Про владу
Ми часто вживаємо словосполучення «влада від Бога» і так само часто можновладці підкріплюють свій авторитет, апелюючи до цього поєднання слів. Але політикам слід пам’ятати, що вони одержують владу не задля власної користі, на цю владу треба дивитись як на форму служіння. Бути можновладцем означає мислити категоріями служіння. Це значить бути слугою Бога. Ми повинні вибирати політиків саме за таким критерієм. За принципом, чи зможуть вони служити народу?
Влада від Бога повинна провадиться згідно із приписами Господнього закону. Справжня влада, в найкращому значенні цього слова, є обмежена Божими заповідями. Це не якийсь соціальний договір французького мислителя Руссо. Так, спільнота потребує влади, але її необхідно реалізовувати, як відзначав митрополит Шептицький, по-Божому.
Про проблему церковного розколу
Проблема єдності церкви не є проблемою, ані політичною, ані суспільною, вона є релігійною проблемою. Ісус Христос встановив одну церкву, єдину. Молячись Символ віри, ми кажемо: «... і в єдину, святу апостольську церкву». Це ми, люди, через свої гріхи поділили її. Ми кажемо, що маємо в Україні три церкви: три православні і одну греко-католицьку . Але це не правда. Ми маємо одну церкву, поділену. Немає чотирьох церков.
Нам необхідно думати над тим, як повернутись до первісної єдності. Якщо б ми прагнули працювати в цьому намірі, я думаю, що з Божою поміччю ми могли б повернутись до однієї церкви, яку колись в Україні провадив князь Володимир. Ми маємо обов’язок працювати для церковної єдності.
Про потребу єдності
Нам потрібно об’єднатись. Кожен мусить сказати собі: я народився в Україні, так Господь дав, я не вибирав країни, але я маю обов’язок дбати про свій народ. В одній і заповідей сказано: «Шануй батька і матір своїх і буде тобі добре». Христос картає тих фарисеїв, які не хочуть шанувати своїх батьків. Ми любимо всіх людей на світі, але особлива любов має бути до батька і матері через яких ми отримали дар життя. Батьківщина в широкому значенні - це національна родина. Ми повинні дбати про неї. Митрополит Андрей Шептицький неодноразово говорив про християнський патріотизм. Що він означає? Християнський патріотизм передбачає щиро любити свій народ. Але разом з тим не можна ненавидіти якийсь інші народності. Це противиться Божому закону.
Про прощення Російської імперії
Ми повинні настоювати на своїх правах, які дав нам Господь. Але ми не повинні розв’язувати своє ставлення до Росії, чи будь кого іншого, на підставах ненависті. Ми мусимо допомагати всім народам бути щирими дітьми своєї Батьківщини.
Митрополит Шептицький поїхав в Росію, аби там поширювати католицьку церкву. Він багато зробив для цієї країни. Незважаючи на те, що в тих часах вона не була великим приятелем України. Але Шептицький не вагався, поїхав туди і працював з росіянами. Він допоміг встановити російський католицький екзархат. Шептицький як людина, яка любить своє, був готовим також й допомагати іншим настільки, наскільки міг. Це є приклад, над яким нам варто застановлятись. Якщо ми хочемо бути українськими патріотами, ми повинні задуматись над тим, що ми можемо зробити для того, аби росіяни були патріотами Росії, не імперії, а люблячими синами своєї Батьківщини.
Про лікування ран війни
Коли закінчилась Друга світова війна, я був ще дуже молодим. Майже кожна родина тоді терпіла страх за батька, чоловіка, брата. З війни повертались полонені, поранені. Але тоді не було тих психологічних проблем, які маємо зараз. Я багато міркував над цим. Чому так? Я задавав собі та іншим запитання, що привело до таких наслідків.
Відповідь для себе знайшов у тому, що наш народ виявився абсолютно психологічно неготовим до війни. Я не говорю зараз про зброю, техніку. Маю на увазі психологічне налаштування. Юнаки неготові бачити, як гинуть їхні товариші, як стають каліками. Це чинить на них колосальний негативний вплив.
Зараз потрібно активно працювати із тими, хто йде на фронт і хто з нього повертається, також із їхніми рідними. Це повинні робити експерти. Ми як спільнота не маємо права нарікати на їхні психологічні муки. Нашим завдання є допомагати, підтримувати, створювати теплу та доброзичливу атмосферу, яка б допомогла воїнам приходити до себе.
Про імміграцію молоді
Я раджу молодим людям їхати закордон. Але повчитись там і повернутись. Так зробила свого часу Японія наприкінці ХІХ на початку ХХ століття. Японські студенти навчались по всьому світу. Але всі вони по завершенні науки повернулись додому. На Батьківщині вони застосували всі здобуті знання, що допомогло Японії стати потужною державою. Не треба боятися їхати закордон, треба боятися залишитись там. Бо той, хто залишиться на чужині ніколи щасливим там не буде. Бути громадянином чужої держави, означає бути громадянином другого класу.
Необхідно їхати вчитися і привозити здобуті знання додому. Треба будувати Україну в економічному, політичному секторі. Ми маємо велику традицію, яку ще не вивчили. Треба пізнавати власну історію, але потрібно пізнавати і нове, те, що допоможе будувати нашу Батьківщину. Не відбудовувати радянську Україну, а будувати українську Україну.
Про перспективу
Ми маємо працювати. Думати. Студіювати свою історію, власну традицію і те, що найліпше в світі і постійно розвиватись. Зміни є болючими. Так, в нас немає певності в прийдешньому дні, але не потрібно цього боятись, без праці не використовується той дар який нам дав Бог. Все треба здобувати самому, бо ніхто нам нічого не дасть.
Записала Роксолана Савчин. Фото - Андрія Поліковського.
