підготовки нових керівників. З іншого боку, зараз велика частина міських керівників перейшла на роботу в Верховну Раду, і це оголило деякі управлінські посади. Я навіть боюся, що ми трошки не встигаємо з підготовкою кадрів. Державні структури не мають часу чекати два роки, поки випустяться наші перші студенти. Тому ми плануємо розпочати коротко- і середньотермінові програми управлінського розвитку для керівників у місті і області.

До запуску програми у нас ще півроку, потім як мінімум півтора роки займе навчання наших студентів. Я не думаю, що вони зіткнуться з тим, що їм доведеться ламати існуючу систему. Система так довго не виживе. Звісно, вона жила би віками, але під зовнішнім і внутрішнім конкурентним тиском на нашу державу українці вимагають все більше змін. На мою думку, через два роки вже треба буде підчищати уламки старої системи і натомість будувати нову.

Про те, чому львів’янам не варто зверхньо ставитися до туристів

За декілька років Львів міг би стати багатшим, тому що головні складові у місті є. Я не мав би такої зверхності до туристів, тому що ця сфера розвивається у всьому світі. І це прекрасно, що Львів має що запропонувати туристам і з точки зору архітектури, і з точки зору духу. Нам не треба цього створювати, це створювалося століттями, і зараз не використати це було б неправильно в пам’ять про тих, хто будував цю архітектуру. Звичайно, цей дух треба далі розвивати, плекати, піднімати сервіс до того рівня, на якому він має бути.

Я як економіст наведу декілька цифр. Ми порахували, скільки потрібно туристів для створення одного робочого місця. В Україні ця цифра складає 26. Для прикладу, у Південній Африці потрібно 9 туристів для створення одного робочого місця, тобто майже втричі менше. Чому я згадую про Південну Африку? Бо це рівняння звідти. Чому в Україні такі дані? Тому що українці не витрачають так багато грошей. І це пов’язано не з тим, що у них немає цих коштів, а тому, що в Україні не навчилися ці гроші брати, тобто створювати продукти і послуги, за які туристи готові платити. Нам треба навчитися робити на цьому правильний довготривалий бізнес.

У перші десять днів року Львів відвідує близько 200 тисяч туристів. Це близько 8 тисяч робочих місць відразу, причому вони діють протягом року. Тобто розвивати сферу туризму львів’янам дуже вигідно. Звісно, тут виникають виклики, пов’язані із впорядкуванням державних фінансів та податкової системи. Вона має працювати не тільки на «віджимання» податків, а і на розвиток. Однак розвиток туризму ніяк не перешкоджає іншим галузям. Маємо прекрасний приклад, як у Львові IT-сфера прекрасно співіснує з туризмом. Мій заклик до всіх: працювати і творити те, що ми можемо робити.

Про перспективи медичного туризму у Львові

Через традиційний туризм можна вийти на інший – наприклад, медичний. Це дуже цікаво. Зважаючи на наявність історично потужного Національного медичного університету у Львові, це цілком реально. Львів прекрасно показав себе під час підготовки до Євро-2012. Тоді значна увага була прикута до аеропорту, стадіону, доріг. Якщо говорити про медичний туризм, мова йде про обладнання. Але тут не виключений компонент і духу, розваг, сервісу, медичного обслуговування. Медичний туризм – дуже цікава сфера, яка здатна була б затримати у Львові людей як мінімум на тиждень.

Про «Відкрите небо» у Львові та експерименти в регіонах

Я вважаю, що робити експерименти в одному місті або регіоні правильно з двох причин. По-перше, це дає можливість визначити, у чому плюси і мінуси нового підходу і не робити помилок у національному масштабі. По-друге, важливо те, що є регіони, які готові робити крок-два вперед. Якщо не давати можливість це робити, це приглушить ініціативу і люди, які мріють реалізуватися в власній країні, просто будуть намагатися зробити це в інших країнах.

Прекрасна ініціатива у Львові – «Відкрите небо». На жаль, Україна виявилася неготовою втілювати це на державному рівні, хоча ми і намагалися підштовхнути країну до цього. Але очевидно, що є певні інтереси і в бізнесі, і, на жаль, у владі, які полягають у збереженні монополії певних компаній.

Тож поки національні закони не дають можливості робити щось, треба вимагати експериментального статусу. Робіть щось, щоб рухатися вперед, а не просто сидіти і потім в кінці життя жалкувати, що у нас були такі прекрасні ідеї, але черговий уряд не дав можливість цього зробити.

Про те, чому якісний транспорт у Львові не може бути дешевим

Я знаю, що тут, у Львові, багато спеціалістів уже працювали над транспортною системою. Якщо чесно, буваючи у різних містах і країнах, я би не сказав, що Львів має великі проблеми у сфері громадського транспорту. Можливо, зараз говорить моя любов до Львова і я закриваю очі на деякі речі. Між іншим, я досить часто користуюся громадським транспортом. Я не бачу фатальної проблеми, яка, між іншим, у Львові була в кінці 80-х – на початку 90-х років. Я не хотів би, щоб ми до неї повернулися, відмовившись повністю від маршруток. Просто потрібно підвищувати якість. А для того, щоб це робити – будемо чесними – треба піднімати ціну.

Квиток на проїзд в автобусі в Будапешті, до прикладу, коштує один євро, а це зараз 25-26 гривень. Є різниця між вартістю в 26 і 3 грн. Тобто ми хочемо рівень транспорту, як у Будапешті, але за 3 гривні. Я розумію логіку висловлювань про те, що там заробляють більше. Але ж не в 10 разів, можливо, втричі.

