Фото: Твоє Місто/Іван Станіславський
«Він був таким крутим чуваком». Сестри Артемія Димида про Героя і війну
Особливий зв’язок із Артемом Димидом був у його молодшої сестри Мілі. Їй зараз 14, вона займається організацією таборів для дітей переселенців, у яких вчать української мови, пісень, розповідають про історію України й УГКЦ зокрема. На початку війни Міля евакуювалася в Бельгію і постійно розповідала про російсько-українську війну. Там їй вдалося організувати збір гуманітарної допомоги для України.
Читайте також: «Зараз немає художників та поетів – зараз усі солдати одного українського фронту», – Іванка Димид-Крип'якевич
Міля каже, що дуже пишається Артемом, всі друзі заздрили, що в неї такий брат. Після похорону вона дізналася про нього дуже багато нового, бо він не був багатослівний.
«Ми були дуже близькі. У нас був якийсь особливий зв’язок. Артем завжди був моїм найстаршим братом, таким крутим чуваком, який може забрати мене зі школи на мотоциклі, щоб усі мої друзі заздрили. Через два дні після похорону ми розбирали речі в його в кімнаті і думали про те, як би він сміявся, якби побачив цю ситуацію. Дуже багато людей, моїх знайомих, як виявилося, знали його, але не знали, що він був моїм братом. Я дуже багато дізналася про Артема після його смерті. Його друзі приходили і багато розповідали про нього, казали, що коли він розказував про сім’ю, то про мене говорив найбільше, що завжди вірив у мене і любив. Я завжди це знала, але він про це ніколи не казав», – згадує вона.
У Бельгію Міля повертатися не хоче за жодних умов, оскільки там постійно плутали українців та росіян і не розуміли суті конфлікту. На вулицях Шарлеруа, яке колись було потужним шахтарським містом, повно комуністичних наліпок. Їх Міля постійно зривала. Дівчина признається, що в друзях з України знаходить силу.
«Люди – це моє натхнення, моя підтримка. Я просто відчула, яка різниця у моєму колі спілкування, особливо на похороні. Я обіймалася з як мінімум 500 людьми і відчувала кожні обійми з таким болем. Я відчувала обійми, які переносять на мене біль, і обійми, які забирають у мене біль. Це дуже важливий аспект у спілкуванні з людьми. Люди, які мене «навантажують», і навпаки – люди, які дають мені крила, з якими мені легко й не боляче», – каже Міля.
Читайте також: «Треба йти до кінця» – львів'янка Оля Біщук, яка воює у складі тероборони на сході України
Ще одній сестрі Артема Маґді 24 роки. Звістка про початок війни та загибель брата застала її у римо-католицькій місії від організації «Дім Серця» на одному з островів Адріатичного моря, куди вона поїхала ще восени 2021 року. Там вона займалася допомогою бідним і знедоленим та постійно молилася.
«Я дізналася, що Артем загинув, на реколекціях в горах, у монастирі. П’ять днів у тиші, бо це монастир, де сестри постійно мовчать. Мені подзвонив тато і повідомив про смерть Артема. Я спустилася до сестер і сказала: «Mio fratello e morto» («Мій брат загинув»). І вони мені відразу: «Вічне життя існує». Ця фраза дала мені сили і стала опорою в той момент. Думаю, це найкращий сценарій з усіх можливих, що моє серце було готове до цього. Люди і Бог дають мені силу. Якби я не вірила у вічне життя, то це був би жах, суцільний морок, темрява. Навіщо тоді жити далі?» – розповідає вона.
Після цієї страшної звістки Маґда довго не могла зорієнтуватися, звідки й куди летіти. Однак організаторка «Дому Серця» в Україні вже знала про загибель Артема, і місцеві отці забрали її в Україну.
«Коли я дізналася про загибель брата, то почала шукати квиток на літак, нічого не розуміла, нічого не могла зробити. Я зазвичай дуже організована і найкрутіше шукаю все, в усьому дуже добре орієнтуюся. А цього разу взяла телефон, руки трусяться, не можу навіть мову змінити, не знаю, в який аеропорт їхати. У мене навіть паспорта зі собою не було, картка заблокована. Я сама навіть не виїхала б з того села, бо звідти до найближчого міста дорога займає дві години. Це якщо їхати автомобілем. Але це так швидко поширилося, що по мене вже їхав машиною священник, щоби відвезти на пором, а потім до аеропорту», – згадує вона.
Коли Маґда дізналася, що Артем загинув, то перше, що згадала, це історію, як він захищав її на першому пластовому таборі.
«Я тепер усім розповідаю цю історію. Це було пластове Свято весни, я була там перший раз як учасниця. Мені тоді було 11 років, а йому 13-ть. Він уже був курінним свого куреня, був дуже крутий. Я ішла з двома важкими відрами води, і якісь хлопці почали з мене сміятися. То був величезний табір, на дві тисячі учасників, і раптом Артем звідкись вибіг і почав з ними сваритися: «Що ви робите?! Це моя сестра!» Тоді я усвідомила, що він насправді мій брат, а я його сестра. То була наша перша зустріч поза хатою, де не було батьків, сім’ї. І я зрозуміла, що він завжди буде мене захищати. Навіть якщо він знущається з мене в хаті, то все одно дуже мене любить. І коли він загинув, це було перше, що я згадала, перше усвідомлення справжнього брата», – каже Магдалина.
