Що варто знати про синдром дефіциту уваги та гіперактивність дітей. Розмова з психологом

15004
Час читання: 8 хв
Спецпроекти
CityLife
Освіта
На правах реклами
Фото: Дитячий Центр Здоров’я ім. Анни Мазуренко
Фото: Дитячий Центр Здоров’я ім. Анни Мазуренко

30 травня 2023, 18:55

Дітей, які постійно бігають, не можуть всидіти на місці, голосно та швидко розмовляють, перебивають співрозмовника, неуважні, не можуть зосередитися на одній справі, постійно відволікаються на інші, які їм теж швидко набридають, часто називають не лише гіперактивними, а й нечемними, дають «слушні» поради щодо виховання або й лікування… Синдром дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ) нині спостерігається у 3-5% дітей, і якщо вчасно розпізнати його, навчити таких дітей жити за правилами, це не зашкодить ні спілкуванню, ні навчанню. Про те, чому в дітей виникає синдром дефіциту уваги та гіперактивності, як цьому запобігти, хто може діагностувати та лікувати це порушення, Тvoemisto.tv розповіла психологиня, психотерапевтка за напрямками психодрама, дитяча та юнацька психотерапія Дитячого Центру Здоров’я ім. Анни Мазуренко Юлія Кудрявцева.

Розлад (або синдром) дефіциту уваги та гіперактивності – це те, чим не можна заразитися, не якась страшна хвороба. Розкажіть, що це за порушення і чому воно виникає?

Це синдром, пов’язаний із порушенням психоемоційного розвитку. Спостерігається як у дітей, так і в дорослих, маючи три ознаки. Перша – труднощі довільної уваги, тобто концентрації, переключення уваги, швидка виснажливість. Друга – імпульсивність, непередбачуваність в діях і думках. Третя – рухова розгальмованість.

І на що це може впливати?

Є багато причин. Найчастіше – важкий перебіг вагітності, важкі пологи або соматичні недуги на першому році життя дитини. В таких випадках дитячий мозок страждає від короткочасної шкідливості, як-от асфіксії, або ж тривалої. Наприклад, мама під час вагітності важко перехворіла на грип, і в підсумку мозок плоду починає розвиватися зі змінами: страждають лобні частки і підкірка – зони, які відповідають за контроль та емоції.

Читайте також: Молоко, пил і надмірна чистота. Чому в дітей виникає алергія і як боротись

А що таке гіперактивність? Це ж не лише непосидючість?

Ні. Це коли дитина вже змалку «незручна». Є батьки, які приходять і починають розповідати, мовляв, не встиг вийти, як дитина уже побігла, дитина мене не чує, з дитиною ніде не сядеш, вона постійно від мене втікає і так далі. Також це діти, яким важко втримати увагу. Є діти-«феєрверки», яким треба постійно переключати увагу, бо їм швидко стає сумно й нецікаво.

У нас тепер прийнято вважати, що дошкільне виховання і навчання повинні будуватися на принципах зацікавлення, всеохопності та зрозумілості, бо дитина швидко розвивається, і коли їй стане нецікаво, то все покине і побіжить шукати щось інше.

Також, якщо говорити про гіперактивність, часто можна почути, що це імпульсивні діти. Наприклад, хлопчик перебіг перед машиною дорогу чи дівчинка перевернула вазон, і відразу всі шоковані, шукають у цих діях навмисність. А насправді діти зробити це тільки тому, що метелик полетів на інший бік дороги чи сів на підвіконні. В будь-якій ситуації потрібно розібратися.

Тоді це може бути упередження самих батьків?

Дуже часто, бо гіперактивністю сьогодні можна пояснити багато вчинків.

І яка тенденцію спостерігається зараз?

Гіперактивні діти є, були і будуть, але при правильному вихованні, поясню, якому саме, їм можна допомогти стати успішними в житті, навчити давати собі раду. Через ненормовану роботу, переїзди та багато інших причин батьки дуже часто не мають сил і ресурсів для подолання дитячих проблем.

Чи спостерігаєте ви збільшення кількості дітей із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності через війну?

