Бернар Вілем розповів про те, як його зустріла Україна. Пропонуємо три його найцікавіші тези.

1. Я приїхав в Україну 15 років тому, нічого не знаючи про неї. Один із моїх бельгійських колег розповідав, що це країна з великим потенціалом і народом, що прагне до соціального й економічного розвитку. Тут стільки вільної землі! Не розумів, чому її не обробляють, чому поля пусті. Дивувався: люди мають стільки чорноземів і нарікають на безгрошів'я. Залишатися тут не планував. Із двома бельгійцями став інвестором в одному підприємстві у Зборівському районі на Тернопільщині. Воно збанкрутувало через шість місяців – прокуратура, податкова закрили його. Я втратив 150 тисяч євро. І вирішив будь-що відробити їх. Вибрав Мостинський район, бо його природа й рельєф схожі на мою Батьківщину. На Україні мало розводять кіз. Гадав, що буде попит.

2. Мені казали "у нас так прийнято" і вимагали хабара. Я ж відповідав: не даватиму. Приїхала санстанція. Я подаю запит, аби надіслали детальну інструкцію, що і як має бути, а що на моєму підприємстві не так. У них немає інструкції. З пожежниками поїхав на сусідню ферму – аби показали, що там є такого, чого бракує мені. За п'ять років не дав жодного хабара. Алкоголізм і корупція – дві хвороби України. Я своїх алкозалежних працівників лікую. Уже 15 одужали. А за запах спиртного штрафую.

3. У кожному селі має бути кузня, пекар, м’ясник. Бо менеджерів безліч, але яким ремеслом вони володіють? Нам потрібні знавці. Ремісники становлять 50 відсотків французької економіки. Унас жити в селі – престижно. В Україні це додає клопотів. Буває, навіть аптеки нема.

За інформацією Gazeta.ua