Межа між поляками і українцями в Галичині

проходить через подружнє ложе,

а Львів лежить якраз посередині того ложа.

Ромер

Пропоную розповідь про вулицю Олександра Фредра. Ця невелика вулиця має цікаву історію. Але мовитиметься не лише про вулицю, але й про того, чиїм ім’ям вона названа. Сподіваюся, це зацікавить багатьох львів’ян, які воліють більше дізнатися про рідне місто.

Нема польського чи українського Львова, а є одне місто. Найяскравішим доказом цього твердження є хоч би родина графів Шептицьких: один брат, галицький греко-католицький митрополит, є українцем, а другий – визначним польським генералом. До слова, коли вони зустрічалися, то спілкувалися винятково французькою. 

Славетний українець Андрей Шептицький є внуком найвизначнішого польського комедіографа Олександра Фредра. Так що той, хто ще сьогодні дошукується етнографічної межі між поляками та українцями у Львові, заздалегідь приречений на поразку. Що стосується життя і творчості Фредра, то дивно і прикро, що донині не знайшлося українського фредролога.

Вулиця О. Фредра сполучає сучасні вулиці Князя Романа і проспект Т. Шевченка. У своїй історії мала назви: Святого Міколая (Міколайська) – 1825 рік; Фредри – 1871 рік; Гіршштрассе – 1941 рік; Фредри – 1944 рік; Гаврилюка – 1950 рік; сучасна назва – від 1991 року. 

Розповідаючи про цю вулицю, спробую лише трохи зосередитися саме на ній. Більшу частину розповіді займатиме історія самого О. Фредра. 

Читайте також: Від Францисканської через Короленка до «Хаммера», або Коротка вулиця з особливою історією

У першій половині XIX століття на місці кам’яниці Леваковських були зведені будівлі парного боку вулиці.  В 1857-ому Володимир Дідушицький розмістив тут відому Поторицьку бібліотеку. Поруч від 1872 року після повернення з Франції мешкав і помер літератор Северин Гощинський. У будинку №4 до 2000 року проживав видатний український композитор Ігор Білозір.

Пам'ятна таблиця Ігорю Білозіру (вул. Фредра, 4)

Пам'ятна таблиця Миколі Івасюку (вул. Фредра, 7)

Пам'ятна таблиця Северину Гощинському (вул. Фредра, 2)

Заслуговує на увагу будинок №1. Це будівля колишнього військового казино (1881 – 1885 р., зведена за проєктом Яна і Кароля Шульців). Після Другої світової війни тут був Клуб офіцерів, який функціонував до 1981-го. Того ж року будівлю передали Львівському шаховому клубу.

У будинку №2 розташоване поліклінічне відділення КНП «4-та міська клінічна лікарня м. Львова». Будинок зводили у 1909 – 1912 роках  як прибутковий дім Фейвела Френкеля.

На дільниці будинку під №5 (тоді адреса з №7) мешкав той, на чию честь названа вулиця, тобто Олександр Фредро. Невеликий класицистичний палацик, збудований у 1840 році, він придбав у 1847-ому у власника Шимона Сухоцького. 1906 року будівлю цю розібрали.

Звісно, можна розповідати про ще багатьох видатних людей, котрі тут жили й відвідували будівлі на ділянці вулиці О. Фредра, але я хочу акцентувати на саме цій видатній особистості, яка жила й померла у нашому місті. І ця вулиця недарма має його ім’я. 

Народився Олександр Фредро в Сурохові (біля Ярослава, Перемиська земля) в останньому десятилітті XVIII ст. Батько його був вправним фінансистом. Завдяки успішним капіталовкладенням бізнес процвітав, і родина переселилася до придбаного маєтку «Рудківський ключ» (35 км на захід від Львова), до якого належали Ятвяги, Вишня Бенькова і Новосілки. Батько сплачував борги маєтку, а мати старалася влаштувати у Вишні затишний родинний куточок, організовувала приватне навчання і дозвілля родини. Тому тяжким ударом для всіх була її смерть (Олександр тоді мав 12 років). Батько волів дати дітям добру освіту і ввести їх у вищий світ, тому винайняв помешкання у Львові. З того часу життя Олександра Фредра було нерозривно пов’язане зі Львовом – найголовнішим містом у його житті.

О.Фредро у молодості

Загальна криза тогочасної польської освіти спричинилася до того, що діти Яцека Фредра нерідко складали іспити наприкінці року за допомоги масла, меду та інших сільських дарунків. Натомість більша увага приділялася здобуванню знань, необхідних для справжнього шляхтича: наїзництво, фехтування, музика, танці... Львівські салони, куди вчащав увесь вищий світ, Олександр відвідував уже змалечку. Тож мусив у лісах стріляти лисиць, щоби продати їхні шкурки і мати за що розважатися. Одне з таких місць – по правому боці просп. Свободи, з вул. Театральна, в приміщенні колишнього монастиря францисканців. Після того, як Булла перебудував монастир під театр, тут почали відбуватися контракти (ярмарки). Була так звана Редутна зала для костюмованих балів. Згодом саме в цьому театрі вперше була поставлена комедія О. Фредра.

