Катерина Стефанишин працює з Героями, Естетами, Бунтарями та іншими сутностями, що живуть в кожному. В інтерв’ю Tvoemisto.tv вона розповідає, як логіка і математика привели її до суконь і картин, і чому криза – позитивне для неї слово.

«Мені 33, я вже стара і нікому не потрібна»

Катерина закінчила «Львівську політехніку» і пішла на роботу у «Львівобленерго», де займалась геоінформатикою. Там затрималась на багато років, «сходила» у два декрети, повернулась. Іноді, каже, допомагала співробітницям підібрати одяг. Жінку все влаштовувало: передбачувано, комфортно, стабільно.

Під час Помаранчевої революції Катерина поїхала у Київ, а під час Революції Гідності через маленьку другу дитину – не змогла. За кілька місяців почалась війна. Це збіглось із особистісною кризою.

«Після 30 років з’явились думки, чи я роблю щось корисне, чи роблю те, що мені насправді подобається. І це все збіглось із скороченням на роботі. Я плакала, просила не звільняти мене, бо я з двома маленькими дітьми і мені вже 33 роки. Хто ж мене візьме на роботу? Це був шалений стрес, а я його не хотіла, не хотіла нічого змінювати. Я свято вірила, що вже стара і вже запізно», – розповідає Катерина.

Читайте також: В Україні я не знала диригенток. Оксана Линів про свій шлях до успіху

Та «як раніше» бути вже не могло. Спочатку жінка випадково потрапила у приватну геодезичну фірму.

«Водночас я питала у всіх, де я можу піти спостерігачем на вибори, мені хотілось щось робити, щоб допомогти державі. Мене взяли у виборчу комісію. Це було випробування, але тоді я зрозуміла, що можу щось змінювати. Це був період «А чому ні?». Я стала знайомитись з різними людьми, спілкуватись, що було для мене незвичним. Губити мені вже не було що і боятись теж не було чого», – розповідає Катерина.

Тоді ж вона познайомилась з одним із депутатів Львівської облради, згодом стала його помічницею і пішла працювати в ЛОР – консультувала учасників АТО і допомагала їм оформляти землю. У той час прийшло усвідомлення, що можна щось змінити, головне – дати собі дозвіл.

Так минуло 1,5 роки, а потім – знову вигоряння. Тож Катерина стала шукати себе далі і пішла вчити програмування – бо ж логік і математик, а ще – трудоголік.

«Я добре закінчила курси, але зрозуміла, що більше люблю організовувати нашу групу, а не кодити. Отже – знову щось не те, знову стіна і розчарування», – розповідає Катерина.

Два місяці вчилась слухати себе

У чергову кризу жінка увійшла вже з розумінням того, що світ сповнений можливостей, але як знайти свою справу до душі – не знала.

Вона ділиться власним досвідом і тим, що почула від знайомих і від теперішніх клієнток: якщо розум ігноруватиме тіло і змушуватиме його робити те, що йому не подобається, то тіло відмовиться працювати.

«Найчастіше у жінок з’являється нудота або хочеться плакати. Тіло каже: ти як хочеш, а я цього робити не буду. А розум: давай вставай, зроби, ти ж це вмієш. Тіло відмовляється», – розповідає Катерина.

Відтак сиділа вдома і плакала. Люди навколо думали, що це вибрик і чому не можна бути як інші, просто працювати. А жінці хотілось чути себе і довіряти собі.

Відновлення розпочала із двомісячної мовчанки – нікому не телефонувала, нічого не ініціювала, не просила і не пропонувала.

«Кажуть, почуй себе. А як це зробити? Я дозволила собі опускатись на дно, перестала грести, нічого не робила для світу. Два місяці», – говорить жінка.

За цей час Катерина втратила 95% оточення: вони теж не ініціювали зустрічей. Каже, важко було переживати відчуття, що не потрібна їм. Та в цей час нарешті почала чути свій власний голос і стала брати лише те, що світ сам пропонує, аби не взяти зайве.

Читайте також: Ми підкорюємо не гори, а свої амбіції. Як львів'янка зійшла на Еверест

Спочатку подзвонила подруга і запропонувала підробіток, потім знайшлась спільнота, що допомагає з профорієнтацією безробітним, людям з кризових сімей, військовим після АТО тощо.

«Я почала довіряти світові і в тиші чути, що мені підходить, а що – ні. Зараз я це добре налаштувала, і коли є якась пропозиція, якесь запрошення, можливість – тіло підказує миттєво», – ділиться Катерина.

Так сталось, що організація, в яку вона прийшла на тренінг, взяла її на роботу менеджеркою з продажів, хоча, каже Катерина, вона ніколи нічого не продавала. Тут кілька місяців працювали над стратегією, придумували тренінги, вивчали SMM. В організацію стали приходити клієнти, а Катерина зрозуміла, що більше не має блоку «я не можу». Але далі тут працювати також не могла, бо старі методи роботи їй не підходили.

