Про це говоримо в другій частині розмови для Клубу експертів та експерток з директоркою Українського центру оцінювання якості освіти Тетяною Вакуленко. Першу частину про нове ДПА, використання штучного інтелекту, міфи довкола рейтингів шкіл та результати НМТ читайте за посиланням.

Провал у читанні та світові тренди

Дослідження PISA показують, що сильно знизилась читацька грамотність  школярів у світі, в Україні з цим теж невтішна ситуація. 

З читанням дійсно велика трудність. Якщо говорити про освітні втрати, це зараз найболючіша проблема. Читання дуже сильно пов'язане з когнітивною зібраністю, здатністю утримувати інформацію і постійно фокусуватися на текстах. Читацька грамотність у PISA в нас впала найбільше, тут ми навіть перевершили міжнародний тренд: якщо у 2018-му близько 25% дітей не досягали базового рівня, то у 2022-му – понад 40%. Це драматичне падіння. Та треба розуміти, що ми проводили дослідження в жовтні 2022 року, під час великих цілеспрямованих обстрілів міст та перших відключень електроенергії. PISA проходила в умовах, у яких читання є дуже проблемним.

Водночас зниження навичок читання – це і світовий тренд. Швидке отримання інформації, короткі формати текстів, відео та скролінг заважають зосередитись. Плюс поширення штучного інтелекту: багато людей відмовляються від повноцінного читання статей і завантажують їх в ШІ для швидкого витягування сублімату. З цим треба боротися: більше читати та обговорювати тексти. А ще ми маємо великий розрив у читанні між хлопцями і дівчатами – перші читають значно гірше. Часто це пов'язано з тим, що шкільні тексти не відповідають їхнім інтересам. Вони змушені читати про дружбу і собачок, а їм треба про технології, роботів та спорт.

Як заохотити дитину читати 

Це правда, мій син обирає книжки про Minecraft.

І супер, що ви підтримуєте це прагнення! Щоб заохотити дитину, треба в першу чергу шукати цікаве саме для неї читання. "Гаррі Поттер", наприклад, спростував чимало міфів про сучасних підлітків, які нібито не можуть втримати в голові великі масиви інформації. За обсягом це як "Дюна", там велика складність, безліч персонажів та ліній розвитку, але діти це все чудово тримають у пам'яті.

Тобто можна цього досягти, якщо дати дитині те, що вона хоче. Треба відійти від моделі "дамо їй ту ж книжку, яку ми самі колись читали". Якщо змушувати дитину читати умовне "Хіба ревуть воли як ясла повні" і чекати, що вона отримає таке ж задоволення, як ми колись без телефонів, ми просто зламаємо інтерес до читання. Ми ж теж зараз не читаємо цю книжку для розваги. І якщо дитина читає мангу (японські комікси, - ред.), то хай, хоч там три слова на сторінці, але є візуальний ряд, який теж треба зрозуміти і пов'язати з текстом. Згодом вона перейде на щось більше. Але якщо змушувати читати те, що поза її інтересами, вона просто не хотітиме цього робити.

Пригадуєте, в нас в школі було читання на швидкість. Чи це виправдано, чи все ж краще вдумливе читання?

В дослідженнях для початкової школи чітко сформульовано, що швидкість впливає на якість. Дитина, яка читає дуже повільно, втрачає смисл прочитаного і не здатна захопитися текстом. Але це не про змагання на швидкість чи засікання кількості слів, адже когнітивні процеси працюють по-різному. Дитині потрібно напрацювати певну швидкість просто для того, щоб отримувати задоволення від процесу. У комп’ютерному PІSA-2025, результати якого оприлюднять у вересні, є багато цікавих форматів завдань. Зокрема такий, де дається коротеньке речення, яке може бути абсурдним або адекватним (наприклад, "пташки збудували електростанцію" або "Марієчка читає книгу"). Дитині на швидкість потрібно відповісти, чи має воно смисл. Поки результати ще закриті, але дослідники вже бачать: якщо дитина швидко не вхоплює ідею такого малого речення, то великі тексти їй потім теж непосильні, бо вона не здатна втримати на них увагу і зосередитись.

Чи є дослідження, наскільки пов'язано те, чи батьки читають і подають приклад, з тим, чи читають діти? 

