«У Львові все зосереджене в центрі, від чого місто, особливо центральна його частина, може вибухнути», – вважає інженер та експерт з урбаністики Філіп Шухевич.

Філіп Шухевич – троюрідний брат Героя України, члена Української Гельсінської групи, дисидента і народного депутата України Юрія Шухевича. Він є останнім із Шухевичів в Україні, тому сам себе називає патріархом. Філіп Шухевич народився в Брюсселі, є громадянином Бельгії. Українського паспорта інженер та експерт з урбаністики не має, але вважає себе львів’янином, бо живе у нашому місті 13-ий рік. А загалом в Україні вже понад 31 рік. Містобудування та інфраструктуру вивчав у Колумбійському університеті та в Бельгії, у Нью-Йорку проєктував автомагістралі мости й перехрестя, займався питаннями енергетики, багато досліджував урбаністику, а також системи водопостачання в Алжирі. Користь міг би принести і Львову. Про те, що відбувається на вулицях Львова, говорити не хоче. Каже, боїться бути надто критичним. Тvoemisto.tv поспілкувалося з Філіпом Шухевичем, розпитало про родину і те, чого не вистачає Львову і як це можна було б виправити.

Розкажіть про себе, про те, як ви опинилися у Львові?

Першу українську візу я отримав у січні 1992 року. Фірми, в яких працював, були міжнародними, всі вони спеціалізувалися на енергоефективних технологіях. Почав із налагодження та відкриття тут їхніх філіалів, які продавали і монтували технології. У той час всі найкращі інженери не були зацікавлені в державних структурах, тож я їх усіх переманив до себе й отримав суперелітну власну команду. Спочатку ми робили демонстраційні об’єкти для Європейського співтовариства США, постачали і монтували техніку.

Як людині з прізвищем Шухевич, мені було важко почати тут заробляти. Заробляли здебільшого ті, що продавали банани, шоколад, сигарети. Я ж займався статичними клапанами для радіаторів, побутовими і газовими лічильниками. Саме в Україні ми починали виробництво таких лічильників, що дозволяло економити споживання газу на 30 відсотків.

Читайте також: Будівлю колишнього меблевого цеху на Підзамчі продали за майже 4 мільйони гривень

В Україні я пропонував різні ідеї, як можна економити енергію. Мав можливість їздити до Брюсселя й налагоджувати контакти з постачальниками.

Першим серйозним об’єктом стала модернізація до світових стандартів зали президента України. У конференц-залах ми ставили системи для перекладів, голосування, конференц-системи, а також камери, кондиціювання, опалення, вентиляцію. Згодом клієнтів побільшало, і ми почали постачати обладнання для великих адміністрацій – «Укрнафти», одного банку, два роки працювали над реконструкцією для заводу «Філіп Морріс Україна», що в Харківській області. І якщо спочатку обсяг виробництва сигарет був на рівні 2,5 мільярда, то закінчили ми обсягом 25 мільярдів сигарет за рік. Також втілювали проєкт зі Світовим банком із відновлення мережі теплостанцій у Києві.

Читайте також: Може стати новим центром Львова. Як розвивається Підзамче

Життя і робота були зосереджені переважно у Києві. Коли я почав цікавитися переїздом до Львова, мене стали відмовляти. Але родичі хотіли, аби я таки переїхав.

У Львові працював над проєктом у фірмі «Світоч», займався поставкою і монтажем енергетичних систем, робив економічне й технічне обґрунтування, прописував стратегію. Допоміг, аби Україна споживала менше газу.

А чим займалися у Львові в останні роки?

Надто мало. Допомагав західним компаніям, які пропонували ефективні технології у важкій промисловості (електростанції, нафтопереробні заводи, шахти, металургійні заводи). Під час війни вдалося допомогти знайомому налагодити програму отримання армійських вантажівок для українських військових. Також домовився з бельгійськими колегами, щоби в Україну постачали скло і монтували його. Які результати першого та другого проєктів і скільки конкретно вдалося перевезти, наразі точно сказати не можу.

Пропонував проєкт під назвою «енергетичний міст до Європи». Кілька блоків Рівненької та Хмельницької АЕС могли бути з’єднані з Європою. З’єднання одного блоку могло принести Україні від 500 млн до 1 млрд доларів. Але нинішній український уряд відмовився від цього проєкту.

