фото: Надія Марченко

фото: Надія Марченко

Made in Lviv. Як видавництво зі Львова «захопило» 26 країн світу

3807 0
Вони попхалися у Київ, видаючи лише 18 книжок на рік. Зараз львівське «Видавництво Старого Лева» має понад півтори сотні новинок на рік, а права на видання їхніх книжок придбали 26 країн світу.

Перші чотири книжки з’явилися влітку 2002 року. Це були видання «Малятам і батькам» Дарії Цвек, дві поетичні збірки «Гірка мандрагора» Мар’яни Савки, спільна з Маріанною Кіяновською книжка «Кохання і війна» та одна розмальовка. Таким був старт «Видавництва Старого Лева».

Взявши собі за основний напрям діяльності видання літератури для дітей та підлітків, а за приклад — видавництво Івана Малковича «А-ба-ба-га-ла-ма-га», подружжя Мар’яни Савки та Юрка Чопика розпочали свою гру на книжковому ринку України. Приклад Івана Малковича був для них лише доказом, що успіх у цій справі можливий, а якщо щось можливо, то до цього треба прагнути і досягати. Сьогодні ВСЛ — найактивніше видавництво в українському медіапросторі за версією Forbes.

Лев, як тотем

«Ми думали про лева, як про патрона нашого міста і царя звірів. Здається, це Юрко запропонував назву. Я ще була у ній не впевнена, але працювавши у Львівській національній науковій бібліотеці Стефаника, знайшла стару підшивку газет, де була казка про Старого Лева. Для мене це був знак», — каже головнна редакторка ВСЛ Мар’яна Савка.

Хтось скаже, що це недобра назва, мовляв, «старий» — це погана емоція. Але сталося, як сталося, і зараз вже складно уявити лева інакшим. Він старий і має свою легенду, живе на площі Ринок у мансарді і збирає казки по цілому світу.

Книжка, з якої все почалося і складні кейси для видавців-початківців

«Я знала, що Дарія Цвек думає про цю книжку і намовляла її видати. Врешті-решт, коли ми її зверстали, книжка вийшла настільки класна, що не хотілося її нікому віддавати. Ми почали шукати кошти на її видання, і першими, до кого звернулися, була компанія «Ензим». Для промоції ми організували презентацію на фестивалі дріжджів за участі Дарії Цвек. А коли на площі у Івано-Франківську продали перші сто примірників і тримали в руках гроші, єдине, що крутилося в голові: «Ого, нам це вдалося!». Тираж книжки був 2000 примірників. Оскільки ми друкували її у Польщі, то нам вдалося зекономити пару гривень, на які ми ще надрукували поетичну книжку. Так на «Форум видавців» у 2002 році ми йшли вже з чотирма книжками, дві з яких отримали нагороду «Книжка року».

Читайте також: Люди Твого міста. Мар’яна Савка

Але везіння початківців швидко нас покинуло. Є такий закон, якщо ти хочеш щось зробити, то Всесвіт йде назустріч і тобі феноменально щастить. У якийсь момент у нас було більше нагород, ніж книжок. Але було одне «але». Книжки, окрім того що видавати, треба було ще й продавати. І тут почалася проблема, бо книжковим торговцям, як виявилося, абсолютно всеодно скільки у тебе перемог і нагород. У них дуже прагматичні критерії — або у тебе є прайс на певну кількість позицій і ви співпрацюєте, або доводиться танцювати навколо них танець із бубном. Відтак наші книжки багато куди не потрапляли. Пошуки перших джерел продажу — це один із найскладніших досвідів. Ми самі розвантажували книжки, самі носили в сітках у крамниці. Всі заробітки, які траплялися поза видавництвом, вкладали у книжки. Так тривало років із десять, за які ми пережили й кілька криз. Зокрема, під час Помаранчевої Революції, коли через незрозумілу ситуацію з податковою системою стався колапс і багато книгарень закрилося, бо вони не знали, чи нараховувати ПДВ на книги. На той момент у нас були такі малі обороти, що ми сиділи і втирали сльози, бо не мали за що жити, і кожен пережитий день був як маленька перемога.

Добра промоція — основа продажів

Ми намагалися залучити спонсорські кошти, і часом нам це навіть вдавалося. Рідко зверталися до грантових проектів, бо це зараз у нас є окрема людина, яка займається цим напрямком, а тоді просто не було кому це робити. Втім, найчастіше ми шукали підтримку і залучали зовнішнішніх спонсорів не на видання певної книжки, а на її промоцію. Наприклад, із «Мумі Тролями» у нас була підтримка від страхової компанії «Універсальна», ми шили ляльки Мумі Тролів і з ЗАЗ «Козак» їздили у тур Україною. За підтримки компанії «Ахмат» влаштовували чаювання з Алігатором — перетворювали прилавки книгарень на столи з частуваннями, одягали маску крокодила і влаштовували багатодітні заходи, промуючи книжку Джеремі Стронга «Мій тато алігатор». У такий спосіб ми привертали до себе увагу і в якийсь момент про нас заговорили.

