Продуктивність замість міфів. Як перемогти, коли ворог учетверо більший
Павле, як Вас представити – пане професор, економіст, міністр, офіцер?
Усе згадане. До речі, щойно на зустрічі у Львівській політехніці ми дізнались про присвоєння нашому командиру Ігорю Оболєнському звання бригадного генерала – це велика честь.
Говоритимемо сьогодні про єдність економіки та оборони. Недавно один знаний львівський підприємець розповів мені про багатомільйонні збитки його компанії від прильоту в склад, але вже за кілька хвилин згадував, що запити на підтримку від військових до бізнесу лише ростуть, і попри все бізнес мусить і це продовжувати тягнути. Його син, Герой України, зараз воює. Водночас у кулуарах світової політики та навіть на київських кухнях лунають розмови про мир через те, що ми вчетверо менші за ворога. В одному нещодавньому подкасті Ви пояснювали, що розмір країни не завжди має значення... Який там баланс?
До повномасштабної війни населення України відносно ворога становило 30%, у 2025-му – 25%. Співвідношення погане, але не фатальне. Наприклад, населення Ізраїлю – лише 11% від Ірану, проте ВВП ненафтового Ізраїлю становить 127% від ВВП нафтового Ірану.
Інший приклад: населення Синґапур – 17% від Малайзії, але його безнафтовий ВВП дорівнює 117% малайзійського. Ізраїль і Синґапур просто значно продуктивніші. Попри менше населення, військовий бюджет Синґапуру більший, ніж у Малайзії. З бюджетного профіциту вони купують не старі винищувачі, а сучасні F-35 та європейські системи ППО. У Малайзії просто бракує ресурсів іти війною на Синґапур, хоча колись вони вигнали його з федерації, очікуючи, що він сам приповзе на колінах.
У нас зараз 25% населення і 8% ВВП відносно російського (до війни було 30% і 12%). Перевага ворога величезна, але це не глухий кут. Подібний досвід інших країн мобілізує думати, як працювати інноваційніше. Україна зараз – це типове «незавершене виробництво» (work in progress). Нам доведеться відкинути агроромантичні міфи про «садок вишневий коло хати». Дехто нарікає, що МВФ та Світовий банк занижують нашу продуктивність, але статистика об’єктивна. Міфологія власної винятковості є в усіх, та нам час її відкласти та шукати справді продуктивні рішення у цих тяжких умовах.
«Ефект короткого повідка». Чому Захід фінансує нас лише під реформи
Ви кажете, що продуктивність вирішує все. А як щодо РФ та ЄС? Росія має ВВП на рівні Італії. Чому Європа досі боїться росії, якщо вона значно продуктивніша?
ВВП росії – на рівні одного штату Техасу. Але будьмо реалістами: вона не оголошувала Європі війну. Економіка ЄС значно сильніша за російську, проте проблема – в ядерній зброї та настроях самих європейців. Мадрид узагалі не хоче платити 2% у НАТО, вважаючи, що війна далеко, а їх турбує лише Північна Африка.
Щодо підтримки: наш офіційний ВВП – понад 200 мільярдів доларів. 45 мільярдів євро щорічної допомоги від ЄС – це понад 20% нашої економіки. Чверть усього, що нас оточує, нам подарували. Це допомога "біблійних масштабів" (для порівняння: до війни ми отримували 1–2 мільярди). Водночас шість країн ЄС уже вимагають радикально скоротити європейський бюджет, бо не витягують його. Марін Ле Пен обіцяє скоротити підтримку України в разі перемоги у Франції. 45 мільярдів для європейців – не копійки.
Раджу державним організаціям і громадам використати доступні кошти цього року, бо наступного їх може не бути. Для того, щоб отримати нові транші ЄС, доведеться робити реальні реформи і непопулярні кроки.
Тому Захід далі використовуватиме «принцип тюбика»?