Так, таких дітей трохи побільшало. Це пов’язане з тим, що дитяча депресія і тривога часто виглядають як розлад гіперактивності.

Читайте також: Команда рівних. Яка роль медсестри з розширеними повноваженнями в сучасній медицині

Тоді як їх відрізнити?

Треба сісти і подумати, що змінилося в житті дитини за останній період – рік чи півтора. Також важливо зрозуміти, чи мають батьки ресурси для того, щоб дати дитині стільки уваги, скільки вона потребує, яка для неї є звичною.

Скільки дітей мають синдром дефіциту уваги та гіперактивності? Є статистика?

Від трьох до п’яти відсотків у популяції. Цей показник є стабільним упродовж кількох останніх років, навіть поколінь.

Депресія, синдром дефіциту уваги, гіперактивність… Усі ці порушення повинен діагностувати лише лікар?

Так, бо це медичні діагнози. Висновки роблять лише після тривалого й динамічного спостереження в психіатра. Наприклад, протягом пів року психіатр має періодично зустрічатися з дитиною, документувати її поведінку в кабінеті. Крім того, він може спостерігати за діями дитини в побуті, збирати інформацію про те, як вона поводиться в садку, школі, здійснювати опитування батьків. Тобто немає такого, що діагноз буде поставлений після одного візиту до психіатра. Також немає якихось тестів, які можна скачати з інтернету та пройти самотужки. Це категорично заборонено! Якщо боязко звернутися до психіатра, підіть до сімейного лікаря або психолога, і вони вирішать, чи потрібні вашій дитині додаткові обстеження.

Розкажіть, у якому віці проявляються перші ознаки дефіциту уваги та гіперактивності?

Це стає помітно уже в два-три роки: дитина більш активна й непосидюча, аніж її ровесники.

Цьому можна якось запобігти?

Так, має бути правильне виховання і залучення спеціалістів, зокрема психологів. Також обов’язковою є консультація психіатра та відсутність соматичних причин. Наприклад, якщо в дитини порушений сон, вона буде неспокійна, невиспана. В моїй практиці був випадок, коли на прийом привели чотирирічну дитину, і батьки скаржилися, що вона гіперактивна й неслухняна. Але, як з’ясувалося, їй треба було до сурдолога, бо в неї порушення слуху. Результати дослідження вказали на туговухість. Дитина не чує, не розуміє людської мови, а батьки нарікають, що вона нечемна…

Читайте також: «Діти – то святе». Педіатр Ярема Возниця про те, що варто знати батькам

Що порадите робити батькам, якщо в дитини запідозрили наявність синдрому дефіциту уваги та гіперактивності?

Насамперед привести до невролога або психіатра, проконсультуватися з гастроентерологом, перевірити слух.

Це порушення піддається корекції?

Можна допомогти дитині з коректуванням поведінки в сім’ї, щоб труднощі з концентрацією уваги, швидкість реакції, емоційна лабільність не «досягли» підліткового віку. Дуже важливою є підтримка сім’ї, позитивний приклад батьків.

Чи існує «золотий стандарт» лікування такого порушення, з яких етапів чи комплексів воно складається?

Ліків, які допомогли б дитині стати уважнішою, немає. На жаль, їх ще не винайшли. Але якщо внормувати сон, усунути внутрішньочерепний тиск, який теж виникає через особливості судин, дитина стане набагато спокійніша, краще навчатиметься.

У вашому центрі до психологів та психіатрів дітей скеровують педіатри?

Педіатри нашого центру мають спеціальні стандартизовані опитувальники, які заповнює кожна сім’я з дітьми. Вони розраховані на виявлення проблем через затримку розвитку, гіперактивність, порушення харчової поведінки тощо. Якщо в дитини є такі проблеми, її скерують до невролога, психіатра. Зустрічі достатньо проводити раз на тиждень упродовж години. Але вони мають бути систематичні – від десяти прийомів до року-півтора.

Із меншими дітьми заняття проводимо в ігровій формі, використовуючи лабіринти, гойдалки, а зі старшими працюємо за столом, бавимося в ігри з правилами, які дуже помічні й удома. Також разом виробляємо звичку легше переживати труднощі, виконувати завдання за правилами, озвучувати свої емоції.

