фото ілюстративне: іt.lrytas.lt
– Мені треба відпроситися, щоб подати заяву на одруження.
– Стоп, ми ж на сайті пишемо про всілякі онлайн-сервіси. Чому б тобі не спробувати зробити це через інтернет?
Так я зрозуміла, що з роботи мене не відпустять і таки доведеться досліджувати портал Мін’юсту. Його, до речі, гарно розпіарили у 2015-му році з обіцянкою, що необхідність ходити до РАЦСів взагалі відпаде. Але не все так просто.
Сам процес оформлення заяви не є складним: система перенаправляє тебе з одного пункту до іншого, підказує, які дані треба вводити. Проте є і кілька незручностей, через які ми втратили чимало часу і навіть трохи переплатили. Напишу одразу: нам все одно довелося іти в РАЦС.
Проблема перша. Сайт періодично зависає. Система пропонує почергово пройти три кроки. 1. Вибір дати реєстрації. 2. Оплата. 3. Заява. Подекуди портал вантажився кілька хвилин. Ми ж тим часом переживали, що дані, які вводили упродовж години, так і не збереглися.
Проблема друга. Після вибору регіону і адреси конкретного РАЦСу, треба обрати тип церемонії. Пропонують два варіанти: «повний обряд з елементами урочистості» і «скорочений обряд з елементами урочистості» (розцінки додаю нижче). Ми обрали другий – «без тітоньок з начосами і вишитих рушничків», як жартують мої друзі. Та виявляється, як нам пояснили пізніше, це виглядатиме так: прийшли в кабінет, присіли за стіл працівника (яких у кабінеті кілька), дали паспорти, розписалися в книзі, за бажанням обмінялися обручками, пішли додому. Де там скорочений обряд і де елементи урочистості, ми так і не зрозуміли. Скоріше, це їхня відсутність. Окрім того, система змусила нас вибирати зал для урочистостей, до якого ми, обравши скорочений обряд, йти не будемо. Без вибору залу перейти до наступного кроку система не дозволяє.
Із позитивного: зручно обирати годину. Усі заброньовані розписки вже позначені синім кольором у спеціальній таблиці.
Проблема третя. Перед тим, як заплатити за послугу, треба поставити галочку біля речення «Мені відомо, що за державну реєстрацію цивільного стану сплачується державне мито в розмірі 0,85 грн. Водночас, бажаю отримати платну послугу, відповідно до переліку». Далі з переліку треба обрати те, як ми хочемо розписатися. Ми навіть на секунду замислилися, чи не потрібний нам камерний струнний колектив, вокальний супровід чи виїзна церемонія. Але в підсумку заплатили за скорочений обряд, як і планували спершу.
І тут ми застрягли хвилин на 15, бо система нікуди не перенаправляла, хоч і писало, що транзакція пройшла успішно. Виявляється, треба було одночасно поставити галочку і біля пункту «Державна реєстрація шлюбу» (це і є те мито у 0,85 грн). Але чомусь цей пункт губиться внизу таблиці. Чи не доречніше перетягнути його на сам верх, якщо він обов’язковий? Наша неуважність і незручність сайту коштувала зайві три гривні. Чек виглядав смішно: за сплату мита розміром 0,85 грн, ми заплатили три гривні комісії.
Проблема четверта. Мій наречений має ID-картку. Можливості ввести дані з неї на сайті немає. Водночас мені, як власниці звичайного паспорта, треба було ввести номер і серію, дату і місце видачі. Для айдішки такого нема. Тож нам довелося реєструвати ID-картку в пункті «Інший документ» та інтуїтивно додавати інформацію звідти. Пізніше працівник РАЦСу сказав, що все ми зробили правильно. А я до останнього переживала, що через цю незрозумілість заявку визнають недійсною.
Проблема п’ята. Улюблена. Коли ми витратили на реєстрацію приблизно півтори години, система повідомила нам «чудову» новину: якщо у вас немає ЕЦП (електронного цифрового підпису), то в РАЦС іти таки доведеться. А в нас ЕЦП нема. Думаю, доречно було би запропонувати альтернативу ідентифікації через Bank-id (як, наприклад, на порталі електронних петицій), адже власників банківських карток в Україні куди більше, аніж власників ЕЦП.
Тож наступного дня нам все ж довелося піти у міський РАЦС, що на вулиці Івана Франка біля Стрийського парку. Черг ми там не побачили. Будень, ранок – логічно. Але довелося почекати хвилин 15, поки оформлять заявку пари, яка прийшла перед нами. Працівник переглянув відскановані документи, прикріплені до онлайн-заявки. Виходить, що ми просто зекономили йому час, ввівши інформацію самостійно через інтернет. Але ж від онлайн-сервісу ніби мало би бути зручніше нам, а не працівникові РАЦСу… Що ж, будемо чекати осені, коли обіцяли почати видавати ID-паспорти одразу з ЕЦП. Сподіваюся, як вже не нам, то майбутнім молодятам це таки спростить життя.
Юлія Сабадишина,
журналістка
