фото: book.front.lv
Умберто Еко – італійський історик-медієвіст, філософ та письменник. В арсеналі науковця десятки праць, які принесли йому славу майстра інтелектуальної прози.
Жан – Клод Кар’єр – французький режисер та сценарист.
«Не сподівайтеся позбутися книжок» - це діалог двох інтелектуалів про роль книги в історії людської цивілізації. Письменник та режисер дискутують про традицію колекціонування книжок, цензуру та яка доля книжки в добу цифрових технологій. Зрештою, діалог не лише про книги…
1. Баланс між високими інтелектуальними чеснотами і низькими дурощами дає більш – менш нейтральний результат. Якщо книжки призначені для того, щоб бути точним відображенням бажань і можливостей людства в пошуках кращого і довшого життя, то вони мають обов’язково виражати і надлишок честі з безчестям. Тож не сподіваймося позбутися творів брехливих і неправильних, тобто дурних під кутом зору нашої безпомильності. Вони ітимуть за нами, неначе вірні тіні, аж до кінця наших часів, чесно казатимуть, ким ми були, і скажуть навіть більше – ким ми є.
2. Діяти зі злого умислу – це свідомо казати протилежне тому, що вважають правдою. Але помилок ми завжди припускаємося ненавмисно. Помилки пронизують всю історію людства, і це на краще, бо інакше ми були би богами
3. Брехня – єдина дорога до правди. Брехня ставить під сумнів усі спроби побудувати теорію на правді. Якщо можна порівняти це з автентичним твором, який стояв біля джерел, то існує також спосіб пізнати брехню. Набагато складніше довести, що автентичний текст – направду автентичний.
4. Щойно в бібліотеках стали ставити ксерокси – це був початок кінця. Ви можете відтворити книжку та забрати копію з собою. Заповнити дім ксерокопіями. Якщо у вас багато ксерокопій – значить, ви більше не читаєте. З інтернетом – та сама історія. Або ви роздруковуєте і опиняєтеся в завалах паперів, які не читатимете. Або ви читаєте текст на екрані, але щойно клікаєте та продовжуєте пошук, одразу ж забуваєте, про що щойно читали, те, що привело вас на цю сторінку.
5. Треба сказати, що немає нічого складнішого, ніж упорядкувати бібліотеку. Складніше хіба що впорядкувати світ. Хто на це наважиться? Як сортувати? За галузями знань? Але тоді на одній полиці можуть опинитися книжки дуже різних форматів, доведеться переробляти полиці. То як? За розміром? Часом видання?
6. Що насправді мене вражає, так це повне зникнення теперішнього. Ми як ніколи одержимі модами ретро. Минуле нас наздоганяє на повній швидкості. Майбутнє є, як і завжди, непевним, і теперішнє звужується та зникає.
7. В Римі, наприклад, поряд із бібліотеками існували крамнички, де книжки продавали у формі сувоїв. Шанувальники приходили до книгаря та замовляли, скажімо, сувій Вергілія. Книгар казав приходити за два тижні та спеціально для покупця копіював книжку.
8. У нас дуже неточні відомості про купівлю книжок навіть після винайдення книгодрукування. Перші надруковані книжки купувалися без палітурки. Треба було спершу купити сторінки книги, а вже потім її оправити.
9. Можливо, численні походи варварів на Рим і їхня звичка палити місто змусили замислитися над пошуком безпечного місця для книжок. Що може бути безпечнішим за монастир? Так деякі книжки почали зберігати поза досяжністю можливих небезпек. Цілком природно, що довелося вибирати і рятувати одні книжки замість інших. Так ми почали фільтрувати.
10. Собор або бібліотека, що горять у Середні Віки – це десь як сцена падіння літака у фільмі про війну на Тихому океані. Це було звично.
Підготував Петро Ткачишин