У Львові дуже поважаним було Куркове товариство. О. Фредро брав участь і в цих змаганнях. Його мішень із сатиричним написом довший час зберігалася, але, на жаль, згоріла під час пожежі. 

Уже змалечку значне місце в житті О. Фредра займав театр. У Львові ставили твори Шекспіра, Гете, Шіллера, інших класиків. 

Завдяки близькому оточенню і львівським балам у шістнадцятирічному віці Олександр Фредро ввійшов до зовсім іншого світу – військової служби. Впродовж кількох років із наполеонівською армією пройшов пів Європи, брав участь у здобутті Смоленська, в битвах під Можайськом, дійшов до Москви. Під час переправи через річку Березину ледь не загинув. Закінчив як військовополонений і вижив лише завдяки простим людям, що допомогли йому визволитися з неволі, де вирував тиф. Протягом місяця поневірявся і в селянському одязі дістався до родини у Львові. Не залишився надовго – знову подався до війська. Брав участь у битвах, де гинув кожен третій. За відвагу отримав французький Орден Почесного Легіону і польський Virtuti Militari. Врешті залишив військову службу. Було це в Парижі, тож Фредро затримався на кілька тижнів, які провів там недарма: відвідував спектаклі паризьких театрів. Там і з’ясував, що найбільше враження справили на нього не трагедії, від яких стигла кров у жилах, а комедії та водевілі.

На роки військової служби припадають початки поетичної творчості О. Фредра. Спершу анонімно, а потім відверто складав гострі сатиричні віршики, що спричиняли справжній фурор і відразу вивчалися вояками напам’ять. Так і пройшов Фредро по життю як поважний шляхтич, котрий часами писав такі розпусні анекдоти, які читати в товаристві панянок та їхніх матерів вважалося непристойним. 

Попервах автор хотів, аби ці проби пера не перетнули «кордонів полку», а він не став поетом «тільки для дорослих», однак його творчість здобувала щораз гучнішу славу. 

О. Фредро повернувся з війни, писав комедії і брав участь у товариському, господарському й політичному житті Львова. Серед найвідоміших його комедій  «Дівочі обітниці», «Чоловік і жінка», «Дами і гусари» та, звісно ж, «Помста», сцена з якої увічнена на стелі Дзеркальної зали Львівської опери, 170-річчя якої в березні 2004 року святкували у Львові. На початку 40-их років ХІХ ст. Станіслав Скарбек збудував театр (тепер театр ім. Марії Заньковецької), і, як не дивно, прем’єри комедій О. Фредра з великим успіхом відбувалися саме там.

На карнавалі 1817 року Олександр познайомився із Софією з роду Яблоновських, яка три роки перед тим вийшла заміж за Станіслава Скарбека, старшого від неї на 18 років. Таким чином її мати хотіла примножити свої маєтки, отримуючи чималі прибутки з санаторію в Любені Великому, що славиться сірководневими купелями, а на той час ще й як місце шалених забав і балів, що відбувалися в палаці Яблоновських.

Софія Яблоновська

Софія в шлюбі не була щаслива, оскільки ширилися чутки, що її чоловік мав потяг до жінок, особливо акторок, і провадив доволі ексцентричний спосіб життя. Наприклад, міг приїхати з Відня до Львова каретою, в якій було шикарне ложе, і з дороги йшов спати до готелю. Зустрівши Олександра, Софія закохалася в нього з великою взаємністю. Але вони мали пережити тяжкі 11 років, щоби поєднатися в шлюбі. У цій справі навіть писали до Рима. Врешті-решт Софії дозволили розлучення. Причиною було те, що в одному з костелів, які належали Скарбекові, не було оголошено оповіді про шлюб. Закохані побралися й оселилися у Вишні. О. Фредро почав вести фінансові справи матері Софії в Любені Великому. 

У Львові він певний час мешкав у одному з будинків, що навпроти костелу бернардинів, а його донька Софія намалювала  в 1860 році ікону Матері Божої для цього храму. Там же хрестили її сина Андрея, що потім став греко-католицьким митрополитом.

