Чернівецька ОДА

Чернівецька ОДА

Треба розвивати індустріальні зони. Роман Матис про релокацію та економіку Львівщини

2224 0
Європейський банк реконструкції та розвитку оприлюднив прогноз із очікуваним падінням ВВП України у 2022 році на 20% за умови, що бойові дії триватимуть ще кілька місяців, відтак відбудеться швидкий перехід до реконструкції. Війна, за даними звіту ЄБРР, присутня на територіях, які виробляють близько 60% ВВП, а третина тамтешніх підприємств зупинили виробництво… Чи вирішить проблему релокація, які підприємства мають намір перебратися на Львівщину та чи готова область створити для цього необхідні умови, Tvoemisto.tv розповів підприємець, громадський діяч, колишній очільник управління залучення інвестицій Львівської ОДА Роман Матис.

Що нині відбувається з бізнесом? Хто готовий переїжджати на Львівщину та чи врятує це ситуацію?   

Тепер бізнесмени мають багато питань про правове поле, у якому працюють, адже в країні воєнний стан, мобілізація населення. Основне, що зараз тривожить бізнес, як забезпечити виконання контрактів в умовах постійного форс-мажору. Також їх цікавить, чи може держава, закликаючи до відновлення бізнесу, гарантувати, що фахівців, котрі почнуть роботу над проєктами, не мобілізують.

Ми розуміємо, що у воєнний час гарантувати немобілізацію будь-якого фахівця не може ніхто. І це високий ризик для підприємця, який розпочне роботу, залучить до виробництва людей, їх, імовірно, мобілізують, і це матиме для нього наслідки, санкції. Тому всі заяви влади про відновлення бізнесу я поки що слухаю мовчки, бо вони не мають реального підґрунтя.

У перші тижні війни власники бізнесу, працівники різних сфер пішли воювати і в центрі, і на сході, але в довгостроковій перспективі це небезпечно, бо доходів немає. Нині триває фаза «проїдання» останніх залишків, і треба думати про відновлення проєктів або розробку нових.

Що стосується релокації, то це не масове явище. Якщо це високотехнологічне виробництво, то гарантії, що тут знайдеться достатньо фахівців високого рівня, немає. Звісно, можна взяти когось і навчити, але це і час, і ризики. Релокацію розглядають переважно як тимчасову, на небезпечний період, так би мовити.

Великі компанії мають великі площі, основних технічних працівників, найцінніших у виробництві. Тому повна релокація великого підприємства можлива лише тоді, якщо працівники готові переїхати, якщо є куди переїжджати, є житло, місце для бізнесу, яке відповідає певним вимогам.

Наприклад, компанія займається литтям металевих елементів. Для розміщення однієї ливарної печі потрібна спеціальна підлога, яка витримує дуже велике навантаження. Підлога, для прикладу, у звичному складі такого не витримає, бо одна піч важить 20-25 тонн. Тому такі приміщення готують спеціально.

Переїжджають переважно малі та середні підприємства, де використовується ручна праця, задіяні небагато людей. Умовно кажучи, ті, що можуть узяти все своє добро і швидко переміститися.

Ми говорили про один проєкт у Миколаєві. Люди займалися там металообробкою, але не змогли переїхати, закрилися, чекають…

Тож розмови про релокацію сотень підприємств виглядають дивними. Звісно, я був би тільки радий, якби до нас переїхало більше підприємств. У нас би настав економічний бум.

У запитах на релокацію, з якими я зараз працюю, присутні переважно великі підприємства. Але в нас для них уже немає площ, їх уже давно не вистачає. 21 лютого в нас були запити на релокацію. Тоді ще не було війни, а лише визнання ОРДЛО, люди розуміли, що може бути нагнітання. Підприємці робили запити на 5-10 тисяч квадратних метрів площ під виробництво. У перший день війни, 24 лютого, вільних площ у Львівській області таких, що відповідають класифікації, не було. Дехто просив 2,5 чи 4 тисячі метрів квадратних, щоби бодай щось перевезти, але місця вже не було: такі приміщення були зайняті ще в перші дні війни.

Є компанії, які потребують релокації, які готові переїхати надовго на рік чи довше, тож намагаємося щось для них знайти.

Основні запити на релокацію – складські площі, логістика, на другому місці підприємства складального виробництва, де, наприклад, з певних компонентів складають електроніку.

У селі Пасіки-Зубрицькі відкриють один із найбільших логістичних центрів на заході України – Port. Це проєкт української компанії Regno, яка займається імпортом в Україну різних продуктів харчування, а також алкогольних напоїв. Загальна площа території становитиме 8,08 га. Повністю здати в експлуатацію об'єкт планують до кінця наступного року. Докладніше про логістичні центри, офіси та хаби, які планують відкрити поблизу Львова,  тут. 

А все таки, чи може Львів привабити великого підприємця, виробника?

У нас небагато виробничих площ, і це основне. Крім того, ми до релокації в таких умовах належно не готувалися, не можемо похвалитися, що маємо базу бодай тимчасового житла для людей, які приїдуть сюди працювати.

Які основні перспективи бачите для області, що треба допрацювати, аби підприємства переїжджали до нас?

Вважаю, що захід України повинен іти тим шляхом розвитку економіки, який пройшла Польща. Ми на кордоні з Євросоюзом, логістичне плече для ринків з ЄС дуже коротке, тож маємо можливість запропонувати розміщення виробництв тут із поставкою готової продукції на ринки Європи. Можемо запропонувати конкурентнішу і трохи дешевшу робочу силу, можемо запропонувати працівникам залишитися в Україні і менше витрачати на прожиття, аніж за кордоном. Вони тут удома, зі своєю сім’єю.