Слід готуватися не до міфічного миру за «2–3 тижні», а діяти за натівською доктриною, яка розглядає найімовірніший та найгірший сценарій дій ворога. Ми з сім’єю теж відпрацьовуємо алгоритми «що якщо», щоб розуміти, де жити і які запаси робити. У лютому-березні 2022-го нація була монолітною – тоді, здається, навіть корупції не існувало. Золоті унітази з'явилися пізніше.
Децентралізація як спосіб вижити
Опишіть найнебезпечніший сценарій, який може нас чекати найближчим часом?
Не ставте мене в роль вісника найгірших новин! З небезпек – наприклад, удари по мостах через Дніпро. Їх частково замінять пороми, але це складно. Головна відповідь на всі інфраструктурні загрози – децентралізація. Як інтернет-провайдери: якби ринок тримали 2–3 монополісти, країну легко було б відключити двома-трьома ударами, але нас рятує децентралізована мережа.
Так само з пальним: коли у 2022-му розбомбили великі нафтобази, мережі (WOG, OKKO) перейшли на доставку бензовозами прямо з Європи на заправки. Децентралізація втрачає в економічному масштабуванні, зате дає шанс вижити. Усе треба розосереджувати.
Щодо фронту: я служу в штабі корпусу, що воює на Харківщині. Ворог наступає на Донбасі мінімально, але страшенною ціною (директор ЦРУ оцінює тривалість життя їхнього солдата у 35 хвилин). Ми ж діємо точково, бережемо людей. Але через тотальне застосування дронів і тепловізорів утворилася 30-кілометрова мертва зона. З екранів у штабі видно будь-яку теплову пляму – аж до косулі. Без ідеального маскування в цій зоні зараз не може рухатися ніхто: ні ми, ні вони. Поки що реалії такі.
Інновації в чисельнику. Як скоротити армійську бюрократію
Поговоримо про болі нашої економіки, без якої не збудувати оборони. Ворог інформаційно намагається розділити економіку і оборону, бізнес потерпає, руйнується логістика. Ви кажете, що від продуктивності залежить наша перемога. Прем'єр зараз заявляє про дірку в бюджеті. Пригадую, як колись у Львівській бізнес-школі ви нас навчали: «грошей у світі достатньо, вони у вас під ногами, треба вміти їх підняти». А де нам зараз шукати ці ресурси перед непростою зимою?
Ресурс є. Є два фактори внутрішніх ресурсів: продуктивність («чисельник», де можна зробити ще дуже багато) та оптимізація витрат (наш «знаменник»).
Наприклад, у кав'ярнях біля наших локацій у Києві й Харкові на барі поставили mono QR-коди. Тепер бариста не просто називає ціну, а просить зчитати код, де одразу пропонують залишити чайові. Не залишиш – не любитимуть (а купувати їжу там, де тебе не люблять, – погана ідея). Обираю 10%. Частина йде Monobank. Нічого не змінилося: та сама кава, яка коштувала 60 гривень, а з чайовими вже 66 на рівному місці! Ти почуваєшся добре, бариста усміхається. Це елемент стратегії Блакитного океану: зняти болі й додати сервіси, щоб отримати більше грошей (це наш «чисельник»). Отже: оптимізація в знаменнику, інновації в чисельнику.
У війську теж багато можливостей для скорочення видатків. Вдячний «Хартії», що там запитали, як мене використати продуктивно – так мало хто робить. Коли я чекав переведення в іншому місті України, один старший лейтенант попросив: «Павле Михайловичу, можете заповнити журнал обліку особового складу? Перепишіть, будь ласка, вчорашню сторінку сьогоднішньою датою». Ми просимо гроші в Європи, а Шеремета сидить і переписує сторінку про тих, хто у відпустці чи СЗЧ! І головна вимога – писати тільки чорною ручкою. Один колега ще й радив: «Нащо вам Харків? Лишайтесь в тилу, переписуйте журнал у відносному спокої».