Власний приклад – це найкраще, що захоплює дитину. Наявність книг і читання батьків удома – це один із найкращих предикторів успішності дитини в усіх дисциплінах, не тільки в читанні. Коли батьки працюють над собою та співпрацюють з дитиною, це стає потужною опорою для її життєвого успіху. 

Є дуже цікаве дослідження PIAAC, де 30-річні по всьому світу проходять оцінювання з математики і читання та заповнюють контекстну анкету про своє життя. На основі цього робляться висновки, як базова освіченість і любов до слова та числа впливають на успішність. Люди, які мають вищі показники читацької і математичної компетентності, мають краще здоров'я, адекватніше сприймають політичні процеси і вважаються приємнішими для спілкування. Читати вдома, насолоджуватися цим, обговорювати прочитане з дитиною і показувати, що це цікаво – це велика інвестиція в її життя.

Телефони в школі: заборонити не можна домовитися

Чи ми би могли заборонити дітям телефони в школах і чи впливало б це на оцінки і оцінювання?

Чистих досліджень про вплив телефонів майже нема. Їх почасти проводять упереджено: або щоб показати, що це зло, або навпаки – щоб продемонструвати, як це чудово. Дослідники часто від початку закладають у моделі ті відповіді, які хочуть отримати. Важливо розділяти, для чого саме використовується телефон. Для скролінгу його точно треба забороняти. Наш моніторинг четвертокласників показує: діти з "мобільною тривожністю" (яким некомфортно без телефона і постійно хочеться щось гортати) мають значно нижчі результати з усіх дисциплін. Водночас телефони в школі можна використовувати з користю. Є ігрові навчальні платформи типу Kahoot. Замість стресових фронтальних опитувань біля дошки, вчитель виводить питання на екран, і діти за секунду та без стресу обирають відповідь. Тому з телефонами важливий баланс. Заборонити технології повністю ми не зможемо, але якщо використовувати їх лише для пошуку готових відповідей на примітивні питання, ми станемо тільки тупішими.

Я дещо про інше. Коли запізнювались з друком підручників, то використовували електронні версії в телефонах. А там паралельно 20 чатів, 150 незакритих вікон, суцільний хаос і розфокус. Деякі країни зараз забороняють телефони до певного віку.

Нам навряд чи вдасться це зробити через війну та питання безпеки. Зараз телефони – це питання контролю чи хоча б ілюзії контролю: батькам здається, що якщо дитина на зв'язку, значить все добре. До того ж повна заборона одразу провокує появу опозиції. Ми не зможемо заборонити телефони, але вкрай важливим є обговорення гігієни їх використання в школі. Абсолютно нормально дійти з батьками згоди, що телефони лежать на парті, і дитина не гортає TikTok з-під столу, бо це банальна неповага. А от коли самі батьки наполягають, що такий скролінг на уроках – це нормально, то це вже проблема комунікації. Маємо рухатися назустріч одне одному: система не може бути абсолютно відкритою, якщо вимагати від неї робити лише так, як зручно вам. Це історія спільної відповідальності.

Керівник управління освіти Львова Андрій Закалюк пропонував на час уроків класти телефони в скриньки, батьки не пішли на це.

Це питання треба ще проговорювати. На макрорівні для всього міста це зробити складно, бо занадто багато різних ситуацій та батьків. Та про це можна домовлятися індивідуально в школі, пояснюючи переваги: без телефону ми зможемо сконцентруватися на задачі, не сфотографуємо її в ChatGPT і не отримаємо готову відповідь, яка згодом заблокує мисленнєвий процес. Звикнувши до швидких відповідей, від них складно відмовитися. Потім стає важко читати і думати. Думати постійно – це виклик. Але мислення тренується, як і тіло. Неможливо пробігти марафон, якщо до цього ти два тижні лежав на дивані і дивився ситкоми. Те ж саме з мисленням: якщо його не тренувати постійно, людина не зможе міркувати, а життя вимагає цього від нас повсякчас.

Культура "робити в останню мить" та старша профільна школа

Складається враження, що у нас формується культура "надолужити в останній момент". Мовляв, можна не надто старатися всі 11 років, а за два роки до вступу знайти хороших репетиторів, інтенсивно підготуватися і скласти НМТ. Наскільки це справді стало особливістю нашої освітньої культури?

