Іноземці Твого міста: француз, без якого не поїде трамвай на Сихів

9682 0
П’єр-Ів Тесьє не зовсім відповідає стереотипному образу француза. Та й сам каже, що приїхав зі Сходу. Тепер він говорить українським суржиком і почуває себе у Львові як вдома. Інженер за освітою П’єр-Ів працював у Монголії та багатьох країнах колишнього СРСР, тому нічим не здивований і краще розуміє тутешню ситуацію. Що спільного між французом і трамваями на Сихів? Чому Львів прогресивніший за міста Західної Європи і скільки ще чекати на тотальні зміни? Про це все розповів Tvoemisto.tv француз П’єр-Ів, який більше п’яти років живе у Львові.

Коли люди на Заході думають про Україну, то уявляють собі майже російську країну з радянськими залишками минулого. Коли потрапляють до Львова, бачать місто, схоже на Центральну Європу. На жаль, знання про вашу історію на Заході є обмежені. Так і я приїхав сюди зі стандартними уявленнями про Україну – Чорнобиль та радянські будівлі. Як і багато людей, я не чекав від цього міста такої архітектури.

Майже 15 років я працюю на просторах колишнього Радянського Союзу. В Узбекистані виконував соціальні проекти, займався ремонтом доріг та залізничних шляхів. У Грузії за мною було будівництво соціального житла для біженців з Абхазії та ремонт головного вокзалу. А ще п'ять років я провів у Монголії, де будував лікарні та мережу питної води для бідних районів навколо Улан-Батору.  Тож я знав загальну ситуацію в пострадянських країнах, але майже нічого про Україну.

Про роботу у Львові і трамвай на Сихів

Вперше я прибув сюди у 2010 році – також на роботу. Тоді починався проект ремонту трамвайних колій у Львові. Європейський банк реконструкції та розвитку вимагав, щоб тут був незалежний іноземний інженер, який би перевіряв якість роботи та використання кредитних фондів, які виділено Львову. Так мене найняли технічним наглядачем для французької фірми «Еджіс». Ми допомагали організувати тендери та підписти контракт із підрядником, перевіряли виконання проекту. Одна з причин, чому обрали саме мене, – знання російської. Після років проживання в пострадянських країнах я одразу міг спілкуватися з людьми чи то на роботі, чи то в міській раді.

Ремонт ліній №2 і №6 був нашим першим проектом. Вже в 2011-му році ви бачили, як ми ремонтували вулиці Коновальця, Мельника-Чупринки, Личаківську та Городоцьку. А два роки по тому – Хмельницького-Замарстинівську, Городоцьку (знизу до церкви св. Анни) і Коперника-Бандери.

Минулого року ми почали другий проект – продовження лінії №4 на Сихів. Це не так легко, бо виникло багато проблем. Зараз будівництво затримує ринок «Санта-Барбара». Майже півстоліття тому, споруджуючи Сихів, там вже планували трамвайні колії. Оскільки тоді не було грошей, площу тимчасово передали під ринок. Втім контракт на її оренду закінчився, тому, думаю, взимку «Санта-Барбара» переміститься на зручніше місце, де можна побудувати новий ринок.

По вулиці Стуса, наприклад, колектор в аварійному стані. Ми про це пізно дізналися, але вже є рішення, тільки треба почати заміну. Плануємо, що на Сихів трамвай поїде наступного року.

Карпати як повоєнна Франція та український націоналізм

Я не ідеальна людина, щоб говорити, яка різниця між українцями та французами. Сам же приїхав сюди прямо не із Заходу, а зі Сходу. Львів є західним кордоном колишнього Радянського Союзу, а я бачив життя далеко на Схід, тому для мене приїзд сюди – ніби повернення до Європи. Щодо України я був трохи лінивий, бо мало бачив: не був в Криму, на Донбасі, тільки кілька разів по роботі – у Свердловську.

Я народився в сім’ї фермерів на околицях Західної Франції. Коли мої батьки приїхали сюди, ми відвідували Карпати. Для них теперішня ситуація там дуже подібна до того, як вони жили в повоєнний час. Щоправда, Захід розвивався набагато швидше. Мене більше вразило те, що ми тут дійсно в Європі. Навіть львів’яни дивляться більше на Захід. Це їхня свобода – обирати. Люди належать туди, куди хочуть.