Але переймання стандартів НАТО – це культура і філософія. У нас служба G1 – це управління персоналом (personnel), а не "особовим складом". Чому командири уникають процедур НАТО? Бо це означає брати відповідальність. Школа нас цьому не вчить. На День вчителя ми співаємо «Вчителько моя, зоре світова». Яке тут критичне мислення, якщо вчителька – абсолютний носій Правди? А на полі бою треба критично мислити навіть над тим, як виконати намір командира, не кажучи вже про прорахунок дій ворога.
Радує, що Департамент освіти ЛМР запустив у 45 школах курс підприємництва за посібниками Миколи Вікнянського. Це прорив! Вчителі спочатку питали: «А яка правильна відповідь у кейсі?». А її нема, є різні варіанти дій!
Але по-чесному, найкраще продуктивність піднімає сильний конкурент. Нашу продуктивність стимулює «друга армія світу». За останні пів року вони непогано показали себе з реактивними БПЛА. Щоб вистояти проти такого противника, ми змушені бути продуктивними: «Ні, я більше не переписуватиму той журнал».
Синґапурська модель: тотальна оборона, конкуренція та азійська працьовитість
А хто для держави має бути конкурентом, який нас спонукає стати продуктивнішими?
Решта 199 країн. Польща, Румунія, Синґапур чи Німеччина. Їхня вища продуктивність досягається потужною конкуренцією. Нам потрібно більше іноземного бізнесу. Згадайте спротив заходу IKEA, Ryanair, Wizz Air – мовляв, треба «захищати своїх». Власники заводу холодильників Nord, будучи депутатами, стояли в моїй приймальні й кричали, що я вбиваю їхню галузь промисловість. На локальному рівні те саме: великі ритейлери мереж скаржаться, що в деякі райцентри їх не пускають, бо місцевий продмаг записаний на дружину голови РДА. Конкуренція з глобальними гравцями нікому не подобається.
Це питання економічної свободи. До війни Україна посідала 130-те місце, а росія хоч і була трохи вище, та її економіка неінноваційна. Соромно програвати навіть їм.
Звідки беруться інвестиції? Міністр фінансів каже: «Підтримка Заходу». Ні! Вони беруться з внутрішніх заощаджень. Іноземні інвестиції у світі – це лише 1–3% від всіх інвестицій. Норма заощаджень у світі – 25-27% від ВВП. Німеччина і Чехія заощаджують близько 30%, Польща – 22%, Китай – 45%. У 2024 році Україна заощаджувала 11%, а Синґапур – 35-37% (і саме з цього профіциту вони купують F-35). Коли делегації кажуть будувати індустріальні парки, вони не розуміють, що головне – наявність цих трильйонів заощаджень. Неважливо, куди вони підуть: в індустріальні парки чи МАФи.
Згадайте плачі 2022-го: «В нас не було заощаджень!». Бо ми все одразу витрачали. А чия це вина? Німців, які роками економили? Якось ШІ-аудит моєї репутації показав піки хейту. Виявилося, це реакція на мої слова, що українцям треба самостійно відкладати на пенсію. Мені писали: «Ми платимо нинішнім пенсіонерам, то чому нам пенсій не буде? Це несправедливо!». Але хто вам сказав, що світ справедливий?
Ми 23 роки жили в теплій ванні правил, які гарантували США. Колишній польський прем'єр Ян Кшиштоф Бєлєцький дивувався, що в нас досі працює інтернет. Я пояснив: «Бо він децентралізований». Він відповів: «Я своїм завжди кажу – децентралізовуйте все!». Коли ми з Гройсманом у 2014-му просували децентралізацію, прем'єр Арсеній Яценюк остерігався, що "все покрадуть".
Деякі наші економісти лякають, що через вимоги ЄС ми мірятимемо розмір огірків. Це російська пропаганда. Найгірша в ЄС за економічною свободою – орбанівська Угорщина (79-те місце). Якщо ми приймемо правила ЄС навіть так паскудно, як вони, то піднімемося на 79-те місце з нашого 130-го! Звісно, хотілося б бути в десятці, як Естонія.