«Світ, люди, маркетинг – змінились. Люди приходять, тому що хочуть отримати емоцію, їм цікаві історії і чому так зроблено. Світ перенасичений легкодоступною інформацією – лекції, тренінги, книжки є на відстані одного кліка. Лише лінивий не бере цього. Тому той маркетинг,  що будувався на інформації, вже не підходить. Зараз усе крутиться навколо емоцій», – каже Катерина.

Це було моїм хобі усе свідоме життя

А потім вона, знову випадково, потрапила на роботу у львівський магазин одягу київської дизайнерки Надії Теплякової.

«Надія знала мою подругу з Києва, яка їй колись розповіла, що знає таку Катю зі Львова, яка їй допомагала одягатись. Одяг був моїм хобі усе свідоме життя. Мені подобалось підбирати його подругам під їхній внутрішній стан. Я бачила, що людина вдягає щось з одним посилом, а всередині є зовсім іншою», – говорить Катерина.

9 місяців вона пропрацювала в магазині Nadi Renardi – спочатку адміністраторкою, потім директоркою. Розповідає, що підбирала клієнткам одяг під образ і не продавала сукні, що дисонували з їхнім внутрішнім станом.

Коли магазин закрився, знову був стрес і незнання, що робити. Та люди приходили далі, тож зрозуміла, що потрібне своє місце, щоб їх об’єднати.

«Ще рік тому це була утопічна ідея. Я сумнівалась, що можу це зробити. Думала, організовувати тренінги чи ще щось таке. Але коли відходила від думки про одяг і свій простір, мені ставало фізично недобре, я починала хворіти, з’являлись проблеми», – згадує Катерина.

Тож вона повернулась до цієї думки і стала шукати відповідне місце, хоча грошей вистачало лише на початкову оренду. Тоді придумала, що, окрім консультацій, може в своєму просторі продавати одяг або шити його за потреби. Але не будь-який одяг. Так з’явився «Балкон».

Зараз Катерина проводить тут консультації – вживу та онлайн, допомагає підібрати одяг за архетипом або під конкретну подію – виступ, вечір тощо. Також тут відбуваються різноманітні івенти: лекції, майстер-класи, ігри. А ще – виставка картин і навіть виступ скрипальки і флейтистки.

Читайте також: «Люди робили ставки, скільки ми протримаємося». Як у Львові працює кримська пекарня

«Це не просто балкон, це місце, де можна поговорити.  Тут є і шоурум, і зустрічі, і ательє. Я  не мала бізнес-моделі, все прийшло саме. Можливо, це неправильно, але наразі не закриваюсь і думаю, що все буде добре. Хоча важко усе встигати: я приходжу додому, а чоловік просто мовчки наливає мені вино. Вдома з розумінням ставляться до брудного посуду, а старший син може сам приготувати вечерю», – каже Катерина.

Вона додає, що їй важко було пояснити людям, що таке «Балкон», тож називає його просто простором.

Що таке архетипи і до чого тут одяг

Архетипи, каже Катерина, це наше я і його несвідомі прояви. Це можна назвати внутрішньою енергією, підсвідомістю, душею, тисячолітньою пам’яттю, але термін архетипи, започаткований Юнгом, більш доступний, вважає вона. Всередині кожної людини «живуть» 12 архетипів, та домінують з них 3-4. Архетип людини Катерина визначає під час кількагодинної консультації, на якій говорить з клієнткою про її минуле, про ситуації, що часто повторювались тощо.

«Деякі знайомі кажуть: Катя, вибач, але це дурня, це незрозуміло. Але я би не  могла займатись тим, що не має підтвердження. Про цю систему я дізналась 3-4 роки тому, потім читала блоги, книжки. Потім стала пробувати на подругах – і це спрацьовувало», – каже Катерина.

Вона називає такі архетипи: Правитель (або Герой), Блазень, Славний малий, Маг (або Мудрець), Простодушний, Естет та інші. Коли ми говоримо про ці назви, додає Катерина, то уявляємо собі їхній образ. І якщо людина, яка по суті є Героєм, вдягатиме трикотажні речі, то виникатиме дисонанс.

«У когось гострі риси лиця, в когось – плавні. Це все дано від природи, потрібно лише побачити і гарно доповнити. У наш час одяг це вже не про «прикрити себе», а про «проявити себе», свій характер. Наприклад, Блазень – це розумна і смілива людина, яка не боїться вдягнути те, що інший навіть і не подумає, і їй це пасує. Бунтар, наприклад, виражає себе в одязі із шипами, шкіряному. Він приходить і ламає систему, бо бачить у ній проблеми. Герой любить пояси та одяг із жорстких тканин, що ніби тримають його», – розповідає стилістка.