Така культура дійсно є, і частково вона пов'язана з імітуванням. Ми робимо вигляд, що все добре, доходимо до іспиту і з'ясовується, що дитина, яка дуже хоче бути медиком, не знає ні фізики, ні хімії, ні біології. Професія лікаря для неї – це абстракція, а не величезна інтелектуальна робота і складна медична освіта. Бути медиком – це про щохвилинні рішення, від яких залежить життя і комфорт пацієнтів. Скидається на те, що ми приймаємо таку ситуацію, бо загалом орієнтуємося лише на ключові моменти (вступ, випуск, захід у професію), а не на щоденну працю. І це потрібно колективно пропрацьовувати.

В нас буде профільна школа, в 10-12 класах учні матимуть вісім предметів. Чи не перетворяться ці три роки знову на підготовку до НМТ? І чи в 12 класі треба буде здавати випускні тестування і вступні?

За задумом мовиться про обов'язковий блок предметів (мова, математика, історія, іноземні), які засвідчать здобуття базової загальної середньої освіти. Тестування ж поглибленого рівня будуть пов'язані з профілем навчання дитини. Тоді не буде "навчання на тест", бо діти профільно вчитимуть ці предмети довше, глибше і матимуть різні варіативні курси. Відтак тест стане просто фіналом глибоко пропрацьованого навчання. От зараз підліткам із фізмат- чи лінгвістичних ліцеїв дуже легко проходити наші тести, бо вони зайшли значно далі за шкільну програму. Тому ідея старшої профільної школи – відійти від навчання заради тесту, зосередившись на самому навчанні. Зараз модель рухається в бік того, щоб мати випускні іспити основними, а вступ забезпечувати на їх основі, як це працює в багатьох європейських країнах (Matura в Польщі чи Abitur у Німеччині). Фактично це іспит на зрілість і підсумок шкільного навчання, який водночас використовується для вступу.

Тобто це випускні з восьми предметів плюс ті кілька за напрямком вступу?

Випускні і будуть вступними. Передбачається, що три-чотири предмети складаються на базовому рівні, три – на поглибленому, і саме вони ж ідуть на вступ за спеціальностями, які потрібні дитині.

Чи передбачаєте ви знову протести? Бо кількість іспитів наче мали зменшити, а фактично менше їх не стає.

Що б ми не робили, навіть якби система залишалася дуже стабільною, ці проблеми будуть... Стежу за новинами в інших країнах, там та ж історія. От в Британії завершились випускні іспити... і петиції підписують по 15 000 людей: не такі завдання, не тої складності. Це нормальна історія, бо ми зачіпаємо великі шари населення і щороку вони різні. Це класична робота бізнесу: ми знаємо, які ризики є в продукті, комунікуємо про них і постійно їх пропрацьовуємо. Та щороку маємо нову когорту людей, і все, що ми пояснювали минулого року, вже нерелевантне, бо тоді вони цим не цікавились. Це прямо частина професії.

Вибір професії: юристи, ремонтники чи блогери?

Але ж в Британії у старшій школі значно менше предметів. Чи це виправдано?

В системі A-level їх взагалі 3-4. Мені теж близька ідея такої глибокої профілізації. Та ми боїмося, що вибір дитини в дев'ятому класі ще не надто обґрунтований. Якщо ми звузимо її навчання лише до 3-4 предметів, а потім вона передумає, то не зможе змінити своє спрямування. Натомість стандартна база дозволить їй переорієнтуватися. У нашому швидкоплинному світі це непогано. Ми не можемо знати, що знадобиться дитині за 10 років. Половини професій майбутнього, зокрема пов'язаних із ШІ, ще навіть не існує, а багато нинішніх зникне через автоматизацію (наприклад, не знаємо, чи залишаться в такому обсязі перекладачі).

Зате певні робітничі спеціальності точно житимуть: випускники професійної освіти, коледжів будуть затребуваними. Поки ми досягнемо рівня, коли крани ремонтуватимуть роботизовані системи, мине ще багато часу. Те, що в нас з'явилися роботи-пилососи, ще не означає, що скоро буде автоматичний ремонтник. Коли ми вибираємо маркетинг або право, треба розуміти: право – дуже локальна сфера, з якою важко переїхати в іншу країну через різні закони. А от ремонтників, пожежників, виробників хімреактивів, медсестер треба всюди. Це класні професії, на них теж треба звертати увагу. Плюс питання, чи можу я усвідомлено зробити вибір в дев'ятому класі, чи мені подобається професія блогера.