Від початку ми позиціонували себе, як видавництво красивих дитячих книг і намагалися створювати креативну промоційну частину, задіювати те, що ми вміли робити добре. Перші роки видавництва я була не стільки редакторкою, як людиною, яка влаштовувала хеппенінги довкола книг. Часом цей вихлоп був дуже смішний, але нам подобалося у це бавитися, навіть якщо у залі сиділи п’ятеро друзів, перед якими ти розгортаєш виставу. Натомість часто на те, щоб запросити журналістів не залишалося ані сил, ані ресурсів.

Ми позиціонуємо і презентуємо себе так, як ми себе уявляємо

Від першої виставки оформлення стенду стало фішкою ВСЛ. Ніхто до нас цього не робив, а ми почали бавитися простором, робити виносні тумби, місце для виступів. Нехай ми вкладаємо у це кошти, але це дасть нам необхідний фідбек. На початках таке рішення було несподіванкою для людей, ніхто не очікував, що можна креативно вийти за рамки стенду. І біля нас завжди стояв натовп, тож вкладення почали окуповуватися моментально. Тобто рішення вкладати по максимуму було виправданим.

Читайте також: «Видавництво Старого Лева» переїхало в унікальний офіс. Фото

Вийти за рамки проекта-початківця

Одне із найважливіших вливань відбулося, коли раптом держава закупила три наші книжки, кожну по 14 тисяч тиражу. Це були три томи «Мумі тролів». І для нас це було повне «Вау!». Причому гроші прийшли ж одразу, тобто ми отримали певний ресурс на незначне, але все ж масштабування.

Ми рухалися правильними векторами, але через те, що у нас постійно був недостатній фінансовий ресурс і неукомплектована команда, нам ніяк не вдавалося зробити крок вперед і почати працювати в плюс. На хліб ми собі заробляли, але щоб розвивати проект можливостей уже не було. У якийсь момент ми почали прибуксовувати, а тоді відбулася фінансова криза і стало геть кепсько. Ми намагалися залучати кредитні кошти, а це по нас дуже сильно вдарило. Видавництво опинилося в ситуації, коли є склад, але немає обороту, а ми не знаємо, як цей склад розпродати. Це був один із тих моментів, коли ВСЛ було за крок до закриття. Тоді, у 2009, ми зрозуміли, що нам потрібен інвестор, якого швидко знайшли. Ним став «Fest».

Адаптація під крилом інвестора

Коли ми зустрілися з інвесторами, вони подивилися на нас, як на соціальний проект, який варто підтримати. Було неймовірно складно, бо ми ніколи не працювали у з кимось, не знали, що таке бек-офіс, бухгалтерія, яка контролює всі твої обороти. Складно було, перш за все, перебудуватися психологічно. Тепер ти не міг продати все і поїхати за зароблені гроші на море чи купити диван. Тепер ми були частиною економічної моделі.

І хоч тепер у нас був інвестор і ми видали нові книжки, стратегічного бачення — що далі у нас все ще не було. Ми зовсім трошки збільшили команду, для якої не було місця в офісі, і я ходила постійно з приставним стільцем — то біля дизайнера сяду, то у відділі продажу. Цей момент складного притирання з більшою структурою і усвідомлення, що ти вже не повний власник свого проекту, але все одно операційник і виконуєш свою роботу Юркові було складно пережити. Це був найбільш дражливий момент, що треба з кимось ділитися. Тоді ж розладналося і в стосунках, ми розійшлися. Певний період я була сама. Формально Юрко ще вів справи. Втім згодом, у 2012, з’явився Микола Шейко. Я не думала про те, що Микола буде нашим директором, але потім зрозуміла, що це необхідність. На щастя, він не мав серйозних проектів у Києві і йому було легко переїхати до Львова. Нам був потрібен сильний управлінець і ним став Микола — людина, яка мала досвід.

Нова мітла сміливіше мете

«Я прийшов у невеличке видавництво, де все було правильно зроблене. Тут не було нічого провального. Бракувало трьох речей — вміння піарити (а після Києва і роботи з медіа це не становило трудощів), нахабності прийняття рішень і впевненості у власних силах, сміливості замахнутися на масштаб. Від 2010 року видавництво стабільно рухалося вгору, росло, але трохи повільніше ніж могло би. Тоді ми дуже різко поставили високі планки», —  пригадує директор ВСЛ Микола Шейко.

Попри мінуси, ми вирішили добрати людей у команду. Потрібно було підсилити відділ продажу, промо і маркетингу. Ми навіть тривалий час намагалися знайти маркетолога, але у нашій справі це виявилося нереально. Тому найкращим маркетологом до нині є наш колективний розум. І як тільки ми зібрали команду почалися стрибки розвитку. Все, що ми спробували зробити за перший рік — усвідомити, хто ми, де ми і навести у всьому цьому порядок. А далі швидко пішли в гору.

