Забрала з Нової пошти авторські примірники книжечки «Се твоя доля». Вперше в житті моя книжка перебуває у співпраці з ілюстраторкою, яка глибоко відчула текст. Дякую Анні Гаврилюк.
Повість «Лебедин», написану ще у 2017 році, прочитала лише одна людина, хоч видавалась вона в «Приватній колекції» (cерія книг, упорядкованих Василем Габором - ред.). Пані Стефанія Деревацька зі Щирця,що поблизу зниклого ще в 15 ст. міста Лебедин. Прочитала і пережила згодом містичне одкровення, коли над колишнім Сарматським морем проллялася шалена злива, достоту, як у повісті. Більше ніхто, аж до ілюстраторки.
На біса я все це пишу і видаю? Для кого? Повість про те, як окупанти і аборигени знищують нашу ідентичність, і як маленькі нащадки вбивць збирають кістки вбитих жертв, щоб зняти прокляття.
А «Кривенька качечка» - це про руїну 17 ст., коли у безлюдді треба зачепитись бодай за щось, хоча б за пір’їну зі знищеного гнізда. Цю повість я написала минулого року. І її чекатиме доля непрочитаних «Лебедина» і «Зачарованих музикантів». Як і більшості моїх книг.
Тільки не подумайте, що це послання ображеної письменниці. Я знаю, що в Україні найменше читають тих, хто оберігає українську ідентичність. Для цього створюють кумирів, на боці яких і влада, і ЗМІ, і більші видавництва. І тут мова не про мою скромну книжечку. Мова про тих, кого видавали мізерними накладами і дивились, як повільно згасають в невідомості непрочитані Улас Самчук, Василь Захарченко, Феодосій Роговий, Валерій Шевчук, Василь Голобородько і багато інших речників нашої ідентичності. Такий диявольський план – увійти у сім’ю європейських народів жалюгідними прохачами без національної культури. Все робиться для цього. Он Іван Франко ходив усе життя босим по битому склі, і кумири-постмодерністи реготали над ним через 100 років. Он Степан Васильченко помер від голоду 1932-го,розділивши долю зі своїм народом, бідним, неотесаним, але своїм. Тіло Володимира Вакуленка опізнали завдяки ДНК, тіло Бориса Гуменюка досі не знайдено.
Коли в окопах і від тортур гинуть поети, а матері вмирають під завалами разом зі своїми дітьми, кумири «воюють» на міжнародних книжкових виставках, ловлячи момент зацікавленості Україною для проштовхування власної творчості, а не для того, щоб відкрити світові нашу справді велику національну літературу .Їм треба підготувати для себе тепле місце на випадок поразки і загибелі України. А тут вони влаштовують тільки скандали, щоб збільшити натовп фанатів, які купують їхні книжки, але не читають.
Але немає такого зла, щоб на добре не вийшло. Нам, тим, хто не хоче перетворюватись на культурних номад, дуже пощастило: нам не доводиться звиватися між комерційною цензурою і ліберальною інквізицією. Поки що.
На фото - письменник Володимир Вакуленко
Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.