Читайте також: «Той, хто вмів літати». Спогади про Героя Артемія Димида
Місія кожного українця – любити Україну, людей навколо всім серцем, вважає дівчина. Це відображається у мові та в елементарних щоденних речах, але саме вони дуже важливі.
«Варто любити Україну всім серцем, всією душею. У всіх тих простих речах, про які тепер усі говорять: розмовляти українською, не слухати російську музику. Це елементарно, але це – про любов до України. Ти не можеш говорити російською, якщо любиш Україну, бо росіяни – це люди, які вбивають, люди, які вбили мого брата, я не хочу з ними говорити. Коли ти когось любиш, то все зробиш для цієї людини. Тож треба робити все для України, все, що в твоїх силах, щоби вона була щаслива» – наголошує вона.
Детальніше про те, як сім'я змогла пережити горе, що відчувала матір Артемія Іванка, коли співала Артему останню колискову, та як потрібно виховувати сьогодні дітей, читайте в екслюзивному інтерв'ю із Іванкою Крип’якевич-Димид – художницею, іконописицею, майстринею сакрального мистецтва.
Роман Тищенко-Ламанський
Фото: Твоє місто/Іван Станіславський
Війна і наступ Росії
- «Я хотів повіситись, але вдома чекали діти». Військовий, що пережив російський полон
- Зібрав 7 мільйонів і пішов воювати. Історія добровольця
- Два роки тому на Львівщині загинуло щонайменше 60 військових. Кого за це судять
- «Повернути своє життя». Як відновлюють будинки на Стрийській після прильоту ракет
- Як Львів пережив масовану повітряну атаку. Деталі і коментарі
- «Казав, що має кілька патронів». Мати полоненого «азовця» чекає на його повернення
- Друга зима в окопах. Чи можлива ротація бійців, які давно воюють
- Новий етап війни, Або що відбувається на фронті
- Удар «шахедів» по Львову. Що летіло на Львівщину та куди влучили
- Віталій Портников: «Вагнер» у білорусі не для того, щоби бавитися в пасочки
- «Я пів року не бачив сонця і неба». «Азовець» Святослав Сірий про війну і полон
- «Я пішла шукати кицю – так і зберегла своє життя»
- «Я міг залишатися дома, але я тут», – викладач УКУ, який пішов на фронт
- «Хто я в цій війні». Волонтерка військового госпіталю Наталія Арестова
- «Хто я в цій війні». Медична кураторка патронатної служби «Азов» Дзвінка Сіра
- Як минув рік повномашстабної війни для Львова: спогади, цифри, фото
- «За рік бійці втомилися, але в них є місія». Інтерв’ю з військовим психологом
- «Я тут заради сім’ї та країни». Історія бійця з книжкою Тімоті Снайдера
- «Бійців з окупованих територій навколішках не проводжають». Історія польської волонтерки
- Віталій Портников: «Українці завжди робили свій вибір»
- Без світла, але без вас. Як львів'яни рятуються у випадках знеструмлення
- «Війна оголила правду про нас», – волонтерка Устя Стефанчук
- Як бізнес у Львові готується до блекауту та кому потрібні генератори
- Танкіст, який звільняв Ізюм: «Ми знаємо наші танчики до кожного гвинтика»
- Що означають масові ракетні обстріли та до чого готуватись. Прогноз експерта
- «Чоловік багато зробив, аби Маріуполь був українським», – дружина «азовця»
- Віталій Портников: «Формула перемоги у цій війні очевидна»
- «Ядерний удар, обмін полонених та мобілізація – це політична гра путіна», – експерт
- «Мамо, хто, як не я?». Історія азовця «Калини» з Львівщини, якого звільнили з полону
- «Моя роль – благословити сина і чекати на нього», – мама героя
- Влада з волонтерами не конкуренти. Яким є рішення для порозуміння
- Мама азовця: «Син просив, щоб ми молилися за них щодня»
- На чий бік стане світ? Аналіз промов Зеленського та путіна з початку великої війни
- «День Незалежності для росії – як кістка в горлі, треба бути готовим до всього», – експерт
- Двоє навіть поплили через річку. Як на кордоні ловлять ухилянтів та що на них чекає
- «Ми намацали больові точки противника». Військовий експерт про зміну стратегії на війні
- Переродження. Історія львівського панк-рокера, який вчиться бути військовим лікарем
- Наш прапор – мирний, але з кров’ю стає червоно-чорним. Історія Іванки Крип’якевич-Димид про сина-героя
- «Уявіть, що війна буде тривати десять років». Микола Савельєв про передову і тероборону
- Воїн світла. Спогади про героя Тараса Жеребецького
- «Я божеволію». Як рідні шукають зниклих безвісти військових і куди їм звертатися
- «Кожен чимось жертвував, щоб вивезти поранених за кордон». Історія фельдшерки
- «Потрібно бути готовими». Військовий експерт про наступ білорусі і ескалацію на сході