Цього справді часто бракує вдома – спілкування з дітьми, спільних ігор…

У нас це не дуже прийнято. Ви ж не будете говорити маленькій дитині «скажи, що ти зла, і тебе не рухатимуть» або «можеш сказати, що ти втомлена, і цього не робитимеш»? А цього якраз треба вчити – озвучувати свої бажання. Коли дитина каже «я зараз засмучена», «я зараз не готова це зробити», то маємо прислухатися до неї.

У багатьох батьків є очікування, що діти завжди повинні бути чемні, веселі, а ось проявляти погані емоції не варто. Але якщо погану емоцію – образу чи горе не випустити, вона переросте в розчарування й агресію. Раджу сім’ям із дітьми, особливо гіперактивними, дозволяти проявляти агресію вдома, але в певних межах. Наприклад, не дозволяти бити посуд, але дозволити грюкнути кулаком по столі. Або ж приготувати коробку і складати в неї речі, іграшки, папери, які не шкода зламати чи порвати. Коди дитина відчуватиме, що закипає, зможе «випустити пару».

Потрібно правильно вміти будувати стосунки з дитиною, ставити до неї вимоги. Ми часто просимо «будь чемний/чемна». А що це означає? Це дуже розмите поняття. Якщо ж сказати чітко – «не стрибай на майданчику» або «ти можеш бігти в парку сама, але вулицею чи через дорогу мусиш іти зі мною за руку», або «ти можеш зайти зі мною в магазин, але вибрати лиш одну річ», то дитина розумітиме, що є правила, чіткі рамки. Це спрацьовує в будь-якому віці.

Не варто батькам доводити ситуацію до абсолюту. Наприклад, треба вчасно забирати дитину з дитячого майданчика, бо вже після трьох годин перебування на ньому це буде дуже важко зробити, навіть якщо дитина змучилася. Треба ловити ці моменти, навчитися бачити ці «маячки», коли в дитини очі блищать і ще є рівень контролю, щоб обійтися без скандалу.

Читайте також: Як сирени можуть вплинути на дитину та коли варто йти до психолога

Дуже часто батьки сподіваються, що дитина це переросте, стане іншою.

Якщо батьки думають, що дитина цю проблему подолає з віком, то може виникнути ситуація, яку я називаю «снігова куля». Наслідком дефіциту уваги стане порушення поведінки, а згодом виникнуть проблеми в спілкуванні з друзями, однокласниками, дорослими.

Дуже важливо не проґавити цю проблему до шкільного віку або під час начального процесу. Досить часто до мене приводять молодших школярів, які вже розчарувалися в собі, на них уже є тавро «поганий хлопчик» або «погана дівчинка», і дорослі не можуть самі дати з цим раду.

Батькам гіперактивних дітей часто соромно приходити в школу чи садок, бо вони знають, що вишикується черга з охочих розповісти їм, що дитина сьогодні зробила не так, якої шкоди кому чи чому завдала.

Наскільки важлива робота з батьками?

Вона дуже важлива. Влаштовуємо батькам як окремі зустрічі, такі і зустрічі в присутності дітей. Але це можливо тоді, коли вже пройдений перший етап довіри. Більшості батьків важко навіть підсісти до нас із дитиною і просто пограти в якусь гру. Вони мають навчитися комунікувати не лише в домашніх умовах, а й зійти до рівня дитини, побавитися з нею.

Яких батьків зараз більше – тих, що виявляють надмірну опіку і дозволяють дітям майже все, чи навпаки – не дивляться на поведінку, вважаючи її нормальною?

Той, хто впевнений, що з його дитиною все гаразд, до нас, як і до інших лікарів, приходить нечасто. Або ж робить це тоді, коли просять педагоги. В суспільстві існує ідеалізований образ батьків, які мають дати дитині все. Це абсолютно неправильно: батьки мають бути наставниками, ставити рамки, обирати, що для дітей краще. Але ж це тепер не модно… Краще запитати трирічну дитину, що вона буде їсти – це чи це, що надягатиме – це чи це, куди хоче піти – на цей майданчик чи на цей.

