Не будуймо черговий Донбас у Карпатах, або Що нам треба змінити у ставленні до гір

На усіх рівнях – від керівників органів державної влади, до бізнесу і вищих посадових осіб нашої держави – є проблема зі свідомістю. Я почну, напевно, з найменшого рівня.

Можу навести класичний приклад про джипінг. У школі, де навчаються мої діти, пропонувалися поїздки в Славсько, які включали джипінг. Для дітей це подавалося як окрема розвага: чому б не покататися по горах на позашляховиках, покричати, помахати руками і повеселитися? При цьому в установі, яка належить Львівській міській раді, не проводиться робота про те, що джипінг, по-перше, заборонений, а по-друге, може становити загрозу для довкілля. Це питання того рівня, на якому ми вже сьогодні формуємо свідомість наших дітей.

Читайте також: «Не будуємо Мангеттен в горах». Як розвивати Карпати і не знищити їх

Далі – свідомість громадянина. Знову повернімося до джипінгу. Кажуть, що хтось там споконвіку катав. А якісь племена Папуа – Нової Гвінеї споконвіку їли людей. Це не означає, що ми далі толеруємо це. Але більше того скажу: коли вони кажуть "спокон віків", то ніяких спокон віків не було. Я хотів би подивитися на діда-прадіда з квадроциклом у Карпатах. Це останні 15, максимум 20 років. До того часу були ті самі кінні прогулянки, які сьогодні практикуються в національних парках і які, мабуть, варто було б розвивати. Але для цього потрібні знання і бажання мешканців, бо з конем треба більше попрацювати.

Тепер далі – про рівень свідомості споживача. Хто у нас основний споживач цих послуг? Це не мешканці Карпат, які живуть у Славському, Турці, Верховині тощо. Користувач – це приїжджий зі Львова, Києва, Дніпропетровської області тощо. Давайте згадаємо нещодавню ситуацію в Польщі, коли український громадянин на дуже дорогій машині заїхав покататися на польське озеро. Що було далі? По-перше, миттєвий штраф. По-друге, заборона в'їзду до Польщі. І негативна реакція польського суспільства. Коли це відбувається в Україні, збираються якісь громадяни, які починають говорити: "А це моє право". Право на що? Право на нищення природи чи право на порушення закону? Право – це мої можливості діяти в рамках чинного правового поля, а не порушувати його і плювати на законодавство.

Наступне стосується розвитку Карпат і того, як він має відбуватися – з боку суспільства і вищих посадових осіб, зокрема президента України. Мені дуже шкода, що в руки й уста нашого президента вкладають речі, які потім викликають негативну реакцію в суспільстві. Якби його оточення було адекватним, воно б поінформувало його про Карпатську конвенцію, Смарагдову мережу і Бернську конвенцію, стороною яких є Україна, а також про міжнародні зобов'язання України у природоохоронній політиці. Про те, що полонина Руна стала каменем спотикання, зокрема й на шляху України до ЄС.

Вони б також наголосили, що частина енергетичних питань, про які говорив президент, має розв'язок поза межами Карпатського регіону. Наприклад, газосховища розташовані не в Карпатах, а на Прикарпатті. А щодо заявлених 1,5 ГВт вітрової енергетики в Карпатах – дуже хотілося б, щоб фахівці пояснили панові президенту: це трохи більше за потужність одного енергоблока Хмельницької АЕС. А під загрозу ставляться всі Карпатські хребти.

Сьогодні, якщо кожен бізнесмен буде приходити до пана президента чи пана прем'єр-міністра з так званим інвестиційним проєктом, який у народі називається "хотєлки" – "я тут собі хочу щось побудувати", – то ми дійдемо до тієї ситуації, яка свого часу допомогла Росії захопити Донбас. На момент захоплення у 2014 році це була сіра зона, де правили не закони держави, а окремі олігархи. Формувалося відчуття: ця ділянка належить цьому олігарху, а ця – цьому. І в результаті на Донбасі була найскладніша в Україні екологічна ситуація, коли на викиди й забруднення довкілля від великої кількості промислових підприємств дивилися крізь пальці.

Карпати сьогодні – це передусім природна цінність. Якщо ми її зруйнуємо, ми зруйнуємо і все суспільство, яке формується довкола неї. Необхідність знайти баланс – ключове питання. Але в рамках правового поля. Якщо, як із полониною Руною, ми будемо зневажати законодавство, думку громадськості, економічні показники лише заради того, що хтось захотів побудувати черговий мегакурорт чи мегапроєкт із вітровими електростанціями, то буде біда. Така біда, коли громадяни втрачатимуть віру у свою державу й органи влади, які не здатні захистити ні закон, ні природу, ні їхні права.