Це, мабуть, ідеальний кейс, що ілюструє вплив економіки на політику й безпеку. На дискусії "Твого міста" про проблеми Карпат (від джипінгу до забудови полонини Руна вітряками) голова профільного комітету ВРУ заявив: «Це наслідок децентралізації – дали забагато влади громадам, які тепер самі "рішають" із нацпарками і рубають ліс». В обладміністрації виправдовуються: «Люди бідні, а джипери так звикли жити, більше нема чим зайнятись». Натомість наш французький друг-архітектор дивується: «У Франції з 1980-го діє єдиний гірський закон, що регулює все, і за виконанням якого стежать дві-три агенції». Як нам вийти з цієї ситуації постійного перекидання відповідальності?
Вийдемо, бо жити хочеться. Сили оборони в нас міцні, та треба ще навчитися не красти, не брехати й переймати досвід суперпросунених країн на кшталт Сінгапуру.
Навіть 6% дефіциту бюджету в США – це погано, і ринок облігацій уже реагує зростанням ставок. Політрадник Клінтона Джеймс Карвілл колись казав: «Раніше я хотів реінкарнуватися в Папу Римського чи президента США, а тепер – у ринок облігацій, бо він може збити що завгодно». Цей ринок зупинив дикі тарифи Трампа і за 49 дні збив британську прем’єрку Ліз Трасс, яка скоротила податки, але не пояснила, хто покриє дефіцит. Прогресивісти обурюються, що ринок капіталу диктує політичну систему, але якщо вам бракує цінностей тримати бюджет збалансованим, вас неминуче дисциплінують фондові ринки.
Інша точка їхнього росту – engagement (залученість персоналу). Синґапурці злякалися, коли виміряли її на рівні 14% (світова норма розвинутих країн – 20%). Причина криється в ієрархічній китайській культурі: старші все вирішують самі і не залучають молодь. Але доведено: продуктивність прямо залежить від залученості. Поміряйте її за методикою Gallup у себе в компанії. Синґапур настільки стурбований цим, що шукає рішення і говорить про це на рівні національних новин.
Спитаю ще про Сінгапур, Total Defense і вовків. Недавно Ви казали: «Якщо ми воюємо зі значно більшим вовком, потрібна зграя: вона захистить, а він її боятиметься». Чи ми вже достатньо сильний вовк і хто для нас може бути іншими вовками у зграї?
Це дотичні речі. На Euronews була новина: європейці так дозахищалися вовків, що ті почали нападати на людей в Італії. Це чудова ілюстрація ідеї Роберта Кагана про те, що джунглі наступають (навіть колишнє білоруське посольство в Києві вже заросло хащами!).
У поемі Кіплінга «Закон джунглів» є слова: «Сила Вовка – у Зграї, а сила Зграї – у Вовкові». Наша зграя зараз – це Little West (Західна Європа та Канада). Big West (США) поки експериментує. Американці мусять раз на 100 років перевірити на собі, що тарифи й протекціонізм не працюють. Це гарно продається електорату, який не вчив економіку, але проти арифметики не попреш. Поки Little West не захопився праворадикальним популізмом, ми для них сильні, і вони нас люблять.
Дякую «Хартії», що вчать мене як несамовиті: під час навчання в Командно-штабній академії Бундесверу (кампус Клаузевіца) німецькі професори й офіцери просили нас: «Розкажіть про дрони, у наших доктринах цього ще нема». І наші діляться досвідом! Цим ми сильні, як і нашим громадянським суспільством та антикорупційними структурами, що стають на ноги. А от слабкі місця – економічну свободу, конкуренцію, продуктивність та заощадження – треба терміново підтягувати.
Чи зможемо ми збудувати колись Total Defense, як у Сінгапурі?
