Галицька кухня та історія Львова не стануть українськішими, якщо забути про євреїв

Я не думав, що у 2026-му році доведеться ще щось таке писати. Здавалося б, українці мають конкретного ворога, на якого варто викидати всю агресію, і не мають наснаги на інші "фобії". Але оце працюю в проєкті "Книга смаків Львова: єврейські сторінки", і зауважив, що під публікаціями про нього почали з’являтися коментарі на кшталт "скільки можна про ж...у, треба писати про українське" та подібні.

Ці коментарі не зникли після того, як Сили оборони України розбомбили дата-центри "Яндекса". Пишуть реальні люди. Можна було б не звертати уваги на хейтерів. Але тут є цікавіше питання: а що саме ми вважаємо українським і чому історія євреїв у Львові комусь здається загрозою для української культури?

Почнімо з того, що єврейська історія Львова — не запрошена гостя, яку сьогодні можна попросити піти. Єврейська громада існувала в місті століттями, розвивала культурне життя, торгівлю, ремесла, науку, творила міське середовище. Це історики Балабан і Бубер, підприємці Бачевські, Нахмановичі, Горовці, мікробіолог Флек, це провісник майбутнього Лем і той, хто створив концепцію геноциду — Лемкін, та багато-багато інших. Цю історію не можна викреслити, не стерши водночас частину самого Львова.

Але для початку зайдімо на кухню. Галицька кухня — це не меню, складене представниками одного народу в один історичний момент. Вона формувалася в регіоні, де поруч жили українці, євреї, поляки, вірмени, німці, італійці та інші спільноти. Вони торгували, працювали, конкурували, переймали одне в одного звички та, звісно, їли. Так виникала кухня, яку сьогодні ми називаємо галицькою. І не завжди можемо точно сказати, де закінчується одна традиція й починається інша. Ще у 2013-му році за участі десятків кухарів, рестораторів, істориків та представників мерій Львова та інших міст ми підписали Доктрину галицької кухні, де чітко домовилися визнавати внесок інших народів поруч із галицькими українцями.

Форшмак — один із найочевидніших прикладів єврейської кулінарної спадщини, яка стала частиною нашого гастросвіту. Цимес в українській мові — щось особливо вдале. Але першочергово це страва єврейської кухні.  Хала, фарширована риба, ругелах — не просто перелік назв для тематичного ресторану. За ними стоять релігійні приписи, календар свят, родинні звички, способи зберігання продуктів... Якщо ми хочемо зрозуміти, як жили львів’яни, маємо цікавитися не тільки тим, що подавали на стіл у шляхетському палаці, а й тим, що пекли в міських пекарнях, продавали на ринках і готували вдома. Згадаймо, наприклад, книжку всесвітньо відомого письменника, яка зберегла для нас масу згадок про кухню Львова у 1930-их. Мова про "Високий замок" Станіслава Лема, сина єврейського лікаря та активної юдейки.

Звісно, не варто робити й протилежну помилку: приписувати єврейському походженню кожну страву, назву чи кулінарну звичку, яку ми не можемо пояснити. Гастрономічна історія потребує досліджень, джерел і точності. Саме тому ми творимо проєкт, який досліджує конкретні місця, людей та історії, а не просто збирає красиві легенди. Чесна історія цікавіша за вигадану, навіть коли в ній немає зручного героя, якому можна віддати всі заслуги.

Є ще одна причина, чому єврейську історію Львова важливо досліджувати. Вона не просто багата — вона була брутально обірвана. Голокост знищив більшість єврейської громади міста. Люди загинули, родини були розірвані, цілі культурні світи зникли разом зі своїми носіями. Після війни місто вже не могло бути таким, яким було до неї. Частина будівель залишилася, частина назв збереглася, деякі рецепти пережили своїх авторів, але жива тяглість традиції була зруйнована. Коли ми досліджуємо єврейські пекарні, кондитерські, ресторани, торговців рибою чи підприємців, то повертаємо цим людям місце в історії міста. Не вигадуємо для них окремий Львів, паралельний до українського, а намагаємося зрозуміти реальний Львів — складний, суперечливий, багатоголосий, у якому часом розумієш, що частини книжок Івана Франка не було б, якби не столик при вікні у кав'ярні, що належала єврею. Львів, у якому різні спільноти не просто мешкали поруч, а впливали одна на одну.

Мені взагалі здається дивним протиставляти єврейську історію українській. Ніби кількість сторінок у книжці про одних автоматично зменшує кількість сторінок про інших. А досліджуючи халу чи форшмак, треба відсунути вбік борщ чи яворівський пиріг. Тоді як насправді мало хто зробив для популяризації яворівського пирога, борщу, пампухів, тертої ружі, як авторки проєкту про єврейські смаки Маріанна Душар та Льоля Ланда.

Українську культуру не потрібно захищати від історичних фактів. Навпаки, що краще ми знаємо власну історію, то складніше маніпулювати нею. Ми вже маємо доста прикладів того, як інші країни привласнюють українські страви або розчиняють їх у безликому понятті "радянської кухні". У таких ситуаціях ми цілком справедливо вимагаємо точності: називайте речі своїми іменами, досліджуйте джерела, не переписуйте історію під зручний наратив. То чому ж самі маємо відмовлятися від такої точності, коли йдеться про історію Львова? Якщо ми хочемо, щоб світ не стирав українське з гастрономічної мапи, варто самим не стирати з нашої мапи тих, хто її формував разом із нами.

Саме для цього створено "Книгу смаків Львова: єврейські сторінки" — віртуальний маршрут, який дозволяє досліджувати гастрономічну історію єврейського Львова через конкретні місця, людей і сюжети. Не для того, щоб довести, ніби Львів був не українським, а для того, щоб краще зрозуміти, як він став таким, яким ми його знаємо.

Не варто віддавати нашу історію на поталу чужим міфам. Пропоную не соромитися культурного сусідства, а досліджувати його. Не боятися, що розповідь про єврейський Львів применшує український, бо місто не стає меншим від того, що ми знаємо про нього більше. А якщо вже говоримо про кухню, то було б прикро відмовитися від величезної її частини лише тому, що когось дратують прізвища, які не закінчуються на "енко".

Авторська колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція "Твого міста" не завжди поділяє думки, висловлені в колонках, та готова надати незгодним можливість аргументованої відповіді.