Читайте також: Люди Твого міста. Роксолана Богуцька про моду, автентику та львів'янок

Вона згадує, як її колишня співробітниця, яка вдягалась у міні та носила декольте, дивувалась, чому на неї звертають увагу круті чоловіки, які їй насправді не подобаються. Коли ж дівчині підібрали одяг, що відповідає її внутрішньому світові – ніжному і тендітному – змінились і прихильники. Так само, розповідає Катерина, до неї приходила жінка, яка дивувалась, чому на різних подіях люди знайомляться між собою, а її завжди оминають. Причина була у тому, що вона носила чорні строгі сукні, а до вдягненої так людини, каже стилістка, не скажеш просто «Привіт! Як справи?». Так само, додає вона, людей насторожуватиме, коли людина, в якій проявляється, наприклад, архетип Правителя, буде вдягнена у вільні джинси та картату сорочку – її поведінка та самовідчуття не відповідатимуть тому, про що говорить одяг.

«Спочатку люди знайомляться, подобаються одне одному, а коли справжня сутність виходить на поверхню, їм здається, що їх обманули. Він знайомився з однією дівчиною, а вона тут раптом борщі готує», – сміється Катерина і додає, що є чоловіки, яким подобаються жінки в джинсах, з якими класно поговорити і навіть з’їздити на рибалку. І тому, що жінки мають стереотипи про те, що подобається чоловікам, вони не можуть знайти свою людину.

Коли хтось підтримує не свій архетип, каже стилістка, то витрачає надто багато енергії, сильно втомлюється і не має сил щось робити.

Якщо хочете, щоб вас не бачили, вдягніть червоне

Одяг, говорить Катерина, можна підібрати під певну подію, він підтримуватиме і допомагатиме.

«Учора у мене було багато зустрічей, комунікації. Мені потрібна була енергія і я вдягнула жовті штани. Вони створюють комфортну атмосферу і всіх згуртовують. А сьогодні в мене були  індивідуальні консультації, вони досить складні і мені був потрібен архетип Героя, щоб засукати рукави і багато працювати: піджак геройський, з ґудзиками, коміром, що тримає», – наводить приклади стилістка.

Вона розповідає, що на роботу в жодному разі не можна вдягати м’який трикотажний одяг – він створює сильну атмосферу розслаблення і викликає думки про плед і бокал вина. Так само для напруженої роботи не підійдуть джинси-оверсайз – вони ускладнюватимуть процес, бо в них хочеться закинути ногу на стіл і потеревенити. Діяти допомагають костюми або «тверді» тканини чи пояс, особливо шкіряний.

«Коли ми послаблюємо пояс, ми розслабляємось і видихаємо. А вдягаємо – то збираємось. Коли закінчується важка зустріч, я знімаю піджак і вдягаю футболку – змінюються і відчуття. Можна похвалити себе і відпочити. Коли знаєш, як це працює, можна свідомо вдягатись і підтягувати собі потрібний стан», – розповідає Катерина.

Читайте також: Не буває однакових. Як львів'янка дає нове життя старим вишиванкам

Правителі, каже Катерина, носять статусні годинники і дороге взуття, а Опікуни –закритий, схожий на уніформу одяг, Блазні носять одяг із сатиричними написами, незвичний одяг, а Бунтарі – порвані майки і косухи із металевими елементами.

«Іноді, коли мені треба сваритись – а я цього дуже не люблю, то вдягаю щось бунтарське: металевий браслет, шкіру. Вони мене підтримають. Бо в рожевій сукні важко конфліктувати – опонент зчитуватиме беззахисність і у вас піде значно більше сил», – каже стилістка.

Якщо ж потрібно виступити перед великою незнайомою аудиторією, Катерина радить вдягнути червону сукню. Тоді колір забере увагу на себе, а людина залишиться в тіні. Особистість, говорить вона, проявляється у приглушених тонах. Окрім того, відтінки червоного додають силу, а, наприклад, жовтого – енергію і легкість.

Вона додає, що люди автоматично визначають за зовнішнім виглядом, чи безпечна людина, чи ні, і чого від неї можна очікувати, чи її обличчя відповідає її одягу. Катерина також може багато розповісти про характер та життєві потреби кожного з архетипів. Наприклад, Герою потрібно, щоб йому подякували, тоді він відпочине і знову піде у бій. Якщо ж оточення цього не робить, він може скерувати свою силу проти себе самого, буде «їсти» себе. Але значно краще, каже стилістка, для завершення циклу подякувати самому собі – щось купити чи випити кави в улюбленому місці.