Нам це необхідно, і ми вже це робимо. Сінгапур затиснутий між 35-мільйонною Малайзією та 250-мільйонною Індонезією. 42 роки тому, готуючись до найгіршого сценарію, вони мілітаризували суспільство, створивши доктрину Total Defense – від дитсадка до цвинтаря.
Вона має шість вимірів: військовий, цивільний, економічний, ментальний, соціальний (згуртованість) та кібербезпеку. Євген Уткін слушно додає ще культурний вимір – у китайців він є, і нам теж потрібен. Мене ж найбільше зацікавив економічний аспект: акцент на навчанні протягом усього життя та постійному підвищенні навичок (робота з ШІ, залученість). Це робить націю конкурентною і продуктивною, і для цього вам не потрібна держава. Те, що ви сьогодні прийшли на цю дискусію – прямий доказ того, що ми це вже робимо.
Кейс Наполеона та джаз: як стандарти НАТО працюють у Нацгвардії
Чим Ви займаєтеся в «Хартії» (тут і далі запитання аудиторії)?
Я служу в управлінні підготовки G7 штабу корпусу (Training Department, частина HR). Займаюся навчанням офіцерів за натівськими програмами: TLP (Troops Leading Procedures) для командирів взводів і рот та MDMP (Military Decision Making Process) для командування і штабів батальйонів та бригад. Остання має 7 етапів планування операцій. Заняття викладають побратими з бойовим досвідом, а я привношу інше: працюю з культурою. Чому командири вчаться стандартів НАТО, але не завжди їх застосовують? Бо наша управлінська культура цьому противиться.
Випускники Львівської бізнес-школи пам'ятають кейс Нью-Йоркського університету про Робіна Гуда. Бійцям «Хартії» він теж заходить, бо це ідеальний військовий кейс про функції лідера та менеджера. Нещодавно командир сказав мені, що вважає найкращим полководцем в історії Наполеона. А мої вчителі Чан Кім та Рене Моборн (автори «Стратегії блакитного океану») якраз написали розкішний кейс про нього для Гарварду та INSEAD. Ми в КШЕ його переклали, і тепер я викладаю це військовим. Управлінню неефективно вчити лекціями – це засвоюється лише через партисипативні методи й кейси.
Коли я на БЗВП копав окоп, то думав, що на цьому все й зупиниться. Тому дякую «Хартії», що тут запитують людей про їхні таланти й шукають, як використати їх найпродуктивніше. Нас менше за ворогів, тому ми мусимо брати ефективністю.
Скільки часу зайняло перейти від копання окопу до ефективного використання Павла Шеремети в Нацгвардії?
Десь рік. Перші пів року я вчив військову абетку: тактичні знаки, координати, аналіз місцевості. Дякую нашому командиру за терпіння. Була притирка: він, хоч і вчився у Франції та вільно володіє мовами, менше знав, що таке навчальні кейси. Я скинув йому статтю Джона Коттера «What leaders really do» з HBR. Він у захваті просить зробити лекцію, а я пропоную розібрати це практично.
Пів року тому ми запровадили mission command (прусський принцип Auftragstaktik, загальний стандарт НАТО). Це коли бойовий наказ чітко відповідає на п'ять питань: хто, що, де, коли і чому. Але не каже «як». Це вирішує компетентний підлеглий командир на місці. Це дисциплінована ініціатива і цілковита довіра – повна протилежність російському «инициатива наказуема».
Я спонтанно вийшов на тему «Mission command & jazz». У джазі є фіксована тональність і темпоритм, а далі – імпровізація. Так працює і натівське командування. А якщо згадати, що Summertime – це українська народна пісня, а теорія інновацій взагалі написана в Україні, то командири питають: «Так що, ми круті?». Кажу: «Найкрутіші!» А вони кажуть: «Все, йдемо воювати».
На прикладі автопрому: чи Європа справляється з викликами від експансії, конкуренції Китаю?
