фото: Єлєна Субач
У ЛЬВОВІ Є СВОЯ АУРА. Процес його вмирання – це ознаки життя, якби дивно це не звучало. З дитинства я виховувався в цій атмосфері. Моя мама завжди мені прищеплювала любов до мистецтва і архітектури. Просто на певному етапі ти починаєш ретранслювати Львів по-своєму. Я роблю це через жанр фотографії.
Я ЙДУ НА КОМПРОМІС з містом. Мені подобається тут відносний спокій. За рахунок меншої щирості відчувається більш чемне ставлення людей один до одного. У Львові «гопник з району» не попросить у тебе цигарку так, як це зробить в Одесі, давши спочатку у вухо. Тут він скаже: «Перепрошую» і попросить.
НЕМОЖЛИВО ЗАБОРОНИТИ людям приїжджати до Львова. Але це камерне місто, туристи дуже змінюють його суть. Воно не витримує такого навантаження.
ЛЬВІВ’ЯНИ ГОВОРЯТЬ ТИХІШЕ, ніж люди з інших міст. Львів’яни й поводяться менш помітно. Тут не прийнято багато вимахуватися.
Я ВИСТУПАЮ ЗА ТЕ, щоб диверсифікувати міський бюджет. Більше уваги потрібно приділяти наукомісткий промисловості. Наука випадає абсолютно з нової концепції міста.
ФОТОГРАФІЯ – це мій інструмент творчого дослідження світу. Фотограф – це взагалі будь-хто. Немає різниці маєш ти фотоапарат, чи не маєш.
Я ЗНІМАЮ ПРО ЦЕ МІСТО. Я намагаюсь розказати про час, в якому живу. Коли фотографу вдається передати дух часу і дух місця, тоді його роботи залишаються набагато довше, ніж він думає.
МОЇ ЗНІМКИ деяких районів Львова подібні на місця, які можна побачити також будь-де у світі. Це дивує. Я знімав проект про глобалізацію, про світ, про простір, а вийшло, що я знімав про своє власне місце в цьому просторі.
Я ДУЖЕ ЕМОЦІЙНА ЛЮДИНА. Нелогічний і нераціональний.
КОЛИ СИДЖУ в транспорті, у заторі, я не нервую. Я розумію. Це Львів. Тут так буває.
ПОШУК ТВОРЧОСТІ і реалізація себе приносить мені задоволення. Я відчуваю від цього щастя.
ДУЖЕ БАГАТО ЛЮДЕЙ на вулицях Львова моляться. Жінки і чоловіки хрестяться в транспорті, коли їдуть біля церкви. Це демонстрація своєї віри і своєї благочестивості. Це конфлікт між високою релігійністю з інтимним характером віри в Бога і з публічними проявами цієї релігійності.
ЛЬВІВ’ЯНИ ДОСИТЬ ОБРАЗЛИВІ ЛЮДИ. Вони люблять, щоб їх любили і завжди вимагають без зупинки цієї любові до себе. Не можна казати їм, що «У Львові нічого такого немає, що тут все таке саме, як у Відні, тільки набагато гірше». Я колись читав блог якогось чоловіка, який приїхавши до Львова, сказав, що у місті дуже мало красивих жінок. Я одразу відмовився від читання цього «ідіота».
Я ДУЖЕ ЛЮБЛЮ ВЕЖУ КОРНЯКТА. Я її постійно фотографую, але не завжди показую. Я взагалі люблю на неї просто дивитись. У нас є багато такого, що є в інших містах, але такої споруди нема ніде. Це абсолютна наша автентична перлина.
Я ХОДЖУ ПО ЛЬВОВУ, як по набережній. Так каже мій знайомий.
В МЕНЕ НІКОЛИ не виникало бажання звідси поїхати. Можливо, я просто не люблю їздити.
Читайте також: Правила життя львів'янки. Ліза Токарчук
Дар’я Романець, Дніпропетровськ-Львів для Tvoemisto.tv
Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки міжнародного медіа-проекту MyMedia