Якщо вести мову про виробництво чи логістику, то нам потрібні відповідні зони, визначені територіальними громадами. Ми говоримо з ними про це.

Є параметри, за якими можна розрахувати можливість розвитку громади в тому чи тому напрямку. Логістика не буде розвиватися там, де немає якісного транспортного сполучення. Маю на увазі всі можливі види транспорту, а не лиш один. Зараз ми і це обговорюємо з громадами.

Треба розвивати сухі порти й індустріальні парки. Було зволікання з прийняттям законів про індустріальні парки, зараз це завершується. Закінчать напрацювання щодо пільг для підприємств, які розмістяться в індустріальних парках, і це вирішить питання інтересів виробників, про які говоримо.

Якби ми до війни мали ґрунтовніший підхід до розвитку індустріальних парків, то зараз були б у інших умовах, мали б куди прийняти бізнес, який евакуйовується. Було кілька проєктів індустріальних парків, але через закони, прийняття яких постійно відкладали, їх не реалізували. Перед війною проголосували за один закон, другий ще не прийнятий. А без правового регулювання, без тих бонусів, які підприємець матиме, якщо обере конкретну локацію, самі знаєте, нічого не працюватиме. Ми підприємців не мотивуємо. Бізнес дуже прагматичний – працює заради отримання прибутку. Це вже потім він долучається до боротьби з ковідом, допомагає військовим. Якщо бізнес не заробить грошей, то нікому нічим не допоможе.

Мовиться про підвищення рівня життя в регіоні, про підвищення рівня доходів і купівельної спроможності громадян. Коли з’являється більша кількість підприємств, починається боротьба за працівника, і це дає можливість навіть некваліфікованому працівникові вимагати більшої зарплати. Варто говорити про те, яким має бути рівень доходів, якою має бути заплата, аби в людей сформувалося розуміння того, що вони можуть за свою роботу вимагати гідну платню. В 2015 році рівень зарплати некваліфікованого працівника становив переважно 80 євро. Ми на Львівщині почали активно розвивати тему, що навіть некваліфікований працівник може вимагати пристойного заробітку. В 2017 році уже мовилося про 300 євро, і ринок запрацював. Коли людині, приміром, казали, що за таку-то роботу вона отримає 80 євро, то вона відповідала: «А по телевізору влада казала, що має бути більше». Це створило конкуренцію за працівника і почало збільшувати суму оплати праці та, відповідно, рівень доходу, купівельну спроможність, тож витрати на економіку регіону також зросли.

Чи є конкуренція між західними областями щодо бізнесу, який має намір переміститися із постраждалих регіонів?

Інші західні області дещо відстають від Львівщини. І «заслуга» в цьому їхніх локальних влад. Бізнесу важливий клімат, бізнес відчуває підтримку, коли його «беруть за руку» і ведуть по бюрократичних процедурах, кабінетах, знижуючи корупційні ризики, ризики часових втрат на очікування того чи того рішення. Ми цим займалися тут і встигли запустити чимало логістичних проєктів.

Про необхідність сухого порту я почав говорити ще в 2017 році на українсько-корейському форумі в Києві. Важливо було знайти приватний бізнес, який за це візьметься. Ми були готові віддати ділянку площею 100 гектарів. Локація з дорожньою інфраструктурою, із залізничною, причому залізниця двох типів –  європейська та українська. Це місце, куди продукцію можуть привозити і одразу відправляти в різні куточки країни в різних обсягах. Вже у 2020 році у Мостиськах запрацював перший сухий порт, невеличкий – на 13 гектарів, ще через рік там вдалося запустити першу чергу робіт для створення другого сухого порту, площа якого 65 гектарів. Це приватні інвестиції, приватна територія.

Бачите, реалізація такого проєкту потребує багато часу, але про це треба говорити, цим треба займатися, показати, що ти готовий допомагати бізнесу, що він отримає підтримку влади на всіх рівнях, що його проєкт буде реалізований швидко та комфортно для інвестора. Це не про корупцію, не про зволікання, а про підтримку.

Розкажіть про підприємства, які переїхали на Львівщину?

Не можу назвати їх. Це виробники електроніки, компанії, які виготовляють певні компоненти для інших виробників, один-два елементи для чогось більшого, або ж компанії, які випускають кінцевий продукт. Є компанія, яка виготовляє кінцевий продукт, якісь датчики. Переїхали ще кілька логістичних компаній, і ще є багато запитів.

Чи робота цих підприємств зможе компенсувати економічні втрати, яких зазнає Львівщина?  

Ми отримаємо позитивний результат від роботи нових підприємств, але через війну економічна активність суттєво просіла, про плюс навіть не йдеться. Дай Боже, щоби була компенсація. Але я думаю, що й цього не буде.

Так, у нинішніх умовах держава спрощує роботу бізнесу, але стратегічні рішення приймати складно, більшість рішень є тактичними. Якщо говорити про переїзд підприємств на Львівщину на постійно, великих підприємств, то це не сотні, навіть не десятки, а лиш одиниці на цей момент. Ми не підготувалися, хоча з жовтня мали достатньо часу для цього.

Нагадаємо, що у межах програми релокації з різних регіонів України в західні області перемістилися уже 89 підприємств. Зокрема, на Львівщину переїхала компанія MatroLuxe, яка є одним з найбільших в Україні виробників матраців, м’яких та корпусних меблів. Раніше головний офіс та виробництво розташовувалися у Дніпрі. Також на Львівщину перемістився український лідер з виробництва натуральної кави.

Вікторія Савіцька

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!