Фото: Tanaphonh Toochinda
Колишня львівська журналістка, мама Марта Кривецька розповідає про дошкільну освіту свого сина в Австралії, куди вимушено переїхала через війну. За її словами, там у дошкільних закладах роблять акцент на ментальну освіти, вчать розпізнавати емоції, і це вона пропонувала б впровадити в Україні.
Днями побачила питальник, що б я привезла в Україну після всіх цих вимушених міграцій. У моєму випадку це було б дошкілля.
В Україні ми виростаємо дуже ерудовані. Знання у нас – велика цінність, ми намагаємося напхати ними дітей з дуже раннього малечку. І це не є погано. Хоча часом досить стресово для дитини. Натомість упускаємо щось дуже важливе. Ми не вчимо дітей жити. Розуміти себе і свої емоції. Налагоджувати відносини і вирішувати конфлікти.
Читайте також: У Львові з 1 вересня планують відновити повноцінне навчання у школах
Тут все трохи навпаки. Немає агресивного навчання взагалі. Дитина робить рівно стільки, скільки хоче/може, і від цього вона не почувається гіршою за інших.
Зараз в садку у них почалася підготовка до школи, але складається вона не з читання/письма/рахування, а з вивчення емоцій. Дітям розказують про різні емоції і як людина може почуватися від них. Усі матеріали з ілюстраціями надають та батькам, щоб розвісити в кімнаті і дитина могла повсякчас підглянути і поділитися, що саме вона відчуває в тій чи іншій ситуації. При тому наголошується, що жодна емоція не є погана і не треба її заперечувати чи уникати.
Це перший етап. Навчитися розрізнавати емоцію і її озвучити. Другим буде – вчитися як екологічно давати собі раду, якщо емоція надто сильна або болісна. Усього цього я вчилася в дорослому віці на терапії, уже наламавши ліс дров і загнавши себе в тривожність, жертовність, самопоїдання та депресію. І це був довгий непростий процес.
Читайте також: Важливо повернути дітей за парти. Лілія Гриневич про освіту та безпеку учнів під час війни
Упевнена, якщо таку ментальну освіту прививати змалечку, як норму, а не в дорослому віці, як гіпс після костоправа, можна уникнути чимало болю й помилок та виховати нове, набагато здоровіше суспільство, якого ми всі прагнемо.
Дарчик з великою цікавістю бавиться гру в емоції: ми згадуємо різні події, і він підбирає малюнок з емоцією, яку відчував. Після того спить умиротворений, наче після сеансу терапії. А я люблю його ще більше