Про ситуацію з полониною Руна

Чому ситуація викликала таке обурення? Дуже просто. Перше – зневажання закону, друге – масштаб проєкту. Одне питання, коли на відносно невеликій ділянці ставлять один-два вітрогенератори. Інше – коли всю полонину заставляють кількома десятками вітряків. І ключове питання – наскільки ці проєкти вписуються в природу. Та ніяк вони не вписуються. І в Карпати ніяк не вписуються.

Читайте також: Знищення Карпат заради вітряків. Репортаж з полонини Руна, яка стала будмайданчиком

Якщо ми говоримо про енергетику, її потрібно вирішувати комплексно. Чому, наприклад, ми почули таку холодну реакцію від пана Мадяра (прем'єр-міністр Угорщини – Ред.)? Тому що, якби наші аналітики належно проаналізували ситуацію і поклали на стіл панові президенту відповідну документацію, він би побачив, що Угорщина будує потужну атомну електростанцію, а в її енергетичній програмі передбачено постачання електроенергії сусіднім країнам. Аналогічну програму мають Румунія. Словаччина є самодостатньою в енергетичному плані. Тобто, коли ми щось пропонуємо, ми повинні зацікавити наших партнерів.

І ще один момент, який стосується вітроенергетики. Ми можемо багато заявляти, що вона зелена, але зелена вона тоді, коли не руйнує унікальне природне середовище українського високогір'я. У нас є багато сільськогосподарських земель, де її можна розмістити без такого руйнування. Друге питання – як працює вітроенергетика. Вона працює, коли є вітер. Нам потрібно збалансувати енергетичну систему так, щоб узимку, коли найбільші потреби в електроенергії, а сонячного проміння мало й вітер дме час від часу, ми не опинилися в ситуації, коли енергосистема падатиме через незбалансованість.

Про законодавство

Певне законодавче поле в нас сьогодні є. Перше – законодавство про стратегічну екологічну оцінку, яке стосується територій у комплексі й дозволяє врахувати різні інтереси – розвиток туризму, промисловості, сільського господарства та збереження природи. Природа сама по собі – це основа, весь наш розвиток відбувається на ній. Ми її знищимо – прийдемо в нікуди.

Друге – дотримання законодавства про оцінку впливу на довкілля на рівні конкретних проєктів.

Третя складова – відповідальність за порушення природоохоронного законодавства і врахування кумулятивних ефектів. Свого часу, наприклад, щодо Буковеля ми зіткнулися з ситуацією, коли не був врахований кумулятивний ефект. Дозволи надавалися на кожен конкретний готель чи комплекс, і в результаті Буковель сьогодні є найбільшим джерелом забруднення верхів'їв Пруту. Чому так сталося? Дуже просто: знову-таки не враховувалися кумулятивні ефекти. Ми побудували мегакурорт там, де не було ні відповідної екологічної ємності території, ні належної оцінки.

Санкції в Україні щодо порушників екологічного законодавства абсолютно недостатні. Вони сміховинні. А проблема з нарахуванням збитків – це інша складова, яка теж повинна стимулювати дбайливе ставлення до природи.

Ще одне важливе – це місцеві громади. Україна поспішила делегувати їм багато повноважень, але разом із цим треба переконатися, що на місцях є розуміння і необхідні кадри. Особливо це стосується сільських громад у гірських територіях, які переважно дотаційні. Якщо на них виділяються кошти, вони повинні раціонально використовувати і їх, і природну спадщину. Бо людям, які тут залишаться, тут жити. Щоб вони змогли будувати ту Україну, про яку люди мріяли, виходячи на Майдан у 2014 році, а не черговий Донбас, тільки в Карпатах.

І ще один важливий момент – дороги. Віддалені населені пункти Карпат потребують нормального сполучення. Під час війни пріоритетом мають бути не дороги на Буковель, а дороги до віддалених сіл і на сході, де це питання виживання. Бо не буде дороги – не буде школи, роботи, не приїде швидка, люди будуть змушені виїжджати. Це має бути пріоритетом місцевого розвитку навіть там, де невелика кількість населення, бо йдеться про виживання людей і збереження культурної ідентичності.

Читайте також: Карпати під загрозою? Що робити вже зараз, аби їх зберегти

Тож нам потрібно дбайливо ставитися до природи й один до одного і брати для себе не найгірші практики якогось XIX століття – "усе викопати й продати", – а найкращі технології та практики, які сьогодні є в Європейському Союзі та світі.

Також дуже хотілося б, щоб наше законодавство розвивалося за допомогою Європейського Союзу. Адже останні зміни в Україні, зокрема спрощення зміни цільового призначення сільськогосподарських земель, суперечать цьому європейському напряму. Наш бізнес це наполегливо лобіював, а тих, хто виступав проти, звинувачували в тому, що вони перешкоджають розвитку бізнесу.

Водночас я двома руками підтримую те, що стосується культурної ідентичності. На Закарпатті громадяни Франції разом з українськими екологами допомагають зберігати природу і традиційне сільське господарство та протистоять забудові, зокрема Свидовця.

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція "Твого міста" не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.