Львівщина асоціюється із замками. Щороку тисячі туристів відвідують Олесько, Підгірці та Золочів, які давно стали візитівкою області. Проте туристична мапа регіону динамічно змінюється: сьогодні класичний маршрут трансформується у "Розширену золоту підкову". Яскравим прикладом цього є Жовківський замок, який активно реставрують та успішно інтегрують у нові екскурсійні програми, що вже забезпечило стабільні й потужні туристичні потоки до королівського міста.
Водночас за межами популярних та оновлених маршрутів залишаються десятки інших пам’яток, не менш цінних для історії регіону. Одні з них поступово руйнуються через брак коштів та відсутність реставрації, інші роками очікують на визначення свого майбутнього. Водночас є й позитивні приклади, коли історичні споруди не лише вдалося зберегти, а й перетворити на живі культурні простори.
"Твоє місто" розповідає про п'ять замків та палаців Львівщини, доля яких сьогодні по-різному відображає стан збереження історичної спадщини в Україні.
Старосільський замок: найбільша фортеця області на межі руйнування
Старосільський замок неподалік Львова — найбільший за площею замок Львівщини. Його грандіозний мурований комплекс у формі неправильного трикутника розбудовували впродовж 1642–1654 років на місці першої дерев'яної фортеці XVI століття. Оборонні мури пам'ятки національного значення, які подекуди сягають 16 метрів заввишки, й досі вражають масштабами, адже фортеця займає площу близько 2 гектарів — тут легко могло б поміститися ціле середньовічне містечко.
Саме тут у XVII столітті проходив один із найважливіших оборонних рубежів на підступах до Львова. Колись фортеця успішно витримувала облоги козаків та турків, а у XVIII столітті її нові власники, князі Радзивілли, перетворили колишній військовий форпост на броварню, чиє пиво славилося на всю округу. Сьогодні ж замок сам потребує захисту. Мандрівники все ще приїжджають сюди за унікальними кадрами архітектури, повз яку буквально впритул пролітають потяги — залізнична колія пролягає прямо під величними стінами.
Після десятиліть занепаду та невдалої концесії, яку суд остаточно розірвав у 2023 році, замок повернули державі. Однак це не зупинило руйнування. Частина мурів уже обвалилася, інші вкриваються дедалі більшими тріщинами. Додаткову загрозу, на думку місцевих мешканців, становлять вібрації від залізниці.
Ситуація ускладнюється тим, що замок фактично залишається без господаря. У Міністерстві культури "Твоєму місту повідомили" повідомили, що пам’ятка не перебуває на балансі підпорядкованих їм установ. У Львівській ОВА наголошують на відсутності фінансування через воєнний стан. У громаді ж кажуть, що місцевий бюджет не дозволяє навіть облаштувати повноцінну огорожу навколо аварійного об’єкта. Староста Старосільського округу Василь Кузик переконаний, що першочерговим завданням має стати консервація: "Потрібно якнайшвидше накрити мури та захистити їх від опадів. Інакше руйнування лише пришвидшуватиметься".
Поморянський замок: реставрація, яка триває десятиліттями
Поморянський замок на Золочівщині має не менш епічну історію. Перші згадки про дерев'яну оборонну споруду на цьому місці датуються серединою XIV століття, а повноцінний мурований замок тут заклали у першій половині XVI століття. У різні періоди він належав впливовим магнатським родинам, але найбільший розквіт пережив, коли став улюбленою резиденцією короля Яна ІІІ Собеського. Король вклав величезні кошти в укріплення фортеці, завдяки чому вона відбивала найжорстокіші штурми татар, а сам монарх любив відпочивати в Поморянах після військових походів.
Місцеві досі переповідають легенди про скарби та таємні підземні ходи під замком, які були настільки просторими, що ними у разі небезпеки могли непомітно пересуватися навіть кінні вершники. Останнім приватним господарем замку до 1939 року був граф Юрій Потоцький — відомий дипломат і посол Польщі в США. Він заново відновив родинне гніздо, зібрав там унікальну колекцію живопису та зброї й заклав навколо розкішний оливковий сад.
На відміну від Старого Села, у Поморянах упродовж останніх років періодично проводили аварійно-реставраційні роботи. Вони дозволили стабілізувати окремі конструкції та запобігти раптовому обваленню споруди. Втім, головне питання залишається відкритим: що робити із замком після завершення реставрації?
Фахівці з охорони культурної спадщини наголошують, що недостатньо просто відновити стіни. Історична споруда повинна отримати нову функцію — музейну, освітню чи туристичну. Інакше навіть після реставрації вона ризикує знову опинитися в занедбаному стані.
Палац-замок Потоцьких у Шептицькому: музей у заручниках напівруйнації
Яскравим і болючим прикладом того, як брак коштів знищує унікальну архітектуру, є Кристинопольський палац (палац Потоцьких) у місті Шептицький (колишній Червоноград). Зведений у 1756–1760 роках видатним французьким архітектором П'єром Ріко де Тірреґайлем, цей комплекс колись називали "Галицьким Версалем". Довкола розкішного палацу в класичному французькому стилі буяв величезний парк площею понад 6 гектарів із мережею штучних каналів, фонтанів та каскадних водоспадів.
Сьогодні від колишньої розкоші інтер'єрів не залишилося й сліду — палац пережив нищівну пожежу, був розграбований російськими військами під час Першої світової війни, а радянська влада остаточно пристосувала колишній аристократичний маєток під господарські потреби. Тим не менш, підземелля палацу досі зберігають особливу атмосферу середньовіччя, і місцеві волонтери періодично організовують толоки для їх розчищення, мріючи відкрити там інтерактивний туристичний маршрут.
