Розлад (або синдром) дефіциту уваги та гіперактивності – це те, чим не можна заразитися, не якась страшна хвороба. Розкажіть, що це за порушення і чому воно виникає?

Це синдром, пов’язаний із порушенням психоемоційного розвитку. Спостерігається як у дітей, так і в дорослих, маючи три ознаки. Перша – труднощі довільної уваги, тобто концентрації, переключення уваги, швидка виснажливість. Друга – імпульсивність, непередбачуваність в діях і думках. Третя – рухова розгальмованість.

І на що це може впливати?

Є багато причин. Найчастіше – важкий перебіг вагітності, важкі пологи або соматичні недуги на першому році життя дитини. В таких випадках дитячий мозок страждає від короткочасної шкідливості, як-от асфіксії, або ж тривалої. Наприклад, мама під час вагітності важко перехворіла на грип, і в підсумку мозок плоду починає розвиватися зі змінами: страждають лобні частки і підкірка – зони, які відповідають за контроль та емоції.

Читайте також: Молоко, пил і надмірна чистота. Чому в дітей виникає алергія і як боротись

А що таке гіперактивність? Це ж не лише непосидючість?

Ні. Це коли дитина вже змалку «незручна». Є батьки, які приходять і починають розповідати, мовляв, не встиг вийти, як дитина уже побігла, дитина мене не чує, з дитиною ніде не сядеш, вона постійно від мене втікає і так далі. Також це діти, яким важко втримати увагу. Є діти-«феєрверки», яким треба постійно переключати увагу, бо їм швидко стає сумно й нецікаво.

У нас тепер прийнято вважати, що дошкільне виховання і навчання повинні будуватися на принципах зацікавлення, всеохопності та зрозумілості, бо дитина швидко розвивається, і коли їй стане нецікаво, то все покине і побіжить шукати щось інше.

Також, якщо говорити про гіперактивність, часто можна почути, що це імпульсивні діти. Наприклад, хлопчик перебіг перед машиною дорогу чи дівчинка перевернула вазон, і відразу всі шоковані, шукають у цих діях навмисність. А насправді діти зробити це тільки тому, що метелик полетів на інший бік дороги чи сів на підвіконні. В будь-якій ситуації потрібно розібратися.

Тоді це може бути упередження самих батьків?

Дуже часто, бо гіперактивністю сьогодні можна пояснити багато вчинків.

І яка тенденцію спостерігається зараз?

Гіперактивні діти є, були і будуть, але при правильному вихованні, поясню, якому саме, їм можна допомогти стати успішними в житті, навчити давати собі раду. Через ненормовану роботу, переїзди та багато інших причин батьки дуже часто не мають сил і ресурсів для подолання дитячих проблем.

Чи спостерігаєте ви збільшення кількості дітей із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності через війну?

Так, таких дітей трохи побільшало. Це пов’язане з тим, що дитяча депресія і тривога часто виглядають як розлад гіперактивності.

Читайте також: Команда рівних. Яка роль медсестри з розширеними повноваженнями в сучасній медицині

Тоді як їх відрізнити?

Треба сісти і подумати, що змінилося в житті дитини за останній період – рік чи півтора. Також важливо зрозуміти, чи мають батьки ресурси для того, щоб дати дитині стільки уваги, скільки вона потребує, яка для неї є звичною.

Скільки дітей мають синдром дефіциту уваги та гіперактивності? Є статистика?

Від трьох до п’яти відсотків у популяції. Цей показник є стабільним упродовж кількох останніх років, навіть поколінь.

Депресія, синдром дефіциту уваги, гіперактивність… Усі ці порушення повинен діагностувати лише лікар?