Це не лише економічний, а й соціальний та культурний виклик, із яким Європа поки не справляється. Азія заполоняє світ електромобілями не лише через урядову підтримку. Жорстока внутрішня конкуренція серед 200 китайських виробників вивела в глобальні лідери BYD, Geely та Zeekr, які витримали битву з Tesla.
Головний фактор – їхня працьовитість і заощадливість. Поживши в Азії 3,5 роки, я зрозумів секрет, про який казав Джек Ма: «9-9-6» (робота з 9:00 до 21:00 шість днів на тиждень). Щоправда, в Нацгвардії ми крутіші – у нас «8-8-7». Мені нещодавно дали три вихідні на місяць, і останній справжній відпочинок був ще в серпні, але я щасливий.
Інший приклад: ми пишаємося «Новою поштою» та «Розеткою». Але в Південній Кореї, якщо ти замовляєш щось до півночі, о 07:00 ранку це вже під твоїми дверима, незалежно від регіону. Яка країна Європи на таке здатна? А їм доведеться адаптуватися, адже Китай та Індія – це 3 мільярди людей, які вже так працюють. Європі буде боляче. Коли цього травня у Франції збіглися свята і виявилося, що пів місяця може бути вихідними днями. Прем'єр спробував скасувати один вихідний, і французи обурилися. За німців я спокійніший, а от решту Європи чекає ломка. Їм доведеться пройти через експерименти з радикалізмом і збагнути: хочете вижити – працюйте більше і перемагайте інноваціями.
Щоправда, самі азіати вже розуміють, що перепрацьовують: у них падає народжуваність, бо немає часу на сім'ю. Можливо, вони перейдуть на «9-6-5», але свій важкий шлях Захід усе одно мусить пройти.
Існує думка, що військовим способом росію не перемогти. Як Ви оцінюєте зараз стан економіки росії і чи є шанс, що вони війну надовго не витримають?
Економісти мислять імовірностями. Шанс, що росія не витримає такого темпу, великий: їхні резерви тануть, податки й інфляція ростуть. Але для них це екзистенційна заруба – програти Україні вони не можуть (США можуть, а нам – ні). Тому вони напружуватимуться до останнього.
У нас іще є простір закручувати санкційні гайки, хоча Європа часом дає задню (як-от зняття санкцій із Алішера Усманова і Михайла Фрідмана). Але кілька російських дронів, що вибухнуть десь у Лейпцизькому аеропорту, швидко всіх протверезять. Якщо Захід не хоче воювати своїми солдатами, йому доведеться тиснути економічно.
Одна з Ваших цитат: «Женіть армію на острів і спаліть міст. Або запхайте її на дах і заберіть драбину». Та хто має спалити міст? Ми кажемо, що це має зробити Європа або ми, але суспільство досі в теплій ванні. Влада комунікує з нами, як із дітьми, а монобільшість рятуватиме свою шкуру, а не державу. Хто стане архітектором змін, який хоче перемогти у війні, а не на виборах?
Київ уже не в теплій ванні. Якщо інші міста ще там, то реалії їх швидко дістануть. Завжди є причини для песимізму й оптимізму, але треба бути реалістом. Білл Клінтон колись сказав: «Немає нічого неправильного з Америкою, чого не можна було б виправити тим правильним, що в ній є». Ця формула ідеально підходить для України.
Досі нам вдавалося тримати цей баланс на світлому боці, вірю, що так буде й надалі. До того ж є медичний факт: оптимісти живуть на 8 років довше. Нити все життя і ще й коротко прожити – це абсолютний нонсенс! Краще радіти сонцю, робити свою справу і жити довго. Це чистий win-win!
Розмова відбулася на офлайн-зустрічі "Клубу експертів" Твого міста у межах Ukrainian Resilient Week у львівському LEM Station. Подія відбулася за підтримки Фонду Роберта Боша та компанії blago.
Модерував Тарас Яценко
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