Зараз у будівлі функціонує філія Львівського музею історії релігії, яка намагається підтримувати життя в історичних стінах. Проте можливості музейників не безмежні. Для повноцінних виставок та екскурсій вдається використовувати лише дві третини приміщень. Інша третина будівлі фактично перебуває в аварійному стані та законсервована ще після пожежі 1989 року.
Через хронічний брак централізованого фінансування масштабну реставрацію роками відкладали. Офіційні спроби виділяти кошти з обласного бюджету чи подавати об'єкт на державні програми давали лише тимчасовий ефект "латання дірок" на даху.
Ситуація залишається критичною: навесні 2021 року через зсув ґрунту та вологість просто на очах у комісії пам'яткоохоронців завалилася частина автентичного барокового муру палацу. Проблема палацу в Шептицькому доводить: статус діючого музею автоматично не рятує споруду від руйнації, якщо немає капітальних інвестицій.
Добромильський замок: коли руїни теж потрібно берегти
Замок Гербуртів у Добромилі — найвища та найвіддаленіша фортеця Львівщини. Муровану оборонну твердиню на замовлення роду Гербуртів почали зводити близько 1566 року на вершині Сліпої гори, на висоті 556 метрів над рівнем моря. Через таку ізольованість шлях до замку перетворюється для сучасного туриста на мальовничий еко-трекінг крізь густий буковий ліс, а нагороді за підйом можна лише позаздрити — з мурів відкривається один із найкращих панорамних краєвидів на Прикарпаття.
Як і належить гірській фортеці, Добромильський замок оповитий містикою. Тут є власна легенда про Білу Панну — привид дівчини з роду Гербуртів, яка нібито блукає руїнами у туманні ночі біля залишків старої криниці. Ця криниця — ще одне інженерне диво минулого: її глибина колись сягала понад 100 метрів, і за переказами, вона слугувала таємним підземним виходом до підніжжя гори.
Для таких пам’яток експерти дедалі частіше пропонують інший підхід — не повну реконструкцію, а консервацію. Йдеться про роботи, які дозволяють зупиниш подальше руйнування без відтворення споруди в первісному вигляді. Подібна практика широко використовується в європейських країнах. Там історичні руїни залишаються руїнами, але є безпечними для відвідувачів і не втрачають своєї автентичності. Добромильський замок нагадує, що збереження спадщини не завжди означає масштабне будівництво.
Свірзький замок: приклад того, що пам’ятка може жити
Якщо попередні об'єкти демонструють хронічні проблеми, то Свірзький замок показує, як історична пам’ятка може стати органічною частиною сучасного культурного життя.
Перші згадки про фортецю датуються 1484 роком, проте свого впізнаваного, витонченого ренесансного вигляду палацового типу вона набула в середині XVII століття завдяки перебудові графа Олександра Цетнера. Замок розташований на пагорбі, оточеному ставками та заплавами — його відображення у воді на заході сонця вважається однією з найромантичніших фотолокацій Західної України.
Цей архітектурний шедевр є справжньою зіркою кінематографа. Саме Свірзький замок свого часу перетворився на знімальний майданчик для культового фільму "Д'Артаньян і три мушкетери", де "зіграв" одразу кілька ролей — Бетюнський монастир, маєток палацу під Парижем та замок Сен-Жермен. Також бут знімати фільми про Хмельницького та про Довбуша. Туристи й досі приїжджають сюди, аби відтворити відомі кінокадри на тлі унікального дерев'яного мосту перед головною брамою, який колись був підйомним і повністю ізолював палац від нападників.
Цьогоріч у травні тут стартував новий екскурсійний сезон. Лише за перші вихідні замок відвідали понад 400 туристів. "Ми не говоримо тут про заробітки. Коштів від квитків вистачає на поточні витрати. Головне — що замок живе", – розповіла "Твоєму місту" керівниця культурно-мистецького центру "Замок Свірж" Надія Согор.
Сьогодні тут проводять екскурсії, концерти, мистецькі події, фотосесії та культурні заходи. На мосту перед фортецею навіть проводять романтичні освідчення. Замок пережив татарські набіги, війни, радянські перебудови під школу трактористів та базу відпочинку архітекторів. Однак сьогодні він демонструє: замок зберігається тоді, коли стає потрібним суспільству.
Що може врятувати замки Львівщини
Проблеми більшості історичних пам’яток області схожі: нестача фінансування, складні бюрократичні процедури, відсутність балансоутримувачів або чітких програм розвитку. Водночас приклади Свіржа та Жовкви демонструють, що самих лише реставраційних робіт недостатньо. Замок повинен мати майбутнє — приймати відвідувачів, ставати майданчиком для культурних подій, працювати на розвиток громади та інтегруватися у великі регіональні маршрути.
Свого часу Герой України, легендарний музейник Борис Возницький довів, що навіть занедбані пам’ятки можна повернути до життя. Саме його зусиллями були врятовані Олеський та Золочівський замки, а туристичний маршрут "Золота підкова Львівщини" став одним із найвідоміших в Україні.
Читайте також: Що розповідає один із найстаріших храмів Львова: таємниці давньої пам'ятки.
Нагадаємо, раніше "Твоє місто" писало про Палац архієпископів у селі Оброшине, який теж руйнується на очах і є небезпечним для відвідувачів.
