Фото: Сторінка Олени Кулигіної в соцмережі "Фейсбук"
Проведення занять із йоги у Львівському органному залі, який водночас є католицьким храмом, у якому проводять богослужіння, викликало значний резонанс у місті. Колишня консультантка з комунікацій Львівської архидієцезії РКЦ Олена Кулигіна розповідає, чому саме проведення занять з йоги викликало обурення вірян і чому львів’янам, незалежно від їхніх переконань, варто докладати зусиль для діалогу, який сприяв би взаємному порозумінню та повазі.
Чесно кажучи, зовсім не очікувала на значний резонанс допису у фейсбуці і потім у ЗМІ стосовно «практикуму йоги у Львівському органному залі», який відбувся у неділю, 29 липня. Однак реакція і католицької спільноти, і громадськості міста далеко вийшла за межі обговорення в соцмережах, тож і відповіді на деякі питання варто озвучити голосніше.
Для розуміння контексту нагадаю, що львівський органний зал розташований у культовому приміщені – римо-католицькому храмі Марії Магдалини на вулиці Степана Бандери, 8. Побудований домініканцями у XVII столітті, храм є пам’яткою архітектури національного значення. З 1932 року тут розміщений найбільший в Україні орган.
Окрім того, тут є чинна римо-католицька парафія Марії Магдалени, де відбуваються богослужіння. Оминаючи деталі, лише пригадаю, що католицька громада впродовж багатьох років добивається повернення приміщення храму у власність парафії.
Однак на сьогодні за будівлею зберігається статус-кво: пам’ятка є власністю міста і передана в користування львівському залу органної музики, а релігійна громада використовує приміщення для богослужінь на умовах оренди. Тож поки ні місто, ні держава не можуть запропонувати кращого рішення для органного залу і вірян, парафія і органний зал співіснують в одному приміщенні. І, ймовірно, співіснуватимуть ще довгі роки.
Повернемось до події, що сталась 29 липня. Сам факт заняття йогою у чинному храмі не міг не викликати резонансу. Представники різних християнських конфесій однаково, хоч, можливо, і з різним емоційним заангажуванням, оцінили цей факт як недоречний і невідповідний місцю. Чому не можна було знайти спортзал або інше відповідне приміщення для таких вправ – лишається риторичним запитанням.
Що не так з йогою? Це те питання, яке найчастіше можна почути від нерелігійної аудиторії. І на нього також можна відповісти по-різному. Хтось вважає йогу заняттям спортом, інші трактують її як східну духовну практику, що містить в собі релігійні елементи або навіть є окультною практикою. Останнє, відповідно, прямо суперечить християнству.
Читайте також: Як зміниться органний зал у Львові: три тези від нового директора
Якщо говорити про йогу як вправи для тіла – то для цього, очевидно, має бути відповідне приміщення. Спортзал, клуб, галявина в парку тощо. Тому тут я би говорила передусім про доречність. Люди в спортивних костюмах і з килимками не будуть доречно виглядати в оперному театрі чи у філармонії. Як і люди в купальниках у ресторані, якщо це не пляжний бар. У багатьох установах є свій дрес-код чи правила поведінки, і гостей закликають їх поважати. Зазвичай це нікого не дивує, бо «кожен монастир має свій устав».
Коментатори мого допису наводили приклад, коли львівські бібліотеки відмовляли в оренді приміщення для заняття йогою саме через цю недоречність, невідповідність форми і місця. З аналогічних причин недоречною є практика заняття йогою чи будь-яким іншим спортом у культовій споруді.
Зайвим є нагадувати, що в християнській традиції зберігається дуже висока пошана до сакрального місця, особливо до храму, де відбувається євхаристія, де розташовані вівтар і табернакулум (дароносиця). Для християн це святиня. Тому цілком логічно, що парафіяни не лише цієї спільноти, а віряни інших конфесій сприймають «акробатичні трюки» недоречними в тому ж місці, де вони схиляють голову чи коліна на знак пошани перед євхаристією чи хрестом.
Нерелігійним людям трохи важче зрозуміти, що саме ображає релігійні почуття католиків, але тут ми можемо провести аналогію з іншими релігійними традиціями, коли в юдейську синагогу або до Стіни Плачу в Єрусалимі жоден чоловік не може прийти з непокритою головою без кіпи. Так само, коли ми заходимо в мечеть навіть як туристи, то знімаємо взуття, шануючи традицію цієї спільноти. У багатьох православних храмах часто жінки зобов’язані покривати голову хусткою. Ми не мусимо розділяти віру всіх цих громад, але коли хочемо доторкнутись до їхньої традиції, як мінімум, маємо проявити повагу до цих внутрішніх правил. Це нормальна ознака культурної людини, особливо «відкритої до світу», яким декларує себе Львів.