Це не тільки до дітей, а й до батьків, які не завжди готові прийняти те, що їхня дитина не піде в вищий навчальний заклад і хоче швидко опанувати професію та вийти на ринок праці.

Це питання меншою мірою про освіту, а більшою – про довіру до ринку праці та вибору дитини. Якщо обоє батьків мають вищу освіту, їм буває складно прийняти, що дитина хоче бути не бухгалтером, а кухарем. Часто це стосується наших власних амбіцій і перекладання на дітей комплексів через те, що ми самі чогось не отримали сповна.

На освітньому фестивалі "Вчителі майбутнього" я слухала панель про математику і те, чому діти її не знають. З одного боку можна бути ліберальними батьками, казати: "Як не вдається, то не вдається", та з іншого, якщо поставити собі ціль, то її можна опанувати. Це дуже важливий вибір. Тож мені цікаво, як будуть працювати кар'єрні консультанти. Може взагалі штучний інтелект допомагатиме вибирати учням?

Ми часто підміняємо поняття ліберальності і відсутності авторитетного дорослого в житті людини. Це дуже різні речі. Дитина може хотіти 24/7 скролити TikTok або сидіти в непровітреній кімнаті – і тут потрібна відповідальність дорослих. А ліберальність – це вміти слухати, спрямовувати і дати дитині ту книжку, яку вона справді хоче, а не ту, яку колись любили ви.

Щодо кар'єрних консультантів, то поки складно сказати, як саме це працюватиме на практиці. Зараз є хороші напрацювання громадського сектору (як-от від Ірини Плешакової чи Go Global), але школам треба взяти їх, переосмислити і привласнити (англійською це звучить ownership), щоб вони справді запрацювали. Кар'єрним радником має бути дуже гнучка людина, готова багато шукати і читати. Бо немає готової відповіді на питання "Ким мені бути?", навіть якщо учень пройшов тест Арнхейма і ще два тести НМТ та отримав інформацію про себе. Це лише частина відповіді. Треба багато гуглити й досліджувати ринок, бо ми не знаємо й третини сучасних професій. Тому треба бути надзвичайно допитливим і відкритим до нового.

Оцінки чи поступ: що важливіше

В нас кажуть: "В радянський час у нас був комплекс хороших учнів, важливо було працювати на оцінку. А тепер оцінка неважлива". Я розумію батьків, до яких купа вимог і які все це слухають, а інформації надто багато. І може не треба вимагати в дитини оцінку, але коли час вступати, має бути оцінка і прохідний бал.

Треба вимагати не оцінки, а поступу. Концепція психолога Занкова про роботу в «зоні найближчого розвитку» актуальна й досі: ми маємо хотіти більшого, ніж є зараз, інакше деградуємо. Оцінка часто буває абстракцією, якщо її детально не пояснити. Для цього і потрібно формувальне оцінювання. Якщо ми кажемо: "Такі задачі ти точно можеш розв'язати, а такий твір прочитати" – це не про бал. Тобі можуть поставити трійку, бо ти переказав текст не так, як очікувалося, але найважливіше те, що потрібну навичку ти здобув.

Поговоримо про оцінювання в школах. Учням виставляють три оцінки, і батькам не завжди зрозуміло, як це відбувається. В коментарях під декількома нашими освітніми інтерв'ю вони писали: "Давайте нам зрозумілі оцінки". А ці три групи і вчителю ускладнюють завдання, бо треба виводити три оцінки, потім одну.

Складно це коментувати, бо я не займаюся професійно поточними оцінюваннями. У школі я викладала всього два роки, більше – у закладах вищої освіти, де все було набагато простіше: є чітка система балів, які ти набираєш, а потім отримуєш залік або іспит. Конкретні критерії там прописані директивно, і немає гнучкості щодо того, що і як ми робили. Моє завдання в університеті було завжди мати змогу чітко пояснити будь-яку оцінку. І таких питань не виникало, бо критерії оголошувалися на початку, а в процесі на кожному етапі ми говорили про їх досягнення, усім було зрозуміло. Бували студенти, які нічого не робили, але коли за 5 хвилин до зустрічі ми починали кудись лізти, то ніяк не могли потрапити куди хотіли.