«Всі методики, які я раджу, я практикувала на собі. Я інколи одягаюсь в архетип, якого в мене нема, і просто ходжу в ньому, спостерігаю, що відчуваю, як дивлюсь на світ, що зі мною робиться. Ще дивлюсь на своїх клієнток, розпитую їх про відчуття», – розповідає Катерина.

Вона додає, що за такою методикою, як вона, у світі зараз працюють кілька людей – в Ізралії, Данії, США та в Росії. Катерина також стежить за їхньою роботою.

Після консультації, коли визначено основні архетипи клієнтки, стилістка зустрічається з нею ще раз, орієнтовно через тиждень. Тоді вони разом або купують новий гардероб, або перебирають той, що є. Катерина говорить, що бережно ставиться до людей і не змушує їх все викидати, не наполягає на чомусь категорично, а шукає компроміси. Наприклад, якщо людина любить щось із холодного білого, що є в її шафі, але цей колір їй не пасує, то Катерина радить відокремити білий від обличчя шаликом.

«Моя задача – перевести людину з одного рівня на інший обережно, в безпеці. Адже криза – це завжди стрес, і до стиліста люди приходять, коли в них щось змінюється або вони хочуть щось змінити. Криза для мене – позитивне слово. У ній ми розвиваємось, тут з’являється енергія, що нами рухає. Коли в нас все стабільно – це кроки назад, бо світ рухається. Я змінилась і я рада, що була криза», – говорить Катерина.

Своїм клієнткам вона намагається дати інструмент, аби в подальшому, купуючи одяг, вони могли орієнтуватись, що їм потрібно, яка річ є їхньою, щоб вони могли використовувати одяг за потребою.

«Я люблю дивитись на метаморфози, що відбуваються з моїми клієнтками, тішусь, коли бачу, що вони нарешті підбирають одяг для себе. Потім вони повертаються сюди просто поговорити», – каже Катерина.

Зараз на «Балконі» можна знайти одяг від п’яти українських брендів. Часом їхні власниці самі належать до того архетипу, якому пасує їхній одяг.

«Моє найбільше бажання і перша задумка – щоб тут були представлені 12 брендів: для кожного архетипу. Щоб після того, як ми визначили, людина могла одразу приміряти і побачити це. Але дійсність трохи розбила ці плани – наразі я не можу знайти бренд під кожен архетип. Більшість шиють модні речі, в яких може бути поєднано багато різних архетипів: наприклад, Простодушний з Правителем. Жоден з них цю річ не купить. Тобто тренди можуть бути економічно невигідними», – розповідає Катерина.

Як вдягаються львів’яни

Стилістка каже, що любить гуляти містом і спостерігати за львів’янами більше, ніж за мешканцями інших українських міст, якими зараз багато подорожує.

«Львів’яни для мене найвишуканіші. Вони звертають увагу на одяг. Це часто недорогі, але гарно підібрані речі, продуманий образ. У Києві ж, як і в Харкові, багато дорогих брендів або люди не звертають увагу на те, у що вдягнуті – аби було зручно», – говорить вона.

За спостереженнями Катерини, у Львові багато Правителів і Творців – людей, які люблять вирізнятися з натовпу. Це підкреслюється вишуканими аксесуарами і сумками, необов’язково дорогими.

«Вишуканість – це слово львів’ян. І старших, і молодших. Навіть якщо це прості джинси і блузка. Про це ж кажуть і мої гості з інших українських міст. Я  радію, коли бачу вишукано одягнених старших людей, спостерігаю за ними і фотографую зі спини – щоб мати для натхнення. Я навіть пишаюсь такими людьми», – каже стилістка.

Катерина додає, що часом відчуває втому і стрес від того, що не знає, як складеться її бізнес в майбутньому. Але каже, що розуміє, що перша у цьому, тож не має, на кого подивитись.

«Я пробила цю стіну і пробую іти далі. Треба йти і робити, як я відчуваю», – говорить вона.

Олександра Бодняк

Фото надані Катериною Стефанишин

Головне фото Артема Бєлякіна/Unsplash

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.

Цей медіа-продукт створено TvoeMisto.tv за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукту належить виключно TvoeMisto.tv і не завжди відображає погляди USAID або Уряду США. Відтворення та використання будь-якої частини цього продукту в будь-якому форматі, в тому числі графічному та електронному, копіювання або використання у будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело та письмової згоди редакції ;TvoeMisto.tv заборонено.

This media product was produced by TvoeMisto.tv with the support of the United States Agency for International Development (USAID). The product content is solely TvoeMisto.tv and does not necessarily reflect the views of USAID or the US Government. Reproduction and use of any part of this product in any format, including graphic, electronic, copying or use in any other way without the corresponding reference to the original source and written approval from TvoeMisto.tv, shall be prohibited.