Фото зі сторінки Ігоря Шолтиса

Фото зі сторінки Ігоря Шолтиса

«Захищав людей у маршрутці й на вулиці». Спогади про оператора і воїна Юрія Олійника

50396 0
Юрій був особливо комфортною, командною людиною і цінував кожного. А ще він на роботі усіх співробітників любив пригощати цукерками.

Юрій Олійник був чудовим фотографом, талановитим відеооператором, а ще ветераном АТО і захисником України. Він воював на Донбасі і з першого дня вторгнення Росії знову пішов на фронт. У мирний час ніколи не любив говорити про війну, на першому місці в нього завжди були гори і робота. Загинув Юрій Олійник 23 березня на Луганщині. Сьогодні, 31 березня, його поховали на Личакові. Юрію було 39 років.

У журналістки Ірини Папірник про друга Юрія багато спогадів, але ще більше було планів. Каже, що він – суцільний згусток гумору.

Читайте також: Воював за Україну з перших днів. У Львові попрощалися з Героєм Ігорем Федорчиком

Познайомилися із Юрою Олійником тоді, коли той у 2017 році прийшов працювати на «24 канал». Записуючи військові програми, саме шукали оператора. Кого взяти сумнівів не виникало – Юра не лише був оператором, згодом виявилося, що він і фотограф, до того ж має досвід бойових дій.

«З ним ми відпрацювали програму спогадів про військових, які реалізувалися після повернення з війни. Тоді було важливо показати, що хлопці займаються різними справами. Згодом Юра почав співпрацювати з Міністерством оборони, знімав програму «Рекрут», «2.0». Власне всі сезони тих програм зняті саме його руками», – каже Ірина Папірник.

З останніх робіт, які знімав Юра, була програма «Даруючи життя» про трансплантацію.

Подруга Юрія Олійника розповідає, що з ним пов’язано дуже багато світлих і веселих спогадів. Зокрема, в останні сезони зйомок «Рекруту» і «2.0» Ірина Папірник була вагітна. Приблизно на четвертому місяці Юра разом з керівником програми Ростиславом Подольцем якось жартуючи сказали, що в не народиться хлопчик, хоч Ірина мала надію, що все таки буде дівчинка.

«Казали до мене, що точно народиться хлопчик, буде десантник, бо ж недаремно мене возили по полігонах, ми були постійно – мало не день в день, нога в ногу, рука в руку, танк до танка – у роботі. Мовляв, іншого варіанту немає. Так і сталося. Коли я народила, то Юра разом з Ростиславом принесли мені і дитині берет десантника і нагороди», – згадує подруга.

Приступила до роботи Ірина через тиждень після пологів. Оскільки між годуваннями не завжди мала час, Юрій набирав текст, а Ірина йому диктувала. Коли редакторам чи журналістам був не зрозумілий той чи інший військовий момент, Юрій завжди вносив правки.

Ірина пригадує, що Юрій був особливо комфортною, командною людиною і цінував кожного. А ще він на роботі усіх співробітників любив пригощати цукерками.

«Йдучи на роботу, Юра купував кілограм цукерок і всім роздавав, при тому звертаючи увагу, що у нас всіх кислі лиця, щоб зробили щось з собою, принаймні, взяли цукерку», – додає вона.

Мало хто знав, але у 2014 році на Сході Юрій сильно застудив суглоби, тож майже постійно пив знеболювальні. Незважаючи на це, після створення організації Veterans go, особисто возив на «джульєтці» ветеранів, які не можуть самостійно пересуватся, та допомагав їм підніматися на гори. Хоч Юрія страшенно боліли ноги і руки, проте він ніколи ні на що не скаржився.

«Лише двоє чи троє людей знали, що він після кожної такої вилазки в гори заїдає біль купою таблеток. Він не скаржився ні тоді, ні на роботі, коли доводилося знімати в холоді. Якщо йому звертали увагу чи обмежити в роботі, то ображався і казав, що хочемо з нього зробити каліку», – каже Ірина Папірник.

Юра був запальний, мав особливий гумор, а ще був перфекціоністом – якщо кадр знятий не так, як треба, то перезнімав навіть тоді, коли часу геть не вистачало. Все у нього мало бути ідеально. На роботі сам знімав найважчі проєкти, не довіряючи їх нікому.

Востаннє із Юрієм Олійником Ірина Папірник говорила за кілька днів до загибелі.