Також варто хоча би коротко згадати, що християни (католики, православні, протестанти) щонайменше ставляться до йоги та інших східних практик обережно, і священики попереджають вірних про це. З цим можна не погоджуватись або дискутувати, зрештою, як і з будь-якою доктриною будь-якої релігії. Такі дискусії і обговорення, на мою думку, корисні, бо спонукають кожну сторону для глибшого вивчення теми, пізнання власної традиції, а отже більш свідомого світогляду. Зовнішнє втручання в релігійну практику тої чи іншої релігійної конфесії є, в кращому випадку, неетичним і недоречним.
Інше питання, яке виникало у частини коментаторів: чи є ця споруда храмом чи органним залом? Тобто, чи це чинна релігійна і культова споруда, чи все таки світський заклад? І чи варто до світської установи (органного залу в цьому випадку) застосовувати ті ж самі вимоги, що й до сакральної споруди?
Відповідаючи на це питання, не можна уникнути історії органного залу, збудованого як культове приміщення, основною метою існування якого була і є молитва. І якщо музика, особливо сакральна, не суперечить основній цілі існування храму, то практика йоги може трактуватись як зневага до вірян. Порівняння із закинутими храмами в Європі, які продають або здають в оренду церква або держава, тому що немає релігійної спільноти-правонаступниці, недоречне. Бо у випадку Львова така спільнота є, і вона впродовж багатьох років декларує свою потребу в місці для молитви. Хоча за рішенням влади міста і різних судових інстанцій, церковна громада може користуватись приміщенням для відправлення богослужінь, узгоджуючи свої потреби з розкладом роботи органного залу, використання цього самого приміщення для зовсім інших «спортивних і духовних практик» викликало низку запитань.
Читайте також: Такого не було у жодній країні. Як водії маршруток у Львові виганяли паломників Тезе
Ще одним моментом, який викликав дискусію та здивування з боку вірних, став і час проведення занять з йоги. Вони відбулися минулої неділі увечері – того ж дня, коли Україна офіційно відзначала 1030-ту річницю хрещення Русі. Перші особи країни спільно з Всеукраїнською радою церков взяли участь в урочистостях на Володимирській гірці, а Президент і державні високопосадовці долучились до хресної ходи за створення єдиної Помісної церкви в Україні. Тому заняття йогою в католицькому храмі з дозволу адміністрації органного залу багатьма потрактували як зневагу до церкви і суперечність загальнодержавним деклараціям про релігійну свободу та толерантність в Україні.
Досить швидко міська влада Львова відреагувала на цей прикрий випадок.
«У першу чергу – просимо вибачення у всіх, в кого проведення даного заходу викликало обурення. Команда Органного залу розуміє і визнає, що сакральна споруда має свою атмосферу та правила, які потрібно поважати. Прагнучи залучати кращі світові практики до розвитку органного залу, на жаль, стаються непорозуміння. Дану ситуацію ми та команда органного залу візьмемо як досвід для недопущення подібних ситуацій в майбутньому. Дякуємо всім, хто звернув на це увагу», – прокоментував інцидент заступник міського голови Львова з питань розвитку Андрій Москаленко.
У принципі, на цьому можна було би вважати цей інцидент вичерпаним, якби дискусія не тривала далі. Частина молоді включилась в обговорення конфліктної ситуації вже після відповіді міської ради. І частина цієї дискусії далі виглядає як бажання чим більше «вкусити» і образити релігійних та ідеологічних опонентів.
Усе ж, на мою думку, розлом відбувається не на конфесійному рівні. Найбільше розбіжностей у цьому обговоренні є між людьми, які визнають за іншими право вірити так, як вони вірять, шанувати свої святині, дотримуватись своїх релігійних практик, і тими, хто це право знецінює. А це вже якраз не має нічого спільного з толерантністю, а також з культурним і релігійним розмаїттям та цінностями свободи, за які ми всі на словах вболіваємо.
Насправді, чого ми потребуємо найбільше – це діалогу, комунікації, взаєморозуміння і поваги. Якщо цей випадок і подальше обговорення стануть першим кроком для цього діалогу – зможемо вважати, що цей урок ми вивчили і можемо рухатись далі. Принаймні для мене це було би найкращим вирішенням цієї ситуації.
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