На Львівщині є невеликий цех з високовольтною лінією. Маючи потужність 3000 МВт кожна, є одними з найпотужніших в світі. П’ять років поспіль я пробував дізнатися, що це таке. Документів у Міністерстві енергетики не було. З’ясувалося, що колись вони під’єднувалися до української атомної станції в Рівному та Хмельницькому і до Польщі, Європи. Радянський Союз планував експортувати атомну електроенергію до Східної Європи. Про те, що існують такі лінії, вже всі забули. Під час однієї панельної дискусії, яку організував американський департамент у Києві з енергетичної безпеки в Україні, я пропонував під’єднати кілька блоків атомної станції до Європи й відновити роботу лінії передач.

Потрохи пишу наукові статті, знаю квантову фізику, розумію, як створювати нові типи зеленої енергетики.

Читайте також: Львівський ювелірний піде з молотка. Репортаж із заводу, що працює 80 років

Коли після перемоги в Україні будуть доступні мільярдні інвестиції й триватиме реконструкція, можна відновити ці схеми, пропонувати ще раз відновити лінії, підключити й експортувати українську електроенергію. До закінчення війни можна почати підготовку цих об’єктів.

Гадаєте, під час війни це можливо?

Я хотів би зайнятися цими питаннями – підготовкою майбутніх інфраструктурних проєктів.

То виходить, що на Львівщині ви маєте що робити?

Я хочу цього, але не хочуть інші. Часто пропоную проєкти, але вони нікому не цікаві, усім потрібні готові схеми.

Останніми роками ви живете у Львові. Залишитеся тут чи плануєте повернутися?

В Україні я останній із Шухевичів (є ще рідна сестра Юрія Шухевича – Марія, але у неї прізвище Трильовська, – ред.). Можна сказати, що патріарх. Є ще декілька дальших родичів, але вони не в Україні: в Австралії, Канаді, Бельгії, Франції. Насправді невідомо, чи останній із Шухевичів тут залишиться. Я маю кілька конкретних проєктів, які можу запропонувати, але наразі усе зависло. З роботою також усе незрозуміло... Піду працювати лише туди, де робитиму щось конкретно. Ось нещодавно мені запропонували стати науковцем в одній лабораторії та працювати над новими видами чистої енергії, чекаю на конкретні пропозиції.

У Європі мої ідеї цінують більше, тому, якщо все вдасться, переїду. Почуваюся Дон Кіхотом, який бореться, але безрезультатно.

Читайте також: Помер Юрій Шухевич

Розкажіть, наскільки велика ваша родина за межами України і чим узагалі займаються Шухевичі?

Про Романа та Юрія Шухевичів знають усі, але насправді наша родина набагато більша і почалася з часів Запорозької Січі. Один козак мав трьох синів: Шуха, Шуховського і Шухевича.

Перший Шухевич був священником і осів у селі Тишківці на Івано-Франківщині. У кількох поколіннях поспіль були священники, які мали по 13 дітей.

Мій дід – також незвичайна людина: під час війни був командиром батальйону в австрійській армії, а після війни став січовим стрільцем, був нагороджений зеленим хрестом від Австрії. Після війни став одним з комендантів вояків при Січових Стрільцях і навіть деякий час був військовим губернатором Одеської області. Як адвокат врятував пізніше Романа Шухевича від смертної кари.

Теперішні Шухевичі, більшою чи меншою мірою пов’язані з родиною, також багато чого роблять для України, навіть проживаючи за кордоном. Для прикладу, донька генерала проєктувала у «Львівводоканалі» схеми подавання води. Мирослав Гаврилів займається покращенням будівництва доріг. Його доньки – активістки, які займаються збереженням та реконструкцією пам’яток архітектури на Львівщині. Ще один член сім’ї одним з перших розвинув кабельні телемережі у Львові. Серед нас є музиканти, актори, спортсмени, ті, що займаються прокладанням кабелів і мереж, я працюю в галузі енергетики.

Однозначно, що всі Шухевичі – неординарні люди, всі мають сталевий характер. Усі часто спілкуються по телефону, зустрічаються.

Мій рідний брат зараз у Гаяні, що в джунглях на північному сході Південної Америки. Ната Шухевич – донька другого брата, яка є матір’ю чотирьох дітей і займається біотехнологіями, живе в Малаві, що на південному сході Африки. Вона налагодила передачу гуманітарної допомоги українцям, які постраждали у війні.

Мені важливо, аби люди знали про різних Шухевичів, про те, як багато вони зробили для України.

Чи бачите ви позитивні зміни у Львові, які відбулися останніми роками?