Так, бо це медичні діагнози. Висновки роблять лише після тривалого й динамічного спостереження в психіатра. Наприклад, протягом пів року психіатр має періодично зустрічатися з дитиною, документувати її поведінку в кабінеті. Крім того, він може спостерігати за діями дитини в побуті, збирати інформацію про те, як вона поводиться в садку, школі, здійснювати опитування батьків. Тобто немає такого, що діагноз буде поставлений після одного візиту до психіатра. Також немає якихось тестів, які можна скачати з інтернету та пройти самотужки. Це категорично заборонено! Якщо боязко звернутися до психіатра, підіть до сімейного лікаря або психолога, і вони вирішать, чи потрібні вашій дитині додаткові обстеження.

Розкажіть, у якому віці проявляються перші ознаки дефіциту уваги та гіперактивності?

Це стає помітно уже в два-три роки: дитина більш активна й непосидюча, аніж її ровесники.

Цьому можна якось запобігти?

Так, має бути правильне виховання і залучення спеціалістів, зокрема психологів. Також обов’язковою є консультація психіатра та відсутність соматичних причин. Наприклад, якщо в дитини порушений сон, вона буде неспокійна, невиспана. В моїй практиці був випадок, коли на прийом привели чотирирічну дитину, і батьки скаржилися, що вона гіперактивна й неслухняна. Але, як з’ясувалося, їй треба було до сурдолога, бо в неї порушення слуху. Результати дослідження вказали на туговухість. Дитина не чує, не розуміє людської мови, а батьки нарікають, що вона нечемна…

Читайте також: «Діти – то святе». Педіатр Ярема Возниця про те, що варто знати батькам

Що порадите робити батькам, якщо в дитини запідозрили наявність синдрому дефіциту уваги та гіперактивності?

Насамперед привести до невролога або психіатра, проконсультуватися з гастроентерологом, перевірити слух.

Це порушення піддається корекції?

Можна допомогти дитині з коректуванням поведінки в сім’ї, щоб труднощі з концентрацією уваги, швидкість реакції, емоційна лабільність не «досягли» підліткового віку. Дуже важливою є підтримка сім’ї, позитивний приклад батьків.

Чи існує «золотий стандарт» лікування такого порушення, з яких етапів чи комплексів воно складається?

Ліків, які допомогли б дитині стати уважнішою, немає. На жаль, їх ще не винайшли. Але якщо внормувати сон, усунути внутрішньочерепний тиск, який теж виникає через особливості судин, дитина стане набагато спокійніша, краще навчатиметься.

У вашому центрі до психологів та психіатрів дітей скеровують педіатри?

Педіатри нашого центру мають спеціальні стандартизовані опитувальники, які заповнює кожна сім’я з дітьми. Вони розраховані на виявлення проблем через затримку розвитку, гіперактивність, порушення харчової поведінки тощо. Якщо в дитини є такі проблеми, її скерують до невролога, психіатра. Зустрічі достатньо проводити раз на тиждень упродовж години. Але вони мають бути систематичні – від десяти прийомів до року-півтора.

Із меншими дітьми заняття проводимо в ігровій формі, використовуючи лабіринти, гойдалки, а зі старшими працюємо за столом, бавимося в ігри з правилами, які дуже помічні й удома. Також разом виробляємо звичку легше переживати труднощі, виконувати завдання за правилами, озвучувати свої емоції.

Цього справді часто бракує вдома – спілкування з дітьми, спільних ігор…

У нас це не дуже прийнято. Ви ж не будете говорити маленькій дитині «скажи, що ти зла, і тебе не рухатимуть» або «можеш сказати, що ти втомлена, і цього не робитимеш»? А цього якраз треба вчити – озвучувати свої бажання. Коли дитина каже «я зараз засмучена», «я зараз не готова це зробити», то маємо прислухатися до неї.

У багатьох батьків є очікування, що діти завжди повинні бути чемні, веселі, а ось проявляти погані емоції не варто. Але якщо погану емоцію – образу чи горе не випустити, вона переросте в розчарування й агресію. Раджу сім’ям із дітьми, особливо гіперактивними, дозволяти проявляти агресію вдома, але в певних межах. Наприклад, не дозволяти бити посуд, але дозволити грюкнути кулаком по столі. Або ж приготувати коробку і складати в неї речі, іграшки, папери, які не шкода зламати чи порвати. Коди дитина відчуватиме, що закипає, зможе «випустити пару».