«8 березня Юрій до мене подзвонив і вирішив трохи постібатися. Тоді йому ще сказала, аби був пильний, думав, що робить на війні, і ще коли він помре, то помру я, але тоді я його знайду і ще раз вб’ю. На те він відразу відповів, що не збирається помирати, оскільки в нас на роботі лежить кілька терабайтів відео, які треба розібрати, а ще маємо дописати старі проєкти і почати нові», – каже Ірина Папірник.

У березні з Юрієм був поганий зв’язок, час до часу вони переписувалися. 19 березня Юрій дізнався, що батько Ірини також пішов воювати, тож подзвонив і попросив, аби молилася за тата.

«Я перепитала його – невже так все погано, але казав, що ні і перевів розмову. 20 березня він ще відписував. Переживала за нього, просила, щоб він бодай заходив на свою сторінку у соцмережі, тоді знатиму, що з ним все гаразд. 22 березня йому написала: «Ти живий?», але відповіді так і не отримала. Повідомлення так і залишилося не прочитаним», – каже Ірина і додає, що вона так і не передала листа, який написала донька Іри для Юрка. Так і не встигла…

Ще одна подруга Юрія Олійника Заріна Акопянс розповідає про чоловіка, як про веселого, доброго, чесного та талановитого друга.

Познайомились з Юрою Заріна у 2016 році, коли працювала прессекретаркою у Львівському центрі надання послуг учасникам бойових дій. Пригадує, як на одному з львівських ринків він побачив медалі, які були без документів і запідозрив, що вони вкрадені. Тож прийшов у центр, аби дати розголосу. Юрій хотів, аби власників цих медалей знайшли.

Юрій завжди сам приходив у центр надання послуг учасникам бойових дій і постійно підтримував ветеранів. Разом із Заріною полюбляв ходити на українські фільми. Навіть якщо на фільм були погані відгуки, вони все одно йшли, адже, як казав сам Юра, важлива підтримка українського кінематографу.

«Він завжди вболівав за те, щоб Україна розвивалася у культурному та мистецькому плані. Сам хотів розвиватися як фотограф і оператор, і інших підтримувати. Хоча, фотографуватися не любив…», – каже вона.

А ще Юрій привчив Заріну любити і ходити в гори.

«Я з Маріуполя, тобто виросла там, де море. А гори для мене були, як щось невідоме. Вперше у гори пішла саме з Юрком. Це була гора Параска. Він мене всіляко підтримував, переживав, перепитував, чи не важко і навіть був готовий повернутися, якщо щось не так. Згодом став допомагати ветеранам, при тому не забував робити фото та відеозйомку. Але робив це не лише на пам'ять, а щоб мотивувати інших і показати хлопцям, які повернулися з війни, що навіть коли ти без кінцівки чи у візку можна вести повноцінне життя», – додає Заріна.

Подруга розповідає, що таких добрих людей, як Юрко, насправді одиниці. Його щедрість проявлялася не лише в матеріальному плані, він також завжди ділився увагою, своїм часом, був співчутливим. А ще для нього важливими були справедливість і чесність, тож неодноразово він захищав людей у маршрутці та на вулиці. І це не було чимось героїчним. Просто інакше жити і поводитися Юрій не умів.

Про війну і те, як і де служив, Юрій Олійник розповідати не любив. А якщо й згадував, то це радше були байки про війну. Так, за словами Заріни Акопянс, він намагався оберігати людей і не травмувати своїми історіями.

Юрій був добрим та безвідмовним, тож часто на волонтерських засадах проводив благодійні зйомки.

Про те, що Юрій пішов на війну цього року подруга й не знала. У той час була заклопотана іншими справами – мама Заріни довгий час перебувала у блокаді в Маріуполі. Жінка довго не знала навіть чи жива мама, оскільки будь-який зв’язок із нею був перерваний. Дізналася про Юрія, що служить, якраз після того, як маму вдалося врятувати і вивезти.

«У соцмережі побачила фото Юрія у військовій формі і відразу зрозуміла, що він там. Звісно, написала йому, що обіймаю і попросила, аби себе беріг», – каже Заріна. Про смерть друга дізналася також із соціальних мереж.

В Юрія Олійника залишилися батьки та молодший брат.

Ольга Шведа

Фото Ірини Папірник, Заріни Акопянс, ФБ-сторінка Юрія Олійника

Війна і наступ Росії

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!