Читайте також: Львівська вулиця, яка була стежкою до «божевільних», або Інший бік Кульпаркова

У Львові, на Хорунщині, стояв палацик Фредрів. Родина прожила в ньому кількадесят років. Тут О. Фредро й помер. У ті часи було заведено мати маєток (або кілька) в місті та обов’язково в селі. Літо зазвичай родина Фредрів проводила у Вишні, а на зиму поверталася до Львова. В сільському маєтку рятувалися й тоді, коли у Львові вирувала епідемія або ж політичні суперечки. 

Будинок О.Фредро у Львові. Вид з фасаду та бічний фасад.

На другу половину 30-их років ХІХ ст. припадає суспільна активність О. Фредра. Він займав високий пост у Галицькому сеймі, відповідав за внутрішні справи. Займався «Оссолінеумом», справами театру, Кредитної спілки, будівництвом залізниці, податками та іншими справами. 1839 року став почесним громадянином Львова завдяки створенню Кредитної спілки (не через літературну діяльність).

У приватному житті великого комедіографа не все було таким веселим, як на сцені: як сам признався, писав комедію, граючи трагедію. У Львові на розі теперішніх вулиць Князя Романа та О. Фредра мешкав Северин Гощинський. Він відіграв важливу роль у житті комедіографа, але була вона далеко не позитивна. Його нищівна критика творів Фредра була сприйнята автором дуже болісно і змусила його замовчати на довгі 20 років.

Після такої тривалої мовчанки О. Фредро повернувся до написання комедій. У цей час з-під його пера виходять найвідоміші з них: «Пан Йов’яльський», «Дівочі обітниці», «Помста», «Пожиттєве». В своїх творах він тужив за минулими часами шляхти, кепкував з того, як його сучасники беззастережно переймають із Заходу все, що тільки можна. Завдяки цьому його твори донині не втратили актуальності і є цінним лінгвокраїнознавчим матеріалом.

Галичани, зокрема прихильники, удостоїли О. Фредра медаллю за заслуги. Ціле століття ця медаль «блукала» поміж людей і дивно, що не була втрачена: тепер зберігається у директора Вишнянського державного аграрного технікуму, один із відділів якого міститься в колишньому маєтку Фредрів у селі Вишня Городоцького району.

1873 року О. Фредро отримав Великий хрест ордена Франца-Йосифа. Драматург уже був такий хворий і виснажений, що, ймовірно, навіть не подякував імператорові за таку почесну нагороду. 

О.Фредро у старшому віці

На просп. Т. Шевченка, у тому місці, де сьогодні стоїть пам’ятник М. Грушевському, був пам’ятник О. Фредру. Виглядає він майже так само: поет сидить у кріслі, тримаючи перо. Автор пам’ятника – Леонард Марконі. Відкрили його дуже врочисто 1897 року. Після Другої світової війни пам’ятник вивезли до Польщі, сьогодні він стоїть у Вроцлаві.

Памятник О. Фредро у Львові

Дотепер щороку на початку грудня там відбуваються «Промоції добрих книжок», на яких за редакторські досягнення вручають нагороду «Перо Фредра». І щороку ця статуетка виглядає по-різному, але незмінним залишається її престиж серед осіб, пов’язаних із книжкою. Не випадковим є й те, що саме видавці «перейняли» перо великого комедіографа, адже так і не знайшлося автора, якому Фредро міг би його передати.

Читайте також: Тут були сади, парки та приватні маєтки. Історія однієї з найдавніших вулиць Львова

Тож чи мають комедії О. Фредра винятково польське «громадянство»? Інша річ, чому наші театри не ставлять цих творів, безконечно нарікаючи на брак добрих комедій. Українські переклади зроблені переважно з російської, а не з польської мови. Але треба, однак, знати й розуміти українське та польське начала в характері галичанина, щоби змогти адекватно передати гумор і сатиру Фредрових комедій.

Львівський пам'ятник О. фредру у місті Вроцлав.

Твердження, що О. Фредро «наш» небезпідставне. Великий поляк став дідусем великого українця. Але не тільки це: він творив історію, займаючись справами, з результатів яких ми користаємо дотепер (залізниця, «Оссолінеум» тощо). У своїх комедіях він змалював колоритні галицькі характери. Як уже мовилося, ця тема чекає на українського дослідника, бо все, що дотепер було написане про О. Фредра, є працею польських дослідників, але, на жаль, інколи однобокою й необ’єктивною. О. Фредро – це частина галицької історії, і про це треба писати.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Твого міста» не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.

________________________________________________________________________________________________________

Щоб отримувати актуальні й гарячі новини Львова та України, підписуйтеся на наш Instagram та Viber.

Трансляції важливих подій наживо і щотижневі відеопрограми – про актуальні львівські питання у «Темі тижня» та інтелектуальні розмови на загальноукраїнські теми у «Акцентах Твого міста» і публічні дискусії для спільного пошуку кращих рішень викликам громади міста – дивіться на нашому YouTube-каналі.