Як навчити своїх у цьому розумінні здорових дітей правильно поводитися з гіперактивними ровесниками надворі чи в школі?

Якщо ваш син чи донька зверне увагу та непосидючу дитину, то досить буде пояснити, що є діти дуже активні, що їм важко дочекатися чогось у черзі, що вони можуть штовхатися, бо воліють бути першими. Табу на такій дитині однозначно ставити не треба, бо в житті їм доведеться ще не раз зустрічатися.

Гіперактивна дитина здатна і повинна бути успішною, але їй треба допомогти стати такою з допомогою різних спеціалістів. Завдяки правильним принципам виховання і батьківським настановам вона не відрізнятиметься від інших.

Ольга Шведа

Фото Івана Станіславського/Твоє місто, Дитячий Центр Здоров’я ім. Анни Мазуренко

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Підписуйтесь на наші соціальні мережі

Будьте в курсі останніх новин та ексклюзивного контенту. Слідкуйте за нами у соціальних мережах.

Коментарі

Поки що немає коментарів. Будьте першим, хто залишить свій відгук!

Читайте також

CityLife
Нашим бійцям потрібне «щеплення стресом». Інтерв’ю з психотерапевтом про ПТСР і відновлення
Війна, розпочата росією, створить нове покоління ветеранів в Україні. Вже сьогодні багатьом військовим після досвіду на передовій потрібна допомога психолога та ментальна реабілітація. Чому це важливо, як спілкуватися з військовими в цивільному житті, як кожен може їм допомогти Тvoemisto.tv запитало у Романа Ліщука – викладача кафедри психічного та фізичного здоров’я Львівської медичної академії ім. Андрея Крупинського, лікаря-психіатра, психотерапевта, кандидата медичних наук. Із кінця 2013-го року Роман Ліщук працював із фізично та душевно постраждалими учасниками Майдану, з 2014-го – у кризовій психологічній службі, проводив добойову психологічну підготовку на полігонах, а з 2015-го приватно, як психотерапевт, працює із ветеранами, бійцями, які приходять на ротації та дружинами військових.

12 квітня 2023, 09:30

Нещодавно на території гірськолижного курорту «Буковель» чоловік влаштував скандал і образив військового, який начебто приїхав із Бахмута й перебував на реабілітації. Після того, як військовий зробив зауваження чоловікові з приводу російської мови, той обізвав захисника України і порадив йому забиратися «в свій Бахмут, а не сидіти тут». Скажіть, чи часто бувають такі ситуації, коли ображають військових, роблять їм зауваження? Чиї дії тут будуть правильними або неправильними? Війна – це відображення суспільства...
Читати повністю
ArrowUpRightIcon
CityLife
Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
Майже у 100 зі 127 львівських шкіл цього року було організоване інклюзивне навчання. Психологи та освітяни кажуть, що відсоток таких дітей порівняно з десятьма попередніми роками зріс утричі. І якщо раніше діти із аутизмом, порушеннями інтелектуального розвитку, мовлення, зору, слуху, опорно-рухового апарату вчилися лише в спеціалізованих закладах, то тепер можуть навчатися й у звичайних школах на інклюзивній формі. Однак іноді школи відмовляють таким дітям у навчанні… Тvoemisto.tv дізналося, які труднощі можуть виникнути у батьків, діти яких мають особливі освітні потреби, чи мають право в школі відмовити дитині з інклюзією у навчанні та що в таких випадках робити батькам.

22 серпня 2023, 20:30

Пообіцяли, але не взяли «Якщо б учителька захотіла і знайшла до сина підхід, проблем не виникало б і мови про зміну школи не було б», – каже мама восьмирічного сина, в якого у першому класі виявили гіперактивність і синдром дефіциту уваги. Старшому синові Михайла та Наталі Семчишиних вісім років. Цього року дитина піде в другий клас...
Читати повністю
ArrowUpRightIcon

За підтримки:

Bosch Stiftung Logo

Розроблено:

Levprograming

За умови повного або часткового використання iнформацiї гіперпосилання на tvoemisto.tv є обов'язковим. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій, а рекламної інформації — рекламодавці. Думка редакцiї може не збiгатися з думкою авторiв.

© 2026 "Твоє місто"