Ситуацію потрібно розв’язувати із кількох сторін. По-перше, місто має і надалі залучати кошти, однак усвідомити, що ці гроші дасть не Київ. По-друге, потрібно пояснювати львів’янам: якщо ви хочете цивілізований європейський транспорт, він коштує трохи дорожче. Ми можемо залишитися з вартістю 3 гривні і користуватися тим, що є зараз. Але ми цього не хочемо, ми хочемо кращого.

Є варіант, який я не обговорював зі спеціалістами тут, у Львові. Але, до прикладу, у Будапешті є звичайні автобуси, а є автобуси експрес. Хоча вони й коштують однаково, проте автобуси експрес швидше їдуть, роблять менше зупинок тощо. Можливо, можна було би у Львові використати таку ідею і зробити такий вид транспорту, наприклад, дорожчим. Перший етап будь-якої реформи – посидіти і добре помізкувати, які ідеї можна втілити. Але головне – нам потрібно бути готовими до того, що ідеї коштують грошей.

Про те, що має об’єднувати українців

Такою є людська природа, але це факт: негативні емоції швидше об’єднують людей для отримання результату. Тобто люди часто об’єднуються саме проти чогось. До прикладу, той самий Майдан, у якому була суміш емоцій і негативних, і позитивних. Найбільше нам дошкуляла специфіка попередньої влади, але вона була зміщена. А от об’єднатися на основі позитивних емоцій набагато важче. Проте без них не вдасться побудувати країну, адже побудова – це позитив. Знищити стару систему набагато легше. Питання у тому, аби побудувати нову.

Про те, чому постійно треба розвиватися

Протягом наступних 20 років половина економістів буде звільнена, 95% водіїв і приблизно 70% лікарів теж залишаться без роботи. Їх замінить комп’ютер. Діагнози зможуть ставити комп’ютери, і якщо зараз це дивно звучить, через 20 років це стане звичайним. Google вже давно тестує автомобіль без водія, причому успішно. Тому якщо ти не будеш вчитися, то залишишся безробітним, у тебе не буде перспектив. Ми не можемо конкурувати з комп’ютером, тому що кожні 18 місяців відбувається подвоєння комп’ютерної потужності. Мізки старіють, а галузь покращується. Але у той же час комп’ютери не народили жодної ідеї, у машини немає інтуїції. Тому люди протягом усього життя мають розвиватися для того, аби доповнювати комп’ютери у тому, у чому машини слабкі. Має змінюватися підхід до освіти: людині важливо не лише давати знання, але і розвивати її інтуїцію, сприйняття інновацій, найкращих світових стандартів. Треба також виховувати в українцях хорошу спортивну злість, яка би полягала у думці: раз в інших країнах це вийшло, то зможемо і ми.

Про Львів як центр ідей

Я народився у Львові і 23 роки жив тут у районі вулиць Варшавської та Замарстинівської. Це старе передмістя Львова, хоча зараз вже не таке старе і вже точно не передмістя. Вже за моєї пам’яті там почалися забудови, хоча я ще пригадую луги і болота.

Я закінчив школу №53 між Краківським базаром і пивзаводом, музичну школу №3 на вул. Варшавській. Я думаю, що Львів – одне з найкращих міст на земній кулі. Воно не є столичним містом, але з амбіціями на столичне місто. Львів завжди намагався впливати на життя країни ідеями, які тут народжуються.

Львів’яни – люди, які завжди люблять своє місто, де б вони не були. Вони мають скепсис, часом здоровий, а часом не дуже. Ми навіть часом скаржимося на нього: тут важко працювати з аудиторією, бо постійно шукають слабке місце у твоїй ідеях, критикують. Але така постійна дискусія дає можливість розвинути ідеї таким чином, що вони як мінімум тягнуть на регіональний масштаб, і це чудово. Це прекрасне місто і я радий знову проводити тут велику частину свого життя.

Я про Львів багато говорю будь-де, де я буваю. На лекціях, зустрічах моя доповідь завжди містить частину про Львів. Таким чином я долучився до залучення сюди туристів.

Як відчути, що ти працюєш на своєму місці

Мій колега, спеціаліст із питань управління, вивів гарну формулу: якщо ти щось робиш весь день і ввечері відчуваєш себе вичавленим і без енергії, коли тебе нудить від того, що тобі у понеділок треба повертатися на роботу, тоді це середовище – не твоє. На такому місці важко досягти чогось особливого. Хоча, звісно, іноді необхідно перемучитися, якщо це через певний час дасть який результат. Я, наприклад, не люблю прибирати. Але якщо ти не прибираєш, то вже через два тижні не можеш працювати, тобто прибирати треба.

Але варто максимально робити ті речі, які тобі подобаються. Якщо ввечері у людини очі горять навіть після важкого робочого дня, якщо вона не може спати через ідеї, які виникають в її голові, тоді вона на своєму місці. Провівши якийсь час в Азії, можу процитувати вислів Будди, який мені сподобався: треба велику частину життя провести в пошуку того, що є твоє. І коли ти відчув, що це – твоє, треба решту життя повністю себе цьому присвятити.

Якщо говорити про мене, то я тут, у Школі управління, ближче до свого місця, ніж я був рік тому. Але якщо ти відчуваєш себе комфортно і на 100% на своєму місці, це теж неправильно. Людина має бути готова йти на ризик, щоб спробувати щось нове.

Текст підготували – Лана Жаб'юк, Олена Марченко. Фото – Андрій Поліковський, оператор – Володимир Барчук