Я багато вивчав містобудування, певний час жив у пішохідному місті Лувен-ла-Нев і знаю конкретно, що можна покращити в нас: як організувати рух транспорту в місті, де пропустити, а де поставити знаки, як регулювати світлофори, де мають бути пішохідні переходи, а де зупинки громадського транспорту. Але до моїх порад нечасто дослухаються.

Не дослухаються, бо мають свої схеми організації руху чи щось інше?

Я знаю чому, але вголос не скажу. Мабуть, тому, що не думають про людей…

Читайте також: Люди Твого міста. Юрій Шухевич про ідеали батьки та Верховну Раду

Кожен із нас є пішоходом, але не кожен є водієм. На чому фокус у Львові?

Можна робити і те, і те. В пішохідному місті кожен також може мати машину, яка стоятиме біля будинку на випадок, коли, наприклад, треба відвезти дитину до лікарні. Але це не означає, що нею варто їхати на закупи чи кудись іще. Треба зробити так, щоби людям було простіше добиратися пішки, аніж щоразу витягувати з гаража машину.

Ви до нас на розмову приїхали чи прийшли?

Прийшов, бо живу в центрі Львова. Частина мешканців свого часу казали, що більше не можуть жити в центрі, тож одні купували особняки за містом, а другі – квартири в новобудовах. Але з часом багато хто повернувся, бо зрозумів, що в іншому місці ще гірше. Наприклад, біля новобудов немає школи, садка, комерційної діяльності.

У Львові все зосереджене в центрі, від чого місто, особливо центральна його частина, може вибухнути. Львів уже й так має «інфаркт».

І який бачите вихід?

Ті гроші, які надійдуть після перемоги від міжнародних організацій, треба не скеровувати на щось дрібне, а вкласти у капітальну інфраструктуру. Уже зараз треба думати про великі інфраструктурні проєкти, зокрема, як покращити мобільність між районами.

У місті не все має бути зосереджене в центрі. Райони міста мусять бути автономними, ефективними і жити своїм життям. Проте зараз між ними складна комунікація, всі їздять через центр, тому він переповнений транспортом. Наприклад, на Сихові можна створити кілька великих бізнес-центрів, щоб люди залишалися там, працювали, а не їздили на роботу через усе місто. Тільки один-два рази на тиждень приїжджали до центру випити кави або пива.

Чому б не зупинити рух товарних поїздів коліями Підзамча, Під Дубом, а інфраструктуру переобладнати у велику міську автомагістраль? Тепер через місто возять вугілля з червоноградських шахт, небезпечні вантажі, як-от бензол. Це ж вибухівка! Чи справді такі вантажні перевезення потребують транзиту через історичне місто? Для  цього існують альтернативні лінії навколо Львова – через Малехів, Рава-Руську, Ходорів.

Рух у центрі Львова дуже ускладнений, бо залізничні колії розрізають місто на майже ізольовані квартали. Львову потрібні нові мости для перетинання колій, дороги, і тоді значна кількість машин зможе оминати центр міста, бо з’явиться можливість їхати просто від вулиць Хмельницького або Шевченка.

У більшості міст, що мають приблизно таку ж площу, як Львів, організована система швидкісних регіональних поїздів для перевезення пасажирів. Львівська залізниця повинна підготуватися до цього нового попиту.

Тобто треба мислити стратегічно, візійно, на перспективу?

Досі у місті реконструювали, ремонтували дороги. Але зараз варто робити набагато більше, думати над тим, як виглядатиме Львів через 20 років.

Що радите робити найперше?

Готувати проєкти, документацію, щоби на момент отримання фінансів почати все втілювати.

Як гадаєте, чого львів’янам не вистачає для зручності та комфорту?

Безпеки. Перше, що треба зробити, це почати думати про людей. Друге – під час реконструкції доріг, магістралей дотримуватися технології.

Ви приїхали до Львова 13 років тому. Порівняйте його тодішню комфортність і теперішню.

Раніше був більший транспортний колапс. Зараз у місті пробують щось зробити, але їм заважають машини. Це нормально, що всі хочуть мати автівки, бо це зручно. Пішохідне місто чи навіть пішохідний квартал не може бути успішним без автомобілів, паркінгів, належної  інфраструктури. Тому у Львові варто проєктувати все так, щоби був збережений баланс.

Читайте також: Львів – не місто автомобільного масштабу, тут можна спокійно обійтися без автівки

Досвід якого міста, на вашу думку, має перейняти Львів?

