Фото: Твоє Місто/Іван Станіславський

Фото: Твоє Місто/Іван Станіславський

«Він був таким крутим чуваком». Сестри Артемія Димида про Героя і війну

8999 0
Сьогодні, 4 липня, Артемій Димид, син іконописиці та священника, святкував би своє день народження. «Навічно 27» – написала його матір Іванка Крип’якевич-Димид. Сестри Артемія поділилися із Тvoemisto.tv спогадами про брата і яскравими моментами їхнього життя разом.

Особливий зв’язок із Артемом Димидом був у його молодшої сестри Мілі. Їй зараз 14, вона займається організацією таборів для дітей переселенців, у яких вчать української мови, пісень, розповідають про історію України й УГКЦ зокрема. На початку війни Міля евакуювалася в Бельгію і постійно розповідала про російсько-українську війну. Там їй вдалося організувати збір гуманітарної допомоги для України.

Читайте також: «Зараз немає художників та поетів – зараз усі солдати одного українського фронту», – Іванка Димид-Крип'якевич 

Міля каже, що дуже пишається Артемом, всі друзі заздрили, що в неї такий брат. Після похорону вона дізналася про нього дуже багато нового, бо він не був багатослівний.

«Ми були дуже близькі. У нас був якийсь особливий зв’язок. Артем завжди був моїм найстаршим братом, таким крутим чуваком, який може забрати мене зі школи на мотоциклі, щоб усі мої друзі заздрили. Через два дні після похорону ми розбирали речі в його в кімнаті і думали про те, як би він сміявся, якби побачив цю ситуацію. Дуже багато людей, моїх знайомих, як виявилося, знали його, але не знали, що він був моїм братом. Я дуже багато дізналася про Артема після його смерті. Його друзі приходили і багато розповідали про нього, казали, що коли він розказував про сім’ю, то про мене говорив найбільше, що завжди вірив у мене і любив. Я завжди це знала, але він про це ніколи не казав», – згадує вона.

У Бельгію Міля повертатися не хоче за жодних умов, оскільки там постійно плутали українців та росіян і не розуміли суті конфлікту. На вулицях Шарлеруа, яке колись було потужним шахтарським містом, повно комуністичних наліпок. Їх Міля постійно зривала. Дівчина признається, що в друзях з України знаходить силу.

«Люди – це моє натхнення, моя підтримка. Я просто відчула, яка різниця у моєму колі спілкування, особливо на похороні. Я обіймалася з як мінімум 500 людьми і відчувала кожні обійми з таким болем. Я відчувала обійми, які переносять на мене біль, і обійми, які забирають у мене біль. Це дуже важливий аспект у спілкуванні з людьми. Люди, які мене «навантажують», і навпаки люди, які дають мені крила, з якими мені легко й не боляче», – каже Міля. 

Читайте також: «Треба йти до кінця» – львів'янка Оля Біщук, яка воює у складі тероборони на сході України

Ще одній сестрі Артема Маґді 24 роки. Звістка про початок війни та загибель брата застала її у римо-католицькій місії від організації «Дім Серця» на одному з островів Адріатичного моря, куди вона поїхала ще восени 2021 року. Там вона займалася допомогою бідним і знедоленим та постійно молилася. 

«Я дізналася, що Артем загинув, на реколекціях в горах, у монастирі. П’ять днів у тиші, бо це монастир, де сестри постійно мовчать. Мені подзвонив тато і повідомив про смерть Артема. Я спустилася до сестер і сказала: «Mio fratello e morto» («Мій брат загинув»). І вони мені відразу: «Вічне життя існує». Ця фраза дала мені сили і стала опорою в той момент. Думаю, це найкращий сценарій з усіх можливих, що моє серце було готове до цього. Люди і Бог дають мені силу. Якби я не вірила у вічне життя, то це був би жах, суцільний морок, темрява. Навіщо тоді жити далі?» – розповідає вона.

Після цієї страшної звістки Маґда довго не могла зорієнтуватися, звідки й куди летіти. Однак організаторка «Дому Серця» в Україні вже знала про загибель Артема, і місцеві отці забрали її в Україну.

«Коли я дізналася про загибель брата, то почала шукати квиток на літак, нічого не розуміла, нічого не могла зробити. Я зазвичай дуже організована і найкрутіше шукаю все, в усьому дуже добре орієнтуюся. А цього разу взяла телефон, руки трусяться, не можу навіть мову змінити, не знаю, в який аеропорт їхати. У мене навіть паспорта зі собою не було, картка заблокована. Я сама навіть не виїхала б з того села, бо звідти до найближчого міста дорога займає дві години. Це якщо їхати автомобілем. Але це так швидко поширилося, що по мене вже їхав машиною священник, щоби відвезти на пором, а потім до аеропорту», – згадує вона.

Коли Маґда дізналася, що Артем загинув, то перше, що згадала, це історію, як він захищав її на першому пластовому таборі. 

«Я тепер усім розповідаю цю історію. Це було пластове Свято весни, я була там перший раз як учасниця. Мені тоді було 11 років, а йому 13-ть. Він уже був курінним свого куреня, був дуже крутий. Я ішла з двома важкими відрами води, і якісь хлопці почали з мене сміятися. То був величезний табір, на дві тисячі учасників, і раптом Артем звідкись вибіг і почав з ними сваритися: «Що ви робите?! Це моя сестра!» Тоді я усвідомила, що він насправді мій брат, а я його сестра. То була наша перша зустріч поза хатою, де не було батьків, сім’ї. І я зрозуміла, що він завжди буде мене захищати. Навіть якщо він знущається з мене в хаті, то все одно дуже мене любить. І коли він загинув, це було перше, що я згадала, перше усвідомлення справжнього брата», – каже Магдалина.

Читайте також: «Той, хто вмів літати». Спогади про Героя Артемія Димида

Місія кожного українця – любити Україну, людей навколо всім серцем, вважає дівчина. Це відображається у мові та в елементарних щоденних речах, але саме вони дуже важливі.

«Варто любити Україну всім серцем, всією душею. У всіх тих простих речах, про які тепер усі говорять: розмовляти українською, не слухати російську музику. Це елементарно, але це – про любов до України. Ти не можеш говорити російською, якщо любиш Україну, бо росіяни – це люди, які вбивають, люди, які вбили мого брата, я не хочу з ними говорити. Коли ти когось любиш, то все зробиш для цієї людини. Тож треба робити все для України, все, що в твоїх силах, щоби вона була щаслива» – наголошує вона.

Детальніше про те, як сім'я змогла пережити горе, що відчувала матір Артемія Іванка, коли співала Артему останню колискову, та як потрібно виховувати сьогодні дітей, читайте в екслюзивному інтерв'ю із Іванкою Крип’якевич-Димид – художницею, іконописицею, майстринею сакрального мистецтва.

Роман Тищенко-Ламанський

Фото: Твоє місто/Іван Станіславський

Війна і наступ Росії

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!