У 2013 році, коли катастрофічно не вистачало грошей, ми обрали тактику дуже дрібного додруку. Друкували книжки часто, але маленькими порціями. Друкували 500-1000, максимум 2000 примірників, швидко їх продавали, за виручені гроші друкували наступну тисячу. Таким чином отримали достатній ресурс, щоб починати вкладати в майбутнє.

Наступним кроком була експансія на Київ, де невдовзі відкрили офіс. Почали підтягуватися сильні менеджери, а разом із ними прийшло і розуміння, що нам необхідна стратегічна сесія, щоб зрозуміти, куди і навіщо рухатися далі. Як не дивно, але все що ми тоді проговорили з Іриною Снітинською, все що намалювали і планували на 5 років вперед, вдалося зробити за півтора роки.

Стратегічки — це щось більше, ніж дань моді

Такі речі, як team-building і стратегічні сесії — дуже помічні. Це допомагає посортувати всі знання та навички та правильно спланувати подальші кроки. Після сесії наші менеджери отримали поштовх і зачіпки, щоб шукати інформацію і почали самі аналізувати ринок, це інструмент, який дає їм змогу рухатися далі.

Читайте також: Дитяча книга зі Львова увійшла до престижного світового каталогу

Протоптати стежку на іноземний ринок

Ми попхалися у Київ, видававши тоді лише 18 книжок у рік. Тоді ж виявилося, що нам бракує асортименту, щоб продаватися, скажімо, у Ашані. Дитяча книжка — це дуже цікавий, але надто тривалий процес, тож довелося взятися і за дорослу літературу. Купили права, почали заходити на іноземний ринок. І, знову ж таки, амбіції заграли — ми почали їздити на найвідоміші книжкові виставки у Ляйпціг, Болонью, Франкфурт. Це був 2013 рік — брали найменший стенд і дивилися, що люди роблять і заради чого вони туди їдуть.

Права на першу книжку купило французьке видавництво Rue du monde у 2014 році на «Зірки і макові зернята» творчої майстерні «Аґрафка». З того часу права продалиі у 26 країн світу. Як тільки ми зайшли на іноземний ринок, доля подарувала нам знайомство з творчою майстернею «Аґрафка». Серед найпопулярніших їхніх книжок  «Голосно, тихо, пошепки», «Я так бачу» (цього року ці видання здобули «Bologna Ragazzi Award» — найпрестижнішу міжнародну нагороду у галузі дитячої літератури в жанрі нон-фікшн.), «Війна, що змінила Рондо» і «Зірки...», а також Оксана Була: «Зубр шукає гніздо», «Ведмідь не хоче спати». Текст Каті Міхаліциної, ілюстації Оксани Були до книжок «Хто росте у саду» і «Хто росте у парку», ілюстрації Анастасії Стефурак до «Мій дідусь був черешнею».

«Важливо спостерігати за тенденціями, комунікувати і видавати якісний продукт»

«Виходу наших книг на міжнародний ринок передувала кропітка і наполеглива праця. Цей процес тривав і триває не один рік і передбачає спільну і злагоджену роботу з видавцем. Важливим є усе — участь у міжнародних виставках, конкурсах та форумах, присутність у міжнародному інформаційному полі. Звісно ж одним із найвідчутніших поштовхів стали нагороди на Болонському ярмарку, які забезпечують потужний інформаційний вплив на міжнародні книжкові ринки.

Ми не маркетологи, ми — художники, тому наші дії з точки зору маркетингу є «неканонічними» та інтуїтивними. Тому маркетингові ходи і стратегії залишимо професіоналам. Надважливою константою для нас залишається якість — дизайну, ідеї, тексту, втілення. Тут немає компромісів. Ще однією важливою складовою є комунікація. І, звісно ж, аналіз — вміння бачити панорамну картину світу і своє місце у ній», — розмірковують Романа Романишин та Андрій Лесів, художники та творці «Аграфки».

Продавати права на книжки — як робити гроші з повітря

Наша мета не бути видавництвом, яке поб’є усі рекорди. Нам важливо бути активним конструктивним гравцем на міжнародному ринку. Це величезна робота, перш за все, на репутацію. А репутація  наш капітал. Коли ми починали шукати людей, ресурси, все впиралося у репутацію. На ринку прав — це ключ. Продаж прав закордон ми вважаємо одним із найважливіших стратегічних напрямків розвитку видавництва. Та й економічно це вигідно, бо ти виходиш із продуктом, який не треба повторно створювати, продаєш лише права на нього. Але коли показники досягають шестизначних цифр, то це суттєвий плюс до загальних продажів. Прагнемо створювати книжки, креативний контент і дивувати світ сильними ідеями, шукати найкращих ілюстраторів та авторів, бо відчуваємо український потенціал.

Божена Городницька,

фото Надії Марченко

Made in Lviv