Я вже звертав увагу на бельгійське місто Лувен-ла-Нев. Майже на всій його території повністю відсутні машини: діти можуть вільно бавитися на вулиці, немає необхідності проводжати їх до школи. Багато пенсіонерів оселилися в ньому, бо їм не страшно гуляти пішохідними зонами, де багато магазинів. Студенти від помешкання до аудиторій також дістаються пішки. Але при цьому в місті розвиваються усі види торгівлі, є кінотеатри, театр, конференц-зали, ресторани тощо. Тож люди насправді не відчувають потреби виїжджати за його межі, але дуже цінують можливість будь-коли спуститися на кілька поверхів, узяти свою машину і поїхати за місто.

Лувен-Ла-Нев, де всі ходять пішки, не потребує громадського транспорту. У ньому лиш одна автобусна служба, що забезпечує доїзд до сусіднього міста, а також залізничний транспорт, що дає можливість легко добратися на роботу в Брюсселі. Це дуже схоже на українську електричку, але з чистими сучасними вагонами.

Там навіть організували належне вивезення сміття: у центр не заїжджають великі сміттєвози, що о п’ятій ранку будять мешканців, бо робітники кричать і голосно стукають, викидаючи сміття. Є сміттєзвалище, але немає жодних нарікань від мешканців, бо їм воно не заважає. А знаєте чому? Бо немає наслідків, запахів, шуму. Сміття спалюють і виробляють електроенергію. Чому б нам цього не перейняти?

Чи можете назвати район у Львові з найкращою інфраструктурою?

Мабуть, ні. Проблеми є в усіх районах. Наприклад, квартира, яку я нещодавно придбав в одному з районів, бо сам більше не хотів жити у центрі, гарна, утеплена, на вікнах потрійні склопакети. Але туди не хотіла переїжджати дружина. Найперше тому, що звідти важко добиратися на роботу. Магазинів і кав’ярень також обмаль. Квартиру цю ми намагалися здавати в оренду. Спочатку людям вона подобається, але коли вони з’ясовують, що поблизу нема школи, паркування неналежне, то відмовляються.

А чи є якийсь об’єкт, будівля, вулиця, яка вас як інженера надихає?

Над цим треба також серйозно подумати. Мабуть, нема. На жаль. Хіба що будинки. Якість будівництва тепер стала кращою, і це перевага. Але є багато об’єктів, які витісняють інфраструктуру в місті. Кожен метр забудовують.

Ви свого часу працювали в Києві. Яка там ситуація порівняно з Львовом?

Не краща. Мені там сумно. В столиці трохи займалися капітальною інфраструктурою, подовжували гілки метро, але асфальту на Хрещатику років зо 20-ть...

Але ж львів’яни можуть впливати на покращення вуличної мережі, встановлення знаків. Оцініть, як вони поводяться, чи хочуть змін?

Львів’яни не розуміють, як це – інакше, бо завжди жили ось так. Тому майже не чекаю від них реакції. Зрештою, люди не мають часу займатися чимось іншим. У сукупності, щоб доїхати на роботу і повернутися додому, в дорозі вони проводять щонайменше дві години.

Містяни повинні звертатися в різні інстанції, але там їх навряд чи слухатимуть. Якщо мене, людину, яка є експертом у галузі, не чують, то й пересічним людям очікувати цього не варто. Трохи краща ситуація на Сихові. Там на містян звертають увагу чи не найбільше.

То Сихів такий перспективний?

На Сихові є де розвиватися. Багато житлових будов, це суто спальний район. Але це типовий приклад того, як не треба було робити, бо люди щодня змушені їхати до центру міста. А в ідеалі мали б залишатися там і працювати або ж їхати в інші райони, оминаючи центр. Для цього можна зробити залізничну розв’язку – із Пасічної на Сихів аж до головного залізничного вокзалу. Ця дорога має з’єднувати житло, бізнес-центри, спортивні майданчики у різних районах.

Ми почали розмову з вашого можливого переїзду. Тепер зрозуміло, що все залежатиме від ситуації та пропозицій роботи. Але якщо ви все ж таки поїдете і повернетеся, то що найперше хотіли б тут побачити, які зміни?

Перш за все відновлення роботи ліній електропередач, що з’єднують Україну з Європою. А також залізничну колію вздовж Пасічної та Сихова. Від того район міг би стати супервеликим. У місті вже є старий Львів, є Новий Львів, а це може стати новим Новим Львовом.

Ольга Шведа

Фото Івана Станіславського

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.