Потрібно правильно вміти будувати стосунки з дитиною, ставити до неї вимоги. Ми часто просимо «будь чемний/чемна». А що це означає? Це дуже розмите поняття. Якщо ж сказати чітко – «не стрибай на майданчику» або «ти можеш бігти в парку сама, але вулицею чи через дорогу мусиш іти зі мною за руку», або «ти можеш зайти зі мною в магазин, але вибрати лиш одну річ», то дитина розумітиме, що є правила, чіткі рамки. Це спрацьовує в будь-якому віці.

Не варто батькам доводити ситуацію до абсолюту. Наприклад, треба вчасно забирати дитину з дитячого майданчика, бо вже після трьох годин перебування на ньому це буде дуже важко зробити, навіть якщо дитина змучилася. Треба ловити ці моменти, навчитися бачити ці «маячки», коли в дитини очі блищать і ще є рівень контролю, щоб обійтися без скандалу.

Читайте також: Як сирени можуть вплинути на дитину та коли варто йти до психолога

Дуже часто батьки сподіваються, що дитина це переросте, стане іншою.

Якщо батьки думають, що дитина цю проблему подолає з віком, то може виникнути ситуація, яку я називаю «снігова куля». Наслідком дефіциту уваги стане порушення поведінки, а згодом виникнуть проблеми в спілкуванні з друзями, однокласниками, дорослими.

Дуже важливо не проґавити цю проблему до шкільного віку або під час начального процесу. Досить часто до мене приводять молодших школярів, які вже розчарувалися в собі, на них уже є тавро «поганий хлопчик» або «погана дівчинка», і дорослі не можуть самі дати з цим раду.

Батькам гіперактивних дітей часто соромно приходити в школу чи садок, бо вони знають, що вишикується черга з охочих розповісти їм, що дитина сьогодні зробила не так, якої шкоди кому чи чому завдала.

Наскільки важлива робота з батьками?

Вона дуже важлива. Влаштовуємо батькам як окремі зустрічі, такі і зустрічі в присутності дітей. Але це можливо тоді, коли вже пройдений перший етап довіри. Більшості батьків важко навіть підсісти до нас із дитиною і просто пограти в якусь гру. Вони мають навчитися комунікувати не лише в домашніх умовах, а й зійти до рівня дитини, побавитися з нею.

Яких батьків зараз більше – тих, що виявляють надмірну опіку і дозволяють дітям майже все, чи навпаки – не дивляться на поведінку, вважаючи її нормальною?

Той, хто впевнений, що з його дитиною все гаразд, до нас, як і до інших лікарів, приходить нечасто. Або ж робить це тоді, коли просять педагоги. В суспільстві існує ідеалізований образ батьків, які мають дати дитині все. Це абсолютно неправильно: батьки мають бути наставниками, ставити рамки, обирати, що для дітей краще. Але ж це тепер не модно… Краще запитати трирічну дитину, що вона буде їсти – це чи це, що надягатиме – це чи це, куди хоче піти – на цей майданчик чи на цей.

Як навчити своїх у цьому розумінні здорових дітей правильно поводитися з гіперактивними ровесниками надворі чи в школі?

Якщо ваш син чи донька зверне увагу та непосидючу дитину, то досить буде пояснити, що є діти дуже активні, що їм важко дочекатися чогось у черзі, що вони можуть штовхатися, бо воліють бути першими. Табу на такій дитині однозначно ставити не треба, бо в житті їм доведеться ще не раз зустрічатися.

Гіперактивна дитина здатна і повинна бути успішною, але їй треба допомогти стати такою з допомогою різних спеціалістів. Завдяки правильним принципам виховання і батьківським настановам вона не відрізнятиметься від інших.

Ольга Шведа

Фото Івана Станіславського/Твоє місто, Дитячий Центр Здоров’я ім. Анни Мазуренко

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.