Однак, мені здається, українці забагато націоналістичні і трохи расисти. Розумію, що Україна – країна, якій завжди загрожували сусідні країни. Щоб зберегти українську ідентичність, людям хочеться закритися від усіх, але треба брати приклади навколо. Успішні країни – ті, які відкриті. Це не 100% добре – є свої ризики, але їх менше, ніж плюсів. Не треба боятися. В цьому плані я вже бачу зміни у Львові. Мені подобається слоган міста («Львів відкритий до світу» – ред.) – саме так треба розвиватися. Ще по приїзді мене вразило, що на вулиці була демонстрація проти сексуальних меншин. Чим вони заважають вам? Живіть вільно і дайте всім жити так само.

Розвиток Львова на тлі стабільної Європи

У Львові майже 50 років нічого не робили, тому протягом останніх років виконують все на раз. Поки що тут не дуже хороша організація і дійсно великий обсяг завдань, та справи йдуть в правильному напрямку.

Коли я вперше приїхав, була тільки одна тераса на площі Ринок. Львів’яни почали працювати з самого низу і хочуть розвивати Львів, тому я радий бути тут. Допомагати місту стати якісним – це надзвичайно цікаво для мене. Багато українців захоплено дивляться на Польщу, наприклад, і думають, що Україна це щось набагато нижче. Я розумію, може, це економічно виправдано. Але мені не важливо жити у багатій країні. Позитив в тому, що тут я у місті, яке рухається вверх. Кожного дня ти бачиш, що це трохи краще, ніж вчора, і всі мають надію, що завтра буде ще краще. Це дуже цікаво. Я вже жив у країнах, де надії не вистачає – там якось похмуро.

В Європі все стабільно, бо немає вже такого видимого розвитку. У цьому сенсі Львів рухається динамічніше. Та я не можу сказати не їдьте на Захід – треба подорожувати, привозити ідеї і втілювати їх тут.

Вивчати мови, щоб розуміти глибше

Спочатку у мене було два уроки української мови в тиждень. Я вчився з російської, бо ці мови подібні. Але тільки через два роки почав переходити на українську в роботі. Мені захотілося вивчити українську, щоб глибше пізнати культуру. Якщо я тут говорю російською, люди мене розуміють, а якщо українською, то я розумію людей.

Раніше в Монголії я вчив монгольську мову. Коли я розмовляв нею, люди сприймали мене як монгола, хоча зовні я не схожий на монгола. Це було вражаюче і так відрадно для мене. Вони приймали мене трохи як свого. Тут до мене теж ніколи погано не ставилися через російську. Та якщо вже вчився української мови, місцеві більше думають, що я тут, бо мені подобається Україна, а не тільки заради бізнесу.

Загалом я добре знаю 6 мов: окрім згаданих та рідної, ще англійську та іспанську. Я дуже багато подорожував і намагався вчити мови там, де я жив. Трохи плутається російська з українською, але хто ж тут не говорить суржиком (смієтьсяред.)?

Про океан, Полтву та Париж

Тут не вистачає океану, треба терміново вирити. (сміється – ред.). Я жив недалеко від Атлантичного. Знаю про ще одну легенду Львова – Полтву. Її закрили не тому, що люди не люблять рік – просто вона була такою маленькою, що перетворилася на каналізацію. Не треба думати, що тут може бути якась Сена.

Кажуть, Львів – це маленький Париж. Гарне порівняння, комплімент для французької столиці, втім архітектурний стиль все-таки різний. Тут я не відчуваю, що перебуваю в Західній Європі. Єдина церква, яка може бути схожа на Францію, – Храм святих Ольги і Єлизавети.

Напевно, я  «зафранцуз», щоб об’єктивно дивитися на французів. Але Париж одне з міст у світі, де найбільша кількість туристів. Парижанам це трохи набридло, тому іноді до «чужинців» вони можуть бути не дуже привітними. Думаю, як і українцям, французам комфортніше зі своїми, особливо у великих містах.

Львів – дуже зручне та гарне місто, і гори недалеко. Тут я вже маю багато друзів-українців і почуваюся як вдома. Не знаю майбутнього, але було б приємно залишитися у цьому місті і після роботи над трамвайними лініями.

Текст – Ірина Матвіїшин
Фото – Олександра Чернова

Іноземці Твого міста