Ідея формувального оцінювання в школі для мене – це щось, про що я читаю, але не привласнила собі, бо ніколи з цим не працювала на практиці. Та я розумію, що загалом вона дуже правильна і глибока, адже це про якісний зворотний зв'язок. Якщо він незрозумілий прямим стейкхолдерам – дітям і батькам – значить, щось працює не так і потрібно думати, що саме. У математиці з цим доволі просто, бо там є чотири групи результатів, які добре описані, хоча й бувають завдання на межі цих груп, де не все очевидно.

Мені дуже подобається ідея, коли людина чітко отримує інформацію про те, що вона вміє, а чого не вміє. За допомогою штучного інтелекту ми хочемо напрацювати таку модель у ДПА для 4 і 9 класів, щоб результати були описані максимально просто, і батькам не потрібна була педагогічна освіта для їх розуміння. А щодо поточного оцінювання, то я сподіваюся, що ця система в процесі імплементації сама себе "обтеше". Ми маємо дійти до формули, зрозумілої обом сторонам: вчителі знатимуть, для чого вони це роблять, а учні та батьки отримуватимуть із цього потрібну та корисну інформацію.

Кадровий голод і як допомогти слабшим вчителям

Прохідні бали для вступу на різні професії часто невисокі. Треба враховувати це, коли кажемо, що хочемо кращих вчителів, лікарів чи журналістів. Чи буде це змінено?

Боюся, що ринок сам себе контролює. На панельній дискусії ми говорили про те, що в педагогічні університети заходять студенти, які ледь подолали поріг "склав/не склав" з математики, здобувають освіту і стають вчителями математики. Але це не лише питання прохідних балів в університет чи того, як ми здобуваємо вищу освіту. Це перш за все питання про привабливість професії і те, хто хоче заходити в неї.

Якщо ми хочемо, щоб це були талановиті люди, то маємо створити такі умови праці, щоб ці таланти вступали в університети і створювали там конкуренцію. Якщо ж просто обмежити вступ високим порогом, це ні до чого не призведе – швидше за все, не буде взагалі ніяких наборів. Розумію, що інколи краще не мати нічого, ніж не мати якості. Але коли у вас в школі нема жодного вчителя з предмета, і вчитель фізкультури змушений читати фізику і математику – це теж не найкращий вибір. Слабенька людина, яка хоча б слухала ті предмети в університеті, читатиме їх трошки краще, ніж людина, яка цього ніколи не робила.

Отакі реалії, поки немає належних умов праці. Львів багато робить для того, щоби мати хороші умови: є спеціальні програми, доплати, надбавки, освітні ліги, тобто об'єднання вчительства і керівництва закладів освіти. Тут є класні педагоги та можливості для навчання. Як на мене, багато регіонів трошки заздрять Львову, придивляючись до цих правильних практик. Тоді, коли ця професія стане хоча би середньо привабливою, ми матимемо людей, які створюватимуть конкуренцію. Якщо в нас п'ять місць на спеціальність, а на неї хочуть вступити 25 людей, значить у них будуть дуже високі результати. А якщо в нас п'ять місць, а вступає один....

Я цілком підтримую ідею, що вчитель не може бути слабким, він повинен знати свій предмет. Не можна компенсувати незнання предмета харизмою чи виховною роботою, якщо в тебе відсутні базові уявлення про причинно-наслідкові зв'язки в твоєму предметі і про те, як його викладати. Але треба бути реалістами. Я не вірю в те, що в цьому відбудуться посутні зміни цього чи наступного року. Тому важливо напрацьовувати інструменти для вчителів, які трошки щось не довчили, щоби дати їм руку допомоги. Якщо людина вже працює 10-15 років в професії, і їй дають новий клас чи новий курс, то протягніть їй руку допомоги, дайте матеріали, щоб їй було простіше.

Вчительство – це масова, велика професія. В тих сферах, де дуже мало людей, можна забезпечити абсолютну якість кожного. Але коли у вас понад 200 000 вчителів, то серед них будуть і не дуже сильні педагоги. В нас немає вибору, тому маємо працювати з тими, хто є: пропонувати підвищення кваліфікації, методичні матеріали. Тож давайте використовувати це для того, щоби вчителю хотілося розвиватися. Щоб людині, яка, можливо, чогось не навчилася, вистачило її внутрішньої допитливості і відповідальності перед дітьми та батьками, щоби довчити це в процесі роботи.

Розмову було записано під час освітнього фестивалю “Вчителі майбутнього”.

Розмовляла Світлана Жаб'юк

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.