- Яку зброю Україні передають союзники та що потрібно ще для перемоги
- «Треба йти до кінця» – львів’янка Оля Біщук, яка воює у складі тероборони на cході України
- «Той, хто вмів літати». Спогади про Героя Артемія Димида
- Як у Львові оцифровують підбиту російську техніку. Репортаж із 3D-студії
- Острівець освіти. Як українські вчителі відкрили у Румунії школу для біженців
- 100 днів опору. Історії захисників, які наближають нашу перемогу
- «Коли є питання життя і смерті, то є бажання продовжити рід». Як війна впливає на стосунки
- «Все дуже складно». Олексій Францкевич про можливе вторгнення Білорусі
- Шок пройшов. Як нам спільно відбудовувати Україну
- «Україна знову має годувати світ». Що може змінитися для нашої держави у червні
- «Цінності важливіші за інтереси». Валерій Пекар про те, як Україна змінює світ
- Броня перемоги. Хто виготовляє бронежилети для військових і як їх перевіряють
- «Британці пишаються Україною». Найстаріший волонтер світу у Львові підтримав українців
- Які ракети запускає росія на Львівщину і чому не всі вдається збити
- «Це нова піхота, за якою – життя». Як зберегти тероборону і що треба у ній змінити
- Я не знав, чи у мене залишилися очі. Історія львівського розвідника
- Це вже не війна, а полювання. Мама пораненого азовця зі Львова про бій за «місто Марії»
- Є дві речі, на які ти маєш вплив під обстрілами. Історія «джавелінщика»
- «Зарубати слона кинджалом». Чому бійців з тероборони відправили у «гарячі точки»
- «Ми опинилися в 1944-му році». Віталій Портніков про уроки Другої світової війни
- «Наше головне завдання – вижити». Директорка «Території терору» про історію опору
- «Хочу дихати своїм повітрям і допомагати вдома». Історія біженки, яка повернулася додому
- Російський фарфор і раритетні ікони. Що знайшли в будинку «імператора» Козака у Львові
- (Не) їдуть без екіпіровки. Чи забезпечує держава військового всім необхідним
- Що зміниться для України, якщо путін офіційно оголосить війну. Прогноз експерта
- 1 травня: чи варто його святкувати, а чи скасувати як елемент радянщини
- Слава Україні! Історія прикордонника, який підірвав себе заради побратимів
- «У Бога закінчилося терпіння». Психолог про «затяжну» війну і як вона змінить українців
- «Ці рани надто глибокі». Як у село біля Маріуполя прийшли окупанти
- «Щоби забрати поранених вночі, ми їдемо навпомацки». Як воює парамедик із «Госпітальєрів»
- Взяти Одесу вони точно не зможуть. Політолог про ймовірне вторгнення з Придністров’я
- Гроші, робота, освіта. На що можуть розраховувати біженці з України за кордоном
- «Найгірше було при москалях». Як українці святкували Великдень під час воєн
- Будуть масивніші бомбардування. Експерт про 9 травня, цілі росії і новий виток війни
- «У концтаборі ми знали, що союз розпадеться. З росією буде те саме», – Мирослав Маринович
- Чому у XXI столітті люди здатні на таке насильство? Військовий капелан про путіна, росіян та Європу
- «Захищав людей у маршрутці й на вулиці». Спогади про оператора і воїна Юрія Олійника
- Чи вигідна Україні мирова з росією. Реакція експертів
- «Ми не можемо продати нашу свободу за тимчасову уявну безпеку», – Святослав Вакарчук
- Леви охороняють Львів, або Як місто рятує свої пам’ятки
- 12 днів у підвалі. Історія маріупольця, якому вдалося евакуюватися до Львова
- «Кожен позов, кожне невиконане росією рішення, є ще одним доказом для всіх», – правник
- Гуманітарка має стати на рейки. Як і хто координує допомогу на Львівщині
- «Фото та відео руйнувань дуже важливі для міжнародного суду над Росією», – юрист
- «Наші діти подорослішали на роки». Репортаж з колишнього дитбудинку у Львові
- Це мільйон доларів на день. Андрій Садовий про переселенців та життя у час війни
- Чи можна буде засудити Росію в Гаазі. Політолог-міжнародник про російсько-українську війну
- Українці показали світу, що свобода варта того, щоб за неї помирати, – Юрій Поляківський
- «Надягнув бронежилет на священничий одяг». Історія отця, який молиться з киянами
- «Київ узяти неможливо». Історія депутата, який патрулює нашу столицю
- «Я не геройка, просто хочу жити заради України». Історія киянки, яка не їде з міста
- Як у Львові працює гуманітарний штаб для допомоги біженцям. Репортаж
- У пунктах збору тероборони і військкоматах аншлаги, – Роман Матис
- «Ми прокинулися в іншому часі, у часі війни». Як у Львові відреагували на російський напад