У середині травня у церкві у Славську розпочали ремонт, під час якого знищили автентичні розписи Модеста Сосенка та Юліана Буцманюка. Це неабияк обурило як церковну спільноту, так і волонтерів та фахівців з охорони історичного середовища. Натомість у Львові та за межами міста ігумен УГКЦ отець Севастіян Дмитрух врятував та відреставрував понад 6000 різних сакральних пам’яток. Частина з них буде експонуватися в музеї митрополита Андрея Шептицького, відкриття якого планується вже у вересні. В інтерв’ю Tvoemisto.tv о. Севастіян, який очолює Комісію сакрального мистецтва Львівської архиєпархії, розповів про те, як знаходить і рятує сакральні пам’ятки Львова, а також що чекає на священника*, який допустив нищення унікальних пам’яток.

Вас знають як невтомного збирача творів сакрального мистецтва. А коли ви зрозуміли, що хочете чи повинні цим займатися? Що спонукало до цього?

Я почав займатися цим ще в радянські часи. Радянська влада зруйнувала багато: приїжджали в село, робили облаву в храмах, спалювали, знищували там все. А робили так для того, щоб позбутися релігійного культу, як вони це називали. Спочатку не дозволяли людям ходити до церков, арештовували вірян, священників. Вони хотіли вбити в людях дух віри, побожності, моральності. Після цього уже взялися до матеріального нищення. Я бачив на власні очі, як у Добрянах, звідки я родом, руйнували церкву, ікони здирали гаками, а люди обороняли храми і плакали. Не я один став свідком тих жахливих подій, але можливо, мого серця воно якось особливо торкнулося.

Пізніше, коли вже вступив до підпільного монастиря, почав спілкуватися зі священниками, монахами, які зналися з митрополитом Андреєм Шептицьким, з патріархом Йосипом Сліпим — рятівниками сакральної спадщини українського народу. Після їхніх оповідей я ще більше цим зацікавився. Так мені й прищепили любов до ікон.

Читайте також: Що має побачити кожен львів’янин. Храм Климентія Шептицького

Скільки таких пам’яток ви віднайшли? Чим найбільше пишаєтеся і чому?

За моїми підрахунками — приблизно 6000 експонатів. Наприклад, унікальну роботу Олекси Новаківського «Мойсей» (портрет митрополита Андрея Шептицького, на головному фото — прим. ред.) я знайшов ще на початку 2000-х років на смітнику. Серед безлічі непотребу підняв її, приніс додому і був вражений. Ця робота датована початком ХХ століття, і її викинули, а невдовзі могли б і спалити. Ще одна цікава знахідка — ікона святого Миколая. Знайшов її на Сихові Роман Дац і передав у храм для колекції.

Ікона святого Миколая

Подібних історій дуже багато, проте я однаково пишаюся кожною знахідкою. Усі є важливими для мене і для храмів. Якщо порівнювати, приміром, ікону XIV століття та ікону, вишиту нитками з одягу в Сибіру (колись люди витягували нитки з одягу, аби було чим вишити ікону й помолитися), то вони обидві — безцінні. Я не поділяю на кращу чи гіршу, більш значущу чи менш значущу, бо тут найкращий і найцінніший кожен твір.

Наскільки це складна робота — знаходити, реставрувати, рятувати пам’ятки? Як виглядає цей процес?

Процес не є надскладним. Я виїжджаю до сіл, до церков, і твори, які вже вийшли з вжитку, трохи знищені, закинуті на дзвіницях, горищах чи коморах, забираю. Так поступово і формую колекцію.

Читайте також: У нас є тисячі своїх «нотрдамів». Допоможіть врятувати Поморянський замок, будь ласка

Частково вони є тут, де я проводжу богослужіння, — у Храмі Блаженного о. Климентія Шептицького, частково в Уневі, а також в Храмі Архистратига Михаїла, що на вул. Винниченка. З 2007 року, коли митрополит призначив мене настоятелем Храму Блаженного о. Климентія Шептицького, я почав ще й туди звозити роботи. До речі, на тій же вул. Кривоноса, 1 нам звільнили приміщення для створення музею митрополита Андрея Шептицького у Львові. Щоправда, з 2015 року обіцяють передати, але так цього і не зробили. Роботи над музеєм є ще багато, бо отримали приміщення ми в недоброму стані, однак на 22 вересня все ж плануємо відкриття.

Храм Блаженного о. Климентія Шептицького

Фото приміщення майбутнього музею митрополита Андрея Шептицького

Цікава ваша думка, як рятівника, реставратора сакральної спадщини з приводу того, що трапилося нещодавно в церкві Славська, коли знищили автентичні розписи. Чи реально покарати тих, хто це зробив?

Ця ситуація здивувала не лише Львівщину чи Україну, а весь світ. Люди засуджують такий вчинок громади і священника. Кілька днів у мене було відчуття, ніби мені обрубали руки і ноги. Днем раніше я був на тому місці, робив фото, бачив, що можна було легко і невеликою ціною врятувати ті роботи. Але люди нікого не послухали: ні єпископів, ні три комісії, які приїздили. Це непоправна шкода і втрата робіт Модеста Сосенка.

Ікони і стінописи бувають і в набагато гіршому стані. Наприклад, у Святоуспенській Унівській лаврі стінопис 1937 року був у дуже аварійному стані, але львівські художники-реставратори під керівництвом Михайла Мовчана врятували їх. Так можна було б зберегти і в Славську. Але незнання того народу, що там мешкає, і ненависть до тих, хто приїздив і хотів це боронити, мене здивували. Як можна в такий вандальний спосіб товкти лики святих, якими пишався світ? Не знаходжу слів, щоби охарактеризувати цей вчинок. Мені шкода, бо це мій народ, але там ще довго не буде цивілізації.

Читайте також: Духівники Твого міста. Отець Орест Фредина про складний характер святих

А чи береже Львів свої сакральні споруди та інші пам’ятки? Наскільки ваша робота має відгук і підтримку серед міської влади, меценатів, мешканців?

У Львові зберігають і плекають сакральну спадщину. Якщо звертатися до міської і обласної влади, то вони шукають кошти і допомагають, за що я їм дуже вдячний. Наприклад, вже відремонтували одну сторону фасаду Храму Блаженного о. Климентія Шептицького, невдовзі планують завершити й іншу. Храм Святого Миколая, Пресвятої Євхаристії, Преображенська церква і церква святої Параскеви П’ятниці — це не весь перелік тих священних споруд, які реставрують і рятують у місті. І поза Львовом, до речі, теж.

У чому відмінність збереження сакральної спадщини від будь-якої іншої історичної спадщини?

Відрізнятися може хіба зображення. Насправді ж усі твори — сакральні, історичні, національні — тільки разом становлять культуру нашого народу. Я би не розділяв, а назвав їх всіх духовно-національним надбанням України. Це дух, історія і культура нації.

*згідно з новим українським правописом

Ольга Коваль

Фото авторки, Дивись.інфо, Марії Стахів, Галини Терещук

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.